«Вождь» у камені, або Хто вкрав голову луцького Леніна?

Пам’ятники «вождю пролетаріату» Володимиру Леніну у часи Радянського Союзу були одним з наймасовіших і найважливіших атрибутів нав’язування тогочасної ідеології. Очевидно, саме тому і саме їх у 1991 році, в час виборювання незалежності не просто знімали, а знищували.

Варто зуважити, що ідолізація Леніна почалася ще за його життя. З 1918 року почався культ його особи як «вождя робітничого класу», «вершителя революції». Листівки і плакати з зображенням Леніна, його книги у книгарнях і бібліотеках, його цитати на транспарантах, вулиці, сквери і навіть міста його імені. І, звичайно, пам’ятники.

Реальна радянська історія Волині почалася вже після Другої світової війни. Тому активна ленінізація почалася тут пізніше, ніж у східніших територіях сучасної України.

Одним із засобів пропаганди стало встановлення пам’ятників Іллічу на вулицях міста.

У Луцьку за весь час його радянської історії у різних місцях стояло вісім таких Іллічів. У переддень 134 річниці народження лідера російських більшовиків згадуємо, у яких місцях обласного центру Волині комуністи встановлювали свого «ідола».

У 1960-ИХ ПАМ'ЯТНИКИ ІЛЛІЧУ РОСЛИ ЯК ГРИБИ ПІСЛЯ ДОЩУ

Скільки було у Луцьку пам’ятників Леніну? Кожен, хто береться досліджувати цю тему, називає різну кількість. Але судячи зі старих фотографій міста та текстових згадок, можна сміливо назвати число 8. Принаймні це ті пам’ятники, які можна підтвердити фотографічно.

У вересні 1939 року на Волині почалися воєнні дії. В другій половині місяця регіон приєднали до СРСР. Це зупинило бойові дії Другої світової війни на два роки і дало можливість активно впроваджувати радянський устрій у волинських міста та селах.

Саме між 1939 та 1941 роками в Луцьку з’явився перший пам’ятник вождю. А оскільки «діючим» тоді був інших – не менш (якщо не більш) тоді одіозний Йосип Сталін, - то й у камені їх зафіксували обох. Тоді це була досить популярна композиція – зображати Леніна та Сталіна, які сиділи й розмовляли, обійнявшись.

Ця скульптура була встановлена у сквері на місці нинішнього ЦУМу. Коли в 1941 році німці захопили Луцьк, вони цей пам’ятник зруйнували. Леніну відбили ногу, а обом постатям збили голови і посадили їх на руки. Біля такої композиції фотографувалися німецькі солдати.


Коли війна минула, тут встановлили таку ж саму, проте наново виготовлену скульптуру. Тому вважаємо, що це - вже другий луцький Ілліч. Простояла ця композиція до 1965 року. На її місці почали будувати ЦУМ.


На перетині проспекту Перемоги і вулиці 8 березня у п’ятдесятих роках знаходилося приміщення обласної сільськогосподарської і промислової виставки. Біля головного входу в центрі клумби на постаменті стояв ще один пам’ятник Леніну.



На місці теперішнього Театрального майдану колись був міський парк. У його центрі знаходився пам’ятник Сталіну. Та після розвінчання культу пам’ятник знесли. А на його місці у 1961 році поставили монумент Леніну. Він стояв у центрі круглої клумби. Цей парк був одним з найпопулярніших місць, де лучани проводили дозвілля.

Біля пам’ятника полюбляли фотографуватися. Великий радіодинамік, через який транслювали футбольні матчі, збирав багатьох любителів спорту – вболівальники заодно і слухали, і спілкувалися. У вихідні відбувалися різні концерти, виступи, демонстрації.



Простояв цей пам’ятник до середини шістдесятих. Тоді й знесли - бо вирубували парк і почали будувати драмтеатр.

НЕЦЕНТРАЛЬНІ ІЛЛІЧІ

Пам’ятники Іллічу знаходилися не тільки в центральній частині міста. У відносно нових районах міста також були свої вожді.

Як пише дослідниця Оксана Важатко, у 1962 році з нагоди 45-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції на вулиці 50-річчя Жовтня (тепер вулиця Потебні) встановили пам’ятник Леніну. Виготовлена на Львівському художньо-виробничому комбінаті художнього фонду УРСР скульптура зображала Леніна у повний зріст.



