Експеримент: журналістка прожила місяць на мінімальну зарплату

Журналістка Євгенія Сомова спробувала прожити місяць на мінімальну зарплату, яка нині становить 1,147 тисячі гривень.

Щоправда, після сплати податків залишилося лише 970 гривень, - пише вона на сторінках Волині-нової.

970 ГРИВЕНЬ — І НЕ ВІДМОВЛЯЙ СОБІ НІ В ЧОМУ

Чоловікові повідомила, що відтепер бюджети у нас окремі, тож кожен тратить гроші на власний розсуд.

Для чистоти експерименту вирішила купувати все необхідне, як то кажуть, з нуля. Не користуватися усілякими закрутками, запасами продуктів. Оскільки основні і найбільш витратні статті сімейного бюджету — купівля продуктів харчування і плата за комунальні послуги, то гроші довелося розділити. Більшу частину залишила на їжу, меншу — на обов’язкові платежі: за Інтернет, стаціонарний і мобільний телефони.

Витрати на утримання житла не закладала, бо якби заплатила 520 гривень, які нараховують щомісяця, чи навіть половину коштів, то сиділа б на воді та хлібі. Ледве не забула про ще одну статтю витрат — проїзд. Довелося узяти із тих грошей, що відкладені на харчі. Їздити за дві гривні в маршрутці при моєму скромному бюджеті, звісно, буде накладно. Користуватимуся дешевшим транспортом — тролейбусом. А це вже 1,5 гривні економії щодень. Небагато, але за місяць можна трохи заощадити.

Коли відмінусувала гроші на проїзд (50 гривень) та зв’язок (125), на харчування, інші життєві потреби залишилося 795 гривень. Тобто, 26,5 гривні на день. Не густо, але об’їданням ніколи не страждала — проживу. Харчуватися, міркую, буду вдома, скуповуватись на ринку. Там можна придбати продукти дешевше.

Починати нове життя вирішила з понеділка. Закупила необхідні продукти — по кілограму м’яса, гречки, картоплі, цукру, макаронів, цибулі та моркви. Взяла буханець хліба, пачку масла, десяток яєць, літр олії. Подумала, що незайвим буде шматочок сала — і до картоплі засмажка, і на бутерброд можна покласти. Не втрималася від спокуси — купила 300 грамів голландського сиру. За все заплатила майже 146 гривень. На життя залишилося 653 гривні. Нічого, тішу себе, далі витрачатиму менше, бо ж матиму запаси.

Перший тиждень прожила без особливого напруження. Звично харчувалася. У меню були не тільки супи, каші, макарони, а й м’ясо та салати. Дякувати Богу, цьогоріч овочі недорогі. Дозволяла собі фрукти, печиво. Правда, від обідніх походів у студентську їдальню довелося відмовитися. Платити 18—20 гривень було б дорого. Їжу для перекусів брала з дому.

ХОЧЕШ ВИЖИТИ — ЗАОЩАДЖУЙ

На початку другого тижня перерахувала гроші й сказала собі: «Досить тішити себе, кохану, печивом чи йогуртами. Час переходити до економії, інакше не дотягну до кінця експерименту».

Але як тут будеш заощаджувати, коли щоразу виникають нові й непередбачувані витрати. Скажімо, взялася мити посуд, — закінчився миючий засіб. Звичайно, тарілку від жиру ще так–сяк відмиєш і водою, але як бути із газовою плитою? Понишпорила по всіх закутках. Знайшла соду. Ура! Вона мене й виручила. Плита і посуд чистенькі, тішуся, що тратитися на «хімію» не треба.

У суботу взялася прати білизну. Довелося йти за пральним порошком. А це вже 10 гривень з бюджету. Але то ще квіточки. 500–грамова пачка «Калгону», який пом’якшує воду, забрала усі 30. І як я раніше на нього грошей не шкодувала! Аби заощадити хоч кілька гривень, перестала купувати газети (деякі з них я можу почитати й в Інтернеті), ходити на каву.

Третій тиждень експерименту був найтяжчим. На картоплю, каші та бутерброди, які найчастіше брала на обід, уже не могла дивитися. Страшенно хотілося риби. Із заздрістю дивлюся на чоловіка, який з апетитом смакує підсмаженими карасиками.

«Будь–що буде, але таки куплю, — вирішую. — Можу ж я собі влаштувати хоч раз на місяць «свято шлунка». За одну скумбрію у «Сільпо» заплатила 12.50. Дороге ж нині задоволення ота риба!

