Головний дзвонар монастиря на Волині вже третій рік служить у ЗСУ

У відпустку з війни у рідне село Жидичин повернувся 51-річний захисник Ігор Чвіль на позивний "Бабай". У цивільному житті чоловік – головний дзвонар Свято-Миколаївського Жидичинського монастиря.

Про це інформує Суспільне.

Військовослужбовець розповів: щойно приїхав з зони бойових дій додому, відразу прийшов до храму.

До війни обробляв 35 гектарів землі

Ігор Чвіль — родом з села Жидичин. Після закінчення інституту працював в колгоспі, потім у водоканалі та пекарні.

"Далі життя потягнуло до землі. І з 2008 до 2023 року, поки не мобілізували, працював на землі. Працював сам на себе, обробляв 35 гектарів землі. Вся сім’я працювала, мама з татом ще живі", — пригадує волинянин.

У чоловіка — дружина, двоє дітей та внук. Говорить: був непридатним до військової служби у мирний час. У 2023 році взяв повістку, поїхав у військкомат, але дозволили повернутися додому посіяти пшеницю.

"Віддав землі половину, але ще 15 га лишилося. 20 липня кручу комбайна їхати в поле, дзвонять з військкомату явитися з паспортом за бойовою повісткою. Добре, що хлопці-жидичани не дали пропасти. Я пішов служити, пшениця достигла і за день змолотили все", — говорить Ігор Чвіль.

"Туди легко попасти, звідти тяжко вийти"

У війську волинянин служить на посаді сержанта матеріального забезпечення.

"Посада тилова, але від цього служба не легша. Це дбати, щоб рота була вдягнута, нагодована, забезпечена, — каже. — Дуже багато бумажної роботи за комп’ютером. Я сердечнік і гіпертонік, багато не наскачеш. Але що зробиш — мусиш тянути. Туди легко попасти, звідти тяжко вийти".

Ігор Чвіль має позивний "Бабай". Каже: отримав його завдяки дружині.


"Потрапив в госпіталь, завів бороду, бо там вітри холодні, лице обвітрюється. Дружина з сім’єю приїхали до мене і каже: так заріс, як бабай. Ну все, кажу, так значить — бабай", — пригадує боєць.

"Дзвіниця – це все одно що церковний хор"

На дзвіниці у Жидичинському монастирі волинянин дзвонив вісім років. Перші навички дзвоніння Ігор Чвіль перейняв ще у дитинстві у діда Петра, який був старостою в церкві.

"Я з першого класу ходив з ним перед святами на дзвіницю. Суха тепла погода, дзвониш по-одному, тільки дощ – вони відсиріли, мусиш підстроюватися. Мороз: то дзвіницю треба розігріти, роздзвонити. Дзвіниця — це все одно що церковний хор: голоси є альти, є баси і багато нюансів", — говорить дзвонар Ігор.

З початком повномасштабної війни чоловік почав навчати дзвонарству Назара, який був паламарем.

"Було таке відчуття, що піду, тому передавав знання. Зараз, бачу, Назар вже назбирав хлопців, учить дзвонити, — розповідає боєць. — Є така задумка — зробити Жидичинську дзвонарську школу. Бо це місце дуже намолене, найдревніший монастир України. І завжди, де б не був, сюди тягне назад".

Військовослужбовець з Волині Ігор Чвіль мріє про закінчення війни та повернення додому, до сім’ї. Додає: роки дають своє, хочеться тиші та спокою.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.