вхід реєстрація

Вишиванка, створена без любові, не має душі, - луцька вишивальниця

Вишиванка, створена без любові, не має душі, - луцька вишивальниця
Ілона Млинарська - вишивальниця. Для неї це не лише хобі, а й справа всього життя.

Майстриня захопилася вишивкою ще з дитинства. Азам цього мистецтва її навчала бабуся. Жінка досі любить вишивати і намагається у свої роботи вкладати душу.

Сьогодні жінка не просто вишиває картини, ікони, рушники, сорочки, а й співпрацює з українською діаспорою за кордоном, представляючи українську культуру на різноманітних фестивалях у Польщі, Італії, Туреччині та інших країнах.

ВІД БАБУСИНИХ СХЕМ ДО ПОРТРЕТУ ДРУЖИНИ НАРОДНОГО АРТИСТА

-З чого почалася і коли зародилася любов до вишивки?

- Почала вишивати я в класі сьомому. Мені просто було цікаво, як воно все робиться і що з цього виходить. Знайшла в старих бабусиних журналах схеми і попросила її показати, як створити виріб за їх допомогою. Якийсь, напевно, тоді внутрішній порив був в мене. Пізніше мене почали вчити вишиванню.

Спочатку мамина подруга показала перші ази, як правильно вишивати. А в 25 років, доля звела з Возною Євгенією Михайлівною, головою тернопільської спілки вишивальниць. Коли вона побачила мої роботи, які на той час були ще такі «сирі», непрофесійні, сказала, що в мене є великий потенціал і стала мені допомагати, направляти в правильне русло, розповіла вишивальні секрети.

-Першу свою вишивку пам’ятаєш?

-Пам'ятаю і досі зберігаю! Так і не завершила її. Це серветка з трояндою. Я на ній вчилася вишивати. Багато в мене збереглося ще тих дитячих робіт. Інколи дивлюся по них як «росла майстерність».

-Скільки часу ти займаєшся вишивкою?

-Професійно приблизно 15 років.

-Ти вишивала портрет дружини відомого актора, народного артиста України Євгена Паперного. Розкажи про цю історію.

-Він приїхав в Луцьк з гастролями, побачив мої роботи. Йому дуже сподобалася одна картина – портрет дівчини. А в його дружини мав бути ювілей. От, він і попросив у мене вишити її портрет. Схему я розробляла самостійно з фотографії. Цей процес у мене зайняв цілий місяць. Портрет вишивала приблизно два місяці по 18 годин на добу.

ІКОНИ ВДАЮТЬСЯ НЕ ВСІМ

-Що тебе надихнуло на вишивання саме ікон, адже витворити лик святого, напевно, набагато складніше, ніж за допомогою нитки та голки створити просто картину?

-Спочатку я вишивала картини. Шукала цікаві розробки, схеми. На той час в Луцьку не було спеціалізованих магазинів по вишивці. Якісь ниточки продавали, а схем професійних, гарних не було. Багато часу по роботі проводила в Тернополі. Це місто більш сучасне в цьому плані, з великою кількістю магазинів, різноманітних салонів, де продавалися матеріали для вишивання. В одній із таких крамниць я побачила просто шикарні схеми для вишивання ікон. Ну як не вишити таку красу?

-Чула, що серед вишивальниць побутує така думка – хто вишив, хоч одну ікону, йому уже складніше вишивати інші речі – рушники, картини, сорочки. Як думаєш, з чим це пов'язано і чи у тебе теж так?

-Оскільки в мене багато замовлень, я постійно вишиваю різні речі, тому мене така річ не зачепила. Але дійти до того, щоб вишивати ікону, потрібен внутрішній настрой. Бо не кожному вона дається. Після ікон можна все вишивати, це не проблема. Вишити ікону – не завжди легко.

Є багато людей, які кажуть: «я б вишила, але внутрішньо ще не готова». Бувають і такі, які починають і одразу ж зупиняються, бо скаржаться, що дуже тяжко, мовляв, щось не пускає, щось не дає продовжувати роботу.

-Чи є якісь особливості вишивання ікон? Знаю, що потрібно її освячувати, перед початком роботи, питати дозволу у священика.

