вхід реєстрація

Роман Микитюк: «З дитинства мріяв стати генералом»

Роман Микитюк: «З дитинства мріяв стати генералом»
У свої 42 роки Роман Микитюк має немалий життєвий досвід й встиг збудувати гарну кар’єру. Нині начальник Ягодинської митниці вирішив вже вдруге стати депутатом Волинської облради. І, кажуть, має доволі непогані шанси. Принаймні підтримка влади, впізнаваність у рідному Турійському районі, активна благодійна діяльність й слабкі конкуренти грають на користь Микитюку. Схоже, Роман Микитюк вирішив надовго закріпитися на Волині й у своїй перемозі не сумнівається.

Про вибори, роботу на митниці, благодійність та власні статки генерал Роман Микитюк розповів у інтерв’ю ВолиньPost’у.

– Для чого начальнику Ягодинської митниці депутатство у Волинській обласній раді?

– Виборчий округ №29 звільнився. Сергій Мартиняк став депутатом Верховної Ради. А я там народився, виріс, живу і буду далі жити. І вже був обласним депутатом. Тому я зрозумів, що мушу балотуватися. Хто, як не я?

– Але хтось вплинув на ваше рішення балотуватися?

– Всі важливі рішення у своєму житті приймаю самостійно. Я чекав і мріяв, щоб Сергій Мартиняк став народним депутатом.

– Депутатом Волинської облради ви були з 2002-го по 2006-й роки. Що доброго для Волині зробили за цей час? Чому тепер виборці мають вам повірити?

– Я там багато зробив і під час депутатської каденції, і поза нею. Я живу активно, давно співпрацюю з сільськими громадами і з мешканцями Турійська. Тоді почали будувати церкви у селі Свинарин і Новий Двір. Я закладав фундамент за власний кошт. Церкви вже зведені. Збудував міст через річку Турія у селі Замости. У Турійську встановив два пам’ятники. Один – на честь 2000-річчя Різдва Христового на місці колишнього храму, а інший – борцям за волю і незалежність України.

Повністю відремонтував сільський клуб у Радовичах, який зайняв друге місце по Україні. Не пам’ятаю чи був тоді депутатом, але це не вкрай важливо, збудував міст через річку Турія у селі Гаруша. Отримав орден святого великомученика Георгія Побідоносця за допомогу в капітальному ремонті храму в Турійську. Дуже плідно працював із Соловичівською сільською радою, там є хороший сільський голова, патріот свого краю В’ячеслав Кашуба. В селі Кустичі облагородив храм. В селі Обенижі навели лад у будинку культури, відремонтували церкву. Багато всього зробив. Одразу все важко пригадати, та й хвалитися якось не звик. Незручно.

– Ви скромна людина?

– Та ні. Хіба тоді, коли змушують хвалитися, як от зараз.

– Аналізуючи «розклад сил» у виборчому окрузі, де ви балотуєтеся, експерти кажуть, що однією з ваших переваг як кандидата є те, що у вас маловідомі в окрузі опоненти. Ви самі впевнені у перемозі?

– Звісно, хочу виграти. Та я не з тих, хто недооцінює конкурентів. Але у перемозі впевнений.

– Знайомі зі своїми конкурентами?

– Особисто познайомився тільки нещодавно, у передвиборчий період. Анатолій Бубенщиков (кандидат від партії Українська платформа «Собор», - ред.) і Валерій Міщук (кандидат від партії «Фронт Змін», - ред.) шукали зустрічі зі мною. І такі зустрічі відбулися.

– Про що йшла мова?

– Їм не вдалося зі мною домовитися.

– Як показує досвід проведення проміжних виборів у інших областях, явка буде невисока. Яку явку ви прогнозуєте?

– Думаю, явка буде досить пристойна. На зустрічах з виборцями прошу людей, аби вони прийшли і проголосували.

– Хто за вас голосуватиме із тих п’яти тисяч виборців, які є у 29-му окрузі?

– Гадаю, найбільше мене підтримують прості сільські люди.

