Про історію свята Покрови - 14 жовтня

Свято Покрови посідає почесне місце серед пошанованих свят на Україні. Що цікаво - шанується воно одночасно і християнами і рідновірами України, тільки зміст свята, навіть за однакової назви, зовсім різний.
Свято Покрови Матері Слави в Колодарі православних рідновірів ознаменовує засинання Природи, та вкривання Землі на зиму. Справді, в жовтні перші дерева втрачають листя, всі плоди уже дозріли: «Прийшла Покрова – на дереві голо». Сивий Яр вступає в свою повну силу в першу п’ятниця, після дев’яти днів від осіннього рівнодення і ми вшановуємо Покрову Матері Слави. Це також свято вояцької честі та звитяги, на якому оборонці Матері-Землі показують свою вправність.
Незвичайна популярність та величність свята Покрови пояснюється дуже просто, хоч цього вперто не бажають визнавати і помічати представники християнства. Корені виникнення свята сягають сивої багатотисячолітньої давнини і пов’язані з космічним станом природи і, відповідно, особливим етапом у житті людини.
Свято Покрови є доброю традицією українців. У давнину, люди обожнювали природу і творили традиції відповідно до особливостей річного циклу. Покрова - припадає на час, коли завмирає природа, земля починає покриватися листям та першим снігом. Тому, дослідники вбачають у цьому святі відгомін давнього культу Сонця та Матері-Землі. Сонце, щодня заходить за Землю, яка його “покриває” а вранці знов “народжує”, - звідси уявлення про вічне воскресіння та Землю - Покрову іБогородицю.
Які ж це особливості?
Загальновідомою ознакою Покрови є те, що вона покриває Землю або листям, або снігом. До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, який починався після Першої Пречистої.
Покрову уподобали й молоді дівчата, вважаючи богиню своєю заступницею що сприяє вдалому заміжжю. У цей час починався сезон весіль.

До початку жовтня закінчуються усі найважливіші сільські роботи на Землі (в тому числі сівба озимих) – завершений хліборобський цикл робіт. Зібраний урожай (достаток) та більш-менш вільний час дають можливість для проведення весіль. Це найблагодатніша пора для весільних гулянь, початку вечорниць. Звідси беруть свій початок весільні осінні тижні. Це свято – покровитель весіль, початок сезону на сватання та весілля, які закінчувались за два тижні до Пилипівського посту. Це вже потім під впливом християнства воно оформилося у те, що дівчата, котрі бажали взяти шлюб саме цього року, мали побувати на святі Покрови у церкві і помолитися: “Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку”, “Мати-Покрівонько, покрий Матір сиру Землю і мене молоду”, “Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою”.
А на Поділлі дівчата казали: “Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку чи в онучу – най ся дівкою не мучу!” Існувала навіть прикмета: якщо на Покрову сніг – буде багато весіль. Сніг дає привід порівнювати сніговий покрів з весільним покривалом, а оскільки в цей час свідомо призначене і свято Пресвятої Богородиці, то ці порівняння розповсюджуються і на неї.
У багатьох народів, зокрема і у слов’ян, покривало (фата) вважалося дуже важливою весільною оздобою, взагалі слугувало ознакою заміжжя. За описами арабського письменника XII ст. свідчиться, що якщо комусь подобалась дівчина, то він накидав їй на голову покривало і вона мусила стати його дружиною (точніше, мабуть, це була пропозиція до шлюбу). Та і зараз ми знаємо, що весільна фата ще широко представлена у весільному обряді.

Як відомо, після одруження дівчина була вже молодицею і мала покривати голову наміткою чи хусткою. Намітка – це стародавнє вбрання заміжніх жінок, яке зав’язували навколо голови. Вже після просватання дівчині-нареченій покривали голову хусткою. Для дівчат Покрова – найбільше свято: у молоді починався сезон вечорниць, а у господарів – період весіль, і юнки залюбки брали участь у весільних обрядодійствах.
В Карпатській Україні до Покрови остаточно поверталися всі пастуші отари з полонин і завершували останню мандрівку чумаки. Тому й казали: “Прийшла Покрова – сиди, чумаче, вдома”.
Для того, щоб усi члени сім’ї були здоровими, на Покрову старша господиня брала вишитого рушника, що був над iконою Богородиці, і розвiшувала його над вхiдними дверима. Пiд ним ставали, як йшли до церкви, i проказували:
Пресвята Покрiвонько, Перед твоiм кривалом Голови схиляемо. Прохаемо, Покрiвонько, Од лиха укрити, Здоров’ячко наше Знов нам обновити.
На Покрову майстри сходилися і покривали дах вдовиці чи сироті “би щастя їх судьбу від нещастя накрило...”, що свідчить про існування давнього благородного звичаю допомагати членам Роду, які потребують цього.


Покрова – свято не тільки народне та релігійне, а й національне
Покрова – це також старовинне народне свято, пов’язане з культом поминання Предків та творення нових родин.

