вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Нотатки мандрівника Віктора Воробчука: 3 роки автостопом

Нотатки мандрівника Віктора Воробчука: 3 роки автостопом
Чимало мандрівок туристи планують заздалегідь. Півроку планують цікавий та зручний маршрут, а ще більше часу збирають гроші. Віктор Воробчук – абсолютна протилежність цьому стереотипу. Він автостопник без страху та сумнівів. Одного разу він взяв і поїхав.

Що чекало його в Камбоджі? Як повернули вкрадені паспорт та гроші? Та де збереглося древнє поселення старовірів? Все це, і навіть більше, у нових Нотатках мандрівника – постійної рубрики Інформаційного агентства ВолиньPost.

ЧИТАТИ БІЛЬШЕ НОТАТОК МАНДРІВНИКІВ

ТАКОЖ СЛІДКУЙТЕ ЗА СТОРІНКОЮ РУБРИКИ В FACEBOOK


Багато років я народився та жив у Луцьку, працював, займався буденними справами. Нині ж, я мандрую. В основному автостопом. Полюбляю кататися мопедом, а найдужче велосипедом. Такий вид мандрівки відкриває не лише світ, а й людей. Бував у Росії, зокрема Байкалі, Алтаї та Далекому Сході. Це надихає на нові мандрівки.

Найкраще, коли місцеві жителі розповідають про далеко не туристичні точки, особливо в Чечні, Дагестані. Одного раз зупиняю авто та їду з водієм, який везе мене світ за очі. Каже «раз і поїхали в гори». А я йому «лади». Наступний спонтанний гуру відкриває ще кращі місцинки. Втрапляю на чоловіка, який мовить «давай махнемо на гарячі джерела, а найкрутіше баню – 300 років». А між іншим, обмовляється про древнє поселення в горах, якому тисячу років. Ти ба! Люди розповідають, а мені ж спішити нема куди. Я собі розмірено прямую від Сахаліну до Мурманська. Добряче находився в Архангельську. І наступними пунктами стала Чечня, Дагестан, Азербайджан, гостинна Грузія та залюблена українцями - Туреччина.

Нині повернувся додому, щоб зробити новий паспорт. Причина геть банальна. Не мандрую, тому що закінчилися вільні місця для печаток.

Знаєте, мене приголомшила кавказька гостинність. На кордоні Азербайджану та Грузії митник сказав, що нема реєстрації – нема ходу далі. Я здивувався, адже країна безвізова «ну які збіса реєстрації, люди добрі?». Приїхав на вихідний, у суботу, все зачинено. Стою і гадки не маю, що робити. Тоді до мене під’їжджає кавказець і питає «Якісь проблеми?». Він прихистив мене бродягу в своєму домі. І як справжній джигіт наказав жінці: «Швиденько погодуй хлопця». Поселив в готель.

А вже увечері до мене приїжджають трійко мужиків із запрошенням, мовляв гайда на наше весілля. Уявіть собі, величезний палац, сила-силенна гостей, які радо зі мною спілкуються, знайомляться. Повсякчас питають «звідки ти хлопче взявся».

Однак, траплялися й негативні випадки. Як-от пограбування. Не переживайте через це. Тому що закордоном з легкістю знайдуть злодія. Проїжджав Камбоджу на своєму велосипеді, і перекочовував у В'єтнам. Ось там є маленьке селище, де розташована річечка, крихітні пальми. Купаюся там річці, кладу на велосипед рюкзак із паспортом, мобілкою, гаманцем, загалом усіма життєво необхідними речами. Підходять до мене чуваки з голлівудською посмішкою та звичним «Hellоооо». Я й не помітив, як вони прибрали до рук мою сумку. Думаю «мддаааа, не грошей, не засобів цивілізації. Що і куди далі?».

Я одразу в поліцію, де мене запевняють, що все гаразд, тільки консулу не жалійтеся на згубу. На що відповідаю «віддайте моє і все. я нікому нічого не скажу». Вони селять мене в хороший готель і дають полісмена. Цікаво, що знайшли вкрадене в той же день.

З-поміж найпопулярніших видів дозвілля у Туреччині – чаювання. Хочеш чаю – бери і пий досхочу. Не знаєш чим зайнятися – знову чай, чай, чай.

І де я не був, і щоб я не робив – всюди добре. Мабуть, через те, що атмосферу місця роблять не круті пейзажі чи дорогі заклади, а люди, котрі розкажуть, покажуть, заведуть тебе в якусь «глушмань». Повірте, і це найкраще, що може з вами статися. Від людей я отримав невимовно космічну енергетику. Вона надихає добиратися і пробиратися, немов крізь хащі, незвідані мені горизонти.

Але повернімося до головного важеля руху – автостоп. Скажу, що це досить корисна річ. Втім, користуюся й літаком, якщо душа забажає. Наприклад, з Туреччини в Україну знайшов квиток за 30 доларів. Сів і полетів. Бо так мені закортіло.

Взагалі перша моя мандрівка була в 5 років. Батьки побудували дім поблизу автозаводу, звідки я чимчикував пішки на Львівську. Тому жага до поїздок вкоренилася змалку.
Ще впродовж мого туристичного шляху розвіяв декілька міфів про природу. Як виявляється, тайги в Росії не має. Побачити її можна лише в заповідниках, які охороняються державою. Решта - понищене та обрубане злою рукою людини.

Також перейняв специфічний культурний досвід на Далекому Сході, в Росії. Я довго цікавився старовірами (нащадки російських переселенців, - від авт.) Щоправда не мало молоді асимілювалася, але старше покоління дотримується традицій цієї віри. Вони приїхали кочувати з Південної Америки на Далекий Схід Росії. Як стверджують, царська влада постійно їх гнобила. Тому вони тікали все далі й далі. А з початком російської революції 1905 р. – втекли у Китай.

Старовіри настільки трудолюбиві, що протягом трьох років збудували поселення «Николаевка» в честь Миколи ІІ. А після приходу Радянської влади, перебралися в Америку, де й прожили 100 років. Це дивовижно! Адже вони зберегли культуру, вкрай мало контактуючи із зовнішнім світом. Старовіри дотримувалися правил свого віросповідання. Серед головних ознак: чиста російська мова, відмежування від цивілізації, а в жінок - довга коса. Окрім них, в Росії старовірів більше не залишилося.

Мене прийняли, тому що я відростив довгу бороду і, мабуть, трішки був подібний. Інших – не пускають. Жив зі старовірами 10 днів. Фото не можна робити, а «із подтіжка» - не хотілося.
Серед особливостей виховання: трудолюбивість та відповідальність. На прикладі розмови батька та сина побачив величезну відповідальність, яку прищеплюють батьки. Після того, як хлопець довго гуляв і пізно прийшов додому, його чекала не виконана робота. Син запитав батька чи можна відкласти її на потім. На що він категорично сказав: «Днем гуляли, роботу не сделали – доделайте!». І все. А мови про те, щоб відхреститися від завдання, й не постало.

Знаєте, мені було важко працювати з ранку до глухого вечора, але водночас стало цікаво, як вони живуть.

Насамкінець скажу, що не бійтеся вирушати в подорож просто так. Часто-густо найкращі моменти у житті спонтанні, а вражень вистачить, щоб згадувати на пенсії…

ТЕКСТ – Катерина ЛАЩУК



Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.