– Ви балотуєтеся від Партії регіонів, не найпопулярнішої на Волині політичної сили. Не боїтеся, що люди вас не зрозуміють?

– У моєму випадку політична приналежність зовсім не ключова. До того ж, я не є членом цієї партії. Я й не просив би Партію регіонів мене підтримувати, але так зобов’язує законодавство. А з іншими політичними силами співпрацювати я не хочу.

– Вступити у провладну партію вас запрошують?

– Я не можу бути членом будь-якої партії, адже працюю у структурі Державної митної служби. Це зобов’язує.

– Тобто, якщо станете депутатом, можете бути і позафракційним?

– Можу.

– У яких партіях ви були раніше?

– У 18 років був комуністом. Навчався у військовому училищі. Був активістом, добре вчився. Мене рекомендували. Рік проходив кандидатський стаж, а потім комісія політвідділу військового училища прийняла в партію.

– Зараз розчаровані у комунізмі чи ні?

– Як ідеологія він себе віджив. Але деякі господарські принципи були непогані. Ми їх повторюємо зараз, і до вершини господарювання ще не дійшли.

– На місцевих виборах 2010 року ви стали депутатом Львівської обласної ради. До речі, теж від Партії регіонів. Для чого вам це було потрібно?

– Тому що, коли я прийшов на посаду начальника Львівської митниці, то ми там, на митниці, робили переворот. Ми дуже круто боролися з контрабандою. Дуже сильно боролися з корупцією. Підтримуючи ініціативи влади і ті напрямки, які мені було доручено, я вирішив, що можу бути потрібним в обласній раді Львівщини.

– Запитання до вас як до колишнього депутата Львівської облради. Чому дорога Львів-Луцьк у такому жахливому стані? Чому на її ремонт не знаходять коштів?

– На той час розглядалося фінансування з державного бюджету тільки тих доріг, які були найважливіші для «Євро-2012». А місцеві дороги не були в пріоритеті, тому навіть на елементарний ремонт не знайшлося грошей. А ця дорога є автошляхом державного значення, тому обласний бюджет не має права виділяти на це кошти. Він має право виділяти гроші на дороги комунальні.



– Коли на початку 2011-го вас перевели на Вінницьку митницю, то ви заявили, що не складатимете депутатських повноважень, бо встигатимете поєднувати роботу на митниці й депутатську діяльність. Але коли восени 2011-го ви очолили Ягодинську митницю, то від мандату відмовилися. Чому?

– Бо відчув, що надовго прийшов на Волинь. Назад нікуди не поїду. На той момент я вже не міг брати участь у роботі Львівської обласної ради. Часу не вистачало, обсяг роботи дуже великий. Тому вирішив звільнити місце в списку, аби його зайняла достойна людина.

– Якщо станете депутатом, будете відвідувати усі сесії? А то Сергій Мартиняк, за чиє місце ви тепер змагаєтеся, у Волиньраді бував не надто часто…

– Я буду відвідувати всі сесії, бо для мене це не є складно. Звісно, можуть бути важливі відрядження. Але прогулювати навмисно – ні в якому разі! Хоча моє постійне місце роботи у Ягодині, станція Римачі. Але в Луцьку я теж часто буваю, практично через день.

– Ви якось заявляли, що депутати-бізнесмени Львівської облради замішані у контрабандних схемах. Ви тоді наголошували, що Львівщина, мовляв, регіон специфічний, кордон близько. Яка ж тоді ситуація на Волині? Адже цей регіон ви маєте знати ще краще, ніж Львівщину…

– Ви знаєте, це було так давно, що все уже змінилося у митній системі. І змінилося на краще. Сьогодні робиться все можливе, щоб не було корупції. Цих змін хотіли всі: від голови Державної митної служби до начальника митного поста. Саме тому ми сьогодні досягли гарних результатів. Я вам відверто скажу: контрабанди на митниці нема. Якщо вона і трапляється, то не є кимось керованою, не належить якимось «кланам», як це могло бути колись.

