Анонімні алкоголіки в Луцьку: історії тих, хто впорався із залежністю

У Луцьку вже 36 років існує товариство Анонімних алкоголіків, або просто АА. Це місце, куди може прийти кожен, хто хоче впоратися зі своєю залежністю та розпочати нове життя — без «зеленого змія».

Група збирається у приміщенні на вулиці Кафедральній, 17 — просто навпроти собору Святих Петра і Павла. Зустрічі відбуваються щодня по буднях і починаються о 18:00.

Нещодавно журналісти ВолиньPost побували на одному з таких зібрань, познайомитися з учасниками та розповісти історії тих, хто зміг подолати залежність.

Усередині групи АА: атмосфера, правила, традиції

Очікування від зустрічі були цілком передбачуваними — побачити людей з явними ознаками алкогольної залежності. Проте реальність виявилася зовсім іншою. У невеличкій кімнаті — з півтора десятка людей зі світлими обличчями, охайно одягнених та усміхнених. Важко й уявити, що кожен із них у той чи інший період життя був алкоголіком.

Хтось з цих людей утримується від алкоголю вже три десятиліття, хтось — десять років, є й ті, хто почав шлях тверезості лише кілька днів тому. Атмосфера невимушена: тривають щирі розмови, на столі — багато солодощів, чай, кава.


Зустріч розпочинають з хвилини мовчання, далі — читають молитву. «Боже, даруй мені розум та душевний спокій прийняти те, що я не в змозі змінити. Мужність змінити те, що можу, та мудрості відрізнити одне від іншого. Нехай буде Воля Твоя, а не моя», — лунає текст з уст однієї з учасниць.

Згодом усі передають з рук у руки листівку та зачитують уголос текст на ній. Це — «12 кроків» і «12 традицій», за якими у товаристві відбувається програма одужання, і яких учасники повинні дотримуватись.

Після цього охочі діляться з присутніми своїми життєвими історіями — падіння, боротьби, одужання. Серед усіх ми обрали дві. Монологи учасників подаємо прямою мовою.

«Після п’яного ДТП друзі питали, в якому я морзі. А я з пляшкою пішов в поле бухати далі». Олександр, 8 років тверезості

Я почав пити досить пізно, десь років у 25. До цього не мав проблем з алкоголем, а потім якось усе дуже різко змінилося. Сказати, чого так відбулось, я не можу. Напевно, був такий період — 90-ті. Тоді всі пили, і я пив. Але коли всі зрозуміли, що треба зав’язувати, я зупинитися просто не зміг.

Я був дуже жадібний до горілки. Я пив її стільки, стільки було. Якби мене хтось закрив в підвалі і сказав: «Сиди там, а ми тобі дамо бухла, скільки тобі треба», то я б, напевно, сидів місяцями. У мене були запої: пів року п’ю — три місяці не п’ю, місяць п'ю — місяць не п’ю. Але чим далі я пив, тим проміжки ставали коротшими.

Я весь час їздив п'яний за кермом, розбивався два рази. Востаннє, коли друзі приїхали на місце ДТП, то спитали, в який морг мене повезли. А поліцейський посміявся і говорить: «Який морг? Він по полю з пляшкою гониться. Виловити його не можемо!». А я взяв собі дві бутилки горілки й пішов в поле бухати далі.

Я дуже часто був в наркодиспансері, мене там знали всі лікарі та медсестри. А коли я там усім набрид, мене почали класти в психлікарню. Нормальна людина після першого ж разу не хотіла б більше потрапити в такий заклад. Я теж так думав, поки мене не спитали: «Сто грам хочеш?» Після цього всі пацієнти там мені вже здавалися нормальними. Цей кошмар продовжувався цілих 25 років. Я пропив все, що міг, розлучився з дружиною.

Я зараз жалію про те, що дуже пізно прийшов сюди. Мене присунули через реабілітаційний центр. Я тоді кричав, що не поїду. Думав, що здохну десь під забором та й по всьому. Але цей заклад зробив те, що за довгі роки не змогли зробити лікарі. Там я і потрапив на групу анонімних алкоголіків. Тоді вперше захотів залишитися тверезим.

Найбільш дика фраза, яку мені сказали на зустрічі: «Твої кращі роки попереду». В 50 років — ну які кращі роки?! Я ніколи не думав, що в такому віці почну нове життя, з новою дружиною, зі всіма «прибамбасами». Я ні в чому собі зараз не відмовляю, я живу щасливим, вільним і спокійним життям. А головне — у мене є душевний спокій, якого не було жодного дня в алкоголізмі.

