Що кому, а курці просо

Тобто, я знову про дітей і навколовиховні теми. А точніше, про відпочинкові табори. Порівняння сучасних "піонерських" таборів з колишніми, враження тоді і тепер, знову таки, порівняння такого типу таборів з виховними пластовими таборами, висновки про те, чи варто зараз тратити гроші на такий спосіб літнього відпочинку дітей.

Отже, цього літа мої діти вперше потрапили в оздоровчо-відпочинковий табір ім. Олега Кошового в с. Дачне, нічогенька така назва в другому десятилітті третього тисячоліття, ну, але яка є, не про те йдеться.

Профспілкова путівка в цей табір поблизу Луцька коштує 250 гривень, повна ціна 21 дня перебування дитини в лісі під наглядом чужих дорослих тьоть та дядь - порядку 2500 грн. Щодо умов, то діти жили в кімнатах на чотири ліжка, були ще шести та восьмимісні номери. Туалети на вулиці, типу "нужник", і вотерклозети (безунітазні) в корпусах. Руки помити можна в туалетах в корпусі, рукомийники на вулицях, два рази на тиждень діти купалися у душових кімнатах.

На території табору діє басейн-лягушатник, який не обігрівається, але діє лише в спекотну погоду. Воду в басейні, наскільки я розумію, міняють у холодні дні. Враховуючи наш, волинський клімат, то це досить часто. Табір знаходиться в сосновому лісі, з відповідним аромасупроводженням.

Попри популярну думку, що діти на цих таборах не зайняті, розповіді моїх дітей це заперечують. Щодня були спортивні змаги, якісь творчі виступи, то танці, то спів, то шоу пародій, діти виготовляли газети, вигадували речівки, гасла, представляли свої загони.

Кожен день був присвячений певній події: день нептуна, день лісу, циганська ніч, королівська ніч. Про всі події не згадаєш. У вільний час діти теж мали, чим розважитися - на території є волейбольно-бадмінтонний, баскетбольний майданчики, тенісні столи, щоденно відбувалися дискотеки.
Це про плюси.

Про мінуси. Коротко. Загони по тридцять дітей куруються та керуються вихователем, кваліфікованим учителем та вожатим - студентом педучилища. Якийсь процент уваги дорослого на дитину можна враховувати від фізрука, музрука, медсестри та лікаря, проте, як для людини з пластового середовища, мені це видається просто катастрофічно недостатнім.

За таких умов, діти перебувають під постійним жорстким наглядом (а як інакше?), проте в загоні процвітає закон джунглів і дідівщина. Діти, вони, знаєте, народ жорстокий. Хоча, зрозуміло, що за тих умов інакшого чогось чекати годі.
Я бувала у "піонертаборах" тричі за усю історію своїх мандрів.

Ще маленьким жовтенятком у далекому 1988 році в таборі "Берізка", що поблизу села Озерце, де ночами ми з дівчатами розповідали одна одній страшні історії, а вечорами, поки всі розважалися на танцях, ми, малявки, вишуковували нові "колонії" кажанів на дахах наших корпусів. Другий раз була в літній школі "Ерудит" в заборольському Ровеснику. Там в нас було весело.

Загони усі були одного віку, поділені не за віковою градацією, а за спеціальністю. Математики займалися цікавою математикою, географи вивчали землю та її таємниці, а ми, ботаніки, весь табір проводили в полі-лісі з визначниками рослин та тварин, а той час, який проводили не в полі, сиділи за мікроскопами, вигадували фантастичні рослини, найцікавіші букети на конкурс ікебани тощо. Третій раз я була на зміні "Лідер" наймажорнішого табору всіх часів та народів Артек.

Як юний лідер громадської організації, місяць часу під час навчального року (оксамитовий сезон) я провела на південному березі Криму, вивчаючи політологію, юриспруденцію та економіку, влаштовуючи величезні економічні ігри, вибори до парламенту за всіма правилами тощо.

Порівнюючи свій досвід з досвідом своїх дітей, скажу, такі табори потрібні. Для вивчення життя соціуму, для вміння влаштування себе в тому соціумі, навчання виживанню і самореалізації. Якщо ти - тиха миша, на тебе ніхто не зверне уваги, темп і кількість людей не дозволяють зупинитися, роззирнутися, хто тут хороший, але скромний, а хто сам пропонує себе на всі ролі. Беруть того, хто рветься у бій.

Чим цей табір кращий за пластовий? Нічим. Він інакший. Його завдання - розвага. Над цією розвагою треба працювати, але від дітей нічого не залежить. Є програма, є завдання, є вожатий з вихователем - будь добрий, слухайся, виконуй, що кажуть. Ініціатива і креатив в межах дозволеного коридору.

Але це досвід. Досвід реального життя у реальному соціальному зрізі. Тут є бідні, багаті, є розумні і не дуже, є активні і пасивні. Чого ніколи немає на пластових табрах, де завжди збираються діти, об'єднані інтересом, соціальним статусом, схожі за способом виховання і лідерськими якостями. Пластове життя - рафіноване, воно закінчується разом з закінченням сходин, табору.

На пластовому таборі мета яка? Зробити так, щоб дитина сама захотіла щось зробити, ще й вигадала, як це зробити так, як ні в кого. А дорослий їй в цьому має допомогти. Ініціатива, креатив у необмежених кількостях.

Хоча є й спільні риси. Режим дня, виховання впорядкованості і дисциплінованості працює і там, і там. Вмивання, руханка, сніданок, заняття, обід, заняття, вечеря, розваги, сон - це загальна схема кожного разу. Ну, але що ж тут інакшого придумаєш?

Насамкінець. Кажуть, дитина - гість у твоєму домі: нагодуй, навчи і відпусти. Потрібно навчитися вчасно перерізати пуповину нерозривного зв'язку між дітьми та батьками. І досвід перебування власних дітей у відпочинковому таборі протягом 21 дня без 24-годинного батьківського нагляду є тим першим кроком до перерізання пуповини, підготовка до відпускання гостя з дому.

Час іде. Діти ростуть.

Юля Смаль

П.С. Як спосіб зайняти дитину протягом майже місяця часу влітку, відпочинковий табір ім. Олега Кошового дуже раджу. Хороше, мальовниче місце, непогані умови, цікава програма.
Залишився місяць канікул. Хто придумав, що діти стільки часу мають бити байдики, а потім мучитися, згадувати, що там було в доісторичні передканікулярні часи...
Ю.С.