вхід реєстрація

Моя формула успіху: Лариса Івшина. ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ

Моя формула успіху: Лариса Івшина. ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ
Волинська дівчинка Лариса Івшина зуміла стати однією з провідних постатей української журналістики. Сьогодні під її керівництвом газета «День» пише не лише про найважливіші та найгостріші теми сучасності, а й реалізує велику кількість проектів і навіть випускає свою серію книг.

Про те, як стати «жінкою брендом» та зуміти зробити справу свого життя авторитетною, читайте у рубриці «Моя формула успіху: Лариса Івшина».

- Чому Ви вирішили обрати саме такий напрямок у своєму житті? На вашу думку, журналістами стають чи все-таки народжуються?

- Я про журналістику чи про якусь іншу професію ще не думала конкретно на початку. Але в мене був, очевидно, свій внутрішній світ. Він, напевно, моїх дорослих цікавив, бо вони ставилися до мене з повагою, як до дитини, я це відчувала. Пригадаю, що навіть мені казав мій дядько: «В цієї малої не голова, а «дом советов». Я пам’ятаю цей «Дом советов» в Жовтневому. Це був такий будинок з колонами, голубий, він мені так подобався. Я тоді подумала: «О, це таки, мабуть, щось непогане», при тому, що я не мала уявлення, що він має на увазі.



І тому мені здається, що ця увага і повага до дитячої особистості робить людину, яка може бути і журналістом, і не тільки ним. Головне те, щоб потім твій особистісний розвиток тебе кудись таки привів. Всі ці події, родинне ставлення і ставлення моєї неймовірної мами, дуже шляхетної у всіх складнощах життя, запрограмували в мені бажання чогось досягати. І журналістика стала на перетині того, що я хотіла спочатку бути філософом, пізніше -адвокатом. Але все ж потім я все-таки вирішила, що журналістика - це перетин і філософії, і психології, і можливості захищати тих, кого ти вважаєш, що потрібно захистити.

- Цьогоріч газета "День" відзначає своє 20-ліття. За цей час виросло уже міцне дерево проектів газети "День". Які віхи історії редакції вважаєте найважливішими, знаковими?

- Я вважаю знаковим вже те, що така газета, як «День», існує в Україні вже 20 років. Це дуже велика знакова подія. Оскільки наразі українське суспільство мінімально готове до споживання інтелектуальної їжі. Оскільки у цьому проявляється велика наполегливість журналістів газети, які невтомно лупали скалу, які приклали просто надзусилля, щоб об’єднати навколо газети розумних людей, критично мислячих, з усієї країни.



Я вважаю, що у нашого суспільства є попит, а у нас є пропозиція. Але між нами, можна сказати, не одна «Берлінська стіна». Вибудована старими бюрократами, корупціонерами і новими ще гіршими, ніж старі, циніками, яким абсолютно не потрібен, вибачте за пафос, розумний громадянин.

- Як, на Вашу думку, нам, молодим, перемогти пострадянський спадок?

- Як на мене, слід допомагати людям, допомагати повернути усю повноту людського життя, тобто, допомагати згадати, що таке приватна власність, згадати, що таке повага до тебе з боку держави, а її не було та немає ще. Від радянського часу ми взяли гірше, втратили краще і поєднали це з багатьма хворобами сучасного світу. Тобто, українська держава у майбутньому ще повинна постати у новому образі, повинна стати партнером громадянина. Поки що вона далека від цього.



- Хто для Вас слугує прикладом? Чи є люди, на яких хотілося б рівнятись?

- В мене є багато таких людей, яких я можу назвати видатними людьми, і вони є моїми сучасниками. По-перше, це Ліна Костенко, я щаслива, що ми живемо з нею в один час, я дуже рада, що вона проголосила надзвичайно важливу промову саме у волинському університеті.

Потім я завжди кажу, що українці-сучасники, наші великі сучасники, вони не доотримали уваги нашого суспільства через те, що його переключили різні дрібні нікчемні постаті або на якісь примітивні смаки, а поряд з нами живе Євген Степанович Грицяк. Чоловік, який очолив спротив в’язнів різних національностей, які кинули виклик концентраційній системі таборів Радянського Союзу. Яка, зрештою, після цього похитнулася. Розумієте, ці люди поряд з нами, а ми цікавимося якимись політичними інфузоріями. І це, між іншим, є драма нашого часу - не розвинуті смаки.



- Ви практикуєте переписку зі своїми читачами. У цьому, як відомо, у Вас немає конкурентів.

- Довгий час ми були єдиними, хто листувався, і ніколи не зупиняли цієї практики. І з першого дня ми оголосили, що газета «День» – це газета для громадянського суспільства. Двадцять років тому такими категоріями ніхто не говорив і не оперував, можна так сказати. Але ми хотіли «створити» свого читача. І нам багато вдалося.



- Чи є у Вас вільний час? Як Ви його проводите?

- Я би сказала, що умовно вільний час, тому що журналістика - це така професія, де не можна виключити «верстат»-рубильник і піти зовсім і ні про що не думати. Мені здається, що це логічно, очевидно, бо це, скоріше, такий спосіб життя. Я люблю читати, люблю бути на природі. Люблю бути з друзями нечисленним колом, яке зберігається у мене з дитинства.



Я дуже багато поїздила по нашій країні за ці роки. Загалом ми всі порахували і з'ясували, що я більше восьми разів об’їздила Земну кулю. Це зрозуміла обставина, тому що я хотіла, щоб про те, чим я займалася, знали більше людей.



- Що дозволяє бути в тренді? Що таке стиль за визначенням Лариси Івшиної?

- У нас в газеті «День» є величезний банер, на ньому напис «Розум – як головний елемент твого стилю». В нас зараз цей вислів дуже популярний.

Чим ви годуєте свій мозок, тим ви і станете. Якщо ви не даєте «багатого раціону», у вас мізки, м’яко кажучи, усохнуть... Не можна харчуватись з «інформаційних смітників», яких зараз багато навколо нас.. Вибирайте якість!



Також варто зазначити, що відтепер Лариса Івшина ще й почесний професор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.



Колектив ВолиньPost вітає з новим званням і бажає не зупинятися на досягнутому.


Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 3
  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Головне полішукам вдало вийти заміж як і Коцану.
Відповісти
дуже "логічний" висновок! браво!
Відповісти
Пояснювала на семінарі про те, що жінкам треба забронювати 30відсотків місцьу владі. Я логічно запитав, а чому тридцять, можливо якщо жінки професіонали- то треба всі 100, на що нічого не відповіла і перейшла на іншу тему
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час