Возив на фронт авто та ремонтував їх: у Луцьку попрощалися з воїном та волонтером Володимиром Тарановичем

Сьогодні, 14:45

У четвер, 22 жовтня, у кафедральному соборі Святої Трійці в Луцьку відбувся чин похорону захисника України та волонтера Володимира Тарановича. Провести його в останню путь прийшли рідні, друзі, побратими, колеги та представники міської влади.

Про це повідомили у Луцькій міській раді.

Володимир Таранович народився 15 березня 1978 року в селі Велика Глуша Камінь-Каширського району. Понад 20 років жив і працював у Луцьку. Був талановитим майстром-меблярем, любив свою справу та завжди був готовий допомогти іншим.

З 2014 року Володимир активно волонтерив: доставляв військовим необхідне на фронт, підтримував захисників і виконував одну з найважчих місій — перевозив додому тіла полеглих українських воїнів.

У 2025 році після багатьох років волонтерства він сам долучився до лав Збройних сил України, щоб захищати рідну землю.

За свою волонтерську діяльність і вагомий внесок у підтримку українського війська Володимир отримав численні нагороди, медалі, відзнаки та подяки від командування військових частин і волонтерської спільноти.

Дружина Людмила згадує його як людину з великим серцем, добру, щиру та працьовиту.

«Людина з великим серцем. Добрий, чуйний, працьовитий, завжди готовий прийти на допомогу. Допомагав військовим, вони дали йому позивний “Павук” — Володимир дуже пишався цим. Для мене він назавжди залишиться найкращим, найріднішим і найдорожчим», — розповіла Людмила.

Сусідка та колега Володимира Галина також багато років знала його як волонтера. Разом із її чоловіком він їздив до військових на фронт і возив їм допомогу.

Востаннє вони зустрілися в червні в Краматорську, за місяць до загибелі чоловіка. Тоді зробили спільне фото на пам’ять, міцно обнялися й обоє заплакали. Тепер пані Галина згадує ту зустріч із особливим болем, адже вона стала останньою.

«Володя залишив лише світлі спомини про себе. Дуже світлий, добрий, щирий, відданий, щедрий. Не міг нікому відмовити. Це була одна з його рис — допомагати іншим. Сам був втомлений, але йшов на допомогу іншим. Служив людям, народу й Україні. З початку війни допомагав усім, хто мав потребу. Починаючи з 2014 року здійснив багато волонтерських поїздок, а з початком повномасштабного вторгнення возив на фронт машини, ремонтував їх. Хлопці завжди його чекали й були раді його візиту, згадують Володю добрим словом і з вдячністю. Він був світлою людиною, яка любила життя. Умів поспівчувати, переживав, переймався і ділився наболілим після кожної поїздки. Їхав до хлопців попри втому. Вірив у перемогу. Своїм власним авто перевіз багато “двохсотих” і, на жаль, сам загинув. Хай з Богом спочиває, а ті добрі справи, які він залишив тут, на землі, будуть прикладом доброти й людяності в такий важкий час», — зазначила пані Галина.

Про доброту та готовність Володимира допомогти кожному розповів і його кум. Він пригадав випадок під час однієї з волонтерських поїздок на Схід. На позиції в одного з військових не було чобіт, тож Володимир віддав йому своє взуття, а сам перевзувся в капці.

«Він був дуже щирим і добрим, готовим віддати своє, і ніколи нікому ні в чому не відмовляв», — додав чоловік.

Попрощатися із захисником прийшов і його колега, також Володимир. Він згадує загиблого як відважного чоловіка, який від початку війни волонтерив і возив допомогу військовим у найгарячіші точки.

«У нього завжди була завантажена машина. Цього року він і сам приєднався до війська. Був дуже добрим, любив жартувати. Мав свій бізнес, виготовляв меблі й був дуже активним», — поділився лучанин.

Володимир Таранович загинув 14 липня 2026 року під час виконання бойового завдання.

У нього залишилися сестра, племінники, цивільна дружина та семеро дітей.

Поховали захисника в секторі почесних поховань на міському кладовищі в селі Гаразджа.

"Висловлюємо щирі співчуття дітям, рідним, близьким, друзям і побратимам Володимира. Розділяємо біль непоправної втрати та схиляємо голови у скорботі.

Вічна і світла пам’ять Володимиру Тарановичу!" - наголошують у міській раді.