«Я міг убити, якби між мною і пляшкою стояла людина». Сергій, 5 років тверезості

Кажуть, алкоголізм передається генетично. Не знаю… Я з порядної сім’ї — ні мати, ні батько, ніхто в нас не пив. Я вперше спробував горілку ще в школі. Спочатку вона мені геть не сподобалася, перші рази ледь впихав у себе чарку. Але потім я побачив, що випивши, стаю іншою людиною. Виявляється я можу бути душею компанії, з дівчатами знайомитися, з легкістю виконувати те, що раніше не знав, як робити. Той ефект мене і підкупив.

Потім я виїхав з села в місто. Почалося студентське безтурботне життя. Мене ніхто не контролює — можна пити. І от я помічав, що п’ють всі, а напиваюся тільки я. Я всім завжди хотів доказати, що я можу найбільше і найкраще. Хтось відмовлявся, а я ніколи. Хотів усіх перепити.

В дорослому житті все продовжилося. Особливих проблем я тоді не мав: була робота, сім’я, двоє дітей. Але між цим всім я встигав регулярно напиватися. За якийсь час настав період, коли я вже не міг без алкоголю. Пив ввечері, а щоранку обов’язково заходив в алкомаркет за пивом. Після роботи мені настільки сильно хотілося випити, що по дорозі додому, замість того, аби скористатися ліфтом, я біг на 6 поверх драбиною. Знав, що так швидше зможу забігти в квартиру й отримати дозу спиртного. Мені здається, що якби між мною і пляшкою стояла людина, то я би міг і вбити.

Постійно брехав дружині, вішав лапшу на вуха — а вона вірила. Так само обманював й друзів. Поступово почав влазити в борги: напозичався і по банках, і по серйозних людях, які забирають гроші в будь-якому випадку. Дружина не витримала, пішла від мене. Грошей мені вже ніхто не хотів давати, ніхто зі мною не хотів мати справу, всі відвернулися. Знали, який я.

Саме тому в товаристві Анонімних алкоголіків мене підкупило те, що до мене тут не ставилися зверхньо. Пам’ятаю: «Сергію, чайок-каву будеш? Печиво тобі дати?». А коли я чув розповіді учасників, то хотів вставати та плескати в долоні всім підряд. Мені тоді хотілося бути тверезим понад усе, але як це зробити я не знав. Але от приходив, слухав, виконував все, що мені казали.

Зараз я вже майже п’ять років не п’ю. Більшу частину боргів віддав. З дружиною не зійшовся, але дуже добре спілкуюся з дітьми. І головне: якщо зараз і виникають якісь проблеми, мені не хочеться бухати.

Анонімні алкоголіки — це про підтримку, рівність і новий шанс

Товариство Анонімних алкоголіків у Луцьку об’єднує людей різного віку, статі та соціального статусу. Бо, як кажуть у спільноті, «залежність не обирає».

«Нещодавно до нас прийшов чолов’яга-безхатько, який мешкає в підвалі. А через кілька днів ми вже приймали чоловіка, який приїхав на крутому автомобілі та в дорогому костюмі. Люди зі статусом часто соромляться приходити до нас, але вони не думають про те, що п’яними під парканом їх бачать усі», — говорить один з учасників Анатолій.

Важливо те, що у товаристві не запитують справжнього імені, не лізуть у душу з питаннями про родину, роботу, доходи. Тут не ведуть підрахунку учасників, не фіксують відвідуваність, не перевіряють, у тверезому стані людина чи ні. Усе — виключно на добровільній основі.

«Наші групи називаються групами підтримки. Ми приходимо сюди, щоб допомогти собі психологічно, емоційно і навіть фізично. Адже важливо, аби навколо були люди, які такі ж, як і ти. На плаву нас тримає взаємна підтримка. Новачкам важливо бачити тих, хто зміг позбутися залежності на довгі роки. А ті, хто вже давно в АА, знаходять силу в тому, щоб ділитися досвідом», — говорить Анатолій.

Тож у клубі запрошують усіх, хто втомився боротись сам. Тут не засуджують і не змушують, а просто підтримують. Якщо тобі здається, що все втрачено — приходь. Тут знають, як почати спочатку.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.