вхід реєстрація

Волинь і Друга світова. Початок

Волинь і Друга світова. Початок
В сучасній Україні активно процвітає міф про те, що Друга світова прийшла на наші землі у 1941 році. Щороку 22 червня усім нагадують: у цей страшний день вороги віроломно напали на нашу країну.

Але, мабуть, такий погляд на війну є не зовсім правильний для України. Тим більше - для Волині. Бо сюди війна прийшла набагато раніше. І прийшла зовсім не несподівано.

У 1939 році Польща, у складі якої перебувала Волинь, про війну знала. Знала задовго до її початку. Війну чекали, до неї готувалися, боялися, навіть покладали надії…

«Що війна буде - вирішували всі безапеляційно…»

У березні 1939 року нацистська Німеччина, за згоди Британії, Франції та Італії, фактично зайняла Чехословаччину. На сторінках польської пропагандистської газети «PobydkaWołyńska» обурювалися тим, що «братній чеський народ» фактично без бою здав свою країну.

«В березні німецькі війська зайняли Чехію, а чеська влада самоліквідувалася, віддавши владу і країну під опіку Гітлера. Словаччина оголосила незалежність від Чехії, а на чолі уряду став отець професор Тісо» (перший президент підконтрольної Німеччині Словацької держави Йозеф Тісо).

Водночас польська пропаганда у 1939 році схвалювала окупацію Карпатської України. 15 березня угорські війська за згоди Німеччини зайняли Закарпаття і ліквідували українську адміністрацію на чолі з президентом Августином Волошиним та військові частини Підкарпатської Січі. «PobydkaWołyńska» 1 квітня про це писала так:

«Угорська армія увійшла на територію Підкарпатської Русі і звільнила там населення від ярма січових банд прем’єра Волошина (насправді він був президентом, – авт.


Волинське воєводство у складі Польщі в 1921 – 1939 роках

Подібні новини із закордону викликали жваві обговорення на кухнях і майданах Волині. Приходський священик села Романів Луцького повіту Максим Федорчук у своєму щоденнику писав:

«Вечорами сходились біля кооперативи, а по селах - до церков, і так дискутували над кожною небилицею, так політикували, що збоку слухати, то здавалося, ніби Польщі вже нема і сидить на Київському престолі Волошин з булавою».

Волинські газети того часу були переповнені закликами готуватися до війни, переходити на військовий уклад життя і жертвувати гроші на розвиток армії.

Ще у 1938 році уряд оголосив державну позичку на розбудову армії і флоту. Населення особливо закликали купляти облігації на розбудову польської авіації та протиповітряної оборони.
Такі заклики і лозунги були розміщені чи не в кожному номері волинських часописів. Так, газета «Wołyń» у травні 1939 року закликала:

«Пам’ятай! Вітчизна наша потребує зараз великих жертв на розбудову нашої славної армії. Мусимо бути сильними і озброєними, аби захиститися від ворогів. Робіть пожертви на розбудову Народної армії, нашої авіації та протиповітряної оборони!»


Свято передачі армії спорядження, придбаного на пожертвування мешканців Луцька (вересень 1938. Фото з Польського державного архіву.

Під позичку на розбудову армії вдалося зібрати досить багато коштів. Ковельська повітова рада зібрала 17 тисяч злотих, працівники Луцького державного банку – 22 тисячі, осадники (переселенці з центральних районів Польщі) Луцька спромоглися надати 50 тисяч, а рекордну суму зібрала луцька фірма «Pageol» - 100 тисяч злотих.

У червні 1939 оголосили збір коштів на будівництво військового корабля «Волинь» для польського флоту. Кошти збирали серед жителів Волинського воєводства. Вдалося залучити лише 500 000 злотих, коли для будівництва судна необхідно було 7 мільйонів.

З українських селян «офіру», тобто кошти на розвиток армії, збирали примусово. У 1939 Максим Федорчук писав: «…війти розганяли по селах і наказували підписувати листи з «офірою» на оборону «панства». Солтиси (сільські старости, – ред.) гарячкували, бо люди не поспішали, а треба було давати всіляке збіжжя, і то в своїх мішках».