А в 1963 році на вулиці Привокзальній (тоді - Ленінградська) з нагоди 93-річчя Ілліча поставили йому скульптуру з юридичним статусом пам’ятки історії та культури.



Був свій Ілліч і на вулиці Ранковій на території цукрового заводу. Його встановили у 1964 році біля пам’ятника Карлу Марксу, який на той час на території заводу уже стояв.



Усіх цих пам’ятників уже давно нема. Точна їх доля невідома. Очевидно, зі здобуттям незалежності їх позносили. Але не всі монументи були втрачені. Деякі екземпляри комуністичної епохи в Луцьку зберігаються в музеї Василя Простопчука «Подалі від ближнього».

ГОЛОВНИЙ ІЛЛІЧ СТОЯВ БІЛЯ ОБКОМУ

Ще в п’ятдесяті роки в Луцьку взялися створювати головний майдан міста. Збудували комплекс будинків, будівлю Обласного комітету компартії.

На відкриття пам’ятника Леніну 6 листопада 1967 року прийшли багато людей, в тому числі міські та обласні партійні керівники. Запросили також гостей-комуністів із Польщі. Біля монументу повісили прапори союзних республік, а на 11-метрову скульптуру повісили біле полотно. У відповідний момент перший секретар обкому Ф. Калита з іншими посадовцями зірвав полотно. Пролунали оплески.

Автори монументу – київський скульптор Олексій Олійник, архітектор Ігор Ланько. Автори працювали над пам’ятником майже півроку. Як пояснив Олійник кореспонденту газети «Молодий ленінець», сірий граніт для пам’ятника вибрали тому, що «у ньому якнайкраще можна передати риси вождя». З такого ж матеріалу спорудили пам’ятник Невідомому солдату у Москві.

«Напередодні свята наше древнє місто ніби помолодшало. Таким щасливим воно не було ще за всі віки свого існування», - ішлося у статті «Молодого ленінця» про відкриття. Це був восьмий Ілліч Луцька.



Але і йому прийшов кінець. У 1991 році розпадався Союз і лучани не хотіли бачити на своїх вулицях вождя-ката. Серпневі події того року назавжди стерли сліди Ленінів з міста.

Виконавчий комітет Луцької міської ради народних депутатів 25 серпня 1991 року прийняв рішення про демонтаж пам’ятника. Цього ж дня відбувся мітинг, де народ та депутати самоорганізувалися і знайшли кран «Ивановец». Він прибув до пам’ятника о 19:20. Через 20 хвилин кілька чоловіків закинули трос на колишнього вождя. Кран зробив кілька рухів стрілою. Спершу полетіли тільки уламки.

Але о 20:14 колишнього ідола переламало надвоє. Брила впала додолу. Діти скакали по уламках Ілліча.

Ленін впав як цілий Радянський Союз і як обмануті мрії кількох поколінь.


Далі кількатисячна колона вирушила на Київський майдан, щоб підняти прапор над будівлею обласної ради.

Уламки пам’ятника вивезли в кущі на вулицю Дубнівську, кинули неподалік теперішнього готелю-ресторану «Амексім». Там наскладали цілі гори гранітних брил. Довгий час вони там валялися.

Ще кілька років тому очевидці бачили там голову і «штани» колишнього пам’ятника. Зараз там їх нема – лише продовгуваті брили і плити.

Нижня частина пам’ятника потрапила в музей «Подалі від ближнього», журналіста і письменника Василя Простопчука.

Голова, виходить, просто зникла...



* * *

Минуло 20 років. До пам’ятників радянським вождям сьогодні ставляться негативно. Прийнято вважати, що цим пам’ятникам не місце в Україні, бо вони символізують людей, що уособлювали зло «Радянської імперії».

Звісно, замало часу минуло, аби спогади історії перестали ятрити рани. Але рано чи пізно мусить настати час, коли до таких пам’ятників ставитимуться просто і байдуже. Адже це – всього лиш історія.

Сьогодні у Волинській області залишився один пам’ятник Леніну – у селищі Маневичі. Чи не пора змінити до нього ставлення і вважати його просто історичним артефактом, який більше нікому не робить зла?..

Олександр КОТИС (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.