От за минулий рік Ягодинська митниця зібрала 2,9 мільярда гривень коштів до державного бюджету. Десять кримінальних справ, 2050 протоколів про порушення митних правил на загальну суму близько 100 мільйонів гривень. У порівнянні з минулими роками це кращі показники. Тому я втішений і своєю працею, і стараннями своїх підлеглих.

– У червні 2010 року вас призначили начальником Львівської митниці. З вами разом пішла туди працювати заступницею Клавдія Кутикіна. Вона до переведення у Львів працювала начальником відділу контролю митної вартості та номенклатури Волинської митниці. Її у лютому 2011 року затримали під час отримання хабара. Чим закінчилася ця історія? Адже там, якщо вірити сюжету телеканалу ZIK, працювала ціла схема збору хабарів. І головне – як могло так статися, що корумпованим виявився не рядовий митник, а високопосадовець? На вашу думку, це виняток чи все ж правило?

– Вона покарана. Умовно засуджена. Їй дали хабар прямо в кабінеті. Я схильний припускати, що це підстава. Хоча мені до сьогодні це невідомо. Того бізнесмена, якого я особисто не знав, вона бачила всього двічі. Він запропонував їй 7 тисяч доларів. В той же момент її затримали. Думаю, це була постановка.

– Уже через місяць після вашого призначення на посаду на митному посту «Луцьк» розгорівся корупційний скандал. Це вдарило по вашому іміджу?

– Якби вдарило, то я б сьогодні не займав цю посаду. Але було страшенно неприємно. Це було дрібне хабарництво – 100-200 гривень. І сміх, і гріх.

– У лютому 2011 року вас перевели на посаду начальника Вінницької митниці, потім – Рівненської, а у жовтні 2011 року – назад на Волинь. Чому? Чи не корупційний скандал став тому причиною?

– Важко сказати. Колегія Державної митної служби прийняла рішення перевести мене з Львівської області. На Вінницьку митницю мені було важко йти, а от на Рівненську – із задоволенням. Чому? Бо ближче до рідної області, а домом я дуже дорожу.

– У 2005 році ви звільнилися за власним бажанням з посади керівника Тернопільської митниці і пішли працювати першим заступником генерального директора нафтопереробного комплексу «Галичина». Пізніше були головою правління Херсонського нафтопереробного заводу. А вже у квітні 2010 року повернулися в митну службу – на Волинську митницю. З чим була пов’язана така «пауза» у кар’єрі митника?

– Це були мої «помаранчеві канікули». Я з тією владою не міг працювати. Вона мені була нецікавою і незрозумілою. Я не бачив, що вона готова творити майбутнє України. Тому й не хотів бути причетним до такої влади. І я це зрозумів ще до того, коли розпочалася Помаранчева революція. І ще тоді я підтримував нинішнього Президента.

– Як вам працювалося у сфері нафтового бізнесу?

– Дуже цікаво було. Я навіть додатково вчився. Закінчив політехнічний інститут. Тепер як технолог я непогано розумію, як відбувається процес. Моя дружина пригадує, що це були кращі часи нашого життя. Я був зовсім іншим. Не був нервовим, у нас все відбувалося планово, з’явилася третя донька.

– Ви б могли залишитися у цій сфері. Чому знову повернулися на митницю?

– Зупинився Херсонський нафтопереробний завод в плані реконструкції. Ми взяли велику паузу. Всі завдання, як ставили власники, я виконав. А далі – нова влада, нові губернатори, нові пропозиції.



– Які у вас стосунки із Ігорем Єремеєвим та Степаном Івахівим?

– Дуже дружні, партнерські. Коли я пішов з компанії, мене запрошували назад на роботу. Не виключаю, що я колись відгукнуся на ці запрошення. Я дуже радий, що вони виграли вибори. Був впевнений, що Ігор Миронович точно відбудеться як депутат Верховної Ради, а от за Степана Петровича переживав. Мені приємно, що Івахів дуже багато зробив, але не тільки у своєму окрузі, а й в Турійську. Він дав 150 тисяч гривень на реконструкцію районного стадіону.

