«Вонючий газ» Віктора Ющенко

Ті зміни, що відбулися у нас в Україні в геостратегічній переорієнтації східноукраїнської політичної еліти на чолі з Януковичем, в зміні вектора руху країни з невизначеності (багатовекторності) до євроінтеграції, викликані не прозрінням президента та його оточення, не небесним одкровенням з гори Афон, яке вправило мізки державним мужам, не новим досвідом державного управління, а саме ціною на газ. Захмарна і відверто несправедлива ціна на газ змінила у першу чергу сприйняття Росії як країни-сестри, як країни-партнера, з якою нас поєднувала спільна більш ніж 300-річна історія, з якою ми ділились всім, що мали, навіть, собі на шкоду, з якою ми пережили спільні величезні втрати як у роки світових воєн, так і у періоди голодного та бідного співіснування у часи розбудови комунізму в районі Кремля та концтабірного соціалізму за його стінами.

Змінила вона і наше сприйняття росіян, як братнього народу. Брати виявились звичайними, нечесними у помислах торгівцями газом, які за можливість заробити додаткові долари, почали здирати з українців по сім шкур, зверхньо себе поводити, зухвало мудрувати на справедливе бажання знизити ціну на газ. Особливо болісно це сприйняв Схід та Південь країни. Адже на мешканців цих регіонів, які вірили у щиру дружбу з північно-східними братами, у справедливого та мудрого вождя всіх слов’ян Путіна, така черствість братнього народу справила гнітюче враження. І хоча на словах багато хто ще висловлював сподівання, що Путіна ввели в оману тамтешні олігархи, що це просто там у братній Росії не зрозуміли, що наробили, а як зрозуміють, то все зміниться, але різноманітні сирні, цукрові, м’ясні, цукеркові, трубні, вагонні, літакобудівні, гастарбайтерні та інші війни наштовхували на думку, що з такими братами і ворогів не потрібно.

Україна хай і болісно, з втратами та непомірними витратами, але все ж зіскочила з газової голки, на яку нас у свій час підсадили кремлівські стратеги. Все змінюється: стратегів у Кремлі замінили торговці. Але хто ж у нас стояв за таким непопулярним у народі підняттям ціни на газ?

Ось тут і прийшов час згадати Віктора Ющенко, а точніше того, чи скоріше тих, хто, використовуючи Віктора Андрійовича, скористався недалекоглядністю кремлівської верхівки. Ні для кого не є таємницею, що газ, газова політика були наріжним каменем україно-російських стосунків. І не останню роль у цих стосунках відігравав особистий чинник, тобто хто персонально формував газову політику країни, хто уособлював цю політику, хто був символом цієї політики. Отже, дуже вже багато залежало від того, хто очолював «Нафтогаз України». Завжди це був великий друг Росії та російського керівництва, комунікатор найвищого рівня, той, з ким було б комфортно мати справу росіянам.

Враховуючи все це, Ющенко 2 березня 2005 року призначає на посаду голови правління НАК «Нафтогазу України» голову Конгресу Українських Націоналістів Олексія Івченко. Це був виклик. Фактично це призначення було рівносильним оголошенню неофіційної війни Росії. Недивно, що радник президента Росії по економічним питанням Андрєй Іларіонов назвав у цьому ж році відносини між Росією та Україною «газовою війною», хоча до справжньої «газової війни» було ще далеко. Та гарматна канонада вже прогриміла. А ще коли на перших же переговорах з росіянами Івченко затребував перекладача з російської мови на українську, то вже ні у кого не залишилось сумнівів, що це – війна, війна принципів на газовому полі, війна до повного переходу на ринкові ціни на газ. Ющенко чудово розумів, що робить. Мало того, у нього було кого призначати на цю посаду, щоб не дратувати росіян. І йому про це не просто натякали, а й відверто казали. Той же ж Дмитро Фірташ, з яким у братів Ющенків були неймовірно тісні стосунки.

Саме Д.Фірташу Віктор Ющенко довірив організувати перевезення родичів своєї дружини Катерини Чумаченко із Флориди (США) до Києва на свою інавгурацію та здійснити повну оплату цього заходу за власний рахунок. 12 січня 2005 року чартерним авіарейсом № ТN1НС (літак GLF-5, бортовий номер N1-HC, зареєстрований у США) із Філадельфії до Києва на інавгурацію Віктора Ющенка прибули мати Катерини Чумаченко, а з нею Молл, Остапенко, Гудріч, Молтанбано та Хоббс. Прибулих зустрічала дружина В.Ющенка. Вартість перельоту родичів і друзів Катерини Чумаченко коштувала Д.Фірташу 270 тис. доларів США (http://prokuratura.org.ua/?p=302). Тобто, Ющенко добре орієнтувався у цій сфері і вибирати у нього було з кого.

