вхід реєстрація

Дмитро Гершензон: «Мене називають єврейсько-українським буржуазним націоналістом»

Дмитро Гершензон: «Мене називають єврейсько-українським буржуазним націоналістом»
Талановитий музикант, співак, композитор, аранжувальник, учасник дуету «Світязь» Дмитро Гершензон ось уже більше шести років мешкає у Києві, хоча й досі вважає себе лучанином.

Музикант зізнається, що Луцьк – його велика любов. Аякже, саме працюючи у ансамблі «Світязь» при Волинській філармонії він здобув визнання. Саме тут минули кращі роки, саме тут творились ліпші пісні.

І хоча минулої популярності сьогодні «Світязь» немає, втім поговорити із Дмитром Гершензоном є про що. Журналіст ВолиньPost у цьому переконувався особисто.

– Як часто ви буваєте в Луцьку після переїзду до Києва?

– Раз у місяць обов’язково. Я вже років шість або сім живу у столиці, але ще ні разу не ходив там до перукарні. Маю в Луцьку улюбленого перукаря. Звісно, можна було й у Києві знайти когось за стільки часу, але от маю таку «шизу». А взагалі я у Луцьку прожив майже 30 років. Приїхав сюди у 1983-му. Тому Луцьк дуже глибоко в моєму серці.

Та й чого гріха таїти, таких жінок, як в Луцьку ніде більше нема. Я і сам так думаю, і усі мої друзі, які приїздили хоча б раз до Луцька, так само відгукуються про місцевих панянок.

А ще, знаєте, всі наші зірки – круті, тому мусять мати дачі. І от в когось дача за 20 кілометрів від Києва, в когось – за 30, а в мене – за 400 (жартує, – ред.). І мені така дача подобається.

– На якому поверсі ваша дача?

– На четвертому. Так-так, і таке буває.

– Уже відчуваєте себе киянином?

– Та що ви! Звичайно, ні! Я ще досі в Луцьку прописаний. І мене ця думка тішить. От Анатолій Говорадло мешкає у Житомирі. І нічого. Працюємо. Має квартиру у Києві, зараз там його діти живуть, бо навчаються у столиці.

І якби не дружина, то я не проміняв би Луцьк на цей Київ. Просто мій син у столиці навчається. І любляча мама вирішила, що мусить бути поряд із синочком.

– Ваша луцька квартира пустує чи хтось її винаймає?

– Ніхто там не живе. І я її не хочу продавати, бо відчуватиму, що це буде все. Як відрізано. Наша сусідка з першого поверху, подруга мої дружини, доглядає квартиру, вазони підливає.
У родинному колі: з дружиною, дітьми та другом доньки
У родинному колі: з дружиною, дітьми та другом доньки

– Родичів у Луцьку маєте?

– Ні, не маю. Тільки друзі, знайомі. У мене взагалі мало родичів в Україні. У Луцьку є друг Олексій, з яким я обов’язково мушу зустрітись щоразу, як приїжджаю.

У мене дуже хороших друзів не так то й багато. А більшість людей, з якими я дуже товаришував, тепер за кордоном. А за кордоном я не так часто буваю, як в Луцьку.

– А в Києві ви де мешкаєте?

– Я живу з дружиною і сином у квартирі в Голосіївському районі Києва. Це майже центр. Мені там зручно.
Дмитро Гершензон, племінник Артур, син Володимир, донька Яна
Дмитро Гершензон, племінник Артур, син Володимир, донька Яна

– Вже звикли?

– Не повірите, але ні. Мої звикли, їм подобається, а мені ні. Коли приїжджаю в Луцьк, то просто кайфую, що тут можна прогулятися пішки.

Луцьк – це моя друга любов. Перша любов – Тернопіль. Я ж пацан «чіста адєскій», тому до певного часу Західна Україна для мене була ніби за кордоном.

І коли я вперше приїхав на прослуховування в Тернопіль, побачив їхні газончики, усміхнених людей, які говорять на не дуже зрозумілій мові, сказав собі: «Так от же ж він рай!». Тому це була перша моя любов.

А потім я захопився і Луцьком, де розпочалось більш свідоме музичне життя, де в мене з’явилась серйозна робота. До Луцька я напрацювався у різних філармоніях: у Іваново, Севастополі, Брянську, у тому ж Тернополі.

