«Вперше відчула потяг до дівчат у шість років», - лесбійка з Луцька

Тема секс-меншин в Україні активно обговорюється останні кілька років, відколи представники цього руху почали публічно відстоювати власні права та виходити на вуличні демонстрації в Києві.

Відтак, минулого року в столиці повинен був відбутися перший в Україні гей-парад. Через побиття головного організатора та велику кількість незадоволених акція так і не відбулася.

Цього року представники ЛГБТ-спільноти (ЛГБТ - від назв лесбійки, геї, бісексуали, трансгендерні люди) організували парад рівності. Щоправда, в значно скромніших масштабах та під тісною опікою правоохоронців.

Суспільна думка в Україні - досі проти секс-меншин. І хоч у Києві ті хоча б відважуються на відкритий парад (нехай навіть в умовах всестороннього тиску), у «глибинці» про це й мови не може бути. «Це нічого не змінить», - кажуть представники ЛГБТ-спільноти Луцька.

…27-річна лучанка Анастасія – лесбійка. Поговорити з журналістом про життя луцької ЛГБТ-спільноти вона погодилася тільки за умови, якщо поряд із інтерв’ю не буде її фото чи прізвища.

– Чому ти змінила орієнтацію, і як це трапилося?

– Орієнтацію не змінюють, її не обирають.

– З нею народжуються?

– Швидше за все, так. Кожен проходить певний шлях, допоки визначає для себе, ким він є насправді.

Ми ж усі в пошуках себе, правильно? Хтось в 20 років розуміє, що він художник і починає малювати, хтось в 60. Тут все так само, це лише питання самовияву.

– Перш ніж ти зрозуміла, що жінки цікавлять тебе більше, як ти ставились до людей з нетрадиційною орієнтацією?

– Я ніколи не розділяла людей на: "з традиційною" орієнтацією і "нетрадиційною". В дитинстві мені подобались хлопчики і дівчата, потім юнаки і дівчата, а потім я зрозуміла, що все-таки тільки дівчата.

– Ти відчувала потяг до дівчини ще у дитинстві?

– Так. Десь навіть у шість років. Сексуальні фантазії в дитини починаються вже у віці трьох років. Але поняття кохання як такого ще немає, є сексуальний потяг.

– У тебе зараз є партнер?

– Так. Далі зазвичай запитують: «Як довго ви вже зустрічаєтесь?» То кажу: ми зустрічаємось уже півтора року.

– Як ви познайомилися?

– В основному всі знайомляться через інтернет, інших шляхів мало. Так, у нас є своє коло друзів, разом ми проводимо час, відпочиваємо. Але там ми не шукаємо собі партнерів, бо це друзі. В кожного є своє особисте життя за межами цієї тусовки.

– Тобто, зі своєю партнеркою ти познайомилася через інтернет?

– Саме так.

– Знайомства у вашому середовищі відбуваються так само, як і у випадках з традиційними стосунками? Тобто, хтось шукає собі партнера для статевих стосунків, а хтось – типу «познайомлюся для створення сім’ї», так?

– Напевно, в кого як. Якщо говорити про себе, то я ніколи не знайомилася для чогось конкретно. Просто відбувалося спілкування, а далі вже хтозна як складеться.

– Ти б хотіла всиновити дитину?

– Я не буду всиновлювати тому, що можу мати власних дітей. Є різні способи, не будемо про це.

– А завести дитину?

– Так, я б хотіла.

– Ти віриш, що дитина, у якої буде дві мами, виросте нормальною? Ну, принаймні в сучасних умовах українського суспільства?

– Одностатеві пари, які планують народжувати або всиновлювати дитину, дуже ретельно до цього готуються. Для нас це дуже важливе рішення у житті, дитина в таких сім’ях оточена любов'ю та турботою. Для дитини це головне.

А от що справді може на неї вплинути, так це ненависть у суспільстві. Звичайно, дуже важко опиратися більшості з стереотипним мисленням. Тож головне – це позитивний настрій і оптимістичні погляди на життя.