Підвело здоров’я. Потекли з носа й очей струмочки. Нагадала про себе алергія. Довелося бігти в аптеку. Флакончик проти-алергійного спрею для носа «Алергоділ» забрав 44 гривні, «Аква марісу» — 44,25, 20 пігулок «Гістафену» — 50. Звісно, можна було б купити дешевші ліки, але мені вони не допомагають.

Ось і рахунки за телефон, Інтернет. Сума, як і сподівалася, виявилася кругленька — 100 гривень. Неприємний сюрприз підніс і мобільний оператор. Коли зібралася зателефонувати, монотонним жіночим голосом поінформував: на рахунку недостатньо грошей. Поповнила на 10 гривень, повідомила братові, який зателефонував, що більше дзвонити йому не зможу. Мобілка працюватиме тільки на прийом.

На роботі побачила, що пішла «стрілка» на колготах. Купувати нові не входило в плани. Наступного дня одягнула джинси. Тішуся, що зекономила щонайменше 15 гривень. Увечері помітила, що закінчився гель для душу. Нічого, обійдуся. Ця фраза, відмітила, уже прижилася в моєму лексиконі.

Усе частіше дивлюся на купку гривень, яка з кожним днем стає тоншою. Думаю лише про одне: на чому б зекономити. Відчуваю, що ще трохи і «поїде дах». Взяла в руки батон — черствий. «І для чого, — картаю себе, — було купувати. Знаю ж, що одній його не з’їсти». Зібралася покласти на підвіконня для пташок. Але ж недаремно кажуть: «Голяк на видумки мастак». Дай, думаю, наріжу його — і в духовку. Будуть сухарики до чаю. А горобчики нехай вибачають.

На базарі стала завзято торгуватися, чого з роду не робила, вибирати найдешевше. Довго прицінювалася до чаю і кави. Вибрала товар по кишені — кавовий напій. На банани і ківі намагаюся не дивитися. Замість них купила яблука за 8 гривень.

«Нічого, що трохи прив’яли, — тішу себе. — Зате наші, українські, без «хімії». Та й лікарі радять їсти фрукти, вирощені у тій зоні, в якій народився».

«ЗАКІНЧУЙТЕ, ТАТУ, ТОРГУВАТИ»

Поболює зуб. Терплю. Молю Бога, аби перестав, бо ж піду до стоматолога — і завершиться мій експеримент. Віддам ескулапові всі гроші. Безплатна медицина ж у нас лише на папері.

До кінця експерименту ще 9 днів, а в моєму гаманці лише 157 гривень. Дотягну. Але в суботу зателефонувала подруга і запросила на день народження її сина Славка. Без подарунка ніяк. Купила футболку, коробку цукерок — і 130 гривень як і не було. Коли мила голову, вичавила з пляшки останні краплі шампуню. Потрібно купити. Але маю лише 27 гривень. Усе, пора зав’язувати з експериментом. На шампунь ще вистачить, харчі маю, але на ремонт взуття, що назбиралося після зими, нема ні копійки. Не кажу вже про купівлю нового літнього одягу або хоча б про похід у перукарню.

І як урядовці рахували потреби працюючої людини, коли встановлювали розмір мінімальної зарплати! Дати б їм оті 1 147 гривень, хай спробують прожити місяць. Цієї суми вистачає хіба що на скромну їжу для однієї людини.

Про відпочинок, книги, дорогі медикаменти чи лікування не може бути й мови. Аби людина могла повноцінно жити, мінімальна зарплата, вважаю, мала б бути принаймні удвічі більшою і механізм розрахунку інший. Наразі ж її вираховують із прожиткового мінімуму. А він не передбачає відрахувань на податки, а це — щонайменше 20 відсотків.

P. S. Коли знайома пенсіонерка дізналася про експеримент, лише посміхнулася. «Ти не сповна відчула, як це жити на мінімалку, бо не мала страху. Не боялася, що завтра не буде за що купити хліба чи ліків. Або, боронь Боже, потрапиш у лікарню, а туди нема з чим іти», — сказала.

І заперечити їй я не посміла. Звісно, при великому бажанні я могла би втиснутися у визначену суму. Але жити в умовах експерименту і наяву — дві великі різниці. Заощаджувати кожну копійку — не життя, а існування. До того ж мені достатньо було й цих трьох експериментальних тижнів, аби відчути, як гнітить і принижує без грошів’я.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!