Переселенець з Донбасу вчить волинян грати на гітарі

Едуард Зінченко через війну полишив рідне Сватове та оселився зі сім’єю в Камені-Каширському. У рідному місті він провадив фото-відеозйомку різноманітних урочистостей, діджеював, організовував фотосесії. У цьому йому допомагала дружина. А ще музикував у своє задоволення.

Саме за музичним нахилом і вирішив працювати на Волині. Нині сватівчанин навчає камінь-каширців мистецтву гри на гітарі, - пише районна газета "Полісся".

"У мирному житті встиг спробувати себе як бухгалтер, фотограф, відеооператор, ведучий заходів, діджей, за освітою ж агроном. Одружений. Двоє дітей – син і донечка. З дружиною мали невелику сімейну справу – фотостудію, організовували свята, фотографували, фільмували на замовлення весілля, іменини, тощо. 2014-го року на хвилі революційних подій приєднався до тих сватівчан, які намагалися не допустити у місто сепаратизму, дестабілізації ситуації, склали основу національного руху спротиву. Тоді ми встояли, українські настрої перемогли. Але після восьми років відносного спокою знову опинилися перед загрозою, тепер значно більшою, бути окупованими", - розповів Едуард.

Чоловік пригадує, що на початку повномасштабного вторгнення Росії ще зберігалася віра, що окупації не трапиться, мирним чином, громадським опором вдасться російським військам увійти в Сватове, але 8 березня ворожі військові зайняли площу, поставили зенітку біля військкомату і потому не зосталось сумнівів – вони налаштовані закріпитися в місті надовго.

Оскільки Едуард Зінченко ніколи не приховува своїх патріотичних поглядів, залишатися в окупованому місті стало небезпечно.

По приїзді у Камінь-Каширський сім’ю Едуарда прихистила містянка Надія Мальчук. Нині родина орендує житло, вирощує городину, потроху пускає корені на волинській землі. Домашні справи поєднують з громадськими. Едуард каже, що це знову ж таки їх особистий вибір, не звикли сидіти та нічого не робити корисного. Наш співрозмовник встиг проявити себе, виступав із вокальними композиціями на кількох патріотичних благодійних заходах, які провадилися заради підтримки українських військових, готує пісні для наступного, котрий запланований на День Незалежності.

"Мені подобається співати, грати, робити щось корисне для своєї держави, там, де живу, людей, які мене оточують, підтримують. Не звик сидіти, як той гриб, на одному місці. По-перше, це патріотично брати участь у громадських справах, дарувати людям радість від прослуховування хорошої музики. По-друге, для себе бачу в тому стимул позайматися вокалом, помузикувати, розвивати професійну майстерність. Щодо навчання гри на гітарі, то залюбки намагаюся допомогти опанувати її кожному містянину, який того бажає. Серед моїх учнів люди різного віку та професій", - каже чоловік.

Музика він вважає способом повернути себе колишнього, відчуття радості життя, котре притупилося, а в декого, на жаль, зовсім зникло через війну, те, що додає сили впоратися з тривогами сьогодення.

Завдяки музиці переселенець хоче відродити у моїх учнях віру в краще, добро, що світ все ж наповнений більше чимось хорошим. Адже колись бойові дії припиняться, за ними прийде мир і чудово, якщо він пануватиме в душах, витіснить звідтіля страх.

Про Камінь-Каширський Едуард відгукується тільки позитивно.

"Колись я відвідав Львів і він мене закохав, відчув свободу. Мені імпонували люди, місцевий колорит, вуличні музики, архітектура. Оце для мене була Україна, я хотів, щоб така Україна настала в моєму Сватовому. У Камені теж відчуваю атмосферу цієї українськості, волі, щасливого життя, котрої прагну і в якій бажаю, щоб жила моя сім’я. Завжди спілкуюся українською із зустрічними, бо, на мій погляд, так правильно, це прояв поваги до людей, які нас прихистили, гостинно зустріли. І не розумію тих, хто продовжує сьогодні “разгаварівать на русском”. Вони або взагалі дерев’яні, що не можуть навіть намагатися спілкуватися українською, або так звикли і зумисне не хочуть ламати себе… Шкода, та нині Сватове з красивого міста, що розвивалося, перетворюється на привид комунізму в найгірших його проявах. Життя скочується до совкового рівня, панує корупція, вести спокійно бізнес неможливо, повинен домовлятися з окупантами, платити долю. Навіть ті колаборанти, які повилазили та зараз обіймають якійсь посади, десь глибоко в душі розуміють, що щось не те. Адже обіцяний рай не настає, надбане при українській владі, розкрадається, забирається на Луганськ, до росії, навзамін кидають якість подачки. Таку реальність не сприймаю. Я за вільну, європейську Україну, багату можливостями, котрі дозволяють розвиватися, без війни, – підсумовує Едуард Зінченко.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!