Щоб «пограти м’язами» на міжнародній арені, Польща постійно проводила військові маневри і навчання. Так, у серпні – вересні 1938 року відбувалася повномасштабна навчальна операція на Західній Україні. Вона мала на меті «залякати» уряд СРСР і відмовити його уряд допомагати Чехословаччині у протистоянні з Німеччиною.



Польські війська на вулицях Луцька. Серпень 1938. Фото з Польського державного архіву

В той же час активна урядова пропаганда підготовки до війни відволікала людей від особистих проблем, поганого соціального забезпечення, бідності. Волинський священик Максим Федорчук у 1939 писав у своєму щоденнику:

«В Західній Україні люди перестали нарікати на кризу, брак посад, і як мало вже звертали увагу на масові арешти українців. Цілий загал говорив про війну. Знайшлося багато пророків, знавців Святого Письма, які передбачали війну і казали, хто її виграє. Кожен українець віднаходив в собі військово-стратегічні здібності і чекав».

В той же час багато українців справді заарештовували. І не безпідставно…

Сучасний волинський історик Микола Кучерепа у книзі «Українські національні партії на Волині 1921-1939 рр.» пише, що Організацією українських націоналістів за період з осені 1938 до березня 1939 було здійснено 47 саботажних і 34 терористичних акти.

У відповідь польська поліція проводила масові арешти людей, що співпрацювали з ОУН. Такі дії правоохоронців викликали спротив в українців. Микола Кучерепа пише, що восени1938 року у селі Милуші Луцького повіту затримали члена націоналістичного підпілля В. Чалого. Через півроку він помер у в’язниці, так і не дочекавшись вироку суду.

Церемонія поховання Чалого у червні 1939 року перетворилася на мітинг жителів навколишніх сіл. На неї зібралися близько 400 «націоналістично налаштованих» селян. Влада не наважилась розігнати акцію.



З інструкції Комендатури державної поліції про порядок проведення затримання. Фото з сайту Історична правда

Серед етнічних поляків, що проживали на Волині, панували різні настрої. Бравада офіційної пропаганди часто не збігалася з думками пересічних громадян.

У газеті «PobydkaWołyńska» від 15 травня 1939 року йдеться: «Для поляка, для польського народу, для польського уряду безперечно найдорожчим від усього є військова честь».

Отець Максим Федорчук писав у тому ж році писав про поведінку польського населення Луцька:

«А що ж говорили і робили поляки? Що війна буде – вирішували всі безапеляційно. Скликали мітинги, на яких оповідали про велич Польщі, про сильну, непереможну армію, флот. …але, дивлячись на обличчя поляків, бачилося, що вони самі собі не вірили».

Газети поступово наповнювалися закликами до всіх народів Другої Речі Посполитої «об’єднатися і забути про «вузькі національні інтереси». «…як на небі нашому лише один Бог, так єдина Мати Річ Посполита!» - писала газета «Wołyń» 15 липня 1939 року.

Очевидець тих подій Антон Ящук, що в 1939 проживав на Холмщині, розповідає: «В тому році урожай був дуже рясний, але всі ресурси уряд направив на оборону, тому навіть не було грошей щоб викупити урожай зерна в селян». Очевидно, що злаки так і залишилися на полях. У серпні вже було не до жнив…

«НАРЕШТІ ВОНО НАСТУПИЛО…»

І ось 1 вересня 1939 року о 4:45 ранку розпочалася Друга світова війна. Війська Рейху почали повномасштабний наступ по всій лінії польсько-німецького кордону протяжністю більше 1600 кілометрів.


Розташування польських та німецьких частин напередодні наступу. Як бачимо, на Волині значних польських сил не залишилося. Карта з Вікісховища.