– Чи є серед твоїх знайомих одностатеві пари, які всиновили дітей? У них все нормально?

– Особисто в мене немає знайомих пар із дитиною, але знаю що такі є в Україні і дуже багато в Росії. Про випадки, де були проблеми з дитиною, чи з нею погано поводились я не чула.

А от чому у тебе не виникають питання, як живеться гомосексуальним підліткам в традиційних сім'ях? Коли дитина не може поговорити ні з батьками, ні з друзями. І якщо вона подзвонить на телефон довіри, навіть там, більш за все, не отримає психологічну допомогу.

Дитина залишається сама. Чи можна уявити, наскільки вона самотня. В нашій країні ніхто не знає, скільки гомосексуальних підлітків закінчує життя самогубством...

– Це правда, що всі жінки-лесбійки прагнуть бути схожими на чоловіків? Носять чоловічий одяг, ігнорують косметику тощо

– Ні, це не правда. Насправді таких не так багато, а вам так здається, бо тільки таких ви помічаєте на вулиці.

– Існує думка, що ставлення до лесбійок у нашому суспільстві – набагато поблажливіше, ніж до геїв. Мовляв, це зумовлено домінуючою чоловічою думкою: для них лесбіянки, на відміну від геїв, не огидні. Це так? Чи жінки лесбіянок так само не сприймають?

– Загалом це так, але якщо це жінка, яка надає перевагу чоловічому одягу, то таким також живеться несолодко.

– Які у тебе релігійні переконання?

– Я не належу до жодного руху. І навіть таке поняття, як «атеїзм» теж не є мені близьким. Тобто, я не можу назвати себе ні атеїстом, ні віруючою людиною. Я довіряю науці і реальним фактам.

Те, що ми собою являємо, - це наш мозок. У кінці свого життя ми помремо, наше тіло розкладеться і все. Є, звичайно, певний колообіг в природі. Можливо, частина нашої енергії кудись там потрапить чи в щось перевтілиться, але це не ми. Це лише частина нашої енергії.

– Яка твоя думка про поширене твердження, що сексуальний потяг до людини такої ж статі – психічне відхилення, яке піддається лікуванню?

– Чомусь таке твердження поширене тільки в не дуже добре розвинутих країнах. В Америці та Європі давно визнали, що це природне відхилення, а не психічне. Це не лікується.

На початку і в середині 20 століття гомосексуалів лікували електрошком, але так нікого і не вилікували, тільки людей покалічили на все життя.

– Чи відчуваєш ти себе чужою у цьому суспільстві через те, що змушена приховувати свої сексуальні вподобання?

– Частково так, але не тільки через те, що у мене орієнтація не та. Взагалі думками, поглядами на щось. Мені досить рідко вдається знайти людину, з якою я б у чомусь погодилась і з якою можна було б непогано поговорити.

– Що ти думаєш про столичні акції ЛГБТ-спільноти? Вони здатні змінити ставлення суспільства до нетрадиціоналів?

– У нас немає хорошого лідера. Потрібно, щоб на акції готові були йти не двадцять людей, а більшість. Без лідера це неможливо.

Так, ці акції показують, що ми є і так далі. Але якби надвір виходило хоча б триста-п'ятсот людей - тоді це б щось змінило. Якби у нас був такий собі Харві Мілк, який би вів за собою мільйони. Це б теж щось змінило. А так, я сумніваюсь.

Я пам'ятаю один гідний вчинок, коли публічна особа, ведучий телеканалу "1+1", який вів передачу "Імперія кіно", відкрито заявив про те, що він гей. Я думаю, що якби кожен з нас зробив так, як він, то половина країни точно нічого проти б вже не мала. Тому що в кожного був би якийсь знайомий чи родич з нетрадиційною орієнтацією.

Нерозуміння і ненависть у ставленні - тільки від браку інформації. А інформації немає взагалі. Люди бачать лише Мойсеєва, Пєнкіна і думають, що всі такі. А це не так. Серед нас є багато талановитих і розумних людей, загалом як і серед усіх інших.

