Війна в обличчях. Історія добровольця з Волині

Волинянин Валентин Прокопчук — доброволець, учасник війни з села Губин Володимирського району. Починав службу стрільцем в 14 механізованій бригаді, пізніше став старшим медиком роти в батальйоні безпілотних систем "Сапсан".

З 2022 року воював у Бахмутському і Краматорському районах на Донеччині, Чугуївському і Куп'янському районах на Харківщині, пише Суспільне.

Перший досвід боїв, контрнаступ на Харківщині, завдання на фронті

До повномасштабної фази війни Валентин Прокопчук працював будівельником. З його слів, зранку 24 лютого 2022 року прокинувся з думкою, що в країну вторглася країна-агресор. Того ж дня о 12:00 чоловік вже стояв у черзі біля районного терцентру комплектування та соцпідтримки у селищі Локачі.

Після мобілізації до ЗСУ чоловік пройшов злагодження на полігоні у Володимирі. З його слів, 7 травня 2022 року командир повідомив про формування нового стрілецького батальйону у складі 40 людей, куди й потрапив Валентин Прокопчук, отримавши первинне військове звання "стрілець".

"Далі було цікавіше, бо ми війну бачили лише по телевізору. Уявлення про війну в усіх було різне. Але зазвичай це були хлопці-добровольці, всі були заряджені, були АТОшники, і ті хто не був, і ті хто строкової служби не служив. Але запал був у хлопців такий: битися, битися і битися!" — пригадав військовий.



17 червня того ж року бійців направили на Донецький напрямок, у місто Соледар. Потому — на Харківщину. У Харкові, зазначив волинянин, інструктори іноземного легіону провели для них навчання з надання домедичної допомоги в бойових умовах.

З його слів, це був курс тактичної медицини перед початком контрнаступу, аби навчити якомога більше бійців рятувати життя в критичній ситуації. Головним завданням військових 14 бригади під час контрнаступу була зачистка, розповів Валентин Прокопчук. Про повернення українського прапора у селище Чкаловське повідомляв у вересні 2022 року президент Зеленський.

"Мали буквально бути наступ на 1-2 села, максимум селище Чкаловське. Але воно так пішло... Пробили їхню лінію оборони, було багато різних бригад: 92 бригада "харківська", 80 десантно-штурмова "львівська". Нашим завданням піхоти була зачистка. Решта бригад усе це пробивали. Основні бої вони вели", — сказав військовий.



Після звільнення селища бійці 14 ОМБр продовжила маршрут і через поля дійшли до Вовчанського району Харківської області, де й закріпилися. Валентин Прокопчук каже: про те, що це був контрнаступ і контрнаступ вдалий, зрозуміли пізніше. Найбільше вразила волинянина щирість людей, котрі чекали на деокупацію свого краю.

"Кожен виконував свої завдання, і ту щирість людей, яку бачив, де ми йшли по тих селах, мені в пам’яті залишиться на все життя. Вони нас розхватували по хатах, ще була щирість, повага, і це було дуже приємно! Були і колаборанти, але вони втекли з тими ж "руськими". Вони втікали хто на велосипедах, хто пішки, хто куди бігли і вони на той момент розбиті були і розгублені", — пригадав боєць.

Після тижня у селі Кирилівка Харківської області колона військовослужбовців волинської бригади за наказом командира вирушила на Донеччину.

"Коли побачили стелу "Донецька область", де всі люблять фотографуватися, ми зрозуміли Донбас — це трошки друге. Там є різні люди, але інша атмосфера. Бо ми там надивилися різне – ждуни реальні, які не боялися так визиваюче себе вести", — говорить волинянин.



У Бахмуті бійці вели бої з "вагнерівцями". Зі слів волинянина, "вагнерівці" не боялися, поводили себе агресивно і надто впевнено, не заважаючи на загрози. Серед мирного населення Валентин Прокопчук зустрічав у Донецькій області, окрім "ждунів", і хороших людей, знайомство з якими запам'яталося позитивно.

