вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  
Додати запис

Реалії українського села

Вже так сталось, що лише громадська організація «Асоціація фермерів та приватних землевласників Камінь-Каширського району» наважилась критикувати «Комплексну програму розвитку агропромислового комплексу Волинської області на 2016-2020 роки. Критикували не за недоречну назву «Комплексна…комплексу», а за її невідповідність сучасним економічним вимогам. Не програма, а декларація непотрібного.
http://www.volynpost.com/blogs/1806-yakyh-boliachok-treba-pozbutys

http://www.volynpost.com/blogs/1824-narod-zhyve-tak-iak-stavytsia-do-chynovnyka-abo-scho-zavazhaie-buty-ukraincem

http://www.volynpost.com/blogs/1833-banalna-novyna

Спочатку думали, що головними винуватцями такої недолугої програми є волинське обласне керівництво, але незабаром переконались, що це спільний продукт Києва і Луцьк
https://www.facebook.com/2016flora/
Що ж нам так не сподобалось в цій «Комплексній…комплексу»? Багато чого, але в основному дві речі:
1) програма не зорієнтована на вирішення соціально-економічних проблем села;
2) програма ані мур мур про розвиток та мету розвитку переробної сільськогосподарської промисловості в області. З приводу останнього вже писали, але для зручності, повторюємо – без повноцінної переробної галузі Волинська область:
а) не матиме стабільних доходів для вирішення соціальних проблем села;
б) залишатиметься сировинним придатком, що цілком влаштовує місцевих с/г олігархів та с\г високопоставлених волинських чиновників обласного та районних центрів.
Писали, писали і як в стінку горохом. Горбенко каже, що все правильно, а Гунчик з Палицею мовчать.
На щастя довідались, що не одні ми цими проблемами переймаємось. На сайті «Інституту громадянського суспільства» за авторством Анатолія Ткачука, від 15 квітня цього року розміщено статтю «Сільські території у період змін. Нові можливості?!»

Пропоную реферат цієї статті. Сподіваюсь, що хтось його прочитає і зрозуміє, а хтось зателефонує районному та обласному керівництву та запропонує принаймні прочитати. Це їм може в чомусь і згодитись. З цього приводу згадую репліку генерального прокурора Луценка у Волинський обласній прокуратурі 16 липня 2016 року на спробу прокурорів підвестись з місць при появі в залі генпрокурора – «Не вставайте – вам давно пора сісти».
Джерело: http://www.volynnews.com/news/authority/lutsenko-volynskym-prokuroram-ne-vstavayte-vam-davno-pora-sisty/ Нині начальник має бути готовим до всього.

«Україна серед лідерів на світовому ринку зерна. Ми упевнено вийшли на третє місце у світі по експорту зернових і займаємо близько 9% ринку. Попереду нас тільки США і ЄС.
Торгівля продукцією аграрного сектору є важливою складовою національної економіки. Сьогодні кожен четвертий долар поступає в Україну від експорту агропродукції. Загалом держава отримує понад 11 млрд. доларів США від продажу продукції сільського господарства на зовнішні ринки. В Європі немає жодної країни, де сільське господарство складає в економіці держави більше 3,5% ВВП. Натомість в Україні аграрний сектор формує понад 11% ВВП, а враховуючи переробну галузь – 27 % ВВП. Це єдиний сектор, який навіть у кризовий 2014 рік на фоні загального падіння економіки, показав зростання більше 6 %.».

Мабуть інформація про це засліплює очі державним, обласним та районним керівникам. Але далі Анатолій Ткачук пише: «Сьогодні в Україні паритетними виробниками сільськогосподарської продукції є великі агрохолдинги та індивідуальні селянські господарства».
І це як вступ до наступного розділу своєї статті – «Зростання аграрного сектору – продовження деградації села?»
З цього розділу ми довідуємось, що – «На фоні досить динамічного нарощування ВВП сільського господарства та завоювання іноземних ринків його продукцією ми маємо зовсім іншу ситуацію в сільських територіях: прискорена депопуляція сільських поселень, деградація сільської освіти, медицини, соціальних послуг, забруднення та зневоднення територій».