Та Луцьк дійсно мені здавався райським містечком. Тут розпочалась моя робота у ансамблі «Світязь» при обласній філармонії, ми його ще називали «оркестром по боротьбі з джазом».
ВІА «Світязь»
ВІА «Світязь»

А потім приїхав сюди Олексій Онишко, на жаль, нині вже покійний, який надумав створити студію. А для мене студія була, як для повії іноземець (сміється, – ред.). До того ми писались на радіо у Юрія Вегери, а про свою професійну студію звукозапису тільки мріяли.

І от після знайомства з Олексієм Онишком ми вирішили, що треба з філармонії втікати. Бо філармонія – це та творча комунікація, яка має підтримувати народну музику, класичну, але не естраду. Естрада має себе сама годувати. Ці всі худради, вказівки це співати, а це не співати так дістали, що хотілося самостійно щось творити.
сидять: Анатолій Говорадло, Андрій Остапенко, стоять: Віктор Петлій, Олександр Гаркавий, Іван Благун, Петро Драгун, Дмитро Гершензон
сидять: Анатолій Говорадло, Андрій Остапенко, стоять: Віктор Петлій, Олександр Гаркавий, Іван Благун, Петро Драгун, Дмитро Гершензон

– Недаремно кажуть, що творчі люди не терплять обмежень.

– У філармоніях був совковий підхід до роботи. Свідченням цього було й те, що я певний час був у «Світязі» музичним керівником, а Василь Зінкевич художнім керівником. А з іншої сторони – ну, як можна керувати музикою (сміється, – ред.)?

Хоча ми завжди казали, що для музикантів філармонія, як армія – кожен мусив там два роки відпрацювати. Але ця совкова система дуже мене не влаштовувала. Хоча мій батько все життя був комуністом, я не любив усього совкового, радянського.

Гадаю, коли ми пішли з філармонії, то у «Світязя» почали народжуватися більш-менш нормальні пісні.
Іван Благун, Алла Кудлай, Віктор Петлій, Дмитро Гершензон, Анатолій Говорадло, Роман Ланкіос
Іван Благун, Алла Кудлай, Віктор Петлій, Дмитро Гершензон, Анатолій Говорадло, Роман Ланкіос

– До Луцька їдете машиною чи, може, потягом?

– Обов’язково машиною. Навіть коли на концерти їдемо, то я намагаюсь їхати сам.

– Машина яка у вас?

– Мерседес.

– Ви спокійний водій чи любите швидкість?

– Ні, зовсім неспокійний. Дуже люблю це діло.
ВІА «Світязь»
ВІА «Світязь»

– Вас зараз мало чути. Де ви? Чим займаєтесь?

– А кого чути? Тут така справа. Є люди, які нас знають тільки як пародистів, а є такі, які думають, що ми тільки співаємо пісні. Іноді замовляють «Світязь» на корпоративи як пародистів і дуже дивуються, що ми ще й маємо стільки пісень. Але я вже втомився щоразу пояснювати. Колись дуже дратувався, а зараз нікому нічого не доводжу.

Я маю вдома студію, займаюсь аранжуваннями. Певний час орендував приміщення, але вирішив, що вдома буде зручніше. Хоча було цікаво, коли по сусідству багато інших студій. Але це втомило. Я не тусовочна людина. Тому облаштувався вдома. Ну, і крім цього, звісно є й концертна діяльність. Не така активна, як колись, але виступаємо.

– За молодістю дуже ностальгуєте?

– А мені поки немає за чим ностальгувати. Те, що я став таким сивеньким, ще ні про що не говорить (сміється, – ред.).

– А за Радянським Союзом? За тією естрадою?

– Не дай Боже! Тільки не це! Я не хочу Радянського Союзу! Щоправда, був єдиний плюс – у філармонію міг потрапити тільки справжній музикант, а не будь-хто, кому закортіло покрасуватись на сцені.

Так, мені приємно дивитись на вродливу співачку, але якщо у неї є тільки зовнішність, а від співу і музики вона далека, то в чому талант? Це просто модель, яких зараз багато у шоу-бізнесі. Зовнішність важлива, коли є внутрішнє, але коли артист тільки відкриває рота – це не артист. Не хочу нікого ображати, але дуже не подобаються хлопці-співаки, схожі на дівчат.

