вхід реєстрація

Олена Голєва: «Катеринчук хоче, щоб я була народним депутатом»

Олена Голєва: «Катеринчук хоче, щоб я була народним депутатом»
Олену Голєву спочатку ніхто не сприймав всерйоз. Та симпатична білявка з впливової родини, очевидно, й не могла розраховувати на інше до себе ставлення. Хоч і закінчила школу із золотою медаллю, а університет із червоним дипломом, і реально у свій 31 рік керує 8 підприємствами.

Та все ж у Луцькій міській раді Олена Голєва стала помітною не тільки завдяки кольору волосся. Зараз вона керує, як вважається, найпривабливішою для свого бізнесу «транспортною» комісією і є одним з найактивніших депутатів.

І про впливового чоловіка як фактор впливовості самої Олени Василівни далі будуть говорити, схоже, усе менше. Хоч сама Голєва не заперечує, що без нього їй досягти того, що вона має, було б нереально.

МЕРОМ СЕБЕ НІКОЛИ НЕ УЯВЛЯЛА

– Ви вже відчули, що таке депутатство, скільки проблем має місто і як непросто працювати з людьми. Знаючи це все, ви бачите себе мером? Чи уявляли ви себе в цій ролі?

– Ви запитали у мене про це вперше, і я зрозуміла – ні, не уявляла. Хоча тоді, на виборах, були думки, було бажання щось змінити. Але це було до того, коли я дізналась, що у мери балотуватиметься Микола Романюк.

Хоча за півроку до виборів він заявляв, що не змагатиметься за цю посаду. Почувши це, йти у мери його вмовляло багато людей. Я просила батьків, вони вмовляли, ми з чоловіком переконували його. Чому? Бо розуміли, що це людина, яка змінить місто на краще, що це людина порядна і відповідальна.

Тобто після того, як Микола Ярославович заявив, що балотуватиметься, думка про посаду міського голови відпала. Не було сенсу йти на це, брати якийсь відсоток, але не перемагати. Знаєте, я не звикла робити щось, не маючи впевненості чи хоча б невеличкої гарантії, що буде успіх.

Після того, як я відмовилась від боротьби за посаду мера, приходило багато людей, переконували, що я помиляюсь. Але на той момент це рішення видавалось мені найкращим.

– Чому сім’я Голєвих делегувала у політику не досвідченого чоловіка, а молоду маму тепер уже трьох дітей? Чому не Микола Голєв, а його дружина Олена Голєва стала публічною?

– Цікаве запитання. Я дуже поважаю свого чоловіка за те, що він дає мені можливість реалізовувати усі мої бажання. Я майже щодня йому за це дякую.

У 2001 році я вирішила, що вже достатньо освічена для того, аби працювати. Він дозволив мені працювати. Він дав мені досить велике підприємство. Я не знаю для чого. Чи для того, щоб я опеклась і зрозуміла, що треба сидіти вдома, чи для того, щоб я змогла себе показати, реалізувати. Я у нього так і не допиталась, чому він це зробив. Але сьогодні на його місці я так би не ризикнула.

Це було достатньо велике підприємство. Це швейна фабрика, у якій на той момент працювало 500 швачок. Вона була у жахливому стані. Були кількамісячні борги по заробітній платі. Вона фактично мала проіснувати ще максимум півроку.

На щастя, мені вдалося підняти фабрику, закупити нове обладнання. Я самостійно змогла переконати банки, щоб прокредитували. Нове обладнання дало можливість отримати багато замовлень. І я пишаюсь тим, що тепер жіночий верхній одяг, який шиється на Волині, продається у Франції. Декілька вантажівок щотижня везе наші вироби за кордон.

– На Волині ваш одяг теж можна купити?

– Звичайно, його можна придбати на тих самих швейних фабриках. Магазинів спеціальних немає. Це шиється для Франції, в Луцьку не настільки добре продається.

– Для українців це надто дорого?

– Ні, вся справа у культурі одягання, так би мовити. В основному ми шиємо пальта, напівпальта, жакети костюми, дитячі пальта.

– Ви теж носите одяг, пошитий на власній фабриці?

– Так, мені дуже подобається те, що у нас шиється.

– У вас багато оригінальних суконь. Хто вам шиє це вбрання?

– Коли буваю у Києві, то намагаюся заїхати до двох улюблених дизайнерів. Це Айна Гассе та Зінаїда Ліхачова. До речі, дуже подобається мені український стиль в одязі. Ось у Ліхачової є цікава колекція одягу в стилі етномодерн.

– Вашого шефа Миколу Катеринчука називають одним із найвродливіших чоловіків українського політикуму. Погоджуєтесь із цією думкою?

– Звичайно, він людина симпатична, можливо, й красива. Ніколи не дивилась на нього як на чоловіка (сміється). Може, це недобре, але я не сприймаю нікого, крім свого чоловіка. Я вже 15 років заміжня. І для мене мій чоловік найкращий. Він найгарніший, найдобріший і взагалі найкращий.

– Але політику важливо мати приємну зовнішність? Як ви вважаєте?

– Особисто я намагаюсь гарно виглядати, щоб подобатись в першу чергу своєму чоловіку (сміється).

Чи важлива зовнішність у політиці я не знаю. Знаю тільки, що мені дуже важко спілкуватися з жінками у владних коридорах. Не можу зрозуміти чому. Але якщо виникає питання, що мені потрібно звертатись до якоїсь чиновниці, щоб допомогти людям, то це просто блокується. З власного досвіду знаю, що принаймні у Луцькій міській раді не треба звертатись до чиновниць-жінок.

Не знаю навіть чи допомагає Катеринчуку у політиці його зовнішність. Мені приємно спілкуватись з ним, незалежно від того, як він виглядає. Бо Катеринчук – дуже позитивний. Коли він переконує, то дуже важко йому не повірити. Я його дуже ціную, дуже прислухаюсь до його думок.

ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ ПОСВАРИЛА ГОЛЄВУ З МАМОЮ

– Рішення відправити у місцеву політику вас, а не Миколу Голєва узгоджувалось з Катеринчуком?

– Ви знаєте, якось так і не обговорювалось. Тоді мій чоловік працював на державу, тому в політику йти було неможливо. Головою обласної організації ЄПУ мене обрали на початку 2009 року. З того часу й почалась моя політична діяльність.

Знову таки, цей крок був своєрідною реалізацією моїх амбіцій. Можливо, мені хотілося чогось нового, бо я відчула, що у бізнесі я досягла того, чого прагнула. Микола Катеринчук лише підтримав моє бажання.

– Миколу Катеринчука і родину Голєвих пов’язує спільний бізнес?

– Ні, немає жодного спільного бізнесу. Микола Катеринчук має адвокатську компанію, він працює народним депутатом. Я не знаю, чи має він бізнес.

У 2007 році ми з чоловіком розійшлись з останніми партнерами, які були у нас. У нашому бізнесі двоє партнерів – він і я. І це дуже зручно (сміється).

За останні кілька років я бачила надто багато зрад. Тому більше не хочеться мати бізнес-партнерів. Він створив підприємства, якими ми володіємо, ще у 1997, 1994 роках. Є одне підприємство, утворене у 1989 році.

З 2001-го року я почала працювали, підхопила ті підприємства, розвинула їх. Вони зараз успішно працюють. Я пишаюсь тим, що нині по усій області в нас працює дві тисячі людей. Загалом це вісім підприємств.

– Микола Голєв не ображається, що ви в міську раду потрапили, а він в обласну ні? Адже він теж на місцевих виборах балотувався…

– Ну, він не з тих людей, які вміють заздрити. Він допомагав мені усім, чим міг допомогти. До речі, знаєте, коли ми почали підраховувати голоси, які він отримав як кандидат в депутати обласної ради, то побачили, що їх у декілька разів більше, ніж у Європейської партії, яка проходила до міської ради. Тобто за нього голосувало дуже багато людей.

Якщо чесно, то я дуже хотіла, щоб Європейська партія України була у міській раді, щоб фракція ЄПУ була й в обласній раді.
Якщо ви звернули увагу, то на виборах ми акцентували увагу саме на партії, а не на моїй персоні чи на персоні мого чоловіка.

