вхід реєстрація

Цитатник. Режисер Руслана Порицька

Цитатник. Режисер Руслана Порицька
Вона працює над виставами, які заставляють людину задуматись. У невеликому залі районного будинку культури Руслана Порицька разом із театр-студією «Гармидер», керівником якої є, творить сучасне театральне мистецтво.

Руслана Порицька народилася 3 серпня 1982 року у селі Залісці Турійського району Волинської області. Закінчила загальноосвітню школу в селі Черче, що у Камінь-Каширському районі. За освітою – культуролог.

Протягом 2004-2010 років працювала журналістом телеканалу «Нова Волинь».

У 2000-2003 роках була актрисою театру-студії «Синій птах», що діє при СНУ імені Лесі Українки.

Сьогодні працює режисером театру-студії «Гармидер», заснованому у 2003 році.

У театрі «Гармидер» поставила 15 вистав та ряд театралізованих дійств, які брали участь на фестивалях в Україні, Білорусі, Польщі, Литві, Латвії та удостоювалися нагород.

У 2012 році ввійшла в каталог 12-и молодих українських режисерів (за версією журі Фестивалю молодої режисури імені Леся Курбаса).

* * *

Я завжди була дисциплінованою і відповідальною. Мала навіть комплекс відмінниці.

* * *

Батьки ніколи не моралізували, а довіряли, завжди давали можливість самій спробувати зробити щось.

* * *

Я не є людиною майбутнього і не є людиною минулого. Я все-таки людина теперішнього.

* * *

Найкращий мій період в житті – це коли я одружилась, коли народився син, і в цей же період з’явився і розвивався «Гармидер».

* * *

Я є собою, коли щось створюю, щоб це не було: чи то вистава, чи то сценарій. Надзвичайно люблю розробляти сценарії. Цей процес для мене дуже важливий.

* * *

У процесі створення вистави період, коли все народжується, перероджується, відсікається, ліпиться щось нове – найцікавіший. Потім настає період самостійного життя вистави і вона перестає бути моєю.

* * *

Коли вистава починає жити своїм життям. Її вже можуть дотворювати актори. І я стаю стороннім спостерігачем. Я віддаю її глядачам і акторам, а потім має початись щось нове і вагоме. І знову я починаю їздити в транспорті й думати, спати і думати...

* * *

Режисерська творчість - це не та робота, яку можна виконувати з 9-ти до 6-ти, а потім прийти додому і стати мамою, дружиною тощо. Більшість моїх друзів, близьких, знайомих із цим пов’язані, тому немає ніякої різниці між Порицькою-режисером і Порицькою-людиною.

* * *

От говорять люди: «Ви ж граєте, ви ж актори, що ж там вам у своєму житті скерувати щось у потрібному напрямку, зіграти потрібну роль». В мене того немає, я не використовую можливість зіграти, аби щось отримати.

* * *

На Волинському телебаченні нам давали можливість реалізовувати власні задуми, але це все була діяльність в умовах обмежених ресурсів. Я звикла - так було і на телебаченні, і в театрі. Така діяльність дає можливість вмикати канали для якихось нестандартних рішень.

* * *

Я максималістка. Я звикла віддаватись справі вся і сповна. Якщо я чомусь присвячую себе, то не частково, а повністю. Я хочу бути чесною і не можу просто відсиджуватись.

* * *

В моєму особистому житті немає місця для українських народних традицій. І мені прикро від цього. Причина банальна: на свята я завжди працюю. Я із цим вже змирилась.

* * *

Я не можу терпіти шароварщини у всіх її проявах. Наприклад, варіантів таких державних свят, які підкріплюються короваями, вінками, шароварами. Я позитивно ставлюсь до перелічених речей, але... це як коли грають народну виставу і співають пісні під фонограму.

* * *

Моя сім’я живе дуже спонтанно, бурхливо, нестабільно, стихійно... І це, мабуть, не є плюсом. Може, з віком нам вдасться виплекати сімейні традиції.

* * *

Кожна жінка, якою б вона не була емансипованою, налаштованою прогресивно, вона - жінка. Я не вірю в гендерну рівність.

