вхід реєстрація

Де на Волині можна знайти справжній карибський пляж

Де на Волині можна знайти справжній карибський пляж
Озеро Біле знаходиться за два кілометри від села Невір, а вода й пісок на березі справді білого кольору.

Своїми враженнями ділиться журналіст Констянтин Яворський на сторінках Слова Волині.

Місця з української сторони глухі та неосвоєні, кемпінги знаходяться наразі лише в білорусів. Озеро льодовикового походження з’єднане каналом з іншим – Волянським, яке, в свою чергу, живиться водами Прип’яті. Також з Білого на території сусідньої країни витікає Дніпро-Бузький канал, що з’єднаний також з Прип’яттю.

Тобто при бажанні можна було б човном з Прип’яті через названі канали дістатися північної притоки Дніпра. Проте не так все просто. Водний кордон білоруси стережуть набагато ретельніше, ніж сухопутні шляхи (повз наш табір неодноразово їздили автівки з номерами з біло-зелено-червоними прапорами, та й українці теж легко потрапляли за кордон).

До речі, ми відпочивали на східному кінці українського берега – прикордонну заставу добре видно неозброєним оком: блакитний паркан із попереджувальною табличкою. Уже озброєні біноклем, бачили білоруських вартових державного кордону. Веселились, бо хлопці були лише в нижній білизні (проте їх можна зрозуміти, адже на термометрі – 36). Та до них ми ще повернемося.
Отож, про відпочинок на Білому.

Вода, пляж, купання

Пляж дійсно піщаний, щоправда пісок дещо засмічений гілочками та камінцями. Проте у цьому – певний шарм поліських озер. Вода – біла через піщане дно. Щоб така вже чиста, як рекламують мешканці Любешівщини, то – ні.

На Волині є багато озер з набагато чистішою водою, як, до прикладу, Добре. Так само, як і в багатьох поліських водоймах, тут діє правило термоклину, тобто зверху вода дуже добре прогрівається до стану «як компот», а на дні – досить холодна. Однак при сильному вітрі та добрячій хвилі вода змішується.

Незручні сусіди-1

Біле за останні роки стало досить популярною водоймою. Сюди їдуть з усієї Волині та сусідньої Рівненщини. На вихідні поліська глибинка перетворюється на справжній Карибський пляж, але у найгіршому розумінні цього слова. Компанії по 5-10 чоловік туляться зі своїми покривальцями на п’яти квадратних метрах піску. Про «дикий відпочинок» ви можете мріяти лише «якщо пощастить» і лише у будні.

Ось так відносно спокійним у нас виявився четвер, коли ми лише приїхали і почали ставити табір. Проте за півгодини біля нас вже зупинилися три автівки (одна з великим моторним човном на причепі). Гучна музика – різна в кожній – почала закладати вуха навіть тим людям, які були набагато далі від нас. У мене відразу склалося враження, що хлопці от-от почнуть вивантажувати ящики з горілкою.

Проте вони під’їхали, побачили, що вода впала більше, як на метр, і вони в цьому місці не спустять човна на плесо. Тому вирішили шукати інше місце. Ми з полегшенням зітхнули. Проте – не надовго. Уже в п’ятницю біля нас оселилася компанія, у репертуарі якої було дике попурі з Лєпса, Дзідзьо, Олега Винника, приправлене блатним шансоном.

Ба, окрім цього хлопаки, які збиралися на відпочинок, забули стільці й після першої дози оковитої вирішили зробити їх з берізок, що ростуть на березі. Бензопила працювала до першої ночі. І це ще не все. Десь о 7-й ранку хлопці похмелилися і вирішили, що пеньків їм не вистачає, і добрих півтори години знову бензопилою «розчищали» територію.

Потім, як годиться, відзначили новосілля, та до того, що куми вирішили потанцювати повільний танець в чоловічій компанії, бо жінки їм відмовили.

Зазначу, що за півкілометра, де був загальний пляж, музика і голосні співи не стихали щоночі десь до третьої.

