Виховав двох Героїв України: на фронті загинув пластун, уродженець Волині Андрій Буда

На фронті загинув найкращий виховник молодіжної організації "Пласт - український скаутинг" – Андрій Буда. Найкращий тому, що виховав гурток юнаків, із яких двоє відзначені найвищим державним відзначенням – Героя України. Раз склавши пластову присягу вірності Україні, вони виконували її до останнього свого подиху. Були серед тих, які не могли сидіти в хаті, коли вірність Батьківщині потребує тебе на революції чи фронті. Всі троє пройшли обидва Майдани і в 2014 пішли добровольцями.

Про це повідомив Юрій Юзич на своїй сторінці у фейсбуці.

Народився Андрій 26 червня 1982 року на Волині, виростав у Тернополі. З 1993 року в Тернопільський Пласт, тобто прийшов до пластового руху 11-літім юнаком. Юнакував у 29-му курені імені Юрія Старосольского. Хто знав Андрія, той зрозуміє чому пластову присягу він склав аж через п’ять років – 1 листопада 1998 року. Здобув ступінь-пластуна розвідувача, як колись Бандера і Шухевич. І згодом дійсно став розвідником, вже бойовим. Свій революційний шлях починав ще з акцій «Україна без Кучми».

Досягнувши повноліття у січні 2000 року вступив до старшого пластунства. Був інтендантом, тобто відповідальним за харчування та майно, на пластових таборах. Водного сплаву Дністром, станичного стаціонарного табору «На біса» 2001 року. Мабуть ніколи не вийде скласти повного переліку пластових таборів та мандрівко, де він був. Їх можна рахувати десятками.

Став пластовим виховником, попередньо пройшовши 8-10 лютого 2002 року відповідний «Крайовий вишкіл впорядників» числ 55. Займався гуртком юнаків «Сірі вовки» у якому виросли Віктор Гурняк та Віталій Дерех – тепер вже Герої України, відзначені Президентом України (посмертно). Андрій був чудовим виховником, адже був дійсно особистим прикладом. Хто знав Віктора і Віталія міг майже безпомилково ідентифікувати - чиїми вихованцями вони були у Пласті.

Навчався на історика у Тернопільському державному педагогічному університеті. Опублікував кілька цінних наукових статей з історії постання Пласту та перших років його діяльності. Він чудово знав не лише коли, але і для чого створювався український скавтинг у далекому 1911 році.

"Власне з Андрієм, я й познайомився у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені І. Франка. Найчастіше ми з Андрієм зустрічались в горах. Спершу на змаганнях Стежками Героїв. Він багаторазово ходив виховником на Крайовий мандрівний вишкільний табір "Говерля", починаючи від заснування мого тоді ще проєкту у далекому 2005 році.

Чи не першу свою мандрівку із гуртком «Сірі Вовки» провів на «сході». Повіз своїх вихованців у Київ та на станцію Крути, до меморіалу. У кінці «нульових» - звʼязковий, тобто головний виховник 51-го куреня юнаків імені Святослава Завойовника у Тернополі (де колись і сам юнакував).

Діти захоплювались ним, адже мало хто в наші дні може спокійно пройти десятки кілометрів босим чи в домашніх «шльопках». Андрій був мінімалістом. Від пластового однострою починаючи до наплічника – любив звичайного «колобка». А ще легко ходив горами без карти та компаса, відставав (о, які в нього були чудові гриби, що сам збирав) і доганяв свою групу, вибираючись із якихось дебрів", - пише Юрій Юзвич.

У 2014 році Андрій був серед тих, хто в числі перших пішли боронити рідний край. З гумором розповідав, як потрапив у розвідку. Як його хлопці скидались на спорядження, бо вони тепер «розвідники» і треба виділятись відповідно. Андрій сміявся з них, бо знав, що справжній розвідник не в спорядженні. Брав участь у боях з оборони Маріуполя.

Після демобілізації працював в інспекції Тернопільського обласного центру охорони та наукових досліджень пам'яток культурної спадщини.
З 2017 року на контракті у 10-ій Гірсько- Штурмовій бригаді «Едельвейс».

Адже був не лише по назві гірським штурмовиком. Виконував завдань в районі міста Попасна на Луганщині. Згодом працював в одному з Данських фондів, де займався гуманітарним розмінуванням в Донецькій та Луганських областях.

З 2022 року знову в бойових лавах, у «Елельвейсах». Брав участь в обороні Лисичанська та Слов’янська на Донеччині. Солдат, принципово відмовлявся від сержантських звань. Формально водій кулеметного взводу. Насправді, три роки у роті вогневої підтримки - протитанковий взвод, де використовував корсари, фаготи, джавеліни. З травня 2025 року у кулеметному взводі.

"Він був одним із тих про кого я писав, що беруть відпустки із Сил оборони України - між бойовими - для того, щоб поїхати на пластовий табір «Говерля». Не в десь в Європу, а в Карпати, до дітей, які потребують підтримки та ціннісних орієнтирів. До вихованців Пласту, які готуються до чи для фронту. Останній раз ми з ним і бачились на цьому таборі, в Горганах, над рікою Лімницею в Осмолоді.

Загинув 10 грудня 2025 року у Сіверській громаді Бахмутського району Донецька області (удар ворожого дрона). За період участі в антитерористичній операції та повномасштабному вторгненні отримав сім відзнак і медалей.

Андрія змінимо, але не замінимо. Співчуття родині і близьким. Вічна пам'ять, Другові! СКОБ!" - наголосив автор допису.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!