Знаючи, що це велика відповідальність, я хотіла, щоб пройшли відповідальні люди, ті, яким я і чоловік довіряємо.

Ви ж знаєте, що у міській раді відбувається. Людина, яка прийшла до нас у фракцію, Анатолій Бірюков, не зміг втриматись від спокуси і приєднався до депутатської групи «Рідне місто», не повідомивши мене.

– До речі, ваша мати у 2010 році теж балотувалась до Волинської облради від Європейської партії України. Свого часу навколо неї розгорнувся цілий скандал. На президентських виборах 2004 року вона підтримала Віктора Януковича. Нині її донька в опозиційній партії. Вона змінила свої погляди, чи просто тоді так склались обставини?

– Моя мама була депутатом, якщо я не помиляюсь, трьох скликань. Вона завжди відстоювала інтереси людей. І я впевнена, люди знають це.

Цього разу я фактично зобов’язала її балотуватись від Європейської партії в обласну раду, хоча вона дуже не хотіла. Але я пояснила їй, що якщо у мене не буде на кого покластись, то для чого мені взагалі займатись політикою.

У 2004 році вона дійсно підтримувала Віктора Януковича, я ж підтримувала Віктора Ющенка. Ось тоді з цього приводу у нас був серйозний конфлікт. Тоді вона не хотіла зі мною розмовляти, дуже сварилась, було дуже багато суперечок. Її дуже дратувало, що на моїй машині були помаранчеві стрічки.

На щастя, все минулось. Хоча досить часто запитує мене, чи була я тоді права, підтримуючи помаранчевих. Натомість я її запитую, чи була вона права. На цьому дискусія закінчується.

У 2005 році для того, щоб позбавити моїх батьків посад, прокуратура області порушила багато кримінальних справ. І стосовно мами, і стосовно батька. Абсолютно несправедливо. Усі ці справи були розглянуті в суді. У тому ж 2005 році їх закрили. Потім їх знову відкрили.

Відкриття і закриття справ, безкінечні допити, залякування тривали доти, доки мої батьки не написали заяви на звільнення. Тільки-но вони поїхали до Києва, справи закрились і жодних питань не виникало. Тобто у 2005 році вони переселились до столиці. Їм запропонували посади у системі профспілок, у підрозділах, точніше у закритих акціонерних товариствах.

Кар’єрно це було підвищення. Але було дуже болісно, адже багато людей перестали з ними спілкуватись, вітатись. Хоча, до речі, Микола Романюк тоді продовжував з ними спілкуватись.

– Попри те, що він був з помаранчевими?

– Не знаю, де він був. Я не звертала на це уваги.

Справи щодо моїх батьків були надумані, хоча писали, що вони попродавали купу профспілкового майна. Насправді це був абсурд. Жодного майна вони не продали. Мама моя працювала керівником профспілок 17 років. Те майно, яке вона прийняла, зрештою і передала.

Сьогодні моя мама завдяки своєму розуму, характеру і впертості стала керівником підрозділу, який опікується усім профспілковим майном в Україні.

А батько працює заступником голови правління ПрАТ «УКРПРОФТУР». Хоча нещодавно змінився керівник, звільнили всіх заступників, крім нього. І я цим пишаюсь.

– На місцевих виборах тільки ви з Європейської партії України стали депутатом. З огляду на це, який ваш статус у партії? Як часто ви телефонуєте Миколі Катеринчуку?

– Ну, з Катеринчуком ми зідзвонюємось не тому, що він мій керівник, а я його підлегла, не тому, що ми політичні однодумці, а тому, що ми в першу чергу друзі. Ми давно дружимо сім’ями.

Те, що я стала членом партії, те, що я очолила її волинський осередок, – наслідок того, що ми є друзями.

Ми познайомились у 2004 році під час президентських виборів, коли Микола Катеринчук захищав право людей обрати того президента, якого вони хочуть.

Я не переймаюсь тим, який статус я займаю у Європейській партії. Хочете вірте, хочете ні, але я дуже переймаюсь тими проблемами, які мають волиняни.

КАТЕРИНЧУК ХОЧЕ ЗРОБИТИ ГОЛЄВУ НАРДЕПОМ

– Європейська партія входить до Комітету опору диктатурі. Нині триває процес узгодження кандидатів по мажоритарних виборчих округах. Чи берете участь ви особисто у цих перемовинах на місцевому рівні?

– Влада хоче одного – розсварити опозицію. Наскільки мені невідомо, які б розмови не велись на регіональному рівні, рішення прийматиметься централізовано.

Тому я не беру участі у цих перемовинах. Хоча мені декілька разів телефонував керівник обласної організації ВО «Батьківщина» Анатолій Петрович Грицюк, запрошував на зустрічі. Я не ходила.

Не можна ні в якому випадку сваритись, бо в такому випадку опозиція однозначно програє.

– Як краще поділити округи? Це мають бути квоти чи найперше треба вивчити, кого і де більше підтримують?

– Я вважаю, що це не мають бути квоти. Я думаю, що потрібно визначити рейтинги. Опозиційні політичні сили повинні об’єднатись навколо єдиного найрейтинговішого кандидата.

– Саме зараз триває боротьба за округ з центром в Луцьку…

– Я не беру участі у боях за Луцьк. Тому я не можу сказати, чи така боротьба триває.

Я розумію бажання багатьох політиків потрапити у Верховну Раду, але це бажання може перетворитись на те, що в парламенті не буде більшості опозиції. Цього дуже не хочеться.

Я для себе бачу єдиний шлях визволення з в’язниці Юлії Тимошенко, нехай це голосно звучить, але це – більшість у Верховній Раді. Всі опозиційні політики повинні докласти до цього максимум зусиль, навіть поступившись власними амбіціями. Побачимо, як це буде.

– З огляду на ваше везіння на місцевих виборах, у народні депутати балотуватися не плануєте? Чи обговорювалось це питання з керівництвом Європейської партії України?

– Я відкрию вам секрет. Микола Катеринчук мав зі мною дуже серйозну розмову, коли я відмовилась балотуватися в мери. Він на мене дуже розраховував. Він був впевнений, що навіть якщо я не виграю, то проведу набагато більше депутатів у міську і обласну ради.

Він зараз хоче, щоб я балотувалась до Верховної Ради. Але це рішення буде приймати не він, і навіть не я. Це рішення прийматиме моя, на щастя, велика родина.

– Тобто ви поки що у роздумах?

– Я про це не думаю, бо не маю на це часу (сміється). Але така можливість існує.

– А якщо надумаєте, то це буде список чи мажоритарний округ?

– Це може бути або список, або мажоритарний округ. Або й те, й інше. Спершу треба визначитись, наскільки я важлива для людей у Верховній Раді.

– Коли плануєте визначитись? Скоро передвиборчу кампанію треба починати…

– Думаю, у найближчі місяці це вирішиться. Весною я вже точно знатиму. В першу чергу мої рідні мають визначитись, чи готові вони мене ще рідше бачити вдома. Ну, і люди повинні сказати, чи потрібна я їм у парламенті.

ГОЛЄВИ І РОМАНЮК ВЖЕ НЕ ДРУЗІ

– Напередодні місцевих виборів ви заявляли, що до тодішнього міського голови Богдана Шиби ставитесь негативно, мовляв він мало зробив для міста. Натомість з-поміж усіх кандидатів у мери найдостойнішим вважали Миколу Романюка. Як і чому змінилось ваше ставлення до Миколи Ярославовича з того часу?

– Ставлення змінилось. Але не моє ставлення. Насправді дуже змінився Микола Ярославович. Мені дуже шкода, що він змінився. Чому він змінився саме зараз – мені незрозуміло. Я думаю, багато людей, які знають його, також це помітили.

На посаді губернатора він був надзвичайно чесною, порядною і відповідальною людиною. Я ніколи не зверталась до губернатора і банкіра Романюка з особистими проханнями. Хоча мала таку можливість.