-Благословення, звичайно, потрібно мати. Можна його отримати один раз, бо це богоугодне діло, але священик в церкві каже, що якщо ви навіть без благословення робите цю справу – нічого страшного немає. Кожну ікону потрібно освячувати – це обов’язковий ритуал. І не важливо, чи вона вишита чи намальована, чи виконана іншою якоюсь технікою. Є декілька правил вишивання ікон – треба починати з обличчя, з очей. Тоді вона буде легко і просто вишиватися.

-Чи дарувала ти ікони в храми?

-Дарувала лише один раз ікону українській діаспорі в польське місто Щецин. Люди насправді роблять велику справу в підтримці української культури, в її розвитку за кордоном. Організовують дуже потужні фестивалі, на які з’їжджаються не тільки етнічні українці, але й українці з Німеччини, з Італії. Цей фестиваль - один із найсильніших. Тому як оберіг, подяку від імені всіх українців я подарувала їм ікону.

ВИШИВАННЯ ТРЕБА ЛЮБИТИ, ІНАКШЕ РОБОТИ БУДУТЬ «БЕЗ ДУШІ»

-Чи є у тебе робота, яка вдавалася найважче?

-Вироби всі, як мої діти. Але є одна, яка вдається найтяжче. Це залежить від ступеня складності її виконання. Зараз я працюю над однією картиною шведського розробника Маркуса. У картині потрібно використати 200 кольорів, також використовуються і мішані нитки – бленди. Технічно дуже тяжко її вишивати – багато кольорів, мішані, багато одиночних хрестиків. З перервами я її вишиваю років два. Виконала тільки половину. Картина буде в моїй домашній колекції, вона велика за розміром, але працювати над нею варто, бо вона – просто шикарна.

-Ілоно, порадь, будь ласка, волинським майстриням - які матеріали краще використовувати у роботі – вітчизняні чи іноземні?

-Українських виробників, якщо брати нитки муліне, в нас немає. Є російського виробництва, виготовлені на заводі Кірова. Є французькі та німецькі нитки.

Звичайно краще використовувати іноземні, бо ці нитки якісні, не линяють, не бояться сонця, гарно лягають, не скручуються. Але вони і коштують. Взагалі вишивання – не дешеве задоволення, тому що самі матеріали дуже дорогі. Зокрема, щодо тканини, то я користуюся лише від німецького виробника.

Якщо вишиваю картини, то обираю полотно українського, навіть я б сказала, луцького виробника. Він робить прекрасну тканину, яка не збігається, не кошлатиться, має рівні, плетені нитки, на яких виходить гарний хрестик. Одним словом, тканина дуже якісна і для сорочок кращої тканини в Україні я ще не зустрічала.

-Що потрібно для того, щоб стати вишивальницею?


-Багато хто каже, щоб для того, щоб вишивати, треба мати терпіння. Ні, терпіння тут ні до чого. Це треба любити. Якщо людині дано вишивати, вона буде займатися цією справою, а якщо не дано, то ніяке терпіння не допоможе. Якщо, наприклад, є бажання, але немає любові, то нічого не вийде. Тоді виріб не матиме душі.

-Чи є в тебе якісь роботи-обереги, які ти вишивала суто для себе?

-Вишитих оберегів в мене немає. Але для себе я багато вишивала. Ці твори більше виконують декоративну функцію. Серед них - великі святкові скатертини, які ми стелимо на стіл на великі свята.

-Найулюбленіша техніка вишивання?

-Однозначно хрестик. Я дуже багатьма техніками вмію вишивати. Я знаю і володію всіма техніками. В свій час купувала багато літератури, шукала інформацію в інтеренеті. Читала книги радянських часів, де описуються багато технік. Чимало з них освоювала самостійно. Зараз увійшов в моду бісер. Оскільки є замовлення, мушу вишивати ним.

-Який сенс має вишивка в твоєму житті?


-Все починалося як хобі. Зараз – це робота, яка приносить задоволення. Я, мабуть, щаслива людина).

-Чи можна за допомогою вишивки «заробити на життя»?


-Якщо просто сидіти і вишивати - ні! Бо робота займає багато часу, наприклад, одну чоловічу вишиванку доведеться оздоблювати місяць-півтора, потім продати її за півтори тисячі гривень. Якщо відняти вартість матеріалів: ниток, полотна, то заробіток буде дуже мізерним. На такі гроші не протягнеш. Тим більше в нас не так багато людей заможних, які можуть більше заплатити за таку вишиванку. Якщо цією справою займатися приміром професійно, наприклад, мати магазин, тоді так – на життя вистачить.


