Кавказ над Сапалаївкою. Смачного Луцька!

Якось ненароком, вже на порозі війни і втрати цілісності держави, ми стали помічати, що живемо в багатомовному, багатокультурному і строкатому світі. Що за межами нашого хутора, села, міста, регіону живуть теж громадяни України. Вони можуть говорити іншою мовою, не носити вишиванок і навіть не їсти сала. Але вони – теж наші, українські.

Народи Кавказу, Середньої Азії, Балкан здавна живуть серед нас. Наша культура, а тим більше кухня, взаємозбагачуються. Так, в мене вдома звичними стали манти – їх ми їмо традиційно на другий день Пасхальних свят. Хтось полюбляє чебуреки – традиційну татарську страву. Про шашлики взагалі мовчу. Це вже страва багатьох народів і континентів.

…Про це говорили з колегою, прямуючи у кафе кавказької кухні «Шафран». Це на Винниченка, 14а (праворуч перед Сапалаївкою, якщо іти від центру міста).

Шафран – прянощі та харчовий барвник. А ще афродизіак і одна з найдорожчих спецій: грам шафрану в усі часи був дорожчий за грам золота. (З 200 квіток збирають 1 грам цієї спеції). Традиція називати заклади назвою прянощів не нова, але «Шафран» назва більш ніж вдала.

* * *

Заходимо. Невеличкий коридор: наліво – санвузол, якесь господарське приміщення, направо – малий зал на 20-25 посадкових місць. Але йдемо у великий зал. Квадратне приміщення.



В центрі – стійка бару, по ліву руку – «куточок султана» (назву я дізнався пізніше), місце для музикантів, півсотні посадкових місць. Інтер’єр в східному (орієнтальному) стилі – позолота, жовті, жовтогарячі та коричневі тони.

«По-багатому», трошки кітчево, але все ж створює якусь атмосферу східної екзотики.



Сіли в самому куточку (хоча, звичайно, хотіли «по-султанськи»). Крім нашого столу, зайнятим в залі був лише один. На столі – скляна баночка з різними спеціями. Серед них і маленька золотаво-жовта щіпочка шафрану.

З динаміків грала мелодія зі знайомого ще з дитинства турецького фільму «Корольок – пташка співуча». Колега дивується: «Був тут кілька місяців тому, так з телевізора лилося попсово-совкове багатство якогось музичного каналу». Можливо врахували побажання відвідувачів.

«От і скажи після того, що музика в ресторані – щось другорядне? Та з такою музикою все буде танути в роті, як лукум, а ти відчуватимеш себе мало не пашою!» Мене лише насторожувала «Ямаха» в куточку. Ввечері на ній грають музиканти. Невже співають пісні Бюль-бюль-огли.



Офіціант Світлана поклала перед нами дві яскраві книжечки, скріплені металевими кільцями, – меню та карта напоїв. Ми не дуже хотіли м’яса, але водночас було бажання спробувати щось фірмове. Тож вибрали: душбере, хінкалі, бульйон по-гурійськи, плов з телятини, лаваш, пахлаву, чай по-азербайджанськи, вино Мукузані, воду Боржомі. Замовлення вийшло більш грузинське, ніж азербайджанське чи вірменське. Ну, але ж кавказьке!



Принагідно питаю Світлану: «А бувають у вас східні танці?». «Так, у нас виступає танцівниця, яка виконує танець живота. Але це буває тільки увечері».

Ех, не вгадали з порою відвідин...

* * *

Переглядаю меню. Традиційно багато м’ясних страв. Люля-кебаби (м’ясний фарш, нанизаний на шампур і засмажений на мангалі) з баранини, телятини, індика, курки; шашлики; риба з гриля. Кавказькі супи: шурпа, кюфта, суп по-гурійськи.

Окрема категорія страв – садж. Це такий спосіб приготування – альтернатива барбекю – на металевому листі на вугіллі, на якому можна готувати як м’ясо, так і овочі.