– А як давно ви знайомі з Миколою Романюком?

– З Миколою Ярославовичем я знайома із самого дитинства. Мої батьки з ним мали дружні стосунки дуже багато років, ще з комсомолу. Завжди чула про нього багато хорошого.

– А мера Романюка похвалити можете?

– Я думаю, кожен лучанин бачить, що Микола Ярославович дійсно змінив місто на краще. Місто стало гарнішим. За рік йому вдалося зробити багато. Я сподіваюсь, що в такому темпі він буде продовжувати. Мені дуже цього хочеться.

– Тобто Романюка-мера ви підтримуєте, а ваше розчарування пов’язане з чимось особистим? Ви ж з ним спілкуєтесь? В чому річ?

– На жаль, коли востаннє намагалася донести думку, що інвалідам потрібно, щоб автобус доїжджав до центру реабілітації, він не захотів мене слухати взагалі. Я зайшла в приймальню як звичайний громадянин, запитала у секретаря, чи можу я зайти до міського голови. Але він відмовився зі мною говорити взагалі. Я спробувала донести свою думку лише у коридорі, коли він кудись поспішав.

Я можу констатувати – він піддається впливу непорядних чиновників, які його оточують. І мені дуже шкода, тому що я цю людину поважала з дитинства. Чому він вірить неосвіченим людям, які прийшли до нього нещодавно, я не знаю. Тим більше не розумію, які методи впливу на мера вони знайшли.

– Просто кажучи, міський голова не йде на діалог у транспортних питаннях? Чи мова не тільки про транспорт?

– Ні, не лише. Я не можу поспілкуватись з ним ні на яку тему. Він не хоче мене слухати. Може, я його чимось дратую (сміється). Я сподіваюсь, що з іншими депутатами він спілкується. І дуже сподіваюсь, що лучан він не ігнорує так, як мене. Я не знаю, чим я почала так його дратувати через рік.

– Хочете сказати, що у вас не було конфліктів?

– Ні. Чесно вам скажу, я перестала з ним спілкуватись після того, як він не привітав мою маму з днем народження. Тоді я перестала йому телефонувати, заходити до нього з якихось особистих питань, вітати його зі святами, з днем народження.

Для того, щоб зрозуміти, чому це для мене важливо, треба знати, які стосунки мали мої батьки з ним. Вони дружили, мабуть, сорок років.

Мені мама навіть не сказала відразу, що Микола Ярославович не привітав її, бо знала – я сприйму це болісно.

Ну, добре, він може не сприймати мене. Я можу його чимось дратувати. Чи тим, що я жінка, чи тим, що я про щось виступаю, а він хоче, щоб всі тихо сиділи і натискали ті кнопочки, які йому потрібні.

Але я вважаю, що мої батьки, які ще з комсомолу його дуже поважали, тут абсолютно ні до чого.

– Може, він просто дуже зайнятий, тому не може з усіма підтримувати стосунки?

– Я дуже сумніваюсь. Коли Микола Романюк був губернатором, то завжди з ними спілкувався. Хоча батьки вже тривалий час живуть у Києві. Вони завжди приїздили один до одного, ходили в гості, вони були справді близькими друзями.

Ви знаєте, коли мій тато зателефонував Романюку, аби привітати його з днем комсомолу, той просто не відповів.

Тоді тато якраз був у Луцьку. Через деякий час Микола Ярославович перетелефонував, і я побачила на очах свого батька сльози. Тому вся ця історія для мене досить важка.

– Але як мер він успішний? Кращий за Шибу, як гадаєте?

– Відповім як бізнесмен. Богдан Шиба, і це помічали усі люди, які працюють в бізнесі, дуже не любив приватний бізнес.

– Чому?

– Я не змогла знайти відповідь. І думаю, не тільки я. Він завжди намагався вставляти палки в колеса усім бізнесменам. Тому я його не сприймала взагалі як мера. Не хочу, щоб це прозвучало образливо, але я не побачила, що він зробив для міста.

СОЮЗНИКІВ У МІСЬКІЙ РАДІ НЕМАЄ

– Чи комфортно вам працювати з колегами по депутатському корпусу? Чи багато серед них випадкових людей? І чи можете назвати своїх союзників?

– У політиці я найбільше ненавиджу те, що завжди є зради, а ти мусиш не звертати на них уваги, щоб досягти своєї мети.

Депутатський корпус досить сильний. Там багато гарних фахівців із різних сфер. Чи є союзники сказати важко, але точно знаю, що в мене з’явилось багато цікавих знайомих.

Я не можу назвати їх друзями, але з багатьма у мене привітні стосунки. Союзниками можуть бути ті, у кого погляди такі ж, які у мене. Я не впевнена, що є хоча б хтось один, хто на всі сто підтримує мене у всьому.

Свіжий приклад, на останній сесії міськради депутат Євгеній Ткачук повідомив мене, що промерська група «Рідне місто», до якої він входить, не підтримуватиме мою пропозицію з приводу змін до маршруту №29, аби інваліди мали змогу доїздити до центру реабілітації. При цьому у мене з ним гарні стосунки, він сидить по сусідству. На комісії Ткачук голосніше за усіх заявляв, що ми повинні підтримати інвалідів.

На сесії ж група «Рідне місто» на чолі з мером голосує за зняття цього питання з розгляду, бо якийсь начальник управління, якого вигнали з усіх попередніх місць роботи і з партії, висловив свою хворобливу думку про те, що я веду якусь конкурентну боротьбу.

У мережі Facebook я постійно відслідковувала скарги на громадський транспорт, намагалась по-доброму допомогти вирішити ці проблеми. Але все це виливається у статті про те, що я намагаюсь захопити ЛПЕ, хоча, до свого сорому, я навіть не знаю, де воно знаходиться.

До всього, зовсім інший депутат по тому ЛПЕ ходить. Це всім відомо. І чий той начальник відділу автобусних перевезень, який керує усіма маршрутками, які належать ЛПЕ, і які беруться в оренду ЛПЕ, теж всі знають. Це такий собі Олег Колісник.

– Ви маєте на увазі депутата Романа Бондарука?

– Я маю інформацію, що заступник луцького міського голови Василь Байцим і Роман Бондарук досить часто ходять по підприємству разом з паном Колісником. Може, це таке їхнє бажання допомогти підприємству стати кращим, хоча я дуже сумніваюсь.

Не виключено, що на мене зводять наклепи, щоб прибрати мене із транспортного бізнесу, із тієї сфери, яку я добре знаю.

– А ви самі їздите у маршрутках?

– У маршрутках час від часу їжджу. Бо іноді виникає ситуація, коли машини немає, а доїхати кудись треба. А живу у такому місці, куди таксі важко викликати, бо навколо будівництво. Таксі поки доїде, то набагато швидше просто вийти, сісти на 9-й чи 10-й маршрут і підскочити в центр.

А регулярно їздила маршрутками, коли ще вчилась в інституті.

– Кажуть, що ви маєте конфлікт з депутатом міськради Андрієм Козюрою. Мовляв посварила вас земля біля вашої швейної фабрики, на яку він претендував. В чому суть непорозуміння?

– Конфлікту вже немає, тому що декілька місяців тому він підійшов до мене і вибачився. Ситуація була така. Швейна фабрика «Лучанка» має акт на постійне землекористування, яке депутат Козюра ще у попередньому скликанні міськради на сесії намагався визнати недійсним. Сесія немає таких повноважень, але він намагався це зробити у досить негарний спосіб. Одного разу після засідання земельної комісії з’явився такий дивний документ, у якому зазначалося, що фабрику «Лучанка» потрібно позбавити прав на землю.

Потім ми почали з’ясовувати, як таке могло статись. Виявилось, що таке питання на земельній комісії не розглядалось, а голова комісії такого акту не підписував.

Тому після появи цього документу виник конфлікт. Ви знаєте, я не звикла, що таким дивним способом намагаються забрати землю. Я звикла, що коли хтось чимось незадоволений, то має бути позов до суду.