"У самому Соледарі ми робили запасну позицію і дві сестри й один чоловік приходили, кормили нас. Були обстріли в гвинтокрила і біля наших позицій прилітало, то вони прибігли, чи ми живі залишились. В них ні світла не було, нічого, але вони нам варили компот, котлети", — пригадав захисник.

Зі стрільця — у бойового медика

1 листопада 2022 року рота, у складі якої Валентин Прокопчук виконував завдання, вирушила звільняти чотири села Харківської області. Становище там, з його слів, було складне. Вперше боєць, маючи знання тактичної медицини, рятував життя побратиму — водію-механіку 4 танкової бригади.

"Була підбита БМП і вони ще долетіли до нашого копу підбитим цим. Перше, що я запам’ятав: "Медика, медика!" Не довго думаючи, хоча й не був на посаді медика, тільки 3 дні курсів закінчив, я такий: "Я – медик!" Це в нас воно довго все було: починали ми з дня, а все закінчилось аж на другій день вранці. Тоді я зрозумів, що це більш-менш моє, що я зможу це все робити", — говорить воїн.



Після цього випадку Валентин Прокопчук просив про переведення в медичний пункт. Перші два тижні волинянин виконував завдання як водій. Потому за наказом командира поїхав на курс підготовки бойових медиків у навчальний центр Збройних сил України "Десна".

"Була хороша програма... "Мотолига" медична: їде круг по лісі, і ти мусиш поставити катетер в тих умовах. Даже такі були навчання. Багатьох хлопців вже немає. І дівчата там були. Загинули ті медики, що там навчалися..." — зазначив військовий.



Умови роботи для бойового медика були непростими. Головне завдання, розповів Валентин — довезти пораненого живим до стабілізаційного пункту.

"В нас був "Течик", немає ні освітлення, оце тако тобі закидають, буває і не один одразу, і тобі треба в маленькому оцьому їхати. Жарко-не жарко, темнота, ліхтариком ти повинен оце все встигати, затикати дірки і довезти. Усі знеболювальні колов чи маніпуляції робив. Ну і стабілізаційний пункт — це медики-боги!" — додав захисник.

Поранення на Куп'янському напрямку

Під час евакуації поранених 20 серпня 2023 року на Куп'янському напрямку внаслідок падіння снаряда волинянин отримав дві акубаротравми та важке поранення.

"Я самий ближній був до падіння, і сила удару всередину винесла всі вікна. Я не соображав, бачив що кров текла, в бік зайшли осколки, в ногу, в руку. Казав командир Вольдемар фельдшер, що я його прикрив", — пригадав військовий.

Постійна напружена ситуація навколо, контузія, поранення, відсутність сну дали про себе знати: психічний стан після поранення, говорить Валентин Прокопчук, змінився.

"Медики знають — ми про себе не думаємо. Ти вискочив, домовились, щоб була евакуація, хватаєш цю людину, бо це чийсь батько, брат, син — і ти мусиш боротися!" — зазначив військовослужбовець.



Підтримка дружини та життя сім'ї Прокопчуків

Валентина Прокопчука на його військовому шляху підтримувала й підтримує дружина Ірина. Жінка розповіла, що пишається чоловіком, який врятував життя багатьох військових. Вдома Ірина чоловіка годує його улюбленими стравами: варениками, дерунами, борщем і солодким.

"Я його балую постійно щось печу. Хлібчик домашній теж весь час печу свій. Хто на війні був, той знає ціну хліба. Там хлопці називають "хлібчик", — зазначила Ірина.



Вдома займатися господарством Валентин Прокопчук тривалий час не може: німіє рука та нога. Неподалік свого будинку волинянин повісив "бригадний" прапор.

"Повісив прапор спеціально, щоби хлопці ті, хто воювали у 14 ОМБр знали, що тут є свій. Вони можуть сюди в будь-який час приїхати. Посидимо, згадаємо наших побратимів, наших загиблих... всіх воїнів, які воювали в 14 бригаді", — додав ветеран.



Нині чоловік отримує на місяць 18 тисяч гривень пенсії, живе в селі, де поруч ставок, альтанка, ліс, а також їздить до своїх побратимів на схід.


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.