До слова, телеканал «Ностальгія» я постійно дивлюсь. Але тільки тому, що мені прикольно подивитись і пригадати, як воно тоді було. Я ж ще не 70-річний дід, щоб аж так ностальгувати.

Мені подобається час, у який я живу. Тільки от дуже не люблю, коли по ящику починають розказувати, яка от це мегазірка, яка фірмА. Я сам хочу вибирати, кого мені любити і слухати. А для цього мені повинні запропонувати і одне, й інше. А можливість сьогодні вільно сидіти в інтернеті, я не проміняв би ніколи на «совок».

– І вас влаштовує ситуація у країні?

– Україна не рухається вперед. Вона стоїть на місці. Точніше, затрималась на деякий час. Я так думаю.

– Але більшість ваших родичів живуть закордоном. Не думали емігрувати?

– Так, моя родина у Ізраїлі, багато друзів у Америці. Але такі думки можуть з’явитися, мабуть, вже ближче до пенсії. У Ізраїлі, де вже п’ять років живе моя доня, я буваю раз у рік, іноді двічі. Там же мешкає і моя сестра. Та й дочка вже звідти не повернеться назад. Їй там добре.

– Тобто на старості літ можете прийняти таке рішення?

– Скоріш за все, так воно і буде. Дружина вже хоче. Вона як щира українка з дівочим прізвищем Шевченко просто закохана у Ізраїль. А от сину поки що все одно, де бути. Йому головне, щоб бас-гітара була в руках і джазуху грати. Я вже навіть іноді хвилююсь за нього. Я в його віці на дівчат задивлявся. А він з тією гітарою спить.

І якби я зараз хоча б натякнув дружині про переїзд до Ізраїлю, то все – тільки б і говорила про це. Але вона розуміє, що уся моя робота – тут, там такої роботи ніколи не буде.
Дмитро Гершензон з сестрою Софією та дружиною Лорою
Дмитро Гершензон з сестрою Софією та дружиною Лорою

– Комфортно бути євреєм в Україні?

– Особисто я ніколи не відчував ніякої зверхності. Вірніше сказати – майже не відчував. Але боротись із цим даремно. І це навіть не стереотип. Так воно і є. Євреїв дійсно не люблять. Он в інтернеті можна такого начитатись. Ясна річ, від цього стає неприємно. Але нема сенсу сперечатися з людиною, яка не розуміє, що нації повинні товаришувати, а не ворогувати.

Якщо Шептицький урятував стільки євреїв, і йому за це в Ізраїлі поставили пам’ятник, то хіба він запроданець і не українець? Я ніяк не збагну.

Богдан Бенюк називає мене єврейсько-українським буржуазним націоналістом, бо він знає моє ставлення до українства, до української культури, до української мови. Та, якщо мені не зрозумілі дії Дмитра Табачника, то це не залежить від того, якої він національності – мені просто соромно.
Дмитро Гершензон, Володимир Данилець, Сергій Меркур’єв і Юрій Вегера
Дмитро Гершензон, Володимир Данилець, Сергій Меркур’єв і Юрій Вегера

– Кажуть, євреї – особлива нація, мовляв вони дуже здібні до науки і напрочуд підприємливі…

– Це стереотип. Вони так само здібні і на підлості, як і українці, як і узбеки. Ясна річ, якщо ми почнемо шукати відомих у науці чи тій же музиці людей, то там буде дуже багато Ейнштейнів. Але так просто склалось. Це не означає, що інші нації повинні впасти на коліна і визнати, що євреї – Богом обраний народ. Мені ця думка не подобається.
Іво Бобул, Семен Білінсон, Анатолій Говорадло, Ігор Красковський і Дмитро Гершензон
Іво Бобул, Семен Білінсон, Анатолій Говорадло, Ігор Красковський і Дмитро Гершензон

– А ви самі себе ким вважаєте: українцем чи євреєм?

– Українським євреєм. Це правда. Один мій товариш помітив, що у мене на Facebook більшість друзів із Західної України. Я не знаю чому так. Люди самі надсилають запити. А я ж відмовитись не можу. І я сам проаналізував список друзів і дійсно – Тернопіль, Волинь, Львів, Івано-Франківськ.