* * *

Ми постійно хочемо обдурити природу. Жінка покликана народжувати і вона завжди буде в нерівних умовах. Не буде так, що 50 на 50 жінка і чоловік будуть із дитиною, тому що дитина тягнеться до мами, до маминих грудей тулиться.

* * *

Які в нас чоловіки нині виростають? А це все через брак уваги, любові та виховання з боку батька.

* * *

Найбільше сподобався Відень. Мистецькі вулички, туризм на рівні, сама атмосфера... Коли ми дійшли до палацу Бельведер, де картинна галерея, де все дивовижно зроблено... Я вийшла і в мене після естетичного перезбудження боліло серце. Це при тому, що я не страждаю на болі в серці.

* * *

Я не люблю людних місць. У мене «просторовий кретинізм». Я гублюся в коридорах, між трьома соснами і боюся великих міст.

* * *

Люблю поезію, яка звучить як музика і ти не думаєш, як її прочитати. Люблю таке шукати. Так я розслабляюсь.

* * *

Я не є людина, яка відкидає Бога. Але я розумію, що Бог при тій своїй єдиній сутності має для кожного народу і культури інше обличчя. Для мене особисто Бог – це те світло, яке в комусь є в більшому обсязі, в комусь в меншому, але є всередині кожної людини.

* * *

Я вважаю себе соціально приєднаною до свого народу, тому в мене не виникає потреба бути в церковній общині. Ходити до церкви, бо так роблять інші – мені не потрібно.

* * *

В мене є таке поняття людей – «цікавий персонаж». Це така режисерська брутальна річ. Я деколи спостерігаю за світом, аналізуючи людей з точки зору персонажів.

* * *

Коли я захотіла після 9 класу вступати до нашого училища на режисуру мені батьки сказали тверде «ні». Це чи не єдина річ, яку вони мені заборонили.

* * *

Мені байдуже, якщо хтось скаже, що я не маю «папірця» - диплому режисера. А от перейняти знань від майстрів дуже хотілося б.

* * *

Актор повинен постійно тримати себе у фізичній формі. В’ялий актор не здатен до акту творчості. Те саме стосується мисленнєвого потоку. Якщо актор байдужий – нічого не буде.

* * *

Коли актор виходить на сцену, він повинен вимикатися від зовнішнього світу. Повна віддача – це основа.

* * *

Драматичні театри можуть бути хорошими і не дуже хорошими, але в своїй більшості вони є реконструкцією радянського театру. Вони постійно реконструюють, показують шаблонні зразки. Ми не бачимо нічого живого.

* * *

Два прізвища – Віктюк і Жолдак – пов’язані з Україною тільки українським походженням. Вони переважно творять не в Україні. Ми залишаємось поза сучасним театральним процесом.

* * *

В «Гармидері» ми інколи себе контролюємо, щоб не занадто шокувати публіку. Однак, ми не мислимо з точки зору піар-технолога, що ця вистава збере багато людей, ми мислимо з позиції глядача: чи зацікавить, чи зачепить, чи розважить…

* * *

Коли готуємо декорації для вистави, то фантазуємо, а потім «Стоп – це дорого, треба щось дешевше». Дешевше, дешевше, дешевше… І так постійно. Зробити щось із нічого – постійне завдання. З часом ростуть вимоги до себе і це все менше виходить.

* * *

Мені здається, що проблема є у культурному вакуумі, в тому, що люди мало бачать. Митці мало спілкуються з іншими і часто неадекватно себе оцінюють.

* * *

Завше є формат вискочок, які виставляють щодня по новому шедевру, нічого не вартому, і де завгодно з ним втуляться. А є формат геніальних людей, про яких ми і не здогадуємося. В Луцьку немає ніяких програм нормальних, які б людей мистецтва витягали і давали їм шанс.

* * *

Рівень творчих конкурсів, які відбуваються – це або акцент на шоу, або щось дуже заангажоване і формальне, або нечесне.

* * *

Всі можливості самореалізації молоді так чи інакше стосуються побудови громадянського суспільства, демократії в Україні, виборів і так далі. Нікому не цікаве мистецтво в чистому вигляді. Коли ти подаєш на конкурс просто проект і план постановки на виставу кажуть: «Ти там розважайся собі, а користь хто суспільству буде приносити? Якби це була вистава, скажімо, про шкоду алкоголю - це інша справа». А те, що ми культуру знищуємо це ніяк не пов’язано з тим, що алкоголізм розвивається?