Незручні сусіди-2

У дорозі друзі нас страхали: «Десь біля восьмої вечора з лісу вилітає хмара кровососів і всі тікають в намети та щільно застібають усі шпаринки, бо усьо!». Я знаю, що той, хто не був на Поліссі – не бачив комарів. І ми були готові до атаки – намет з москітної сітки був нам надійним прихистком. Проте цього року спека значно скоротила популяцію комарів, і їх було не настільки багато, як у вологу погоду.

Але спокійно жити на Білому вам не дадуть: ґедзі, оводи, мухи, мурахи. І крий боже побутові відходи не закопати якнайдалі від табору (краще більше, ніж за 100 метрів) – вас оси просто з’їдять.

Також у воді можна побачити незвичних для повсякдення сусідів – вужів. Проте вони самі наполохані та намагаються уникати контакту з людьми.

Провіант

Усе краще брати з собою. На території якийсь підприємець встановив намет, де продає пиво, воду та морозиво. Проте ми цінами не цікавилися. І хоча до найближчого Невіра – 2 км, вирішили поїхати по смаколики у більші Ветли.

Тут виявилася проблема із покупкою молока в обідню пору. «Корови доїмо лише ввечері», – пояснила місцева господиня. Проте в однієї літньої жінки все ж знайшлося молоко і свіже, і кисле, а ще й дітям яблук насипала. За що їй і вдячні. Повернувшись до табору, виявилося, що накатали аж 25 кілометрів.

Бути на озері й не їсти рибу – неправильно (їхали ж цілеспрямовано і знали, кого хочемо впіймати). Тут характерна для озер півночі Волині іхтіофауна, найрозповсюдженіші плітка, окунь, щука, лящ, карась, короп.

Ми націлювалися на хижака зі спінінгами, поплавцевими вудками з човна – на ляща і плітку. Третього дня ретельно загодоване горохом місце дало результат – півсадка відбірної плітки (від 150 до 300 грамів). Друг Володя сказав, що для Білого це означає – «немає кльову». Також у прилові був окунець, йоржик та одненький підлящик. Зранку брало з дна, пізніше – з півводи (сильно впливає вищезгаданий термоклин). Саме тут і стояла плітка.

Володя також розповів, що на білоруській території є яма, де полюбляє стояти лящ. Але вони два роки тому отримали попередження від сусідніх прикордонників, які тоді відразу примчали на швидкісному човні. Розповіді про білоруське правосуддя тримали нас на українській території, хоча спокуса була великою.

Вже по приїзді заліз в інтернет подивитися відгуки інших людей, які відпочивали на Білому. Натрапив на такий коментар: «Сам із Любешівщини. Бував на Білому. Риба є і непогана. Підкажу, як ловити. Хто має з собою човна, зимову вудку і опариша, той має найбільше риби. Пробуйте!».

Додам від себе, що поплавкова снасть із човна мені більш зручна, ніж зимова вудка. А опариш дійсно краща наживка.

І 10 гривень для екологів

На завершення додам, що на третій день, коли ми поверталися з вилазки в село по продукти, на нас звернули увагу місцеві екологи. Приїхали до табору і розповіли, що з усіх відпочивальників вони беруть по 10 гривень (на прибирання території).

Зазначу, що берег більш-менш чистий, подекуди стоять імпровізовані смітники-коробки. Біс із тими десятьма гривнями, аби вони дійсно пішли на користь озеру. Щоправда, спочатку хотілося запитати в державних борців за екологію: «Чи вони стежать лише за берегом?». Адже у воді наші сусіди спокійно поставили сітку-путанку, і ніхто їх не зупиняв (а зловили в неї стільки ж риби, скільки я на одну вудку).

А ще повз нас постійно їздили вантажівки з лісом, і це був переважно волинський дуб. Риторичні запитання, на які екологи не відповіли б.

А загалом настрій залежить найбільше від людей, з якими відпочиваєш. Тому ми повернулися до Луцька викупаними, засмаглими і, хоча й сильно покусаними, зате щасливими.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час