– Єврейські традиції у вашій родині бережуть?

– Та ні. Все якось поєдналось. Це з дитинства, бо у мого батька було семеро братів і сестер. І тільки він одружився на єврейці, решта – змішані шлюби. Я не ортодокс.

– Є дуже багато зворушливих фільмів про Голокост. Любите?

– Я часто спілкуюсь з Яном Петровичем Табачником. Так от він цю тему дуже гостро відчуває. Розповідає мені про ці фільми. І я більше із ввічливості підтримую ці розмови. Але чомусь не відчуваю потреби у таких фільмах, хоча по ідеї вони мені мали б бути цікавими. У житті так багато негативу і без того. Тому я навіть намагаюсь не дивитись важких фільмів. Люблю, коли фільм має «хеппі енд».

Так само я не особливий прихильник святкувань. Але я кажу не тільки про єврейські свята, а про будь-які.
Анатолій Говорадло, Оксана Білозір, Ян Табачник, Дмитро Гершензон та Роман Недзельський
Анатолій Говорадло, Оксана Білозір, Ян Табачник, Дмитро Гершензон та Роман Недзельський

– Чому так?

– Моя професія пов’язана зі святом кожного дня. Мабуть, тому. Крім того, я не великий любитель випивати. Можу випити 50 грамів, не більше. Не так, як колись (сміється, – ред.).

– Володієте івритом, ідишем?

– Все розумію, але сам не розмовляю. Мене виховувала бабуся, яка зі своєю сестрою балакала на ідиш. Ці знання з дитинства.

– А до храму ходите? У Бога вірите?

– Ні. Я не знаю, у який храм мені ходити. Я один раз у житті заходив у синагогу. І то мене композитор Олександр Злотник затягнув, аби я просто подивився.

І у православну церкву я б хотів зайти. Мені цікаво. Ні разу не був. А взагалі, мені подобається фраза: Бог один, але провайдери різні.

– Ви оптиміст?

– Ні, на жаль, я не оптиміст. Іноді яскраві оптимісти мені видаються дурниками. Знаєте, закономірно, що у творчості вже не буде підйомів. Вік не той. Але мені подобається сучасна музика, я працюю над аранжуваннями з молодими людьми і завжди вірю у хороше, аналізуючи усе, що відбувається навколо.
Олександр Чернега, Олександр Василенко, Дмитро Гершензон і Андрій Остапенко
Олександр Чернега, Олександр Василенко, Дмитро Гершензон і Андрій Остапенко

– Тобто «Світязь» свій найбільший хіт вже створив?

– Я думаю, що так. Кращого вже, мабуть, не буде. Старші кажуть, що найкраща наша пісня – «Келих терпкого вина». Молодь каже інше – «Ні, я не ту кохав».

Артист має бути щасливим, якщо хоча б одна його пісня пішла в народ. У нас такі пісні є. Я не можу сказати, що ці пісні пішли в народ на всі сто, але те, що майже уся українська молодь знає пісню «Ні, я не ту кохав» – це точно.

Не так давно «Тартак» святкував своє 15-річчя. І нас, звісно, запросили. Ми такого ще не бачили. На наших концертах такого не буває. Неймовірно приємно бачити молодь, яка так драйвово і щиро відривається під «Ні, я не ту кохав».
Дмитро Гершензон, Ігор Ліхута, Анатолій Говорадло та Павло Зібров
Дмитро Гершензон, Ігор Ліхута, Анатолій Говорадло та Павло Зібров

– Наскільки змінилась українська естрада з кінця 80-х?

– Головне сьогодні – технічні можливості. А сміття було тоді і є сьогодні. Тільки колись, щоб проштовхнути сміття, треба було дуже багато грошей вкласти. Сьогодні ж несмак і бездарність на кожному кроці.

Але я люблю сучасну музику. Мені дуже подобається команда «Бумбокс». Цих хлопців я знаю, можна сказати, з дитинства. Це не одноденка. Вони дійсно надзвичайно талановиті. Це тексти, виконання, підхід до технічної сторони творчості.