На Покрову упродовж всього дня спостерігали за погодою: якщо з Півдня дув низовий вітер, зима буде теплою, якщо дув вітер із Півночі – холодною, із Заходу – сніжною. Коли протягом дня вітер змінює напрямок, то й зима буде нестійкою. Якщо на Покрову листя з вишень не опало, зима буде теплою, і якщо сніг не випав, то його не буде і в листопаді.
Цікаво, що в народі зберіглося повір’я , що у Пресвятої Діви є опікун Покров, якого просили: “Батеньку Покров, накрий нашу хату теплом, а господаря – добром”.

Свято Покрови було введено у християнство в 10 столітті і має під собою чи то легенду, чи то подію, яка відбулася в Царгороді (Константинополі). Одна з них розповідає про Покрову, що врятувала Царьгород від... войовничих русичів -“безбожників”, наших князів Аскольда та Діра, вчинивши бурю на морі та потопивши їх кораблі.
Традиційно на запитання про зв’язок козацтва з християнською Покровою відповідають стандартно та поверхово. Мовляв, «пресвята Богородиця була захисницею козацтва, козаки поклонялися їй. Козацтво асоціюється чи не з таким собі орденом христоносців, які нібито те й робили, що захищали віру «православну». От тільки постає логічне запитання: а яким чином могли це робити отамани-язичники Іван Богун, Іван Сірко, кошовий-мусульманин Філон Джеджалій? Тут явна нелогічність. Чому? Звернімося до історії складних відносин Київської Русі та Візантії.
З офіційної (християнської) точки зору все просто. У цей день Покрова (під якою християни мають на увазі матір Ісуса Христа) захистила мешканців Константинополя (нині — Стамбул) від ворогів. Інколи для прискіпливих читачів або слухачів додають подробиці: так звана Покрова «розметала божественою силою» флот ворогів, який осаджував Царгород. Деякі великі спеціалісти добалакалися до того, що, нібито за біблійними переказами, у IX столітті «Пречиста Діва» захистила Константинополь від… сарацинів.
Що ж сталося і які події взяті за основу Дня християнської Покрови?
У світлі відомих науці джерел військова кампанія Русичів під проводом князя Аскольда проти Візантії уявляється приблизно так. Руські розвідники дізналися про те, що імператор Михаїл збирається на війну з арабами, які загрожували його володінням на сході. Одночасно імператор наказав флотові плисти до острова Кріт на боротьбу з піратами, які грабували та топили візантійські кораблі у Середземному та Егейському морях. У Константинополі залишилася порівняно невелика залога. Доказом доброї поінформованості Аскольда про становище у Царгороді є запис у Ніконівському літописі, де вказується, що Аскольд «чував» про вихід імператора з військом зі столиці, тому й почав похід.
Отже, використано фактор несподіваності: Аскольд вислав ескадру із двохсот легких суден-ондодеревок, яка на світанку 18 червня 860 року потрапила до константинопольської бухти. Висаджений десант блискавично почав облогу велетенських мурів Царгорода. Тим часом підійшло піше військо русичів. Руси взяли в кільце величезне місто, заволоділи багатьма візантійськими містечками і селами навіть на узбережжі Мармурового моря.
Глава візантійської церкви, патріарх Фотій, очевидець та учасник цих подій, передав свої враження від облоги так: «Народ вийшов з країни північної, і племена піднялися від країв землі, тримаючи лук і спис… Голос їхній шумить, як море».
Мешканцям Константинополя залишалося сподіватися тільки на міць міських стін, що зводилися та вдосконалювалися не одне століття. Та для оборони кількакілометрового захисного поясу у командувача залогою, адмірала Офіри не було людей. Імператор Михаїл, ризикуючи життям, зумів з невеликою кількістю воїнів дібратися до оточеного Константинополя. Намагався налагодити оборону, адже з миті на мить чекали штурму. Та Аксольд чомусь не віддавав наказ атакувати.
А тим часом у Константинополі біля собору Софії молилися юрби ромеїв, благаючи «Богородицю» захистит їх. Нестор-літописець повідомляє, що «чудо» сталося: «Винесли вони урочисту ризу святої Борогодиці та вмочили у море її полу». Після цього почалися чудеса, прямо як у цирку. До цього море було спокійне, та раптом здійнялася буря з вітром, хвилі порозкидали кораблі «язичників руських».
При прискіпливому аналізі твору Нестора бачимо відвертий фальсифікат, або просто відсутність логіки. Якої шкоди могла завдати руському війську буря, коли воно перебувало на суходолі? Адже сучасник походу Фотій, історик Георгій, а також невідомий продовжувач хроніки Феофана одностайно свідчать, що руси повернулися додому із перемогою та здобиччю. А вченими доведено, що Нестор запозичив цю легенду з твору Сімеона Логофета, який жив у Х столітті, тобто понад сотню років пізніше подій 860 року.
Дослідник М. Ф. Котляр вважає, що після тижневої облоги руси одночасно та організовано почали відходити від мурів Константинополя. Відходили, бо отримали наказ після переговорів, вигідних для руської сторони. Результатом військової кампанії було досягнуто те, що Візантія обіцяла виплачувати данину Русі. Угода забезпечила пільги руським купцям у Візантії. Михаїл заплатив Аскольдові контрибуцію. Така ось історична база.
Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що, відзначаючи «Покрову Пресвятої Богородиці», українські християни тим самим святкують поразку руського війська під Константинополем, причому поразку, не підкріплену фактами. Існують тільки міфи, та й то — не українські, а чужинські. Чи довго житимемо у полоні «заморських» міфів?