Сільське господарство/економіка:
Найбільша частка у ВВП серед країн Європи
Найбільше ріллі в Європі на одну особу
Найбільший експорт
Найбільша концентрація земель у одного с/г виробника

Сільські території/людський вимір:
Тривалість життя нижча ніж у місті
Рівень бідності вищий ніж у місті
Рівень зайнятості нижчий ніж у місті
Рівень освіти нижчий ніж у місті

Вдумайтесь – «Концентрація сільськогосподарського виробництва у великих і дуже великих виробниках та тотальне домінування зернового господарства в структурі виробництва призвели до різкого скорочення кількості робочих місць у традиційному для сільських територій агросекторі.
Україна – чи не єдина країна у світі, де тривалість життя у сільській місцевості майже на три роки менша, ніж у жителів міст».
Середня тривалість життя в Україні: міське населення. Загальний показник – 72,03 роки, сільська місцевість – 69,88 років. З них в місті чоловіки в середньому живуть – 67,08 років, жінки – 76,60. В Сільський місцевості, відповідно – 64,79; 75,29 років.

Шкода, що немає статистики про те, в якому віці помирають в Україні начальники. Особливо ті, хто спричинився до економічних та соціальних негараздів.

А далі – «Зберігається закономірність щодо збільшення рівня бідності зі зменшенням розміру населеного пункту. Слід зазначити, що за характеристиками бідності населення малих міст більше наближене до сільської місцевості, аніж до великих міст. Так у 2012 році рівень відносної бідності по сільських поселеннях становив 35%, по малих містах – 30%, у великих містах цей показник – 15%. Як показують дослідження рівень бідності домогосподарств прямо залежить від рівня освіти. Рівень бідності зростає із зниженням рівня освіти і оскільки рівень освіти в сільських поселеннях не зростає, а навпаки знижується, не відбувається адаптації сільського населення до нових економічних умов, що погіршує і так неблагополучну соціальну ситуацію у сільських територіях».

Після сумного автор пропонує замислитись над шляхами виходу з цієї жахливої ситуації, але не так як це пропонує Юрій Мефодійович Горбенко та як мовчать обласні очильники, а на основі конкретної об’єктивної інформації.
Отже, наступний розділ статті – «Як гармонізувати інтереси розвитку агропромислового виробництва із інтересами людей у сільських територіях?»
Анатолій Ткачук пише – «Коли ми проводили опитування в кількох сільських громадах Хмельницької області, ми побачили цікаву закономірність – різні категорії опитаних досить негативно ставляться до великих агрохолдингів, які є домінуючими в місцевому агровиробництві. Прості селяни незадоволені низьким рівнем орендної плати за передані в оренду земельні паї; малі підприємці незадоволені постійним наступом агрохолдингів на їхні землі; безробітні вважають, що вина за їхнє безробіття лежить на агрохолдингах, які завозять свою техніку разом із своїми працівниками; місцева влада незадоволена тим, що в таких виробників дуже мало працівників, які отримують заробітну плату і сплачують ПДФО до місцевого бюджету; екологічні та інші контрольні служби незадоволені поширенням хімії та зниженням гумусу у землях, які обробляються агрохолдингами.
В цій ситуації слід шукати вихід, як збалансувати інтереси високотоварного зернового господарства, що уособлюється агрохолдингами та інтереси людей, які проживають у сільських територіях?
Хто обробляє землю в Україні?
Ми часто порівнюємо Україну з Польщею.
В Польщі на 14,5 млн. га земель, 1,4 млн. господарств! І Польща зараз напевне сільськогосподарський виробник №1 в ЄС. А що ж в Україні? У нас 41,5 млн. га сільгоспугідь! У порівнянні з Польщею у нас агровиробників майже в 30 разів менше! Зате у нас є найбільші агрохолдинги – UkrLandFarming 653 тис. га; “Агропросперіс” – 400 тис. га; Кернел Груп – 390 тис. га; Миронівський хлібопродукт – 380 тис. га; Українські аграрні інвестиції – 261 тис. га.
Станом на 01.01.2012 року оціночна площа земельного банку всього 16 агрокомпаній склала 2510,5 тис. га.
А із 21009,6 тис. га площ сільськогосподарських угідь, які передані фізичним особам після розпаювання колгоспів, в оренді знаходиться 19516,4 тис. га, тобто майже 93% сільськогосподарської землі обробляється не її власником. … в структурі с/г виробників в Україні основну частину виробників складають фермери, але їх частка у земельному банку та у ВВП сільського господарства є досить не значною. Проте, структура виробників сільського господарства та структура самого сільськогосподарського виробництва в Україні суттєво відрізняється від польських реалій і саме тому зайнятість сільського населення в такій структурі є досить не значною.