– Самі балотуватися у парламент не думали? Може, в майбутньому?

– Якщо чесно, я про це ніколи не думав. І не мріяв про це точно. Дуже хочу залишатися на Волині.

– Прокоментуйте інформацію про те, що вас у Києві розглядають як ймовірну кандидатуру на посаду голови Волинської облдержадміністрації. У пресі уже давно «гуляє» інформація, що Клімчука можуть звільнити. Ви – наступник?

– І ще років зо три будуть так говорити. Ви ж бачите, Бориса Петровича беруть в урядові делегації, літає з Президентом за кордон. Чому його мають звільняти? Не бачу причини.

– А які у вас взаємини із Борисом Клімчуком?

– З цією людиною комфортно працювати. Кращих губернаторів на Волині не було. І це не тільки моя думка. Я з ним дуже давно працюю. Знайомі з 1995 року. Наші стосунки ніколи не переривалися. Він усе робить правильно. Він розвиває Волинь. Ми часто спілкуємося. Борис Петрович ледь не через день телефонує й запитує, що робиться на митниці. Конструктивна і плідна співпраця з губернатором не може не радувати начальника митниці.

– Не секрет, що ви людина заможна. Який бізнес у вашої родини?

– У нашої родини – аграрний бізнес, фермерське господарство. Є будівельне підприємство, яке займається зведенням дерев’яних будинків. Є ресторанно-готельний комплекс «Турійське подвір’я». На озері біля Турійська є база відпочинку. І є три магазини, торгова марка «Дари Волині». Керує дружина, успішно справляється.

– А якою була ваша перша робота?

– Я закінчив військове училище. Служив лейтенантом, командиром мотострілкового взводу. У Радянській армії було важко. Було так, що о першій ночі лягаєш спати, а о п’ятій вже мусиш бути на ногах.

– Пам’ятаєте свої перші гроші?

– Аякже! То було 440 рублів, коли я випустився лейтенантом. Місто Благовєщенськ. У 1991 році це були немалі гроші. Я ще служив у Німеччині одинадцять місяців і в Білорусі близько десяти місяців. Пам’ятаю першу зарплату в Німеччині – 836 марок. А перший аванс, коли ми виїжджали в Німеччину, – 100 марок.

– У декларації за 2011 рік вказано, що вашій сім’ї належить кілька машин. Не забагато?

– Ми собі можемо це дозволити. Я ж не скуповлюю машин. Маємо Land Rover Defender 2004 року, я на ній на полювання їжджу. Є Toyota Camry 2003 року. І раритет 70-го року ГАЗ-69, який на ходу і на якому я теж люблю виїздити на полювання. Ще користуюся машиною дружини.

– У тій же декларації вказано, що на банківських рахунках у вашої сім’ї більше 1,5 мільйона гривень. Може, варто займатися бізнесом?

– Варто. Але всьому свій час. І це у дружини на рахунках.

– Для чого вам митниця, якщо ви можете бути успішним бізнесменом?

– Я хотів стати генералом. І я ним став півтора року тому, коли був начальником Рівненської митниці. Я й у військове училище колись вступав, бо мріяв з дитинства бути генералом.

– Два роки тому ви не прийшли на зйомки передачі «Хто тут живе» львівського телеканалу ZIK. Чому?

– Я просто був у відрядженні, я був у Києві на нараді. Дружина пустила журналістів, привітно зустріла. Нема чого мене звинувачувати у закритості.

– Ваш будинок у Турійську на вулиці Лікарській називають одним із найкрутіших у селищі. Ви його охороняєте?

– Я його збудував ще у 1993 році, коли не працював на митниці. Будинок не охороняю, бо живу в простому селі. Всі люди знають мене. І донині називають мене «депутатом».

– Ви організовуєте висаджування дерев. Для чого це вам?

– Це потреба нашого краю. У нас є малопродуктивні землі, які вже непридатні для сільського господарства, їх треба консервувати методом заліснення. У нас біля Турійська є невеличка «пустеля». У нас є такі бідні ґрунти. Хоча насправді поганої землі немає, є безпорадні господарі. З моєї ініціативи висаджено дерев на понад 500 гектарах землі.