Інший переказ християнських міфів переказую щось подібне.
Місто було оточене чужинцями (за різними джерелами – то могли бути як давні руси (скити) на чолі з князем Аскольдом, так і агаряни (магометани – араби або турки), і Божа Мати начебто покрила своїм омофором городян, які молилися на всенічній службі у Влахерській церкві. Це побачив святий Андрій: пiд церковним склепiнням з’явилася Пресвята Богородиця в оточеннi ангелiв, пророкiв i апостолiв і накрила своїм омофором православних християн. Це було провістям перемоги. Так і сталося: невдовзі надійшли воїни-захисники і звільнили населення від нападників.
Тисячі українців відзначають свято Покрови навіть не підозрюючи про те, що фактично "святкують" поразку предків.
Але деякі християнські служителі уже переповідають в іншій інтерпретації. За легендою, у цей день військо давніх русів на чолі з Аскольдом взяло в облогу Константинополь. Мешканці міста з молитвою звернулись до Божої Матері, прохаючи про порятунок. Богородиця з’явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою (омофором), після чого русичі вже не могли їх побачити. Як вказують деякі джерела, Аскольд та його дружинники стали першими християнами серед східних слов’ян…
Тобто християнське свято Покрова святої Богородиці запроваджене у Візантії на згадку про чудесне визволення Константинополя від нападників. Причому за церковним календарем це звичайне собі невеличке святце, присвячене, практично, незначній події.
Візантійський патріарх проголосив (канонізував) “Свято Похвали Богородиці”, яка “допомогла візантійцям затопити скитів у Босфорі” (ще одне розходження - вже саме скитів). У п’яту суботу великого посту (а це, як відомо, навесні) греки з акафистом хвалять “Покрову” за таке ”покровительство”.
Як бачимо, наведені джерела, а вони не єдині, засвідчують досить туманне, неоднозначне, малозначиме та порівняно нещодавнє походження свята. Одночасно бачимо досить вузьку “спеціалізацію” християнського свята – порятунок від ворога.

Очевидно, цей сюжет і прислужився тому, що для козаків свято Покрови було найбільшим і найзначущим святом. В цей день у козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. На Запоріжжі в козаків була церква святої Покрови.
В козацькій думі про Самійла Кішку співається: А срібло-золото на три частини паювали: Первую часть брали, на церкви накладали, На святого Межигорського Спаса, На Терехтемировський монастир, На святую Січовую Покрову давали –Котрі давнім козацьким скарбом будували, Щоб за їх, встаючи і лягаючи, Милосердного Бога благали. Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай на еміграцію, взяли з собою образ Покрови Пресвятої Богородиці.
Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Українi воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву - Козацька Покрова. З недавніх пір свято Покрови в Україні вiдзначається ще й як день українського козацтва.
Саме жінці – Матері-Землі - Берегині - Богородиці -Діві - Покрові поклонялися козаки. Оскільки смерть чекала воїнів на кожному кроці, вони завжди носили з собою грудку рідної землі, щоби вона оберігала їх у військовому поході. А коли козак гинув, то побратими посипали могилу з цією землею. Козаки вірили, що воїни котрі полягли у боротьбі за волю народу - безсмертні. Із Землі народиться людина-сонце, в Землю вона і повернеться, щоб прийти у світ знову.
Між іншим - козаки, єдиний у світі лицарський орден, що поклонявся жіночому божеству.
Мабуть недарма Покрова є днем заснування армії УПА 1941 року
(Б.-Боровця), що вважали себе спадкоємцями лицарських традицій давнини.
Покрова свято не тільки народне та релігійне, а й національне.
У зв’язку з військовою агресією на сході України, яка почалася в 2014 р., Указом Президента України П. Порошенка було засноване нове свято – День захисника України, який відзначається в один день з Днем українського козацтва і Покровом Пресвятої Богородиці. Згідно з цим указом, указ про святкування 23 лютого визнається таким, що втратив силу. В Указі наголошено: «З метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві та на підтримку ініціативи громадськості постановляю: 1.установити в Україні свято – День захисника України, яке відзначати щорічно 14 жовтня…».
Отож, відзначаючи Покрову, ми, у першу чергу, мусимо знати, що це за свято й обирати - яке з його змістових наповнень нам ближче.