Отже, сьогодні Україна, яка є великим виробником валової продукції сільського господарства, не забезпечує внутрішній ринок необхідною для споживання кількістю м‘яса, риби, молока, овочів, фруктів, ягід.
Виробництво цих продуктів не є пріоритетним для агрохолдингів і саме це є значним резервом для малих фермерів чи індивідуальних домогосподарств в сільських територіях».


Для прикладу – «Ми споживаємо у 10 разів більше часнику ніж виробляємо. І цей дефіцит покривається закупками з Китаю. У свою чергу виробництво баранини забезпечує попит внутрішнього ринку лише на 17%.».

Ну а далі про головне: – «Головною умовою збереження та розвитку сільських територій має стати формування зайнятості сільського населення. Це можливо через самозайнятість населення, кооперацію та дрібний бізнес у нішах, які залишаються поза інтересами агрохолдингів.
Поліпшення самозайнятості сільського населення та утворення нових видів малого бізнесу в сільських територіях можливо за умови покращення сільської освіти та сільської інфраструктури, а також звернення уваги на нові можливості ведення бізнесу на селі активних людей з міст, які є більш мобільними та креативними від сільських жителів. І такі приклади уже є сьогодні».


«… Сьогодні розвиток сільських територій починають розглядати через призму людини, розвиток людського капіталу та як складову регіональної політики, а не як окрему політику з агровиробництва».
Ми теж намагались переконати в цьому вище згаданого Горбенка, але він сказав, що від нього цього ніхто не вимагає, він цього планувати не вміє, і якщо це нам потрібно, то ми можемо запропонувати свій варіант програми. Цікаво – за що йому зарплатню платять? За те, щоб він свої обов’язки перекидав на ніким не фінансовані громадські організації?!
Але повернемось до більш важливого.
З наявної інформації – «Об‘єднані територіальні громади (ОТГ) отримали для прискореного розвитку більш навчені кадри управлінців та нові можливості – Волинської області загалом та Камінь-Каширського району це поки що не стосується. Всі на своїх місцях: Використання власних доходів бюджету, який суттєво зріс та який тепер залежить від ефективності місцевої влади; Використання коштів ДФРР (автор - Державний Фонд Регіонального Розвитку – про який мало який волинський районний та обласний чиновник знає) на проекти розвитку – 3 млрд. грн. на 2016 рік; Використання коштів державної субвенції на розвиток інфраструктури ОТГ – 1 млрд. грн на 159 ОТГ на 2016 рік. Залучення коштів Міжнародної Технічної Допомоги (понад 200 млн. $ на найближчі 4-5 років».
І що найсуттєвіше – «Планування свого розвитку та своєї території на середньострокову перспективу». Тобто розроблення реалістичних стратегічних планів, з чітким розумінням цілей, завдань та методів їх досягнення, а не хизування «Комплексною…комплексу».

Далі автор говорить про не менш важливі питання, серед чого – «Сьогодні головною метою політики держави в сільських територіях має стати політика, спрямована на нарощування доходів домогосподарств від власної діяльності, а не від рентних платежів. … Держава, в особі центральних органів виконавчої влади, зокрема Міністерства аграрної політики, Міністерства регіонального розвитку та будівництва має синхронізувати свої політики у сфері регіонального розвитку та у сфері розвитку сільських територій аби досягнути максимального результату. … Розвиток сільських територій, їх конвергенція з містами в об‘єднаних територіальних громадах створює нові можливості для розвитку всього українського простору та поширює українські традиції в урбанізовані території, формує згуртованість України.

Роботи вистачить усім. Аби вистачило терпіння». А я хочу додати – сумління та поваги до людського життя, до рідного краю, до України.

Джерело:http://www.csi.org.ua/silski-terytoriyi-u-period-zmin-novi-mozhlyvosti/

Вероніка Романович – голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Камінь-Каширського району
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 2
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Рука руку миє, а злодій злодія криє. Язиком- "ось я", а на ділі свиня. Брехати - не ціпом махати.
Відповісти
Рука руку миє, а злодій злодія криє. Язиком- "ось я", а на ділі свиня. Брехати - не ціпом махати.
Відповісти