Звістку про війну у Волинському воєводстві сприйняли неоднозначно. Священик Максим Федорчук 1 вересня писав:

«Нарешті воно наступило. Був я в цей день у Луцьку. Помітив, що дуже багато людей збиралося біля мегафонів і уважно зі скупчення вслуховувалися в різкі слова промовця. Не мав я часу прислухатися, то й далі залагоджував свої справи у місті, коли чую з усіх боків тривожні відгуки: «Війна! Війна!» Питаю одного обивателя, хто воює і що за війна? А він мені у відповідь крізь сльози оповів: «Німці напали на Польщу, біда велика буде!».

…переконавшись, що війна справді розпочалася, попрощався і поспішив до Романова (село, де він був приходським священиком, – авт.), аби оповісти людям радісну звістку. Але не я першим оповів про війну. Хто мав радіо, то вже почув цю новину. За війну знало все село. Українці раділи. Поляки плакали. І чомусь підозріло вдивлялися в обличчя українців».

Недовіра до українців на початку війни виявилася не лише у «підозрілих поглядах». Микола Кучерепа пише, що у ніч з першого на друге вересня 1939 року польські каральні органи за підозрою у співпраці з ОУН заарештували близько 10 тисяч українців.

Паралельно оголосили масову мобілізацію. Власне вона розпочалася ще 30 серпня, але не була завершена до початку німецького наступу. Російський історик Михайло Мелюхов пише, що повноцінно вдалося мобілізувати 60 % частин. Це близько 1 мільйона вояків. Натомість німецькі сили налічували 1,6 мільйона солдатів. При цьому збройні сили Рейху були краще укомплектовані.


Польський плакат перших днів війни. Напис: «До зброї! Врятуємо Батьківщину! Пам’ятаймо про нашу минулу долю» (у минулому поляки були поневолені іншими народами.

Ось як описує мобілізацію у Луцьку Максим Федорчук:

«Оголошена мобілізація, вивішене оголошення про воєнний стан. Українських хлопців брано до війська мало, а натомість польську молодь мобілізовано всю. Почалися знущання над німцями і українцями. Багато з них закатовано чи розстріляно …трудно. Що буде, те буде, «а ти, Мацьку, грай»… Хотіли війни – нате вам війну!».


Оголошення про загальну мобілізацію.30.08.1939. Фото з Вікісховища

Вже з перших тижнів війни спостерігалося досить масове дезертирство в рядах армії. Антон Ящук, який 1939 році проживав на Холмщині, розповідає, що багато польських солдатів намагалися за будь-яку ціну обміняти військову форму на цивільну і повернутися додому. По селах бродили групи дезертирів. Вже на п’ятий день війни Федорчук писав, що «польські офіцери з жінками і дітьми масово їдуть в сторону Рівного».


Бомбардування території Польщі. Фото з сайту www.ibrest.ru

Був запроваджений військовий стан. Волиняни відчували дефіцит продовольчих товарів, зокрема сірників, мила, цукру, тютюну. Масово «розцвіла» спекуляція. Біля магазинів шикувалися кілометрові черги. Ось як це описує у Луцьку Федорчук: «В магазинах великі натовпи. Купці з неохотою продають товари. Брак необхідних речей першої необхідності. Ввечері в місті тихо, не вільно ходити по вулицях, немає світла».

Вже 8 вересня почалися бої за Варшаву. 10-11 вересня над Луцьком з’явилися перші німецькі бомбардувальники. Вони «кидали бомби на військові об’єкти». Український військовий історик Михайло Жирохов пише, що біля Луцька були розміщені частини польської винищувальної авіації, але вони значно зменшили кількість вильотів і фактично втратили боєздатність.

Сильним бомбардуванням піддавались також Ківерці. Під 15 вересня 1939 року в щоденнику Федорчука міститься запис:
«Дійсьне пекло. Німецькі бомбовці б’ють по залізниці, дорозі і станціях. Сильні вибухи. Море диму. Не знаю, що станеться з Луцьком і Ківерцями, мабуть, залишаться одні руїни».


Малюнок із зображенням бомбардування луцького аеродрому 10 вересня 1939. Фото з сайту польського сержанта Євгена Каспжакова

У відчаї багато поляків почало «виливати» злість на українців. «Поляки розлючені. Часто нападають на поодинокі українські родини», - писав Максим Федорчук.