– Знаю, що у селі Літин ви надумали створити пам’ятку садово-паркового мистецтва…

– Я саме зараз на цим працюю. Парк закладений наприкінці 19-го століття. Це для мене як хобі. І мені не шкода грошей на таку справа. Наше фермерське господарство подало документи, щоб цей парк передали нам на збереження. Я хочу привести його в порядок. Мені в цьому допомагають волинські науковці. Хочу потім зробити там музей.

– Хто може звернутися до Романа Микитюка за допомогою?

– Будь-хто. Я перед восьмою ранку виходжу з дому. Місцеві знають, підходять, діляться своїми бідами. Якщо цигани приходять до нас, то і їм даємо, але мало.

– Розкажіть про своїх доньок і дружину…

– Дружина Ганна займається бізнесом, допомагає знедоленим діткам, хворим людям. Ніякого благодійного фонду нема, просто з власної ініціативи. Найстарша донька навчається у Львові, в університеті ветеринарної медицини, буде лікарем, планує після навчання повернутися на Турійщину. Середній – 14 років, школярка. Найменшій всього лиш чотири рочки. І працювати на митниці мої діти точно не хочуть.

– Ви багато вчилися, маєте аж чотири освіти. Усе це вам знадобилося у житті?

– У всякому разі зайвим не стало. Після закінчення школи я навчався у Далекосхідному вищому загальновійськовому командному училищі, яке закінчив у 1991 році. Тут здобув дві спеціальності – «Командна тактика мотострілкових військ» та «Інженер–механік з експлуатації колісної та бронетанкової техніки» з кваліфікацією «офіцер». Маю диплом інженера-хіміка–технолога національного університету «Львівська політехніка», мені це знадобилося в роботі на нафтопереробних заводах. У Національному лісотехнічному університеті за спеціальністю «лісове господарство» навчався для себе, бо з дитинства любив ботаніку, зоологію, займав перші місця в олімпіадах. А юридичну освіту у Львівському державному університеті імені Івана Франка здобував, бо була вказівка Державної митної служби, це не важка наука.

– Що хочете змінити у цій області, як станете депутатом?

– Я не хочу змінювати, я хочу продовжувати. Найважливіше сьогодні – місцеві дороги. І я буду найперше дбати про Турійський район. Я впевнений, що багато зроблю. Принаймні те, що запланував. Хочу реконструювати центральну площу в Турійську і вулицю Богдана Хмельницького. Школи, дитсадки, ФАПи, освітлення – всюди треба допомога, і я буду працювати.

– Ким ви себе сьогодні вважаєте?

– Я – людина, яка дуже любить Волинь, край, де народився, де живу, де мої діти, батьки. І я пов’язую своє майбутнє тільки з рідною Турійщиною.

Розмовляла Ірина КАЧАН (ВолиньPost)

Довідка

Микитюк Роман Володимирович народився 15 червня 1970 року в Турійську.

Після закінчення школи навчався у Далекосхідному вищому загальновійськовому командному училищі, яке закінчив у 1991 році, здобувши дві спеціальності: «Командна тактика мотострілкових військ» та «Інженер–механік з експлуатації колісної та бронетанкової техніки» з кваліфікацією «офіцер».

У 1999 році закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка за спеціальністю «правознавство» з кваліфікацією «юрист», у 2007 році – Національний лісотехнічний університет за спеціальністю «лісове господарство», у 2008 році – Національний університет «Львівська політехніка» за спеціальністю «Хімічна технологія палива і вуглецевих матеріалів».

З серпня 1987-го по січень 1993-го проходив військову службу.

У лютому 1993 року розпочав свою трудову діяльність у митних органах на посаді інспектора Волинської митниці, відтак був призначений заступником начальника. У 1999 році виконував обов’язки начальника Ягодинської митниці. Протягом 1999-2001 років працював на посадах заступника начальника – начальника митного поста «Овруч» Житомирської митниці. З січня 2001 року знову працював на Волинській митниці, з 2003-го по 2005-й був її очільником. У 2005-му обіймав посади першого заступника та виконувача обов’язків начальника Тернопільської митниці.

