вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Від Волині – аж до Сходу: які цікаві традиції на Різдво були у різних куточках України

Від Волині – аж до Сходу: які цікаві традиції на Різдво були у різних куточках України
Традиційно Україна святкує Рождення Христове 7 січня. А перед тим 6 числа разом з першою (Віфлиємською) зіркою на небі уся родина сідає за спільну вечерю, щоб відсвяткувати народження Ісуса.

Є певні традиції святкування Різдва, які присутні в усіх регіонах України, – пише «24 канал».

Головна традиція – це свята вечеря, яка складається зі дванадцяти страв. Але «королевою» столу, звісно, є кутя. Колись із нею навіть проводили певний обряд. Господар хрестив страву, пробував першу ложку, а потім трохи підкидав вгору. Якщо до стелі прилипне хоч трохи, то наступний рік буде врожайним. Зараз, звісно, ця традиція не виконується.

Окрім цієї страви, на столі також ставлять дідух (останній сноп врожаю). Хоча у сучасній Україні ця традиція збереглась тільки у західних областях України.



Традиційно святвечір починається молитвою за здоров'я тих, хто живий, і за упокій тих, хто помер. Її виголошує хазяїн дому. Якщо за минулий рік у сім'ї хтось помер, то йому теж ставили тарілку і клали туди трохи куті.

Але є у обрядах на Різдво і розбіжності, які залежать від регіону святкування.

На Волині, наприклад, перед Різдвом мастили хатню долівку, заносили оберемок сіна і стелили його під столом. Там воно лежало аж до Водохреща. Вважається, що в родині усе буде добре наступного року, якщо у сіні спав собака чи кіт.

Кутя тут буває як густа, так і рідка. На різдвяному столі обов'язкові борщ із грибами та картопля в «мундирі».

А сам Святий вечір волиняни називають Колядою. Перед тим, як сісти за вечерю, господар має подути на стілець, щоб поздувати душі померлих. А вже після вечері під ікону ставлять кутю для духів предків. На сам Святвечір ніяких гулянь і колядувань не відбувається – усі сидять вдома зі своєю сім'єю.

А от у сам день Різдва, 7 січня, вже починають колядувати. І продовжуються гуляння до вечора 8 січня.

На Поліссі усе зовсім інакше. По-перше, тут немає традиції ставити на стіл 12 страв. Готували стільки, скільки виходило.

Кутю господині в основному робили з ячменю. Тільки заможні родини додавали туди мед.
Зазвичай, серед страв на столі найчастіше зустрічалися: «голий борщ», основою для якого слугували білі гриби, розведені капустяною закваскою, вареники з картоплею, пшеницею, квасолею.

Є на Поліссі й унікальна страва – бурда. Її готують із розтертого та потім дещо обсмаженого конопляного насіння, до якого додають чорницю і груші-дички. Грушки на Поліссі вважаються символом садовини. Тому діти напередодні Святвечора мали обв'язати соломою стовбури груші.



Часник по краям столу господині ставлять і по сьогодні. Вважається, що він цілий рік не буде пускати в дім злих духів.

Щоб пригостити духів, поліщуки ставили на столі тарілки з кутею, які зверху накривали хлібом. Ці тарілки лишали на ніч, бо вірили, що вночі душі предків обов'язково пригостяться стравою.

На Буковині не так багато специфічних традицій на Різдво. Наприклад, там за стіл сідають дуже рано, щоб після Святого вечора діти не боялись ходити колядувати. І триває коляда з 6 по 8 січня.

Перед вечерею господар просить у молитві те, чого не вистачає сім'ї. А тарілку з-під першої страви, яку з'їли, перевертали, щоб квочки добре несли яйця.

Після вечері прибирати зі столу не можна, а кутю ставили на підвіконня. Це робилося для душ померлих. Адже вони теж хотіли повечеряти.

Коли буковинці задували святкову свічку, то дивились, в який бік піде дим. Якщо вгору, то рік буде щедрим. Якщо в бік дверей, то варто чекати поповнення у сім'ї.



На Поділлі дідуха ще називають колядою. І вечеря тут теж починалася із занесення солом'яного снопа до хати. От тільки спалювали його, разом із соломою з-під столу, вже на наступний ранок біля будинку.

Окрім страв, які залишали на столі після вечері, для духів ставили горнятко із водою, накрите скибою хліба, на підвіконні. Тут у різдвяну ніч дівчата ворожили на свого судженого. В цей вечір вважалося, що стаються дива. Наступного ранку подоляни ходили колядувати, щоправда тільки із Віфлеємською зіркою.

На Сіверщині колись перед початком вечері господар брав у рот ложку із кутею і виходив надвір. Тоді він дивися на небо. Якщо воно було зоряним, то гарно буде розводитись птиця.

Після цього вже починали вечеряти усі. Кожен із присутніх, з'ївши три ложки куті, мав посмакувати всі страви, а завершити трапезу ще раз кутею та узваром.

По горщику із кутею передвіщували вдалий наступний рік, або ж навпаки. Якщо зерна після приготування піднялись через вінчик, то рік буде добрим. Якщо ж ні, то чекати біди.
До того ж, до готової куті господиня обов'язково додавала трохи меду.