Німецькі війська поступово окуповували всю Польщу. Станом на 16 вересня їм вдалося увійти у Володимир-Волинський.

Населення неоднозначно сприйняло перший прихід німецьких військ. Дехто радів, поляки, звичайно, не сприймали окупантів. Але, зважаючи на те, що війська Рейху пробули тут кілька днів, добре пізнати сутність німецького режиму населенню Волині тоді так і не вдалося.

КРИВАВІ ВИЗВОЛИТЕЛІ

Жителі Східної Волині мали можливість слухати повідомлення радянських радіостанцій. Радянська ж влада знала про цей факт, тому із початку війни намагалася посилено передавати інформацію про паніку і слабкість польської армії. Федорчук писав 13 вересня: «Радянське радіо передає, що польська армія в безладді розбігається».


Польський плакат часів війни. Напис: «Англія! Це твоя справа!» (Польський солдат звинувачує прем’єра Великобританії Невіла Чемберлена у нерозумні політиці «умиротворення», що привела до світової війни і поразки Польщі

Радіоефір був заповнений розповідями «про життя і добробут радянського селянина і робітника». Це була своєрідна інформаційна підготовка війни. Вже 11 вересня у складі Червоної Армії були утворені Український та Білоруський фронти для «визвольного походу» у Польщу.

Вранці 17 вересня радянські війська перейшли польський кордон. Ці дії були повністю узгоджені з Німеччиною. Саме тому війська Рейху так і не зайняли Волинь, хоча цілком встигали це зробити. О 7:00 того ж дня керівник генштабу Вермахту Франц Гальдер видав наказ німецьким військам зупинитися на лінії Львів –Володимир-Волинський – Брест – Білосток.


Польська карикатура 18.09.1939. З сайту http://fortification.ru

Цікаво, що 17 вересня німецькі війська залишали райони Західної Волині, а радянській війська ще не встигли зайняти тамтешні стела. Тому на кілька днів там запанувало безвладдя. Очевидець тих подій Антон Ящук розповідає, що, за відсутності влади у селах, там одразу з’являлися колабораціоністи, що називали себе посланцями ОУН і намагалися встановити владу в селах. Новоспечених «націоналістів» селяни недолюблювали.
Поступово радянські війська займали територію Волині. Ось як доносили Сталіну про реакцію волинян на прихід Червоної армії:

«Українське населення зустрічає нашу армію, як справжніх визволителів… Населення вітає наших бійців і командирів і обов’язково старається всунути червоноармійцям яблука, пироги, питну воду тощо… Багато хто плаче від радості…»


Радянський плакат, де пропагується ідея «визвольного походу». З сайту www.ibrest.ru

Звичайно, телеграма Сталіну не могла бути наповнена іншим змістом. Священик Максим Федорчук описує все трохи інакше:
«Всі тішились як діти, мовляв, будемо мати свої українські школи, землю, все перейде в руки українця. Доволі панування поляків!» Таку реакцію можна пояснити довгою ідеологічною «обробкою» і активним насаджуванням міфів про «радянський рай» через радіо та газети і сільських «активістів».
«…нарешті зашуміло-загуділо радянське залізо. Танки, трактори, гармати… «Слава Сталіну, Ворошилову, Тимошенкові! (командувачі двох фронтів, – ред.) – невпинно лунало з вуст селян».

Але навіть вже тоді в багатьох волинян закрадалися підозри щодо нової влади. Проте вони спочатку розчинялися в атмосфері загальної ейфорії:

«Зіпсував усім настрій один червоноармієць, який, повернувшись до народу, голосно сказав: «Ори,ори, еще плакать будеш…». Кожен ці слова перекручував на свій манір, а загальна думка склалася та, що то, мабуть, якийсь контрреволюціонер втесався між чесних бійців».

А тим часом на Північ від Волині, у Бресті, 22 вересня відбувся знаменитий парад радянських та німецьких військ. Німецький генерал Хайнц Гудеріан офіційно передав місто радянській адміністрації. На спільному параді німецькі та радянській війська не впустили шанс продемонструвати один одному силу. За спогадами радянських офіцерів, німецькі мотоциклісти зробили замкнуте коло міськими кварталами і проїхалися біля трибуни кілька разів, щоб створювалася ілюзія, що їх дуже багато.