У грудні 2005 року призначений першим заступником генерального директора АТ «НПК-Галичина». З травня 2006 року – директор із комерційних питань СП «Західна нафтова група». З липня 2007 року – виконавчий директор ЗАТ «Херсонський нафтопереробний завод», до квітня 2010-го – голова правління заводу.

У 2010 році працював в апараті Верховної Ради України помічником-консультантом народного депутата України.

З квітня 2010 року – знову в Державній митній службі України. Державний радник митної служби 3-го рангу, генерал. Очолював Волинську, Львівську, Вінницьку, Рівненську митниці. З жовтня 2011 року і донині очолює Ягодинську митницю.

З 2002 по 2006 роки – депутат Волинської обласної ради. З 2010 по 2011 роки – депутат Львівської обласної ради від Партії регіонів.
Теги: Микитюк
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 30
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Микитюк усе досягнув своїми мізками. І він не хвалиться, як дехто, що першого долара заробив на посаді чистильщика взуття чи розповсюджувача газет. Чи в бабусі з хустинки вкрав царського золотого червінця. Микитюк ніколи не кривив душею. Навіть в найкритичніших ситуаціях. Він буде депутатом. А ще в нього команда по виборах з величезним досвідом. Такі промаху не дають.
Відповісти
Микитюк Роман - це сьогодні те, що називають "людським капіталом". Повертаючись до нашої реальності, хочу відмітити: сьогодні капіталом є не сама людина, а її знання, можливості і вміння працювати навіть в таких умовах, які ми маємо. Роман належить до таких людей. Говорю, бо знаю. Тому він дуже помітний на фоні повної відсутності кадрового ресурсу. Залишився один залежалий товар, неліквіди, третій сорт, контрафактні сурогати, яких сьогодні по блату розпихають по посадах. Скрізь тон задає халтура. Роман – золотий фонд людського капіталу: добре здоров’я, досвід, знання, практика в усіх сферах народного господарства. Це той, ким можна пишатись. Нехай йому щастить.
Відповісти
Роман буде в раді людиною, як чистий ковток води з цілющого джерела. Бо коли приходиш на засідання сесій, то створюється враження, ніби потрапив в кімнату Тімоті Форсайта зі здохлою 20 років тому канарейкою в клітці.
Відповісти
Дуже гарне інтерв"ю, гарні відповіді. Дочитала до кінця з задоволенням. Шкода, що від регіонів.
Відповісти
цікаво вийшло. іра зуміла розповісти про микитюка багато. молодчинка
Відповісти
Не розумію для чого йому те депутатство?
Втриматись посади?
Захист посади?
Відповісти
микитюк - наступник Клімчука. він точно не буде рухати його темних справ. бо й сам замішаний у них. от так. між Клімчуком та Башкаленком йде війна за перше місце в області. плюс сюди втрутилася група Палиці-Лазорка, яка кришується Коломойським.
Відповісти
Микитюка на вибори висунув БАШКАЛЕНКО! Яким боком тут Клiмчук та ваш Коломойський???
Відповісти
типовий представник олігархічного племені який буде керувати забити людьми. і полювати
Відповісти
враження, що він працює на якійсь віртуальній митниці))), де немає корупції і лівих вантажів, а є тільки підстави, а якщо і було щось, то це давно "за царського режиму"))), де працюють одні порядні патріотичні професіонали)))
Відповісти

Для "аналітика": -« И умер сын Божий — это вполне достоверно, потому что нелепо. И погребенный воскрес — это верно, потому что невозможно», - цю фразу приписують Тертулліану.
«микитюк - наступник Клімчука. він точно не буде рухати його темних справ. бо й сам замішаний у них. от так. між Клімчуком та Башкаленком йде війна за перше місце в області. плюс сюди втрутилася група Палиці-Лазорка, яка кришується Коломойським».
Порівняйте. Серед коментаторів під ніком «експерт» з’явився Тертулліан – 2. Та й ще переплюнув його. Таке буває один раз в 500 років.