Меню багате і апетитне. Та схоже, складаючи меню, власники хотіли догодити всім. Інакше не поясниш в кавказькому меню салат «Мулатка» (шинка печена, чорнослив, горіх грецький, майонез), салат «Під горілочку» (шинка, огірок, печериці, яйце, майонез). Чи, приміром, страви з оселедцем, солянку, смаженого коропа. Так, це смачно, але чи є це «родзинкою» закладу? Не треба годити всім, ліпше дотримуватися обраної концепції. Бо солянка є всюди. Але чи всюди є шурпа?..



У карті напоїв: і аперетиви, і віскі, і коньяки, і бренді, і горілки. А мені б у такому закладі хотілося чогось особливого: азербайджанського чи вірменського вина (грузинським уже нікого не здивуєш). А до м’ясних страв можна було б підібрати вина, які ще краще відкривають смак м’яса – Шираз, Мельбек, до пряних страв – ельзаські вина. (Але це вже побажання для росту).

* * *

Принесли бульйон по-гурійськи. (Гурійці – етногрупа грузинського народу). Виглядало апетитно – в жовто-зеленій юшці, притрушеній зеленню, плавали білі з зеленими прожилками фрикадельки.



На смак ще краще – гострий (чорний перець, хмелі-сунелі, базилік) бульйон і ніжний курячий з яловичиною фарш з травами. Гостре, аж піт на носі виступив, але не обпікає. Сподобалось.

Принесли хінкалі і душбере. Хінкалі є в багатьох луцьких закладах, але в більшості випадків кухарі готують хінкалі як різновид пельменів, забуваючи, що тісто має бути тонким і в середині має бути бульйон. «Шафранівські» хінкалі приготовлені правильно, втім, їх треба їсти, доки фарш не застиг.



Душбере – своєрідний підвид пельменів: маленькі, в соусі з помідорів і спецій.Їв такі вперше. Не такі вже і маленькі – 2-3 штуки на ложку, а не вісім, як я читав в довідниках. Колись мені казали, що ними пригощають зятя при першому знайомстві. Смачно і незвично.




Окремо треба згадати плов з телятини. Смачний, солодкуватий, розсипний. Чесно – одним таким пловом можна наїстись.



Ми замовили й лаваш, але все було таке ситне та й все з тістом, що його так і не зачепили.



Принесли чай і пахлаву. Яке чудо – цей чай в склянках. Пив би і пив. Смакотище! А от пахлава – залежана. Але солодке шкідливе, чи не так?




* * *

Обідня пора закінчувалася, треба йти. Попросили рахунок:

Душбере – 18,00 грн.
Хінкалі – 24,60 грн.
Бульйон по-гурійськи – 16,50 грн.
Плов з телятини (400 г) – 43,60 грн.
Вино Мукузані (200 мл) – 44,00 грн.
Вода Боржомі (0,5 л) – 19,00 грн.
Лаваш (500 г) – 6,00 грн.
Пахлава – 15,00 грн.
Чай по-азербайджанськи – 12,00 грн.
Всього: 198,70 грн.
Зі знижкою 10% – 179,00 грн.

…Дорогою назад ділилися враженнями.

Місце розташування – зручно, є вказівник з вулиці.
Меню – строкате, майже дотримана тематика Кавказу.
Карта напоїв – треба попрацювати.
Обслуговування – трохи метушливе.
Ціни – виправдані.
Санвузол – ідеальний.
Атмосфера – я би відмовився від нашої традиційної музики на користь кавказької.

...Та все ж враження хороші, але не повні. Треба прийти ще на танці подивитися.

Смачного Луцька!

Петро ВЕРЗУН

Інформація від партнера рубрики*

Партнер рубрики «Смачного Луцька» - пиво «Верховина».
«Верховина» - пиво, що вариться за чеською технологією OSTERBRAU із джерельної води Карпатських гір, баварського солоду та справжнього жатецького хмелю.
«Верховину» виготовляють на пивоварні, заснованій у 1998 році в самому серці Карпатських гір - селищі Верховина Івано-Франківської області.
«Верховина» - живе, світле нефільтроване пиво з терміном придатності 5 діб. Масова частка сухих речовин у початковому суслі 12%, об’ємна частка спирту не менше 4,2 об.
Контактні телефони: 050 378 60 92, 096 184 44 88

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!