А насправді ціль була одна-єдина. Майно, яке розташоване трохи нижче за фабрикою, біля річки Сапалаївка, належить другу Козюри – пану Сергію Булі чи його дружині. І він немає можливості, окрім як через територію фабрики «Лучанка», доїжджати до цього майна. У генеральному плані й в усіх інших земельних документах, які є в міській раді, заїзд передбачений з іншого боку. Але справа у тому, що з тієї сторони розташовані приватні будинки, які не дають можливості побудувати дорогу.

Декілька років тому пан Була приходив до мене і просив дозволу проїжджати через нашу територію, я не мала жодних заперечень. І десь протягом півроку вони собі їздили через фабрику «Лучанку», не виникало ніяких проблем. А потім неочікувано з’явився цей дивний документ.

І вже після того, коли міська рада визнала цей документ недійсним, то Козюра подав до суду. Було декілька судових засідань, було кілька позовів з різних підстав. Всі суди він програв. І от декілька місяців тому звернувся і попросив дозволу доїжджати до об’єкту через територію фабрики, які і раніше. Я дозволила. Зараз в тому приміщенні ніби нікого немає, ніхто не їздить туди. Але конфлікт вичерпався.

– До речі, чому приміщення двох ваших фабрик, «Лучанка» і «Волинь», мають не вельми привабливий вигляд? У приміщенні багато офісів, не плануєте зробити гарний бізнес-центр?

– На все не вистачає коштів. Зараз ми взялись за перепланування в середині приміщення фабрики «Волинь». Зовні ми хочемо не просто пофарбувати, а обов’язково утеплити приміщення. Можливо, наступного року до цього приступимо.

Але, якщо чесно, то ми не претендуємо на елітний бізнес-центр, бо, я вважаю, у центрі міста мають бути не тільки дорогі офіси. А зовнішні роботи коштуватимуть недешево, вартість цих робіт ми будемо змушені закладати в орендну плату, відтак її вартість зростатиме. Цьому ніхто не зрадіє.

І от аби цього не сталось, робимо все поступово, витримуючи середній рівень вартості офісного центру.

БІРЮКОВ – ДЕПУТАТ-ЗАГАДКА

– Чи думаєте про виключення з фракції і з партії Анатолія Бірюкова? До речі, з фракції ви його виключити не зможете, адже у вас з ним по 50% голосів.

– Мабуть, скоро фракції не буде. Одній людині у фракції бути нелогічно. Бірюков не звертався до мене і не просив виключити його з партії. Але, можливо, так і буде.

– А ви з ним спілкуєтесь зараз?

– Перед тим, як вступити в цю групу, він до мене підійшов і розповів, що йому Микола Ярославович сказав, що я все погодила і що він вступатиме у групу.

Я відповіла, що не знаю чи це він мене обманює, чи Микола Ярославович його, але відразу дала зрозуміти, що в разі приєднання до цієї групи наша співпраця закінчиться. Він чудово розумів, що я маю на увазі його роботу у соціальній програмі «Народний адвокат».

– Тобто він пішов з програми «Народний адвокат» після приєднання до групи «Рідне місто»?

– Не він пішов з програми, ми припинили його діяльність. Я йому повідомила, що роботи не буде. Він одразу ж побіг до Миколи Ярославовича. І на тому наше спілкування закінчилось. Ми не спілкуємось. Я не маю потреби до нього звертатись, а він не телефонує, не приходить.

Я до нього ставилась з великою повагою, виділила йому окремий кабінет як депутату, давала йому автомобіль з водієм, коли було потрібно, платила досить непогану заробітну плату, але він чомусь вирішив, що йому краще у групі «Рідне місто».

– Мабуть, не одна я думаю, що це дуже цікавий депутат…

– Так, досить цікавий. Ви знаєте, коли я з ним спілкувалась віч-на-віч, він говорив досить розумні речі. Він ніколи не говорить дурниць наодинці, не на камеру. Отакі перли він видає тільки на сесії. Для мене ця людина – загадка. Але демонстративно виключати його з партії мені шкода.

Але якщо він, як на минулій сесії, знову буде розповідати, що я не маю права вносити ті чи інші питання, то виключити доведеться. Терпець урветься. Хоча, думаю, у нього багато радників, які підкажуть йому, щоб він сам вийшов з партії.

– До речі, наскільки дорого вам обходиться соціальна програма «Народний адвокат»?

– Соціальну програму «Народний адвокат» започаткував Катеринчук, це його ідея. На Волині програму фінансує моя сім’я.

До нас приходить дуже багато людей, які потребують юридичних роз’яснень, які не мають коштів, аби найняти юриста, адвоката.

Ми безкоштовно складаємо позови, допомагаємо писати скарги, заяви. Крім того, часто трапляються ситуації, коли людей безпідставно ув’язнюють. В таких випадках ми використовуємо вплив статусу народного депутата. Робимо запити від імені Миколи Катеринчука. Це дуже дієво.

ІЗ ДРУГА ВІТИНСЬКИЙ ПЕРЕТВОРИВСЯ НА ВОРОГА

– Відомо, що колись ваш чоловік товаришував з бізнесменом Вадимом Вітинським. Чому тепер ви стали не лише конкурентами, а й ворогами?

– Вадим Вітинський, мій чоловік та Ілля Мірецький були співзасновниками банку «Волиньторгінвест», який досить успішно працював до кризи, до першого дефолту у 1997 році, здається. До того, багато років банк очолював мій чоловік.

За рік до кризи він з партнерами прийняв рішення, що він відходить від справ. У нього була інша робота, він мав інші плани. І на загальних зборах вони обрали головою правління Вадима Вітинського. Розвал банку відбувався через рік після звільнення мого чоловіка, але саме його часто пов’язували з розвалом банку.

Поки вони були партнерами у банку, відповідно, і купували певні бізнеси, приблизно у тих частках, які у них були в банку. В тому числі Вадим Вітинський мав певний відсоток акцій швейної фабрики «Волинь», чоловік мав акції у «АТП-10701», це колишній таксопарк.

Також Вітинський мав певний відсоток у підприємстві «Санрайз». Тобто багато було спільного бізнесу. На певному етапі вони розійшлися.

– Через особистий конфлікт?

– Цього я не знаю. Але коли розійшлися у бізнесі, то й перестали бути друзями. Якщо це не вилилось у пресу, то я так розумію, спокійно вони розійшлись.

Єдине, що його акції у швейному підприємстві й наші акції у «АТП-10701» були обміняні вже у 2007 чи 2008 році при мені. Свою долю у підприємстві «Санрайз» він продав іншим людям, у яких потім ми викупляли. Так, вони були друзями, партнерами по бізнесу, але так склалось, що розійшлись.

Чому Вітинський у 2010 році раптом почав нападати на мене я не знаю. Думаю, що для нього виявилось шоком те, що він не став депутатом, а я у міську раду пройшла.

І от на своєму підприємстві «АТП-10701» він намагався створити те, що зараз є на ЛПЕ – набрати в оренду машин, виграти конкурси і стати таким собі монополістом на ринку перевезень. Але, вступивши в боротьбу з нами, почавши це нікому незрозуміле і непотрібне протистояння, програв абсолютно усе. Навіть ті 12 машин, які були його особистими, змушений зараз продавати, щоб закрити борги, утримувати той таксопарк.

За цей час він часто робив мені неприємно морально. Але тим не менш мені дуже шкода, що у нього так сталося. Він фактично міг стати монополістом на ринку, він мав в оренді 150 автомобілів і ще мав 12 своїх. Зараз він програв усі суди.

Він не приховував, що хоче знищити підприємство «Санрайз». Про це скрізь говорив. Але його спіткала невдача. Шкода, бо багато хороших людей зараз змушені шукати роботу.

– В інтернеті говорили, що його бійка із жінкою у пивному клубі «Майдан» – це хитра провокація Голєвих…

– Дійсно, Вітинський це розповсюджував. Мене звістка про це дуже розвеселила (сміється). Ми в той час були з дітьми у Лондоні. У нас була така європейська відпустка.