Відповісти
Цікаво, скільки йому в день "заносять" і скільки він передає "на верх"? Яку долю отримує мохнорилий гебітскомісар окупантів? - Все інше лірика для лошків.
Відповісти
а чому можна не на правах реклами такі інтервю розміщувати у виборчий період насайті про Микитюка? а про інших - лише за бабло. редакція це дуже сумнівний підхід. треба бути справедливими до всіх. а то даєте можливість комусь попіаритися, а інших - хіба за бабло.
Відповісти
Керівник митниці, державна людина.
Отримує державну запрплату. Вона в нього не дуже і висока.
То ж за які гроші ота вся показушна " благодійність та меценатство" ??

Відповісти
Бо пан банальний український злодій і брехун. - Що тут дивного і нового?
Відповісти
І моста, і церкву зробив - і все за зарплату. Красти у нас не встидно, але десятину від украденого треба по-божому жертвувати на церкви. І можеш вважати себе чесним. Тому так і живемо. І нашим дітям і внукам нічого іншого не світить. Хочете, щоб були генералами - вже вчіть красти.
Відповісти
Іра не тільки інтерв'ю гарно пише. В неї й коменти непогано "получються". Про себе в тому числі.
Відповісти
Точно, 5 перших відгуків написані одним почерком.
Відповісти
Як добре, коли твої учні бачать таку халтуру!!!)))
Відповісти
Знайшли святого. Як казав цієї неділі митрополит Михаїл, в Ягодині таких немає. Куди б помістив подібних людей Котляревський у свої "Енеїді"? У пекло!
Відповісти
Проффесор з трьома університетами це вам не шапки красти. Він навіть читати вміє а рахувати це талант.
Відповісти
Пан микитюк думає, що його статтю будуть читати одні лохи і вірити цій брехні. Насправді на ньому не має де ставити печатки. І мав би він йти в парі із Клавою та зіншими, що "копійки" беруть.
Відповісти
Навіть і з Микитюком доріг немає!!!
Відповісти
БУДУТЬ!ТЕХНІКА ЗАКАЗАНА!
Відповісти
Я ЗНАЮ ЙОГО ВЖЕ 20 РОКІВ,МОЛОДЕЦЬ! МУЖИК,ЛЮДИНА СЛОВА!
Відповісти
коли Рому били всі мовчали а тепер по мисці дай
Відповісти
Класне інтерв'ю, класний Микитюк- реальинй господар. Там всі сусідні села завдяки Микитюкам мають роботу. А ЗІК в "хто тут живе" намагалися брудом облити і не вийшло. Бо живуть відкрито, самі заробляють і іншим дають і заробіток і допомогу
Відповісти
Роман молодець,і нема там що говорити ціла Турійщина живе завдяки ньому,і хати в Радовичах почав роздавати молодим сімям
Відповісти
Роман Микитюк людина з великої літери з доброю і чуйною душею. Він допомагав і допомагає простому люду, допомагає від душі, а не заради вигоди. А заздрість змушує паплюжити і наводити наклеп. Нехай оті розумні підуть та здобудуть 4 вищих освіти, досягнуть своїми силами того, що має Роман і тоді побачимо, як вони заспівають, коли їх обливатимуть брудом. А чужі гроші нема чого рахувати, заробляйте свої.
Відповісти
Шановна Ірино Качан, вибачте за пізній коментар. Вашу статтю побачив нещодавно.
Р. Микитюк запевняє що допомагав будувати церкву в селі Новий Двір. Єдине, що він зробив, це великі обіцянки. Навіть більше, коли до нього звернулись після виборів, він навіть не захотів дати відповіді на зареєстроване звернення.
Тому прошу вас, перш ніж подавати такі статті до друку перевіряйте факти подані в них і не вірте всьому що говорять кандидати перед виборами.
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час