Разом з тим я не розумію, як може подобатись гурт «Воплі Відоплясова». Хоча після цих слів не одна людина покрутить біля скроні і назве мене дурнем. Але для мене це нонсенс. Вокаліст має співати, а не бавитись вокалом. Так, слава Богу, що є така людина, яка робить прекрасні творчі дійства, ту ж «Країну мрій». Але як можна від цієї музики кайфувати я просто не розумію. І так вважаю не тільки я, таку думку має багато музикантів, і не тільки старшого покоління.

А от інша справа – «Океан Ельзи»! З неспіваючого колись хлопчика виростає справжній майстер. Я не до кінця розумію його вокал, бо маю інше бачення. Але його творчість – надзвичайно самобутня. Дуже добре, що Славко Вакарчук зрозумів необхідність мати поруч професійних музикантів і аранжувальників.
Дмитро Гершензон і В’ячеслав Малежик
Дмитро Гершензон і В’ячеслав Малежик

– Ви співаєте наживо чи таки під фанеру, як чимало наших зірок?

– Пісні ми співаємо завжди наживо. А от деякі пародії виконуємо з використанням фанери. Є такі номери, де просто технічно не може бути чистий мінус.

– Вашу музичні смаки серйозно змінились за останні 30 років?

– Ні, і досі найбільше люблю те, що слухав у молодості. Толік Говорадло, Вова Данилець, Ігор Ліхута, Іво Бобул. Ми з ними протягом багатьох років слухаємо такі гурти, про які мало хто знає. Chicago, Earth, Wind & Fire й інші.
Дмитро Гершензон і Таїсія Повалій
Дмитро Гершензон і Таїсія Повалій

– Ваш син Володимир теж музикант? Тішитесь, що пішов за вами?

– Мій син – моя гордість. Він досить непоганий музикант. І він дуже серйозно ставиться до цієї справи. Він з дитинства вихований так, що не можна сьогодні прийти на «Фабрику зірок», щоб вже завтра стати зіркою. Він це знає. Ставиться до таких комерційних талант-шоу скептично, як і я.

– Чому скептично?

– Власники телеканалів поки не розуміють, яку небезпечну міну сповільненої дії вони сьогодні закладають. Зникає розуміння, що треба наполегливо вчитись, щоб чогось досягти. Мало бажання бути на сцені. Потрібні талант і праця.

Мій син закінчив у Луцьку музичну школу по класу скрипки. Я теж свого часу спершу опанував цей інструмент. А потім він взяв до рук мою бас-гітару і захопився. І буквально за два роки вивчив інструмент настільки, що вступив у Державне музичне училище імені Глієра. Грає джаз, розвивається. І я радий за нього.

А от у доньки з музикою не склалось. Хоча ми й віддали її у музичну школу, потім же й забрали, вирішивши, що вона не повинна мучитись і бути Крістіною Орбакайте.
Анатолій Говорадло, Лоліта Мілявська і Дмитро Гершензон
Анатолій Говорадло, Лоліта Мілявська і Дмитро Гершензон

– Слідкуєте за новинами, за політичною ситуацією? До речі, у політику вас не кликали?

– Та який з мене політик? Я взагалі не розумію, чому деякі мої колеги лізуть туди. Це, як правило, смішно. І якби мене кликали, я б не погодився. Я не знаю, що там робити.

– Серед ваших друзів – активний «регіонал», відомий акордеоніст Ян Табачник. Політичні погляди розходяться?

– Він народився у Західній Україні, а я провів тут найкращі роки, нас багато об’єднує, але про політику ми майже не говоримо.

– Але це вашу дружбу не псує?

– Я можу назвати його другом. До того ж у нас творчі стосунки. Але коли мова заходить про політику, то я перехожу на жарти.
Анатолій Говорадло, Василь Зінкевич, Володимир Данилець, Ян Табачник, Дмитро Гершензон і Володимир Мойсеєнко
Анатолій Говорадло, Василь Зінкевич, Володимир Данилець, Ян Табачник, Дмитро Гершензон і Володимир Мойсеєнко

– Доводилось працювати на концертах із політичним присмаком?

– Знаєте, от просто вийти і заспівати, не агітуючи, я зможу за будь-кого, крім комуністів. І коли нас запрошували на такі виступи, то ми щоразу працювали саме на таких умовах. Радіємо і від того, що майже усі, під чиїми прапорами нам доводилось виступати, зрештою не пройшли у парламент. Крім Михайла Поплавського.

