вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

«Придбав спочатку 4 сім’ї та 4 вулики – тепер це вже ціла пасіка»: волинянин 14 років присвятив бджолярству

«Придбав спочатку 4 сім’ї та 4 вулики – тепер це вже ціла пасіка»: волинянин 14 років присвятив бджолярству
«Хто займеться, той уже не відірветься», — каже про бджолярську справу Анатолій Мачок із села Сошичне, який є власником чи не найбільшої на Камінь-Каширщині офіційної пасіки.

Чоловік має понад 60 бджолиних сімей. А це - три-чотири мільйони невтомних трудівниць, які, облітаючи поля, ліси, садки, луги, збирають солодкий нектар для пахучого цілющого меду, пише Полісся.

Анатолій Карпович став пасічником 14 років тому. До цього займався чим тільки міг. А коли сусід Сашко, який дуже любив мед, підбив його придбати кілька сімей і спробувати себе у бджолярстві, закинути це діло уже не зміг.

«Придбав спочатку чотири сім’ї та чотири вулики – тепер це вже ціла пасіка», — каже чоловік і веде у садок, де розташована частинка його бджолиної ферми.

Ремеслу навчався самотужки. Розповідає, що було непросто, бо в той час до інтернету ще не мав доступу, щоб почерпнути потрібної інформації, а бувалі бджолярі не завжди охоче нею ділилися. Зате тепер не лише все знає про бджіл, а й вміє майструвати для них будиночки різної форми і конструкції. Навіть борті.

«Лише набувши певного досвіду, почав помічати, в яких вуликах бджолам комфортніше та безпечніше. Такими є бджолині хатинки із липи. У них, чи то круглих, видовбаних із дерев’яної колоди (борті), чи звичайному квадратному, комахи жвавіші й активніші. А ще зрозумів, що на вулик, як типу дадан, так і український, все ж краще брати вужчі дощечки, аніж широкі», — ділиться досвідом Анатолій та наголошує, що бджолам найкраще там, де їх практично не турбують.

От і він намагається не заважати працювати своїм підопічним. Але спостереження все одно проводить. Навіть записує що, де, в якому та як. Для цього всі вулики у Аантолія Мачка пронумеровані. От і знає, що в цьому треба матку замінити, сюди підселити, там має рій вийти, а тут треба підгодувати…
Зрештою, цього року, як вважає пасічник, всіх треба буде підгодовувати. І не один він помітив, що для бджіл нинішнє літо було складним.

«Дуже мала взятка. Зазвичай я викачував за сезон по два рази мед, а цього року лише раз. І то його кількість втричі менша від торішньої. Квіти цвітуть, а меду не дають. Все через посушливу спекотну погоду. Ще зранку бджоли йдуть на пашу, а в обід нектар пересихає і нічого не беруть, тож сидять у вулику і на льоткові», — бідкається чоловік. Він переживає, бо мало того, що минула зима для них була складною (у багатьох пасічників сім’ї взагалі не перезимували), так ще й літо не порадувало. Не було бджолам де нектар збирати навіть попри те, що неподалік на чималих площах цвів соняшник.

«Можливо, це ще сорт рослин такий. Бо ж сам спостерігав, що внизу, при землі, на мураві, літали бджоли, а на соняхи ніяк не реагували. Цих комах не обманеш. Якщо нектар якихось квітів їм до вподоби, то вони тільки там і пастимуться. Наприклад, посадив я біля хати сирійський ваточник, то коли він цвів, квіти завжди були просто обліплені бджолами», — розповідає Анатолій. Хоча зізнається, що кілька вуликів таки вивіз на соняшникову пашу.

Бджоляр переконаний, що вивізна пасіка — не завжди добре. Бо на стаціонарній бджоли беруть нектар із усіх квітів, яких досягають. А у вивізній виходить переважно мономед.

«Наш мед тим і цінний, що він з різнотрав’я. У ньому нектар і з помідорів-огірків, горобини, лохини, кавунів, динь (перелічує те, що росте у нього на городі, – авт.), лікарських польових трав… Зокрема, як буде добра взятка з чебрецю, то мед довго не цукруватиметься. А такий мед, як з ріпаку — навпаки. І він хіба що до чаю. Соняшниковий ще корисний. Та найкращий з лісового різнотрав’я», — каже Анатолій Карпович і запрошує на свою лісову пасіку.

Тут затишно і красиво. Навкруги дерева, на яких розташовані пастки для роїв, що вилітають, а за невеликою загорожею – рядами вилаштувані десятки вуликів. Збоку – дерев’яна споруда із бджолярським інвентарем.

«Сюди я приходжу, балакаю зі своїми дівчатами, працюю і відпочиваю», — зауважує. Хоча перед тим демонстрував іще одне особливе місце на домашній пасіці, де не лише відпочиває, а й заряджається енергією, — ліжко на вуликах. Під дахом бджолиних будинків він зробив ложе, куди забирається на певний час і збуває свою втому, заспокоюючись під бджолиний гул, вдихаючи аромати прополісу, засинає.

«Взагалі колись наші діди, коли поверталися з косовиці, відпочивати сідали на землю під вуликом та опиралися спиною у його стінку», — зазначає пасічник і починає перелічувати, що корисними і лікувальними є не лише мед.

«Навіть бджолині укуси – цілющі. Я, наприклад, коли починав займатися цією справою, то опухав, наче ведмідь, від ужалень. Тепер організм за роки призвичаївся і відбуваюся хіба почервонінням. А моя знайома пасічниця з Каменя-Каширського казала колись: «Радійте, коли бджола вкусила, бо це ж ліки». От тепер навіть знайомим хлопцям із хворими суглобами спеціально підсаджував бджолу, щоб кусала. Казали, що допомагає», — каже посміхаючись, але не жартує Анатолій Мачок. Разом з тим поспішає зауважити, що бджоли жалять не тому, що вони агресивні.

«Вони можуть бути агресивні, коли їм корму не вистачає. Або ж коли отруяться хімічними препаратами, якими землероби обробляють поля. Від отрутохімікатів комахи гинуть дуже швидко. Прилітають з полів дивні і помирають. Буває, що на лісовій пасіці, коли цвіте багно, бджілки після взятки з нього повзають біля вуликів причумлені, але це минається, вони оживають. А жалять робочі бджоли, бо в такий спосіб захищаються. Або коли ненароком вдаряються. Тому різких рухів робити і навпроти льотка ставати не можна», — застерігає чоловік і починає пояснювати, що вжалити бджоли не можуть, коли їх придимити та коли виходить рій. Мовляв, у цих випадках комахи набирають у зобик мед і вже не можуть перегнутися в каблучок, щоб випустити жало.

«Коли бджоли чують дим, інстинктивно починають рятувати від пожежі своє добро – мед. Набирають в себе — і тікають. А коли виходить рій, також набирають мед про запас, щоб у новому місці, обраному для життя, певний час було що їсти. Ось тому пасічники без проблем можуть рої в руках тримати», — ділиться секретами досвідчений пасічник.

А тих секретів у Анатолія Мачка ще багатенько. Бджоляр добре знає свою справу, дбайливо ставиться до своїх працівниць, але наголошує, що «вся слава Богові». З цими словами і завершує екскурсію. Ми залишаємо лісову пасіку, яка живе своїм життям, хоч уже і не дуже активним, бо на носі осінь.

Тетяна ПРИХОДЬКО,
село Сошичне.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
  • Статус коментування: премодерація для всіх
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Останні новини
«Придбав спочатку 4 сім’ї та 4 вулики – тепер це вже ціла пасіка»: волинянин 14 років присвятив бджолярству
19 серпень, 13:14