Я просто знаю цю людину, знаю, як мій чоловік колись витягував його з витверезника. Я пам’ятаю ці нічні дзвінки з міліції. Йому телефонували і просили приїхати й забрати свого друга. Для нього напиватися до чортиків – це абсолютно нормально. Я на власні очі бачила, як він бив людей. Тому та ситуація мене не здивувала.

Найбільше розсмішило те, що, як розповідали мені вже потім охоронці з «Майдану», Вітинський, коли його затримували, вигукував, що він – без п’яти хвилин мер, що нібито його чіпати не можна.

ВІКТОРОВ ВИМАГАВ ГРОШІ У ГОЛЄВОЇ І КАТЕРИНЧУКА

– До вас Європейську партію України на Волині очолював Олександр Вікторов, політична кар’єра якого нещодавно дала серйозну тріщину через скандал із хабарництвом на підприємстві, яке він очолював. Ви з ним у нормальних стосунках, не ображався, що його попросили з партійної посади і призначили вас?

– Я з ним познайомилась тоді, коли Микола Катеринчук вирішив замінити обласне керівництво партії. Він не був проти, щоб я очолила обласну організацію ЄПУ, але висунув умову – за це йому треба сплатити дві з половиною тисячі доларів.

– У якості своєрідної компенсації?

– Так, він стверджував, що це компенсація за роботу. Звичайно, я не бачила такої потреби.

Ми зібрали партійну конференцію. Конференція майже одноголосно підтримала мою кандидатуру. Але ця історія із вимаганням двох з половиною тисяч доларів продовжилась. Він писав листи у центральний апарат партії, мовляв розповість про наше ганебне ставлення до нього журналістам. Навіть погрожував, що приїде на передачу до Савіка Шустера і розповість, які ми нехороші.

Потім він вимагав ці кошти у Миколи Катеринчука. Це була така неприємна історія. Звісно, ніхто йому не дав цих коштів.

– Якби вас взяли на хабарі, від депутатського мандату відмовилися б, як Вікторов?

– Я не беру хабарі, мені немає за що їх давати.

– А те, що від депутатства відмовився, правильно? Хоча б за це його похвалити можна?

– А я не впевнена, що він відмовився. Знаючи його, думаю, що він би цього ніколи не зробив добровільно. У пресі читала, що у ВО «Свобода» всі писали заяви без дати про складання повноважень. Микола Яручик це підтверджував у своєму інтерв’ю. Мені здається, що ця його заява була написана ще до виборів.

– Дізнавшись про цю історію, Микола Катеринчук зрадів, що вчасно позбувся Вікторова?

– Ви знаєте, ніяк не відреагував. Я йому, звісно, повідомила про це.

«Я – ЕМОЦІЙНА. І ЦИМ КОРИСТУЮТЬСЯ»

– Ви нещодавно втретє стали мамою. Чи отримуєте ви допомогу на дитину?

– За перших двох дітей я не отримувала нічого, тоді не було таких законів. За третю дитину на рахунок у банку перераховуються кошти. Перший транш – це близько 8 тисяч гривень, а потім це приблизно 1 300 гривень щомісяця. Ці кошти я не використовую, бо це гроші моєї донечки.

Жодних пільг як багатодітна мама я ніколи не оформляла, бо вважаю, що забезпечені люди не повинні навантажувати бюджет.

А державі я вдячна за те, що вона нараховує кошти моїй доньці. Коли вона виросте, то ці кошти ми зможемо витратити на її освіту.

Я плачу досить багато податків. І тому це нормально, що держава виконує переді мною певні зобов’язання. До речі, за минулий рік мої підприємства сплатили біля п’яти мільйонів гривень податків.

– Маєте вдома хатню працівницю чи самі усе встигаєте?

– Звичайно, я маю працівницю, яка готує, прибирає. Вона вже багато років з нами. Вона вже стала членом сім’ї. А зараз ще й маю няню.

– Ви живете на території історико-культурного заповідника «Старий Луцьк»?

– Так, ми зараз мешкаємо у Старому місті. Для трьох дітей і двох дорослих 250 квадратних метрів замало. Принаймні для донечки окремої кімнати немає, вона поки живе з нами в кімнаті.

Тому чоловік розпочав будівництво ще одного будинку поряд, бо місця вже бракує. За два роки він зробив усю дозвільну документацію, всі археологічні дослідження. Проект погоджений з міською радою. Був момент, коли міська рада намагалася забрати цю земельну ділянку, але в них це не вдасться, бо вона була виграна на аукціоні ще у 90-х роках.

– Ви вважаєте себе сильною жінкою? У політику і бізнес йдуть далеко не всі жінки…

– А ви вважаєте мене такою?(сміється)

– В Україні як приклад такої жінки найперше пригадується Юлія Тимошенко. Хочеться бути схожою на неї?

– Мені іноді здається, що таких жінок, як Юлія Тимошенко більше не існує. Не хочу образити жодну жінку, але Юлія Володимирівна – це настільки енергійна людина, яких ще треба пошукати.

Чи вважаю я себе такою сильною?.. Важко сказати. Я намагаюся бути сильною.

– І разом з тим ви дуже емоційна. Вас легко розізлити, розчулити?

– Дуже. Мене легко можна образити. Конкуренти цим користуються. Наприклад, рік тому я втратила шалений контракт, бо конкуренти зіграли на емоціях.

Так, я емоційна і в бізнесі, і в політиці. Мені часто важко стриматись. Я маю загострене відчуття справедливості, яке, напевно, не повинне бути в політиці. Я завжди намагаюся довести правду, хоча це не завжди потрібне.

– Ваше обличчя на біл-бордах, на маршрутках. Не боїтесь, що наврочать?

– Ні, я переконана, що неприємності стаються, коли люди у них вірять. Я не переймаюсь з цього приводу. Я вірю в Бога.

Розмовляла Ірина КАЧАН
(ВолиньPost)