Щоб зрозуміти, як ми ставимось до цього, розкажу такий цікавий факт: не пам’ятаю у якому році, але колись давно ми місяць проїздили за Партію регіонів, були ведучими усіх концертів, спромігшись ні разу не назвати партії.

Це справа кожного артиста. Зрозуміло, треба співпрацювати з тими, які запропонують більший гонорар. Але закликати голосувати за Васю Пупкіна – ні в якому разі. Бо коли ти агітуєш – маєш відповідати за свої слова. А от вже на виборчій дільниці голосуй, як завгодно. Зрештою, всі вони однакові. Це я точно знаю.
Дмитро Гершензон, Анатолій Говорадло, Володимир Данилець і Володимир Мойсеєнко
Дмитро Гершензон, Анатолій Говорадло, Володимир Данилець і Володимир Мойсеєнко

– А ви самі на вибори ходите?

– Обов’язково. Приїжджаю для цього в Луцьк, бо прописаний тут.

– Цікаво, «Світязь» – дорогий колектив?

– Це все відносно. Порівняно з Кіркоровим, то ми ще маємо доплачувати.
Дмитро Гершензон, Ілля Олейников і Анатолій Говорадло
Дмитро Гершензон, Ілля Олейников і Анатолій Говорадло

– Як вам суперечки навколо Гайтани, яка представлятиме Україну на конкурсі «Євробачення»?

– У мене взагалі негативне ставлення до «Євробачення». Але Гайтана – це розкішна співачка. І дурниці усе те, що пишуть в інтернеті. Тільки от я маю сумніви щодо пісні. Але ж це ж абсолютно непередбачуваний конкурс.

– А суперечки про українську та російську мову?

– Якщо людям подобаються пісні Вітні Х’юстон, то вони її слухають і не замислюються, якою мовою вона співає. Так, нації, яку стільки душили, хочеться, щоб були свої пісні. І найгірше мислення – нехай буде лажа, але українською мовою. А я кажу: хай буде українське, але суперове. От так має бути, але, на жаль, поки що цього нема.

– Цікаво, чи з Василем Зінкевичем, який зараз мало з ким спілкується, ви підтримуєте стосунки? Він ще займається творчістю?

– На жаль, він вже роки три не займається творчістю. Василь Іванович – однолюб. Він не зміг знайти після мене нового аранжувальника, тому досі співає ті пісні, які ще я йому колись робив. Рідко, але ми іноді перетинаємось на концертах.

Та й сказати, що він легка й відкрита людина я не можу, це була б неправда. Але я завжди намагаюся привітати його 1 травня з днем народження, проте останнім часом ні разу це не вдавалося. Він закривається від людей. Напевно, важко артисту, який колись був мегазіркою, а сьогодні на сцені – зовсім інші. Мабуть, це трагедія будь-якої творчої людини.
Дмитро Гершензон і Володимир Данилець
Дмитро Гершензон і Володимир Данилець

– У вас багато друзів?

– Не дуже. Найближчий Вова Данилець, один із учасників комедійного дуету «Кролики». Він мені, як брат. Вже років 30 ми пліч-о-пліч. Наші діти товаришують, а дружини то взагалі зідзвонюються частіше, ніж ми з Вовою. До речі, зараз ми почали записувати його сольний альбом.

– Я думала, що ваш найліпший друг – колега Анатолій Говорадло…

– Ми просто колеги по роботі. Не назвав би нас друзями. У нас однакові погляди на музику, на творчість, на мистецтво. Та й справжніх друзів багато не буває. Тому треба берегти тих, хто поряд.

Розмовляла Ірина КАЧАН (ВолиньPost)

Фотографії – з архіву Дмитра Гершензона

Довідка

Дмитро Лазарович Гершензон народився 9 березня 1956 року у місті Балта Одеської області. У 1976 році закінчив музичне училище у місті Бєльци (Молдова). З 1977 р. – у ВІА «Дністер», з 1978 р. – у ВІА «Збруч» Тернопільської філармонії, з 1980 р. – у ВІА «Море» Кримської обласної філармонії, з 1981 р. – у ВІА «Збруч» Тернопільської філармонії, з 1983 р. – у ВІА «Світязь» Волинської філармонії, з 1993 р. – артист дуету «Світязь». У 1996 р. отримав звання «Заслужений артист України».