– Що загрожує Україні, якщо почнуть приймати закони на користь одностатевих стосунків?

– Буде апокаліпсис і всі помруть! :-)

…Та нічого не буде і абсолютно нічого не зміниться. У скількох країнах прийняли такі закони, і люди далі нормально живуть.

– Чи безпечно у Луцьку відкрито говорити про свою нетрадиційну орієнтацію?

– Зважаючи, кому говорити. А взагалі, нащо про це говорити? Я особисто не кричу про це, але і не приховую. Якщо у мене прямо запитають, я прямо і відповім. Просто ніхто відкрито не запитує.

А взагалі є люди, які все життя приховують свою орієнтацію. Вони заводять сім'ї, живуть так до шістдесяти і нікому нічого не говорять, бо бояться. В радянські часи багато хто мусив так робити, інакше – ніяк.

– На роботі у тебе не було проблем через орієнтацію?

– Я працюю сама на себе. Хоча раніше працювала на роботі, тоді у мене був невеликий колектив. Думаю, що вони знали, але проблем не було. Вони нормально це сприймали.

– Не планувала влаштувати парад у Луцьку?

– Уявляю, скільки людей туди прийде. Напевно, я і ще хто-небудь. Ні, у нас мало хто відкрито може про це заявляти. Луцьк - маленьке місто, тому зазвичай приховують і бояться, щоб ніхто не дізнався.

– Можеш хоча б приблизно прикинути: скільки представників ЛГБТ-спільноти є в Луцьку?

– Ні, я не всіх знаю, та й мене це питання ніколи не цікавило.

– Ти готова вийти на парад, тим не менше ти не погодилася сфотографуватися і назвати своє прізвище…

– Твоє запитання було дещо інакшим, а саме: "Чи хотіла б я влаштувати парад у Луцьку?" У своїй відповіді я мала на увазі, що немає сенсу тут цього робити.

В Україні чи Росії це дійство ніколи не стане чимось нормальним, як, наприклад, в Америці. Тут люди не такі.

Теоретично, я б могла піти на парад в Києві. І то не зараз, коли виходиш тільки для того, щоб тебе побили.

Я не хочу робити фото не через те, що боюсь когось чи чогось. А тільки через свою сім'ю. Тому що їхні погляди і поняття не збігаються з моїми. Тож, мені доводиться поважати їхню думку, оскільки це може вплинути і на їхнє життя.

– Як твої батьки сприйняли такий вибір?

– У всіх батьків на це однакова реакція. З ними важко про таке говорити. Їхню думку зазвичай визначає думка суспільства, а в нас ця тема досі - у зоні табу.

– Чи можна розпізнати гея чи лесбійку, просто йдучи вулицею?

– Ми можемо розпізнавати один одного на вулиці, як саме - це важко пояснити. Та і не бачу сенсу знати про це всім іншим.

– Добре, не називай прізвища, але скажи, будь ласка, чи не знаходиш ознак гея чи лесбіянки у когось із відомих людей Луцька? Серед депутатів, співаків, чиновників...

– Ні, не знаходжу. Я і не знаю наших депутатів, а тим більш чиновників, не цікаво.

– Ти можеш назвати кілька місць, де найчастіше у Луцьку тусуються нетрадиціонали?

– Це некоректне запитання. Думаю, ти сам розумієш, що відповіді на нього не буде.

– Тобто такі місця таки є? Скажи просто: це якийсь кафе-бар-ресторан чи якесь, скажімо, відлюдне місце у парку?

– Немає таких місць, ми гуляємо так само, як і інші звичайні компанії друзів.

– У тебе були стосунки з чоловіками?

– Так, були. Звичайні стосунки, трохи позустрічалися і розійшлись, як зазвичай буває в юному віці. Розійшлись за взаємною згодою.

Розмовляв Сергій НЕСКАЖУ
Ілюстрація Небо Міріам
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.