Революція народного духу

Алла Мединська, доцент кафедри соціальних комунікацій інституту філології та журналістики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

Ненависть – руйнівне почуття. Воно може стати вбивчим для людської свідомості, викликати багато вчинків, після яких повернення на істинний шлях стає важким або й неможливим. Пересвідчилася в цьому на собі самій, але вчасно, ще молодою, усвідомила власну помилку.

Любіть ворогів своїх. Сутність цієї Біблійної істини відкрилася мені сьогодні вночі, коли я намагалася зрозуміти, чому з’явилася саме така публікація: «У Луцьку викладач проводила пари на вулиці, щоб студенти відчули, «як люди стоять на Майдані» в маловідомому інтернет-виданні «Під прицілом» і стала такою резонансною. Вороги – це ті, хто вказує нам на наші помилки.

Тому «смерть ворогам» у гаслі, яке багатьом миролюбивим українцям не подобається, – насправді не заклик нищити ворогів, а так працювати кожному над самим собою, щоб усвідомити свої помилки, і тоді вороги наші самі зникнуть, стануть ляльками-покемонами, вони не матимуть чим нам дорікати, вони вимушено усвідомлять, що методи насилля, якими вони успішно послуговувалися в минулому і які намагаються досі використовувати, прагнучи знову вселити страх у наші серця, у якусь мить безнадійно застаріли, стали недієвими. Ми ВЖЕ НЕ БОЇМОСЯ і більше НІКОЛИ НЕ БУДЕМО БОЯТИСЯ.

Дякую своїм студентам за активну громадянську позицію, за те, що вони так наполегливо відстоюють Правду, Справедливість. Дуже люблю їх усіх, навіть того, хто написав текст. Він нагадує анонімні листи, що використовувалися в радянській системі управління, насильницькій за суттю. Я пробачаю тій людині і пробачаю чоловікові, який слухав, про що ми говоримо на занятті на Майдані. На моє переконання, саме він став автором чи ініціатором написання наклепу. Думаю, що це був працівник СБУ, насправді, – ще досі (упродовж 22 років паперової незалежності України) підрозділу ФСБ Росії. Ті, хто активно його підтримав у мережі, - носії старої свідомості, яка в Україні доживає останні дні. Я люблю навіть Януковича, якого у своєму матеріалі "Ты не поверишь!" или "Блаженны алчущие и жаждущие правды...» Дмитро Чекалкін назвав «унікальним феноменом», «достойним вивчення сучасними політологами».

В. Познер в інтерв’ю «Радіо Свобода» 12.12.2013 сказав, що те, що відбувається в Україні, це не революція. Ні, пане Познер, таки РЕВОЛЮЦІЯ. Український народ упродовж 22 днів демонструє усьому світові своє тверде миролюбство, самоорганізованість, ЛЮБОВ ДО БЛИЖНЬОГО. Але це не класова соціальна революція, засадами якої є ненависть до багатих, прагнення до рівності у використанні благ земних, намагання утвердити власну здатність керувати державою – апаратом насилля. Ця революція утверджує зовсім нове начало у влаштуванні навколишнього світу – ЦАРСТВО НАРОДНОГО ДУХУ.
У далекому 1860 році Тарас Шевченко написав «Молитву» – програму української революції 2013 року:
Злоначинающих спини,
У пута кутії не куй,
В склепи глибокі не муруй.

А доброзиждущим рукам
І покажи, і поможи,
Святую силу ниспошли.

А чистих серцем? Коло їх
Постави ангели свої
І чистоту їх соблюди.

А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли.

27 мая <1860,
С.-Петербург>

На наших очах ця програма втілюється в життя.
14 грудня (прошу звернути увагу на число) 1845 року у В’юнищах (затоплене на території Канівського водосховища село Переяславського повіту Київської губернії) Шевченко створив своє послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє". Надзвичайно важливим за значенням вважаю епіграф до цього твору:

Аще кто речет, яко люблю Бога,
а брата своего ненавидит,
ложь есть.
Соборно<е> послание Иоанна. Глава 4, с.20

Смисл часто цитованих рядків, якими закінчується "Посланіє" (від чого значення їх стерлося, стало тривіальним в радянських умовах), у сучасній соціальній ситуації в Україні надактуальний:

Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата —
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє...
ОБНІМІТЬСЯ Ж, БРАТИ МОЇ.
МОЛЮ ВАС, БЛАГАЮ!

Знецінені слова стрімко набувають великої ваги. Кожен рядок державного гімну «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…» стає суттю життя кожного громадянина-патріота України. Пісня композитора Михайла Вербицького на слова Павла Чубинського викликáла страх у царського, польсько-шяхетського, румунсько-боярського і радянського режимів. Вона викине в небуття і президента Януковича, і уряд Азарова, і верховну зраду.
На все Воля Божа…