ВІА «Світязь» під керуванням Валерія Громцева створено у Волинській обласній філармонії 1974 року. Через рік до ансамблю приєднався співак Василь Зінкевич. У 1987 році у «Світязь» прийшов Анатолій Говорадло. Також деякий час у ансамблі працював співак Олександр Сєров. Завдяки спільним зусиллям творчого складу «Світязь» був найпопулярнішим ВІА в Україні наприкінці 1970-х років. У різні часи в колективі працювали одночасно до 24 осіб.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 17
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
цікаво!
Відповісти
Дякую за інтервю!
Відповісти
то мудрий і порядний чоловік. і талановитий звичайно!
Відповісти
ИНТЕРЕСНО ЧИТАТЬ, А ФОТКИ ВООБЩЕ ШИКАРНЫЕ!!!
Відповісти
дядя діма, ми вас любимо!
Відповісти
Чудова стаття! Ще й живе у мому під'їзді)
Відповісти
Прекрасний Дмитро Гершензон,відкритий,порядний,хороша в нього сімя,гарні оранжування,таких ніхто не зробить,а стосовно Василя Зінкевича то він смур,але наші лучани,особливо влада привикли всім догоджати,хоча йому немає за що,А тепер в Луцьку його практично не буває,він навіть до друзів не вітається смур тай усе,Дякую що я вас знаю і пишаюся тим!
Відповісти
Замечательное интервью, Дмитрий! Только немножко грустно стало за "не помянутую" Балту...
Відповісти
Горжусь земляком! Очень интересный человек с умеренным чувством юмора! Творческих успехов!!!
Відповісти
Дійсно творча людина має бути інтелігентною. А це вже спонукає не бути аполітичним, іначе ти пес який гавкає( чи співає) за миску борщу...І в землі обітованній душа теж не заспокоїться- знаючи що там де пройшло твоє життя не всім добре і не все гаразд...
Відповісти
Интеллигент - это в первую очередь глубоко культурный человек. А культура и политика - вещи кардинально разные. Творческий человек должен заниматься творчеством, а не лезть в политику, как это делали Вакарчук, Лыжичко, Табачник и др. Насколько я знаю, Дмитрий всю жизнь занимается именно украинской культурой и, уверен, намного больше сделал, чем многие "деятели", для которых "петь" и "гавкать" - одно и то же.
Відповісти
Ото щойно прийшов із концерту Свитязя в Трускавці.Молодці хлопці, талант і праця дає результат.А ще прочитав про них більше.Побільше б таких в Україні.
Відповісти
Розкішне, цікаве, мудре інтерв'ю. Дякую!!!
Відповісти
Іриночко! Дякую Вам за змістовну, цікаву розмову з Дмитром. Мабуть Ви розговорили, але і Дмитро відкрита, хороша людина, - такий висновок дає ВАША з ДМИТРОМ розмова. Щастя, здоровя і ВАМ І ДМИТРУ. Дуже приємне враження!
Відповісти
Класні фотки
Відповісти
шолом лахейм

це все фігня і нашим і вашим молдаван є молдаван
він і там і там- луцьк ,киев, тернополь,,,,тепер хоче в ізраїль

моя мама нелюбила его дует говорить , кривляка,таланта 0
тільки остаеться на корпоративах підробляти,,
і говорила пісні гидкі
Відповісти
А чого це "і нашим, і вашим"? Тільки нашим, а наші - це всі нормальні люди, незалежно від національності і країни. І чого ти заздриш? Луцьк, Тернопіль, Київ, Севастополь, Іваново - це міста, в яких дійсно є філармонії і де я дійсно працював, це для артиста цілком природньо. Але ж звідки тобі це знати, ти ж, скоріш за все, ще вчишся? Судячи з помилок)))
А про смаки мамусі твоєї нічого поганого не скажу, якщо їй більше подобається Сердючка - прошу дуже.
До речі, ти не Давид. Таке гарне біблійне ім"я треба заслужити)))
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні статті
Дмитро Гершензон: «Мене називають єврейсько-українським буржуазним націоналістом»
12 квітня, 2012, 10:17
«…БУДИ» Луцька. Частина 1
05 квітня, 2012, 12:18