Спільний парад німецьких військ та Червоної армії в Бресті. Фото з Вікісховища

У Луцьку в ці дні запроваджували «радянські порядки». Ось як це описав Максим Федорчук:

«Місто подекуди зруйноване німецькими бомбовцями. Великий рух військових авт. Розкидають газети. Ціле місто червоніє, як маковий цвіт, в прапорах. У вікнах виставлені портрети Сталіна й інших большевицьких достойників. Неприємно дивитися, що між цілим інтернаціоналом розміщені і портрети Шевченка. Бачу по обличчю Шевченка, що почуває він себе в цьому товаристві зле…

Магазини всі відкриті. Щось з мануфактури достати трудно. Вистроєні довжелезні «колєйки» (черги, – авт.). Стоять переважно цивільні й військові, котрі приїхали з радянщини… По всіх магазинах повно совітів, купують, що попало. Як видно, багато всього мають на своїй батьківщині. Коли по магазинах буде такий рух з пару днів, то ні однієї дрібнички не останеться в Луцьку…».

Такий ажіотаж у луцьких магазинах можна пояснити тим, що вже в кінці 30-х років у Радянському Союзі дістати деякі товари було просто неможливо. А в Польщі це були залишки «буржуазних» товарів, які спішили розкупити новоприбулі «визволителі».

Тим часом у клубах міста Луцька змінився репертуар. У жовтні 1939 року газета «Молода гвардія» писала: «З вікон молодіжного клубу на вулиці 3 травня (нині Кривий Вал, – ред.) долинають любимі радянські пісні «Пісня про Сталіна», «Тачанка», «Молодежная», «Інтернаціонал» та ін.».

Коли ейфорія від нової влади зникла, все більше людей побачило справжнє обличчя більшовицького режиму. Волинський історик Микола Кучерепа пише, що з кінця вересня створювалися робітничі та сільські дружини, що «запобігали пограбуванням, охороняли склади, установи, залізничні станції, виконували функції судів (тобто карали без суду і слідства, – ред.), виявляли і вилучали зброю, виловлювали офіцерів польської армії, колишніх поліцаїв, осадників та інших ворогів нового порядку».

Священик Максим Федорчук пише, що біля Луцька в кінці вересня стався такий інцидент:

«…затримали авто польських втікачів. Знайдено біля них малу зброю і досить багато коштовностей… всі речі розграблено. Для людського ока деякі дрібнички роздали людям. Виводили цих, як виявилося, польських інженерів, на катування до фігури на роздоріжжі. В дикунський спосіб знущалися над нещасними жертвами. Ця картина зробила таке враження на всіх людей, що зі сльозами на очах всі розійшлися по хатах В свідомості селян відлетіла охота бути симпатиками комуністів».

З часом населення Волині зрозуміло сутність нового радянського порядку, але щось змінювати і опиратися вже було занадто пізно.

22 жовтня 1939 року відбулися вибори до Народних Зборів Західної України. Голосували, звичайно, за безальтернативний список кандидатів. За офіційними даними, у голосуванні взяли участь 92 % виборців.

У цей день газети писали про сорокатисячний мітинг у Луцьку в підтримку входження до УРСР. «Молода гвардія» про це писала так:

«З самого ранку місто набрало святкового вигляду, лозунги на червоних полотнищах, великі портрети геніїв людства Леніна та Сталіна, керівників партії та уряду прикрашають вулиці та будинки. На центральній вулиці (нині Лесі Українки, – ред.) міста біля будинку колишнього воєводства встановлена трибуна».


Ось так депутатів Народних зборів Західної України агітували голосувати за входження її до УРСР. З сайту ukrmap.su

Вже 30 жовтня новообрані Народні збори проголосували за входження Західної України до СРСР. Декорація щасливого життя за радянським ладом впала. З цього час особливо масово почалися репресії та переслідування «неблагонадійних» і «класових ворогів».