На Черкащині та Київщині, на відміну від інших регіонів, кутю на покуть відносили жінки. При чому господиня ще й мала говорити певні слова: «Кутю на покуттю, узвар — на базар, а пироги — на торги: кво-кво…»

Діти в цей час їй піддакували «Цяп-цяп». Після даного обряду хазяйка дому підходила до своїх діток і трохи скубала їх за чубчики із словами «Чуб-чуб». Це робилося для того, щоб квочки неслись, а курчата були чубатими.



Традиції Східної України тягнуться ще від козаків. Зазвичай в ніч з 6 на 7 січня після служіння у церкві вони обирали нового отамана і писаря. Тому керівництво завжди дуже боялося цієї ночі. А от після обіду 7 січня вони сідали за спільну вечерю з борщем та кулішем.

У сучасній Східній Україні все ж таки за святковий стіл сідають 6-го ввечері. Кутю тут варять з рису. А ще на столі обов'язково мають бути пироги (вареники).



Колядування розпочинаються з наступного дня. Ходять по домівкам із восьмикутною зіркою і піснями.

Південь України колись теж був наповнений традиціями. Наприклад, кутю на стіл несла господиня. В цей час усі присутні супроводжували її дії звуками «кво-кво». А коли вона несла узвар, то всі кудкудакали. Це робили, щоб курки добре неслися.

А от традиція відносити святу вечерю своїм хрещеним збереглася і понині. Щоправда, в той час як на півдні України діти носять страви після вечері, на Херсонщині це роблять до Святвечора. Зазвичай у кошику несуть трохи куті, калачі, цукерки. Коли заходять до хати хресних, то співають щедрівку. Ті, у свою чергу, дають діткам грошей і солодощі. Ця традиція – святий обов'язок похресників.



Окрім того, раніше на Півдні України була ще й така різдвяна традиція: заможні люди відвідували притулки і робили подарунки бідним.

У гірських районах України переддень Різдва називають Корочуном. Така назва сформувалася під впливом Угорщини. Окрім традиційної куті тут обов'язковою стравою є святковий калач, який має також назву корочун (або ще крочун).

На Гуцульщині жінка, щоб спекти крочуна, одягалася в гуню (специфічний гуцульський одяг) і натягала рукавицю, бо «гола рука — це бідність, а корочун — символ достатку». Цей обрядовий хліб вживали тільки після св. Василя (14 січня).



А на Закарпатті, аби спекти крочун, жінка виганяла усіх з будинку і замикалася. Окрім традиційного хлібця, ґаздиня готувала пісні деруни та «галамбець» (ковбаски, зроблені з кукурудзяної каші з підсмаженою цибулею). Лави і підлогу застеляли соломою.

Цікавим фактом є те, що у низинних районах Закарпаття куті не варять. А роблять бобальки – кульки з тіста, які запікають, а потім ще тримають на пару. Коли вони готові, то їх посипають маком чи горішками. Саме з них і починається Свята вечеря.

Щоб згадати померлих, закарпатці ставлять на підвіконня не кутю, а келих вина, накритий скибкою хліба. Колядувати тут починають з вечора 6 січня. Але тоді це роблять тільки хлопці. А от з 7-го – вже всі разом.

Вертепи на Закарпатті також мають власну назву – бетлегеми. З ними ходять аж з третього дня, тобто з 8 січня.

На Покутті та Бойківщині вельми поважали дідуха. На покуття (місце під іконою) його ставили господар дому та його старший син. Допоки дідух стояв у хаті, на вечерю до сім'ї приєднувалися духи предків. На ніч біля дідуха ставили кутю, або ж коливо (страва з медом і кутею).



На Гуцульщині Святвечір взагалі починався дуже містично. Господар зі старшим сином, або ж дружиною, брали хліб, ложку меду, кутю, ладан і свічку, обходили свою домівку тричі за сонцем. Після цього вони заходили у хлів і між рогами тварин робили хрестики і проговорювали заклинання.

Після обряду обсипали територію довкола дому маком, а біля порога клали часник і сокиру. Двері міцно закривали. Це робилося для того, щоб вберегти будинок від злих духів.

А на Бойківщині під стіл клали ланцюг або сокиру – це нібито приносило щастя в дім.

На Галичині перед Святим Вечором у дім заносили плуг або ярмо. Вважалося, що вони принесуть сім'ї щастя.



По краю столу господиня розкладала часник і також клала солому на підлогу. А кутю зазвичай готують густу та щедро заправлену горіхами та маком.

А у деяких районах Львівщини і досі плетуть таких собі солом'яних павучків. Їх вішали над входом або перед іконою. Вважалося: якщо жінка не має дітей, то вона повинна під цих павучків стати. Тоді наступного року діти обов'язково з'являться.

На Галичині також обов'язково присутній дідух. Його спалюють на третій день Різдва. У Львові взагалі завжди спалюють величезного дідуха так, щоб багато людей могли побачити цю традицію.

Колядувати ходять великі групи людей, одягнені у різні костюми (серед них і чорт, і смерть, і янголята, й Ірод). Такі колядування тут називають вертепами.



Звісно, зараз більшість традицій забулась та загубилась у часі. Хоча в деяких сім'ях можна зустріти увесь колорит.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Останні новини
Від Волині – аж до Сходу: які цікаві традиції на Різдво були у різних куточках України
06 січень, 2021, 14:50