вхід реєстрація

Волинянин відсвяткував 105-річчя

Волинянин відсвяткував 105-річчя
Мешканець Ратнівського району Гнат Коваль відсвяткував 105-річчя.

Він – найстарший житель Ратнівського району, - пише Слово Волині.

Із ювілеєм його привітали представники влади та ветеранських організацій селища та району. Вони вручили йому подарунки, квіти.

Гнат Коваль народився і більшу частину життя провів у селі Котуш нині Камінь-Каширського району, а останні майже десять років проживає із сім’єю єдиної доньки Віри у Ратному.

Життєва дорога чоловіка пролягла крізь пекло війни, повоєнну розруху, а також поневіряння далеким Сибіром, де він прожив майже десять років у спецпоселеннях.

У травні 1944 року Гнат Коваль був мобілізований на фронт, прийняв присягу в запасному полку, а восени, уже після визволення району, потрапив стрільцем ручного кулемета у стрілецький полк, який воював у Прибалтиці. Визволяв Литву і Латвію. Пощастило демобілізуватися восени 1945 року цілим і неушкодженим – без поранень.

У 1947 році минулого століття Котуш став бригадним селом нового колгоспу. Люди неохоче вступали в господарство й віддавали нажите нелегкою працею майно. А тому органи влади вдалися до перевірених на той час методів агітації – на Далекий Схід, Сибір, Казахстан потягнулися ешелони з людьми, приреченими на роки поневірянь.

Серед них був і Гнат Коваль, який на той час вважався ледь не першим господарем на селі, адже мав гектар орної землі й два – сінокосів (а дозволялося мати присадибну ділянку не більше півгектара). В одну мить чоловік утратив усе – майно безоплатно перейшло у власність колгоспу. Як зараз пригадує Гнат Коваль, що не встигла забрати влада у колгосп, те розібрали односельці. А забирати, пригадує, було що.

"П’ять чоловік підписалися тоді, що я куркуль, от мене і вивезли. Забрали й мого брата Івана. Коли висилали у Сибір, дозволили взяти із собою два мішка зерна, з якого потім хліб випікали. Один лише Господь знає, що мені довелося пережити", – розповів ветеран.

Потрапили спецпоселенці в Іркутську область, село Глінковка Зиминського району. Дали всім по старенькій хаті. Гната Федоровича призначили доглядати коней, котрі були дуже зморені й худі. Та, як пригадує зараз, приблизно за місяць він їх так відгодував, що було не впізнати.

Чоловік був дуже роботящий, любив землю, а тому й там вдалося розжитися господарством. Розповів, як посадив вперше там картоплю. У поле він вніс гній, з чого усі сміялися, проте коли в нього вродила хороша картопля, то було вже не до сміху.

"Улітку сіна накосив і продав господарю, а за ті гроші купив собі корову. Ліниві люди там жили, не мали чого їсти. Не раз було давав сусідам чи людям, з якими разом працювали, хліб і сало, аби з голоду не повмирали", - пригадує він.

Коли закінчився термін поселення, то голова колгоспу вмовляв не їхати, залишитися. Та все ж він вирішив повернутися, тим більше, що дружині важко було призвичаїтися до зміни клімату – часто хворіла. Повернувся. Рік прожив у брата, потім на зароблені в Сибіру гроші купив собі лісу й поставив хату, розжився господарством.

Як виявилося, Гнат Коваль із роду довгожителів – його дідусь Микола теж прожив більше ста років.

Ветеран із сумом пригадав ще чимало моментів із життя і чимало розповів, хоч точні дати не зміг назвати. У цьому допомагав онук Роман, котрий, видно, не раз розпитував у мами про долю дідуся-фронтовика.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час