Але вибір був зроблений на користь соратника легендарної Слави Стецько, українського націоналіста №1 на той час Олексія Івченко. Росіяни призначення на таку чутливу посаду щирого націоналіста сприйняли як відвертий гучний ляпас по їх самолюбству. Та вони, не дивлячись на цілковите несприйняття Івченка, нічого по великому рахунку не могли зробити, бо були по рукам та ногам пов’язані чіткою Угодою між Кабінетом Міністрів України та урядом Російської Федерації, підписаною у 2003 році терміном на десять років. Цей базовий засадничий документ встановлював ціну на газ до 2013 року на рівні 50 доларів за 1000 м³ газу. Тодішньому прем’єр-міністрові Юлії Тимошенко Президент Ющенко офіційно заборонив втручатись у газову сферу. Тому, не докладаючи великих надзусиль, ця неймовірно вигідна Україні Угода була розірвана і 4 січня 2006 року від імені «Нафтогазу» Івченко без урядового протоколу (і чомусь ніхто не порушує проти нього кримінальної справи за перевищення службових обов’язків!) підписав угоду з «Газпромом». Відповідно до тієї домовленості, з 2006 року Україна могла закуповувати газ по 95 доларів, причому таку ціну було зафіксовано на п’ять років без можливості перегляду цих умов в односторонньому порядку.

Та з цим не погодився новий прем’єр-міністр України Віктор Янукович і ціна на газ зросла до 130 доларів за 1000 м³. План Віктора Ющенко по виведенню України з газової залежності спрацьовував, не дивлячись на його болючість як для населення так і, у першу чергу, для економіки країни. Ющенко робив усе можливе, аби спровокувати росіян на ціновий зрив. І коли керівництво Росії погоджувалось на компромісну ціну, Президент України заявляв про готовність купувати газ вдвічі дорожче.

Вже 5-6 червня 2008 року тодішній президент Росії Дмітрій Мєдвєдєв у Санкт-Петербурзі на Міжнародному економічному форумі заявив, що ціна на газ для України буде підвищена вдвічі до 230-250 доларів за 1000 м³. На що Віктор Ющенко там же заявив про бажання Києва не затягувати перехід до світових цін на газ (на той час 500 доларів за 1000 м³), чим приємно здивував Дмітрія Мєдвєдєва, хоча й виставивши останнього у незручне становище перед власними виборцями: адже як можна погоджуватися на половинчасту ціну на газ, коли президент України говорить про набагато більшу.

Все ж у ніч з 29 на 30 грудня 2008 року вдалося домовитися з росіянами про ціну на газ у 235 доларів за 1000 м³ на два роки. Ющенко, швидше за все, вирішив йти до кінця, тобто до світової ціни на газ і заборонив керівнику «Нафтогазу» Олегові Дубині підписувати угоду, примусивши його заявити жорсткий ультиматум росіянам, та відкликав до Києва. На що росіяни відреагували, але якось мляво, заявивши 31 грудня, що у такому разі ціна буде 250 доларів за 1000 м³. Це було ще не те, що планував Ющенко, тому Україна, зірвавши переговори провокуюче мовчала, а росіяни накручували себе все більше, доки спочатку Мєдвєдєв, а потім Путін 6-7 січня оголосили про ціну на газ у 450 доларів за 1000 м³.

Після цього Президент Ющенко умив руки і дав добро на продовження переговорів. Він усвідомлював, що росіяни тепер від світової ціни на газ вже не відступлять. Це була його таємна перемога: він розумів, що весь негатив ляже на Юлію Тимошенко і це дуже серйозно послабить її позиції як кандидата в президенти, що так і сталось, хоча вона і добилася ціни у 360 доларів за 1000 м³ на 2009 рік, що по хімічно-металургійному бізнесу Партії Регіонів нанесено серйозний удар, а це значно послабить фінансування виборчої кампанії Віктора Януковича і головне, що у Росії більше не буде важелів тиску на Україну та що «космічна» ціна на газ викличе обурення в населення України і покладе край доброзичливому сприйняттю Росії як головного стратегічного партнера.

10 лютого 2009 року на засіданні РНБОУ Ющенко по-хамськи заявив Юлії Тимошенко: «Я не маю ніякого відношення до вашого вонючого газу». На жаль, не вистачило мужності екс-президенту заявити: «Я все зробив, щоб позбавити Україну від політичної газової залежності. Історія мене виправдає!» Віктора Ющенко вистачило лише на «вонючий газ». Мужність породжує вчинки, а страх породжує лише хамство та цинізм. Ось такі у нас президенти: один боїться признатися у своїх реалізованих намірах перейти на світову ціну на газ і тому хамить, а інший боїться Юлії Тимошенко і тому цинічно не може знайти підстави щоб звільнити її від відповідальності за злочин, якого не було.