«Монастирська дорога». СМАЧНОГО ЛУЦЬКА!

Луцьк славиться хорошими ресторанами. Та лучани не завжди славляться гурманством. Тому тут завжди «на ура» йшли нібипіци, пиріжки в олії багаторазового використання чи сосиски з матеріалів майбутнього...

Заклади з концепцією не приживались, заклади з хорошою кухнею не завжди знаходили свого клієнта.

Тому поява музейно-театрального ресторанчика «Монастирська дорога», що на Лесі Українки, 67, поряд з супермаркетом «Театральний» - певною мірою виняток з правила. Так буває, коли у власників є не тільки можливості, а й смак.

Звичайно, не всім сподобається заходити до ресторану через вхід в супермаркет. Але згадайте дитинство: найкращий сік завжди був у гастрономах. Тому будемо вважати, що такий вхід – це стилізація. І вибір: або вгору – в «столовку», або в підвал – до ресторану. Такий собі соціальний ліфт.

До речі, підвал теж має свої переваги – там не завжди працюють мобільні телефони. Інколи для сучасної людини це розкіш…

До «Монастирської дороги» - наліво від входу в супермаркет і сходами вниз. Сходи, до речі, доволі круті, і після вдалого частування можуть стати серйозним випробовуванням...

На стінах зали ресторанчика – старовинний Луцьк. Так і дихає історія у виконанні родини художників Дишків. Цікаво і стильно.

Для інформаційних гурманів можуть увімкнути аудіо зі стилізованою екскурсією: голос Сергія Ткачука, замальовки з історії міста. Щоправда, якщо вже слухаєш, то мусиш крутити головою: екскурсія «прив’язана» до сюжетів на стінах. Кажуть, є й англійською мовою.

Мені подобається – я люблю історію. А от друзі кажуть: забагато тексту, зображень, геральдики.

В меню про інтер’єр написано: «Створює ефект театральної присутності людей». Не зрозумів фрази. Для чого в ресторані присутність чужих людей? Я ж тут їм, а вони «заглядають в рота»…

Грає затишна фонова музика. Спокійно, малолюдно. Ідеальне місце для зустрічей з агентами, екс-подругами і… щоб поїсти з друзями.


Приємно усміхнулася офіціантка Оля, запропонувала вибрати страви. Меню стилізоване під загальне дизайнерське рішення. Але дисонує зі стилем під старовину: дерев’яні столи і стільці, ковані елементи. Тут би гарніше виглядало меню в шкірі.

Кухня – європейська, ціни – вище середнього як для Луцька.

До нашої уваги холодні закуски – 8 пропозицій, гарячі закуски – 4 пропозиції, салати – 7, перші страви – 4. Страви з м’яса (6), птиці (3), риби (4), страви гриль (3), гарніри (4), соуси (5), десерти (6).

У меню вони описані стилізованим примовлянням. Не вказано інгредієнтів. А тому, вибираючи, треба розпитувати в офіціанта: «Чи є яйця в цьому салаті?..»

«Родзинки» у пропозиції страв: каре з баранини, перепілка табака, яблуко з кисломолочним сиром на гарнір, тістечко «Трюфель» власного виробництва.

Винна карта – бідненька, програє меню. Такий собі мезальянс (до деяких страв я просто не зміг би підібрати напоїв). Серед вин – напої з Грузії, Франції, якоїсь Чілі (може, вони про країну Чилі?..)

Єдина українська винна пропозиція – в позиції «ігристі вина»: «Артемівське».

Правда, є вихід: можна принести пляшку з Winetime, що навпроти, і відкоркувати. Ця послуга коштує 20 грн.

Робимо замовлення. На перше – грибна юшка, на друге – форель із сиром, на гарнір – дикий рис для друзів. Я вибрав свинину з білими грибами, без гарніру.

Сервірування приємно дивує – подали ножі для риби. Це плюс для закладу.

У санвузлі є тепла вода, паперові рушники, мило. Чисто. Цікаво, як у ресторані відбиваються від «людей згори»? Ресторан же в самому центрі міста.

Заглянув за стійку бару, де прочинились двері на кухню. Визирнув охайний в чистому вбранні повар. В меню написано «за лаштунками нашої кухні». Не забувають про театральну стилізацію.

Подали юшку, через 16 хвилин після замовлення. Гордий за Волинь, Україну, осінь, за свій вибір. Юшка – чудова! Білі гриби, підсолоджені кружальцями моркви. Трохи, як на мій смак, забагато перцю.

Свинину подали гарно. Соковита. Грибів – щедро (часто на них економлять).

Форель, яку замовили друзі, прикрасила б архієрейський стіл. Гарно запечена, сирна скоринка підсилює аромат.

З рисом, який замовили друзі, я не помилився – добре, що не замовляв. Цицанія водяна – вона і є цицанія водяна. Чи може вам більше подобається інша назва – «божевільний овес»? Не мій це продукт.

Попивали узвар і трохи «Зубрівки», бо ж смакувало.

Десерт не брали. Я солодкого не шаную, а друзі економили, бо якість їжі прогнозувала великий рахунок.

Розрахунок: 337 гривень. Юшка – 30, свинина з грибами – 57, форель – 64, рис – 10, узвар – 15, хліб – 3, зубрівка – 8 х 3 за 150 грам. Ціна справедлива. А ще й усмішка Олі.

Виходимо. Знову цей «стилізований» вхід. Але ми ситі, а тому добрі. Соціальний контраст не помічаємо. Обуржуїлися…

* * *

Підсумовуємо.

Місце розташування – центр, зручно.
Вхід – жахливий.
Інтер’єр – є концепція, задумка, стиль.
Санвузол – на «5».
Обслуговування – гарне, ненав’язливе.
Меню - непогано.
Винна карта – провал.
Сервірування і вигляд страв – вище середнього.
Смак страв – королівський (смачно, справді).
Час приготування – в нормі.
Ціна – виправдана.

Чи прийдемо ще? Думаю так, але плящину треба брати з собою…

Петро ВЕРЗУН
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!