Таємниці гербових натяків луцького костелу

Ми не знаємо своєї історії, а вона поруч. В сучасному українському середовищі Луцька не дуже прийнято особливо вивчати й шанувати "неукраїнську" історію міста. Це не є писане правило, так історично повелося за замовчанням. Проте багатогранна культура міста виказує дуже цікаві речі тому, хто до неї загляне. Це зараз зробимо і ми. Я пропоную подивитися на те, більшість чого ви ніколи не побачите на власні очі, якщо тільки не здобудете особливий привілей доступу до коридорів костелу. Ці речі можуть наштовхнути на деякі роздуми, а тому треба бути обережниим.

Генеза автентичної історії

Із масиву луцьких старожитніх об'єктів, що ними може насолодитися зацікавлене око, сьогодні поглянемо на костел єзуїтів. Історична пожежа мало зберегла нам від кафедрального храму Святої Трійці, тож від часу епохи поділів Польщі і скасування Товариства Ісуса, саме єзуїтський перебрав на себе роль кафедри. Від певних подій він став збирати у своїх сховках католицькі артефакти всього міста і не тільки. Більша частина з них пропала, ще шмат зникла через чорних археологів і злодіяк, але і залишки можуть повідати багатющі знання.

Часто траплялося так, що релігійні речі (або мистецькі витвори, які використовувалися у релігійній практиці) фундували якісь шляхтичі, багаті люди чи й прості міщани. І була практика – на дарованих предметах викарбовувати родові герби. В луцькому костелі збереглося трохи таких речей, які розкажуть про історію від XVII до XX століття. Ставалося так, що і на епітафіях карбували герби, чи ліпили їх у скульптурні форми. Є у храмі і найстаріший артефакт – ліпнина настінної печатки єпископа, який фундував сам костел.

Що таке родовий герб? Це символічний знак, який присвоюється за певними правилами. Просто кажучи, була така модна історична традиція – багаті особи, роди вибирали собі герб, наслідуючи в цьому міста, які здавна мали у Європі свої печатки, герби, якісь відмінні знаки, що за ними можна було розпізнати місто.

Навіщо гербами цікавитися? Перш за все, вони цінні тим, що показують нашу шляхетську та родову історію, яку в школах подають зазвичай лише знедолено-селянською. Це корисно не лише з реферативної точки зору, а й містить виховний момент. Історія України є дуже забрудненою ідеологіями різних держав – Російської імперії, Радянського Союзу, а тепер уже, на жаль, і України; про польські впливи ми дізнаємося епізодично. Натомість герби дають певного роду реконструкцію української (волинської) шляхетності Речі Посполитої, ставлячи її в умах сучасників на той самий рівень відповідальності з "польською" шляхтою за історичну долю народу, який вони представляють.

Герби на епітафіях

Найпишніше оздоблена епітафія у храмі присвячена єпископу Луцько-Житомирської дієцезії, архієпископу могилівському і митрополиту всіх римо-католицьких костелів у Російській імперії Касперові Цецишовському. Поважна людина свого часу, яка зробила вагомий вклад не тільки в існування і розвиток церкви, а й у справу шкільництва на Волині. У Вікіпедії стаття про Каспера Цецишовського репрезентована п'ятьма мовами.

Герб на цій епітафії – Колумна. Став поширюватися з XIV століття. Його однаково використовували українські, польські і литовські роди. Колона символізує легенду, за якою князь Мазовецький програв у шахи своєму лицареві. Останній поставив вельможі мат турою, яку зазвичай зображають у формі колони. Тож князь подарував лицарю герб з зображенням тури-колони і земельні володіння. Герб з ліпнини виготовлений у 1831 році.

(Фото з позначками - Ягеллонського університету. Інші - мої. Крім львівської кам'яниці та палацу Потоцьких, які з Вікіпедії)

Також герб Колона розміщений на епітафії Едварда Цецишовського, який є родичем єпископа. Виконаний у 1863 році з інших матеріалів – фарбована різьба на чорному мармурі. Підрахували, що герб належав 138 родам в сучасних Литві, Україні, Білорусі і Польщі.

Міститься в костелі епітафія 1863 року батькові Габріели Запольської, маршалку луцької шляхти Вінцентію Пьотровському. Барельєф з епітафією, виконаний у стилі класицизму з білого мармуру, увінчаний гербом Корвіна. Основна впізнавана деталь цього герба – ворона, яка сидить на колоді з кільцем у дзьобі. Вважається, що герб походить від римського консула 30-х років до нашої ери Марка Аврелія Корвіна.

Таємничі артефакти

Будинок №23 на Ринку у Львові відомий як кам'яниця Шольц-Вольфовичів.