Довідка

Олена Василівна Голєва народилась 11 липня 1980 року в Луцьку.
У 1997 році закінчила середню школу №5. З 1997 по 2002 роки навчалась у Луцькому державному технічному університеті на факультеті обліку та фінансів, отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Облік і аудит» та здобула кваліфікацію бухгалтера-економіста.
З 2002 року – голова наглядової ради ВАТ «Луцьке виробничо-торгівельне швейне підприємство «Волинь».
Голова обласної організації Європейської партії України. Керівник обласної правозахисної громадської організації «Народний адвокат Волині».
З 2010 року – депутат Луцької міської ради. Голова постійна комісії міської ради з питань житлово-комунального господарства, екології, транспорту та енергозбереження.
Теги: Голєва
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 51
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
манія величі прогресує
Відповісти
а то це ваші заздрісні очі журналістка мала на увазі, коли питала Олену голєву про вроки?)))
Відповісти
"Для трьох дітей і двох дорослих 250 квадратних метрів замало". А я все думаю: і чого це нам вп"ятьох на 50 квадратах так тісно. Мда, у багатих свої причуди, причому великогабаритні.
Відповісти
Голєва одягнулась, як в оперний театр, а мимохідь забігла до журналістки. Сотні рядків порожньої розмови про те, чому у мишки хвостик шилом.
Відповісти
Шановні, браво! Вам однозначно треба мати свою газету. Такий матеріал!
Відповісти
Катеринчук сам в жовтні вилетить звідти з тріском, а ще розпинається за Голєву.
Відповісти
Оце точно підмічено! Як корок з-під шампанського. А Голєвій і через 100 років депутатом не стати, не той рівень.
Відповісти
Іра молодець, гарне інтерв'ю. Волинь Post довели, що головне не бренд, а хороше керівництво і кваліфіковані працівники. Переїхавши з Волинських новин у ВН нічого не лишилося. Ви знову найкраще волинське інтернет-видання.
Відповісти
О, боги!!!
Відповісти
головне, не вступайте в полеміку,хто кращий, особливо у такий нездоровий час.
інтервю справді хороше. Як і інші матеріали. Можливо це через те, що керівник має досвід більший за Ватащука. Проте, і теперішній керівник ВН скоро обереться в піря. Не варто в таке акцентувати. Вони різні. І це саме те, що робить сайти цікавими.
Відповісти
хотіти і могти - дві різні речі...
Відповісти
А може Романюк, так як чесний і порядний не хоче мати справу з такими нечесними хапугами, як ви і ваші батьки? Все ж таки на одну зарплату ваші батьки би не стали такими заможніми, і профспілки дали можливість поприватизовувати все, що тільки можна законним і незаконим шляхом. Тай заміж мама з татом віддали Оленку в 16 років за пристаркуватого зато багатого нареченого мабуть не по великому коханні. От Романюку вже гидко стало від такої дружби.
Відповісти
Та припиніть вже цю гидоту! Вона виходила заміж в 97 році, їй тоді 17 було, а чоловіку - 34. Я з їхньою сім'єю вже багато років товаришую, вони прекрасні люди. Шоб Вас Наталка в 34 пристаркуватою назвали!
Відповісти
Ніхто і не сумнівається, що Оленка - золота ручка балотуватиметься в Н.Д. Зараз з сімєю вирішать, що то ще можна вкрасти на загальнодержавному рівні і відправлятьь доньку і дружину до В.Р.
Відповісти
Ірино, хваліть себе більше. і взагалі навіщо вам ця маловідома газетка, яка навіть до ВН поки що не доросла? Однозначно,в коментарях ви сильніша, ніж у тій бабській розмові ні про що.
Відповісти
ВОНА працює)
Відповісти
ВОНИ заважають
Відповісти
Таке "зізнання" - це публічний акт народження миші. Голєва вміє кривити душею, але що під тією душею переховується! Бридко читати.
Відповісти
Поясніть мені, чому так:
1. Пані Голєва не знає, де знаходиться ЛПЕ, але прекрасно інформована про те, хто там ходить і які вказівки роздає?
2. Пані Голєва у політиці для того, щоб реалізовувати свої амбіції, але рішення про балотування до ВРУ прийматиме її сім'я?
3. Чому так - Романюк поганий, Бірюков поганий, Козюра поганий, Вікторов поганий, Вітинський поганий, Байцим поганий, Бондарук поганий, а одна пані Голєва (а також її чоловік та батьки) - хороші?
П.С. Вважаю Голєву здібним політиком, але, мені здається, тривале перебування у середовищі "еліти" (батьки-партократи, багатий чоловік, стильний партогеносе) відірвали її від народу та значно завищили самооцінку.
Відповісти
не хотіла нікого образити, просто висловила свою суб'єктивну думку
Відповісти
Єдине, що добре помітне в Голєвій і неперевершене - це замашки запеклого хижака. Все собі і всі погані. Настане весна і без впливу цієї дами не будуть цвісти яблуні. Якщо приглянутись і проаналізувати хід її дій за півтора року депутатства, то всі її потуги і устремління беруть початок чи виходять з хижацтва, присвоєння, захоплення (маршрутів), переділу, ліквідації (кажу не безпідставно, бо ретельно стежу за її діями). Немає сумніву, що людина пробивається вирішувати виключно свої проблеми і хижацькі наміри і на шляху цього вирішення усе біле має бути чорним. А коли вона віднесе дітям в свою 5-ту школу набір олівців чи плитку шоколаду, то з подачі сервільного телебачення трубить про це на усю область. Відомо, що філантропія в цивілізованому світі (і навіть не в цивілізованому) не піариться. Я пригадую десятки людей, які допомогли іншим. На маючи в своїх біографіях керівництва і власництва 8 підприємств, пристаркуватого багатія-чоловіка, повний достаток, ці люди віддавали суми, на кілька порядків вищі, ніж коштують подарунки Голєвої. Ніхто про це не розпинався в пресі і лише випадковість могла розкрити їх таємницю. Анонімність, як в індійському кіно, - це та невидима родимка, по якій філантроп впізнає свого брата. Усе інше - піар. Ось коротенька, але виключно повна характеристика цієї пані. Існує філантропія - любовь до людей, співчуття, а протилежне їй - мізантропія - людиноненависництво. Що переважає в Голєвій, знаючі, напишіть? Може щось не так? А те, що пані - рідкісний екземпляр негативу - це безперечно.
Відповісти
Вам ще не набридло, колеги журналісти, що пишуть тут коментарі? Батьки погані, чоловік поганий, вона теж за компанію хай буде погана? Відверте і дуже позитивне інтервью. Захоплює з самого початку. А якщо в неї дійсно такий характер, то може нам таккий представник у ВР і потрібен, аби "вигризати" для міста те, що потрібно, а не"тушкою" під вимахування Чечетова робити "новий Луцьк"?
Відповісти
Згідна з Вами Ірина, мені ,наприклад цікаво , чому вік і статки її чоловіка означають щось недобре і те, що Голєва погана людина? Тобто всі ті, що виходять заміж за молодих і бідних - хороші, а решта - гади? Дурість якась і заздрість елементарна.
Відповісти
Адвокату Голєвої - Ірині. Ви допустили суттєву помилку: вона "вигризе" не для міста, а для себе. А ще більше читайте, і читайте справжні інтервю. Це буде корисним для вашої (очевидно) журналістської карєри, як і для вашого (теж очевидно), надто вузького кругозору. Обовязково перекажіть це коментатору "тані", яка так нагадує вас і вашу точку зору.
Відповісти
Моє існування піддали сумніву. Круто. Блін, це зі мною вперше.
Відповісти
А чи можу я Вас таку розумну запитати де ж здобували ви такий широкий кругозор, що дав вам зрозуміти , що гризти вона буде тільки для себе? Чи ви може який екстрасенс? Жаба-погане почуття,хоч і українське
Відповісти
Філантропу. "Якщо приглянутись і проаналізувати хід її дій за півтора року депутатства, то всі її потуги і устремління беруть початок чи виходять з хижацтва, присвоєння, захоплення (маршрутів), переділу, ліквідації (кажу не безпідставно, бо ретельно стежу за її діями)".
А ще суди з колегами-бізнесменами, намагання їх впихнути у вязницю, суди зі ЗМІ з тріскучим програшем, захоплення народного майна (недобудований профспілковий готель в Нововолинську), топтання стежок в прокуратуру, бахвальство, самореклама, зухвалість, ігнорування всіх, хто нижче рангом і не має грошей... Бідна слів майстерня щоб висловити обурення і дії цієї одіозної особи. Таким чином вона кровю і потом добуває собі шматок хліба. Іноді - з маслом. Іноді з ікрою. Кабачковою.
Відповісти
Файна газета. Самі інтерв'ю беруть, самі коментують під різними ніками. Дуже нагадує базар, байдуже, що рекламують майбутнього депутата. Однак і товар неякісний і реклама відверто тупа. А щоб визначити кількість дискутантів, не треба бути й великим стилістом. Повірте, я не ваш колега і мій хліб - на іншій полиці. Просто вражає примітивізм, з яким ви розігруєте тут всіх. Мене в тому числі. Побавились -і годі. Пишіть нові статті.
Відповісти
Пікантний заголовок, вкладений в вуста Голєвої. Ніби Верховна Рада - приватна крамничка Катеринчука по торгівлі китайським ширпотребом, куди він її може взяти фактуровщицею. Цей "перл", як вершину недоумкуватості героїні інтерв'ю, я запишу в свою велику записну книжку. Рідко зустрічається така тупість! А інтерв'ю прекрасне і глибоке саме по собі. Пардон – глибока ідея. Голєва черговий раз робить натяк на тезу дідуся Леніна, що навіть кухарка може керувати державою, не кажучи про якийсь там "санрайз" чи швейну фабрику. Навіть в Лондоні побувала - чи не відвідала могилу Карла Маркса на Хайтгейтському кладовищі, аби поплакатись про важкий стан будівництва капіталізму в Луцьку? Чи як віддати Вітинського під Гаагський трибунал?
Дивуюсь, наскільки може бути зміщена та звивина в голові, щоб так брехливо і примітивно все подати? Співрозмовниця без особливих зусиль довела читачам (принаймні - мені), що її життя - заповідник чи то ліберастії, чи ще чогось, перемішаного з брехнею. Може й справді вам, як каже "Марко", досить возитись з цією панею? Чи ви вже розпочали передвиборну кампанію?
Відповісти
Цікава цитата "Чому не Микола Голєв, а його дружина Олена Голєва стала публічною? "
Відповісти
тому шо хлопа, навіть якби мав не ту орієнтацію і заробляв тим, не кличуть публічним.
а дівку - кличуть ;)
Відповісти
Громадо, будь нашим адвокатом! Або хто ж захистить наші сім’ї від родини Голєвих? (Відкритий лист до Громади міста Луцька)

Ми, мешканці гуртожитку на вулиці Сагайдачного, 1 у місті Луцьку, змушені звернутись до Вас за громадською підтримкою у захисті наших конституційних прав...