За оцінками українських істориків радянською владою у Західній Україні в 1939-1941 роках було репресовано до 10% населення. Але це вже інша, кривава сторінка історії Волині… ’

Антон БУГАЙЧУК (ВолиньPost)
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 22
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Автору велике дякую. Цікава стаття. Побільше б таких на ресурсі!
Відповісти
Непогана стаття, обєктивно викладена. 10% репресованих - не так і багато. Цікаво, як їх взагалі могло не бути, ні одна влада не буде терпіти тих, хто її не сприймає, поки існує будь-яка держава - мусять бути й репресії. Явний приклад - найдемократичніша держава світу, яка за нафту перемолола вже половину Близького Сходу, використовуючи міфологему тероризму, і не зупиниться, поки не поставить раком всіх.
Відповісти
ну, обєктивно, це коли б автор поцитував ще й щось із польських щоденників.
Відповісти
Дякую, дуже цікаво, але солтис - це не солдат, а староста.
Відповісти
В даному випадку це командир солдатського загону, який керував вилученням продовольства
Відповісти
sołtys to nie starosta a silskij golowa!
Відповісти
Як насправді звали священника із села Романів на прізвище Федорчук? У тексті його чотири рази названо Максимом, п"ять разів - Михайлом і один раз - Станіславом...
Відповісти
Його звали Максим. Вибачте зе технічну помилку
Відповісти
При копипастии не внимателен.
Відповісти
було не важно. При Радянській владі також не так. А чи так тепер?
Відповісти
Ви берете сміливість з одиничного факту оцінити цілий загал. А грижа не лопне?
Відповісти
Я не стверджую, що все було так, а не інакше. Просто більшість згадок про ті часи надто заангажовані. А пропаганду використовувати я не збираюсь.
Відповісти
Ви маєте на увазі,що Микола Кучерепа не є прпогандою?
Не смішить людей.
Відповісти
Не маю причин вважати його заангажованим
Відповісти
дуже цікава стаття! багато цікавої інформації. головний висновок, який можна зробити сьогодні - треба змінювати на нашому псевдомеморіалі ідеологізовану дату 1941 на 1939, а то якось неетично за жертви співвітчизників...
Відповісти
А оно таки -Да.
Нарисовать звезду Давида и парочку-торйку каббалистических знаков.
Сашко, я думал Вы умнее.
А, на самом деле, недалеко от Мирошниченко...
Відповісти
Дійсно цікава та пізнавальна стаття! Проте прошу врахувати, що української приход (приходський) буде парафія (парафіяльний) священник. Колись таке зауваження мені робив Володимир Рожко :).
Відповісти
Сходу возникло ощущение, что автор переписал єтот материал из какого-то польского журнала или методички для украинских студентов завербованных на обучение в Польше, распространяемых польским консульством в Луцке ))))

Первая же строчка - "В сучасній Україні активно процвітає міф про те, що Друга світова прийшла на наші землі у 1941 році. Щороку 22 червня усім нагадують: у цей страшний день вороги віроломно напали на нашу країну" - улыбнула не по-детски - позжее дам развёрнутую рецензию на статью.
Відповісти
Наврядче поляки б рекомендували українським студентам читати як їх солдати примусово забирали в селян продовольство і вбивали етнічних німців.

Крім того священик Максим Федорчук, чиї записи наводяться в статті, був налаштований проти польської влади
Відповісти
Цікаве відео до теми. Хроніка 1939 року у кольорі

http://www.istpravda.com.ua/videos/2013/09/1/135625/
Відповісти
На першому фото судетські німці завалюють прикордонний стовп Чехословачиини. До чого тут Польща? "Тщатєльнєє нада рєбята..."
Відповісти
Пишть слухайте, занотовуйте. Так твориться історія, тим більше в ній стільки невідомого, прихованого та двозначного...
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні статті
Райцентр у фото. Ківерці
05 вересня, 2013, 09:00
Волинь і Друга світова. Початок
30 серпня, 2013, 14:14