* * *

Ніколи не треба думати, що публіка, вибачте, дура. Бо дехто, приписуючи собі геніальність, каже, що мене, мовляв, не розуміють, бо всі дурні, а я геніальний, і на такому рівні творю, що їм туди не доскочити і не осягнути, і пішли вони всі...

* * *

Щастя це категорія не об’єктивна. Я щаслива, бо я так почуваюсь, бо зараз в мене є крила. А завтра мені захочеться під ковдрою сховатися. Я імпульсивна і отой стан польоту для мене і є щастя.

* * *

Не сповідую філософію бідності й не вважаю, що людина щаслива, коли не має грошей. Нас так привчила релігія, яку ми маємо. Хоча, нас вчать філософії бідності, а дивлячись на церкву, бачимо зовсім іншу картинку.

* * *

В мене немає культу багатьох непотрібних речей – бренди, вишукані страви, вина, якась слонова кіста чи ще щось… Купувати престиж мені не цікаво. Мені цікаво купувати добробут.

* * *

Українцям не вистачає правильного трактування, розуміння і почуття патріотизму. Не знаю як це міняти… Зміниш цю владу натомість прийдуть люди із такою ж свідомістю. Проблема в суспільній свідомості і абсолютно аморальній споживацькій суті тих людей, які йдуть до влади. Бо нормальні люди нині туди майже не пробиваються.

Розмовляла Оксана ЦИМБАЛЮК (для ВолиньPost)
Теги: цитатник
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 15
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
дуже цікава людина :)
Відповісти
Знаю Руслану з дитинства.Молодець!Хай щастить завжди і у всьому!
Відповісти
цікаві думки про шароварщину і про церковну моду - цілком розділяю!
Відповісти
Як на мене, вона трохи попсова (село із себе не виженеш), і це видно з її цитат... і занадто вже правильна ;(((
Відповісти
Юсінька, по її цитатах видно, що вона розумна і впевнена в собі людина, яка не боїться бути щирою і не намагається комусь сподобатися. А визначення ''село’’, в тому сенсі в якому вживаєте його ви, тобто провінційність і обмеженість, стосується якраз тих, хто ділить людей за таким принципом!
Відповісти
є трохи награності, "пози", - бо ж будуть цитувати! претензія на класика!
Відповісти
інтілігенція ніби
Відповісти
Просте, сіре, але з претензіями на величність.
Відповісти
Коли ви трохи підростете, то зрозумієте, що немає нічого кращого серед людських чеснот, як простота, бо саме такими – простими людьми є ті, хто чогось досягає в житті. Я тут бачу тільки претензію на розмах, тобто видно, що не просто в провінційному місті робити театр, коли от такі глядачі і жалюгідні умови, а видно що хочеться робити гарний продукт, хоча я 7 років пропрацювала в Києві і там з культурою ті ж проблеми.
Відповісти
...пока это лучшее, что имеется. увы.
Відповісти
Людоньки добрі, не судіть по собі!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Відповісти
велика різниця між вами, горе-коментатори, і Русланою в тому, що її запросили у "цитатник", а вас ні. Робіть висновки.
Особисто для мене показник: взяті нагороди на солідних фестах, на кожну прем'єру щонайменше три аншлаги в районному будинку культури, 10 років діяльності з наростаючими темпами, стабільний і відданий колектив. Складіть список "метрів", які без державних дотацій змогли досягти подібних результатів.
Відповісти
Цензура не пропустить напряму. Але сходіть за посиланням http://courtney-fall05.livejournal.com/734185.html
Там чітко передана суть усього коментаторства на місцевих новинних сайтах.
Відповісти
Дякую, Місцевий. Свята правда. Руслані респект і зі святом! Будь крепка і роби своє діло. А пси хай гавкають, то їхня робота, без якої вони дохнуть.
Відповісти
Для того він і інтернет і web 2.0, щоб тут коментувати і писати, що думаєш... Не подобається - не читайте!!!
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час