Бо до цього часу з вини колишнього високопосадовця, заступника міністра фінансів Голєва Миколи Кузьмовича, багатоповерховий будинок в м. Луцьку на вул. Сагайдачного, 1, де ми мешкаємо зі своїми сім’ями, знаходиться у незаконному володінні. З цієї причини 25 сімей, що проживають у цьому будинку, вже більше 13 років находяться у безправному стані під щоденною загрозою незаконного виселення зі своїх квартир.

Коротко окреслимо суть проблеми. На підставі трудових відносин із державним підприємством «Волиньрембуд», яке в 1994 році під час приватизації було перетворене у ВАТ «Волиньрембуд», ми отримали житло на підставі ордерів, які нам видало підприємство «Волиньрембуд» у гуртожитку в м. Луцьку на вул. Сагайдачного, 1.
Згідно з договором міни від 23.10.1996 року, Голєв Микола Кузьмович, який у той час був головою правління КБ «Волиньторгінвестбанк» і власником значного пакету акцій «Волиньрембуду», використовуючи своє впливове становище на керівництво «Волиньрембуду» за рахунок свого пакету акцій підприємства, незаконно виміняв багатоповерховий гуртожиток площею 2177,7 кв. м разом із людьми, які там проживають, на 1009 акцій, емітентом яких є вказане підприємство. Згідно з п.3 вказаного договору, сторони оцінили 1009 акцій у загальну суму 1009 грн., а багатоповерховий будинок – у суму 50471,4 грн. (чи не для того, щоб не платити податки?).

При цьому сторони домовились обмін здійснити без грошової доплати. Після того, як Голєв М.К. виміняв собі гуртожиток (разом із його мешканцями), він уклав договір купівлі-продажу від 23.04.1997року і продав цей гуртожиток (разом із його мешканцями) за 200 000 грн. ТОВ «Лізинг та Нерухомість» (припускаємо, що ТОВ «ЛН» було пов’язане з Голєвим М.К.). При цьому, згідно з кредитними угодами № 068 від 30.04.1997р. та № 149 від 28.08.1997р., ТОВ «ЛН» отримало кредит у тому ж КБ «Волиньторгінвестбанк», щоб розрахуватися з Голєвим М.К. – тодішнім головою правління КБ «Волиньторгінвестбанку».

Наскільки нам відомо, заставою для отримання кредиту був той самий гуртожиток на вулиці Сагайдачного, 1. Але, очевидно, що в цьому випадку банк змушений був погодитись із заставною оцінкою вартості гуртожитка не 1009 грн. чи 50471,4 грн., а в суму, яка становить не менше 400 000 грн. (згідно заставних банківських вимог).

Тут постає питання: наскільки «талановитою» людиною є колишній чиновник, заступник міністра фінасів Голєв Микола Кузьмович, наскільки він дбає про власну кишеню, наскільки йому байдужі люди, які багаторічною працею заробили маленькі кімнатки в гуртожитку? Цікаво, чи такою ж «талановитою» людиною він був, обіймаючи державні посади в податковій адміністрації України та Міністерстві фінансів України?! Чи не зацікавила б ця інформація відповідні служби?
Територіальне управління Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку у відповідь на нашу скаргу перевірило викладені факти і підтвердило, що Голєв Микола Кузьмович виміняв гуртожиток із порушенням Закону України «Про господарські товариства». Згідно зі ст. 32 вищезазначеного закону, акціонерне товариство має право викуповувати у акціонера оплачені ним акції тільки за рахунок сум, що перевищують статутний фонд, а Голєв М.К., всупереч закону, виміняв гуртожиток якраз за власні акції ВАТ «Волиньрембуд».

Згідно зі ст. 48 Цивільного Кодексу України, договір міни повинен бути визнаний недійсним, як такий, що не відповідає закону. На час укладання договору міни ця «талановита» людина Голєв М.К. займав посаду голови правління КБ «Волиньторгівестбанк». Банк на той час мав ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на право здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів і ця «талановита» людина, голова правління банку Голєв М.К., за посадою достовірно знав, що укладає вищезазначений договір міни, порушуючи закони України.

Вже більше 10 років за захистом своїх прав ми звертаємось у різні інстанції, у тому числі до Адміністрації Президента, Генеральної прокуратури, ДПА України, МВС України, до обласної прокуратури, судових інстанкцій. І лише зараз, 24 грудня 2010 року, в Луцькому міськрайонному суді за позовом Луцької міської ради, представником якої є прокурор міста Луцька в інтересах держави та територіальної громади м. Луцька буде слухатися справа про визнання договору міни від 23.10.1996 року недійсним, договору купівлі-продажу будинку від 23.04.1997 року недійсним та витребування гуртожитку з чужого незаконного володіння. А відповідачами по цій справі є:

1. ВАТ «Волиньрембуд», голова правління – Тіунов Едуард Віталійович, підлеглий Голєва Миколи Кузьмовича ще з «гарячих» 90-х років;

2. «Талановита» людина Голєв Микола Кузьмович, колишній високопосадовець, екс-заступник міністра фінансів України;

3. ТОВ «Лізинг та Нерухомість», а також третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача – ОСББ «Вікторія».
24.12.2010р. о 11 год. відбудеться судове засідання в приміщенні Луцького міськрайонного суду на вул. Сенаторки Левчанівської, 1. Просимо Громаду Луцька і всіх небайдужих до нашої біди людей, засоби масової інформації прийти на відкрите судове засідання, щоб підтримати нас своєю присутністю у важкій боротьбі з незаконними діями колишнього високопосадовця, ініціатора незаконної оборудки Голєва Миколи Кузьмовича. Просимо суд принципово та неупереджено розібратись у цій справі та винести справедливе рішення, не залишити нас та наші родини без житла заради незаконного збагачення одного сімейства ГОЛЄВИХ.

Сподіваємось, що після цієї публікації відповідні компетентні органи належним чином розслідують вищезазначені порушення колишнього державного службовця Голєва Миколи Кузьмовича, дадуть належну оцінку його діям. Бо на нашу думку, колишній високопосадовець Голєв М.К., використовуючи своє службове становище, 13 років різними важелями впливу стримував винесення справедливого рішення, тримаючи нас і наші сім»ї у безправному стані під щоденною загрозою виселення нас і наших сімей із наших помешкань.

А також надіємось, що такі люди, як Голєв М.К., ніколи не будуть працювати на державній службі, бо згідно зі ст. 5 ЗУ «Про державну службу», державний службовець зобов’язаний не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Страшні люди, хто з ними не стикався тому, дуже повезло. Зло буде покаране, якщо не в цій корумпованій державі так там.....