Це рід, який походив із Сілезії, але мав представників, як зрозуміло, і на наших землях. На відміну від описаних вище гербів Колумни та Корвіна, цей використовував лише один рід. У кафедральному соборі апостолів Петра і Павла герб Вольфовичів опинився на орнаті XVI століття. Уявити собі тільки річ, якій 500 років! А ось вона – з нашитим гербом. Правда, сам герб нашили на орнат після 1642 року. Орнат – елемент одягу священика.

Наступний герб має спільну історію з Острозькими. В емблемі цього роду міститься стріла з дугою. Це основа герба Вогоньчик. На ньому цікава деталь – підняті догори руки. За легендою, один лицар врятував дівчину від навали, поки та молилася, простягаючи руки догори. Вона за це дала йому половину кільця і вийшла за нього заміж. Сина молоде подружжя назвало Вогнем, від чого і назва герба. Крім Острозьких, цей герб використовувала і інша волинська шляхта. У костелі герб Вогоньчик міститься на рококовій дошеці з латуні другої половини XVIII століття. На ній емблема не в "чистому" вигляді, а в геральдичній композиції львівського архієпископа Вацлава Єроніма Сєраковського.

Серед різноманітного костельного начиння є латунна таця, де вигравіювано герб Домброва. Відомо, що таця походить з першої половини ХІХ століття, але чому цей герб нанесений саме сюди, відомостей немає. Історія самого гербу сягає часів боротьби проти язичників на польських землях. Більшою мірою використовувався польською шляхтою, ніж українською.

Є ще одна річ з того самого часу і з гербом Домброви.

Хто був у Львові, пригадуєте палац Потоцьких? А замок у Бучачі? А руїни фортеці в селі Золотий Потік? І ще багато яких палаців по Україні, Польщі та Білорусі. Усе це – резиденції українсько-польского шляхетського роду Потоцьких.

Це один із найвідоміших родів серед 500 інших, які використовували герб Любич. Його основа – підкова з двома хрестами. В луцькому костелі цей герб також міститься на одній із богослужбових таць.

Як старожитня пам'ятка зберігається у костелі пасторал з посрібненої латуні кременецького єпископа Петра Маньковського. Пасторал – це велика металева палиця, яка зверху завершується спіраллю, атрибут єпископа. Пасторал завжди гарно оздоблений. На ньому – герб Заремба єпископа, написи латинською. Цей герб походить із Богемії. Відомо автора роботи – В. Бонтарчик з Варшави, 1924 рік.

Розповідь про ці вельми цікаві старожитності я просто не маю права завершити в дусі того, що побачити на власні очі все це просто так не можна, бо воно заховане. Але сталося так, що один з найцікавіших артефактів можна уздріти в самісінькому публічному просторі храму, межи двох нав. І не тільки уздріти, а й навіть дотикнутися пальцями (дуже обережно і ніжно). Між центральною і правою навами уже біля самого пресвітерію на стіні розміщений круглий барельєф. Він виготовлений на початку XVII століття (!!!). Це – власна єпископська печатка єпископа Павла Волуцького, який сприяв будівництву костелу єзуїтів. Волуцький здобув освіту в Римі, працював у канцелярії короля Сигізмунда ІІІ Вази, був послом до Папи римського, потім єпископом луцьким.

Його родовий герб – Равич. Основа емблеми – дівчина на ведмеді. За легендою, дочка англійського короля здолала ведмедя, якого наслав на неї брат, щоб не ділитися батьковою спадщиною. Дівчина перемогла і заснувала на цю честь герб, який символізує здатність виходити з важких випробувань.

Уся ця історія закарбована в камені на стіні храму.

Звичайно, описаним не обмежуються герби, які мали і мають стосунок до кафедрального собору Петра і Павла. У храмі, а точніше, його підземеллях, ховали представників різних шляхетських родин. Хто знає, які герби містилися на родових склепах чи трунах? Історія того не зберегла. Залишилися самі кості.

Сьогодні герби не використовують так, як колись. Це історична традиція. Наявні емблеми не створюють якогось особливого погляду на історію костелу, бо не завжди можна встановити ту міру, якою причетний артефакт із гербом до самого храму. Проте after all це дуже цікава і оригінальна збірка.

Історія зовсім близько. До неї можна навіть дотикнутися безпосередньо, або принаймні, почитати. І кожен, хто це зробить бодай раз, почне вбивати у собі отруйну бацилу невігластва і неосвіченості, яка дозволяє маніпулювати людьми і цілими суспільствами.

Ave Maria! Ave Luceoria!