УКРАЇНСЬКА ВИШИВАНКА ВІДОМА В ЦІЛОМУ СВІТІ

-Розкажи про акцію «Подаруй дитині вишиванку». Чому виникла ідея організації такого заходу?

-Мене навчила вишивати моя бабуся. Вона створювала надзвичайно гарні українські костюми. І у садочку на усіх святах я почувалася справжньою українкою. Отож і в мене виникло бажання, щоб кожна дитина, яка позбавленна батьківського піклування, відчула себе комусь потрібною.

Щоб одягнувши національний символ - вишиту сорочку - знала: вона - справжній громадянин своєї країни. Адже мати вишиванку потрібно кожній сім'ї, а цим діткам ніхто крім нас не допоможе.

Метою акціє є залучення лучан до вишивки дитячих сорочок з подальшим врученням їх діткам котрі потрапили в складні життєві ситуації. Ми також проводимо майстер-класи та професійні консультації для батьків, котрі бажають виготовити вишиванки власноруч, але не мають для цього достатніх навиків.

Учасниками акції можуть стати усі бажаючі, діти та педагоги шкіл, Центрів дитячої творчості, студенти, швейні заклади та ательє пошиву одягу.

-Хто придумав ідею?

-Автором ідеї є я, а організовуємо акцію спільно з Управлінням культури Луцької міської ради та благодійниками міста.

Створюють сорочки як відомі в місті, області та світі вишивальники, так і майстрині, які тільки починають свій шлях у світ вишивки.

-Як ви знаходите потрібних дітей?

-Працюємо за такою схемою: соціальні служби дають списки дітей, наші майстри з ними зустрічаються, знайомляться особисто, знімають мірки, враховують побажання дітей та їхніх батьків або опікунів щодо кольорів. Потому вишивальниці безкоштовно працюють над оформленням сорочок. Свої вироби вони дарують дітям особисто.

-За кордоном вдавалося продавати роботи?

-Я - заступник голови товариства «Україна-Світ». Воно займається налагодженням звязку українців із діаспорою. Ми з ними уже років шість тісно співпрацюємо, а зокрема, представляємо Волинь, наших майстрів на різних фестивалях.

-З діаспорою яких країн підтримуєте контакти?

Переважно в Польщі, ще є також зв'язки з діаспорою в Берліні, в Лісабоні, в Неаполі, в Венеції і в Мадриді. Нещодавно я була у Неаполі. Там діаспора два рази в рік організовує концерт. Особливо потужним є передпасхальне дійство. Ще в цьому році ми представляли Україну на фестивалі «Джавора» в Венеції.
img big="7656"/>
-У яких ще фестивалях ти брала участь?

-Переважно їжджу на фестивалі, які проводяться в Польщі. Однак, представляла Україну на дійствах у Словаччині, Литві, Туреччині. Також часто презентуємо вишиванки, та інші роботи в містах України.

-Чи спостерігала ти певну тенденцію серед іноземців? Що вони більше купують з вишивки – картини, ікони, сорочки?

-Це звичайно індивідуально. Багато хто купує магнітики, або якісь сувеніри на згадку. А якщо ми презентуємо свої вироби за кордоном, то спостерігаємо великий попит на вишиванки. Коли ми були у Вільнюсі на їхньому національному фестивалі, підійшла до мене грузинка, яка живе у цьому місті, і придбала 4 вишиванки. Я їй пояснила, що це український національний одяг, а вона сказала, що це настільки красиві речі, що носитиме їх і на свята і на будень.

Рушниками іноземці менше цікавляться. Щодо картин, то велику популярність мають тематичні, де зображено щось про Україну, наприклад, хата, садок, або ж просто різні символи нашої країни – герб, прапор.
Іноземці придивляються до українських вишиванок
Іноземці придивляються до українських вишиванок

Розмовляла Наталія БОНДАРУК (ВолиньPost)
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні статті
Вишиванка, створена без любові, не має душі, - луцька вишивальниця
14 жовтня, 2014, 15:37