Відповісти
В такий важкий час, коли 15 тисяч пенсіонерів отримують пенсію не більше 1 тисячі гривень і забули смак мяса, а зарплата 70% українців не перевищує 2,5 - 3 тисячі, чи варто хизуватись своїми квадратними метрами, нянями, наймичками і наймитами? Свинство, бездушність, черствість!
Відповісти
Я так розумію з коментарів, що пишуть їх "співгероі" інтервью, яких викрили в досить непристойному для них вигляді- Вітинський- п'яниця, Козюра-"великий"адвокат ,який програв всі суди і змушений тепер бути в непристойному для всіх світлі, Романюк- готовий поступитись заради себе навіть багаторічною дружбою, адвокат Бондарука(коментарі досить освічено написані, Бондарук не вміє так навіть говорити, не те що писати), Пирожик- дружина якого обікрала півміста та ще й велику кількість відомих на всю країну творчих особистостей(Розембаума пам'ятаєте?). Когось забув?
Відповісти
Симпатичним та багатим не можна в політику. За неї наш люд не проголосує ,щоб вона не робила, бо не корчить з себе бідну і знедолену. Тільки скажіть , невже наші політики ,які зараз при владі і за яких ми вперто голосуємо живуть в містах ,де вони народились (відносно навіть й в невеликому будинку), чи прогулюються на своїх гектарах в Конча Заспі,записавши в своїй декларації невеличку однокімнатну квартирку на околиці? То що тоді поганого в ній? Зовнішність, стать чи то нам "Жаба" спокою не дає?
Відповісти
Яка жаба чи заздрість? Невже ви думаєте, що щастя тільки в грошах і нам всім це так дошкуляє? Хай собі заробляють, багатіють тільки ж не по головах простих людей. Їх ненавидить вся область бо скрізь пройшлись їхні чонрі руки. Чому всі скандали, які виникають в місті і проблеми простих людей не обходить це прізвище. З людьми, як з рабами плюють і не рахуються, з гуртожитка виселяють фігурує прізвище Голєв, маршрути похапати прізвище Голєв, вклади людські заморозити і вкрасти депозити - Голєв. Як він в 90-х розумно кинув банк, підставив Вітинського сам пішов вовремя, вкравши людські гроші. невже Лівий берег в Києві з гектарами і котеджами заробились за зарплату? А зараз Микола знаючи , що йому в політиці нічого не світить передав досвід, як треба гроші " чесним" шляхом заробляти дружині просуває її на владні позиції. Романюк правильно зробив, що перестав спілкуватись з цією родиною і батьками бо мабуть йому вже самому противно стало спілкуватись з шахраями.
Відповісти
То газета "Лівий берег" теж Голєва? От ето номер :(
Відповісти
Все таки яблуко від яблуні недалеко падає. Невже нормальні батьки, не по розрахунку, віддали би свою дочку заміж в 16 років, за вітчима її однокласниці?
Відповісти
Маразм крепчает.
Відповісти
Вадим Юліанович, то Ви?
Відповісти
Ні, газета Лівий берег мабуть не їх, лівий берег Києва у їхньому володінні це точно, з охраною, садівниками, домробітницями.А чорт їх знає може і газета тоже. Треба в Олени Василівни спитати)))))).
Відповісти
Колишнього депутата Луцької міської ради Вадима Вітинського, який сьогодні є головою наглядової ради транспортного підприємства «Луцьке АТП 10701» та помічником депутата та секретаря міськради Григорія Пустовіта, - Луцький міськрайонний суд визнав винним у нанесенні легких тілесних ушкоджень та супротиву працівнику міліції і засудив до двох років позбавлення волі умовно.
Обвинувачення, які висувалися підсудному, підтвердились. Відтак суд визнав Вітинського винним по всіх статтях Кримінального кодексу, які фігурували в обвинуваченні.
Зокрема, Вітинського звинувачували в нанесенні легких тілесних ушкоджень потерпілій Тетяні Дячук на ґрунті особистих неприязних відносин. Також Вітинського звинувачували у вчиненні опору працівнику міліції, який потім локалізовував і припиняв конфлікт.
Обвинувачення підтвердилося: Вітинський визнаний винним по всіх статтях кримінального кодексу, які були в обвинувачення. А саме - по статті 125, частині першій, 342, частині другій і 345, частині другій Кримінального кодексу.
«Покарання призначено за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі. Однак враховуючи, що він має двоє неповнолітніх дітей, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, що в нього є позитивні характеристики, та й злочин, який йому інкримінується, не відноситься до категорії тяжких, а це є невеликої середньої тяжкості, тому йому призначено іспитовий строк», – прокоментував суддя Михайло Квятковський.
«Він зобов’язаний періодично з’являтись до реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції і періодично відмічатися, не змінювати місця проживання без згоди цих органів», – додав Михайло Квятковський.
Як стало відомо в ході попередніх слухань, екс-депутата та радника секретаря міської ради Вітинського звинувачували в нанесенні легких тілесних ушкоджень та супротиву діям працівника міліції.
За версією обвинувачування Вітинський 9 серпня 2010 року відпочивав в барі «Майдан» разом зі своїм сином. Вони говорили про вибори і політику. З боку компанії, що сиділа поруч пролунали насмішки – мовляв, чому депутат міськради сидить в молодіжному барі і випиває.
Опісля потерпіла Тетяна Дячук, яка була одним з тих, хто насміхався, пішла до вбиральні. Коли ж виходила з туалету – депутат, який нічого не пояснив, її вдарив, про що вона згодом повідомила охорону закладу.
Те, що такі події мали місце, підтвердила одна зі свідків – прибиральниця бару.
Згодом охоронець, який, як виявилося, був працівником міліції, попросив вийти Вітинського з закладу. Під час з’ясування стосунків між охоронцем Лукашуком та Вітинським виник конфлікт, що згодом переріс у бійку.
Прокурор вважав, що Вітинський не розкаявся, крім того перебував у стані алкогольного сп’яніння, що є посилюючим відповідальність фактором.
Однак, за твердженням самого екс-депутата і його захисника, компанія, яка сиділа у барі, була нетвереза. Через слабкий зір Вітинський не бачив, що охоронець бару – співробітник правоохоронних органів. І з’ясував це лише тоді, коли зірвав з нього пагони.
Обвинувачуваний стверджував, що відомості про те, що в нього після бійки була контузія сітчатки ока слідство не врахувало, на відтворення подій не запросило.
Вітинський стверджував, що за дівчиною в туалет навмисне не йшов і чисто фізично не зміг нанести удар саме в ту частину обличчя, про яку стверджує потерпіла.
За словами Вадима Вітинського на нього чиниться політичний тиск, а уся компанія і працівники закладу між собою знайомі. А тому він вважає себе повністю невинним.
Відповісти
Лівий берег-фу,якось не круто:(
Відповісти
Ну і що, а хто не знає, що вітинський боксер. Підставленний не сміши, і не заробляй бали перед Оленкою.
Відповісти
Цікаво чи вона вже гімн України вивчила ):
Відповісти
Журналісту. Ти наївний. Тут не проглядується ні Романюк, ні Бондарук, ні Вітинський. "Бізнесмен" і "Капіталіст" - це чиста робота доброго журналюги. Мова, почерк - все чітко і в ціль. Десятка! А Бондарук розмовляє і бабки рахує, ворушачи губами, то звідки він може знати, що таке "філантропія". Він власне прізвище іноді пише з помилкою і ніде не ставить розділових знаків. А текст "Мешканця гуртожитку" вже давно відтиражований в тисячах примірників і побував в усіх виданнях. Козюрі це ні до чого - він прагматик. Розбиратись треба: хоч би в ковбасних обрізках.
Відповісти
цікаво де ж той одяг з швейної фабрики Голєвої?) напевно всі модниці парижу носять його)
Відповісти
дуже сумніваюсь, що Голєва щаслива жінка.
Відповісти
Прочитав. Інтервю Голєвої - бенкет під час чуми.
Відповісти
На кшалт того, що одежу на своїх фабриках Голєва як ніби то шиє для Франції, є анекдот:
- Изя: где вы шили такой класный костюм?
- Сара: в Париже...
- Изя: а это далеко от Бердичева?
- Сара: 2,5 тысячи километров.
- Изя: Ты смотри! Какая дыра, а как шьют!..
Відповісти
Європейцю. Вона дуже щаслива. Мати їй підшукала цього старика з грішми і без елементарних звичок совісті, і вони пасують одне одному, як сіамські близнюки. Як два кирзові порвані чоботи.
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні статті
Олена Голєва: «Катеринчук хоче, щоб я була народним депутатом»
02 лютого, 2012, 14:14