вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Чи є щастя на чужині

Чи є щастя на чужині
Цей лист ми отримали на редакційну скриньку день тому від волинянки Мирослави Струк і вирішили його опублікувати, оскільки жінка говорить про проблему, яку сьогодні в нашій області відчувають на всіх рівнях - від місцевого самоврядування до великого бізнесу. Йдеться про виїзд молоді за кордон.


«У гостях добре, а вдома – краще» - слушно каже народна мудрість. Та чи дійсно це так, коли мова йде про життя українців за кордоном.

Ця тема завжди є актуальною, особливо для молодого покоління, котре тільки й мріє про «солодке» життя в інших країнах. От тільки яке воно, те закордонне життя? Звичайно, відповідь на це запитання далеко не однозначна, адже скільки людей, скільки й думок. Та все ж спробуємо розібратися.

Причини виїзду за кордон різні: одні їдуть на навчання, інші у пошуках хорошої та, головне, високооплачуваної роботи, а хтось – за новими враженнями та відчуттями. Та в будь-якому разі на кожного з них чекають своєрідні випробування: період адаптації, культурний «шок», мовний бар’єр та інші труднощі, а згодом – ностальгія за рідною домівкою, родиною, друзями, природою.

Комусь це дається легко, і він взагалі досить швидко «вливається» в інше суспільство, звикає до чужих культури й традицій, а інший, навіть попри роки перебування за кордоном, все ніяк не може звикнути та адаптуватися до «чужого». Мабуть, це все індивідуально.

От тільки чи є почуття патріотизму в людей, котрі тільки й мріють про закордон чи вже роками знаходяться там? Без сумніву, є. Та бути патріотом на відстані, за сотні тисяч кілометрів від рідної домівки, значно легше. Достатньо лише періодично закидати фото на фоні різних архітектурних споруд світу із синьо-жовтим прапором чи у барвистій вишиванці. Однак неможливо творити державу за її межами.

А робити справжні вчинки задля кращого життя живучи в рідній країні не кожен може, та і, на жаль, не хоче. Але ж все-таки треба робити добре там, де ти живеш, а не шукати, де добре. Ви тільки уявіть, що чекає на рідну країну через декілька років, якщо всі масово «тікатимуть» у пошуках кращого життя за кордон?

Як не крути, та певною мірою рівень життя в Україні залежить від кожного її громадянина. Щодо цього, то можна навести безліч прикладів, до того ж досить прикрих та сумних. Наприклад, ставлення однієї і тої ж людини до чистоти на різних територіях: коли вона перебуває за кордоном, то в жодному разі не викине сміття мимо урни чи з автомобіля на шосе, а от тільки перетинаючи кордон рідної землі, робить так, як і більшість українців, мовляв, тут це дозволено. Висновок однозначний: людям і зовсім не хочеться змінюватися живучи у рідній країні.

Звичайно, основна причина виїзду українців за кордон – це безгрошів’я, бажання реалізувати самого себе в тій чи іншій професії, покращити свій добробут. Оскільки в Україні проблема безробіття та низької заробітної плати панує роками і молоді не має де себе реалізовувати. Тому й їдуть світ за очі у пошуках кращого життя. От тільки в інших країнах українці є дешевою робочою силою. І їм це навіть дуже вигідно, адже наші громадяни погоджуються на будь-яку роботу: чи то прибирання, чи догляд немічної людини, чи будівництво, головне це – оплата.

Тож основним завданням у нашої влади має бути створення робочих місць, гідної зарплати та пенсій. Робити все для того, аби у людей не виникало бажання шукати кращої долі на чужій землі. Тим більше, що не так то солодко там.

Ще один важливий момент – це те, що закордонні заробітки руйнують сім’ї. І в принципі, це цілком логічно, адже спілкування лише по скайпу в жодному разі не замінить живої присутності рідної людини. Пам’ятаю, як в аеропорту стала свідком прощання мами, котра летіла на роботу в Канаду і її маленького синочка. Ті емоції неможливо передати словами. Сльози і фраза «Це все для тебе, синку!», котра й зовсім не втішає розчулену дитину. Досить багато дітей виростають без батьків, котрі роками трудяться на чужій землі, задля хорошого майбутнього своїх дітей.

А як же сьогодення, як же чудове дитинство у колі найдорожчих людей? Чи навпаки діти покидають рідну домівку і їдуть на навчання чи роботу. Спочатку здається все добре, вони досить часто телефонують, діляться своїми першими враженнями, сумують. З часом вливаються у надто рухливе та насичене закордонне життя і все рідше і рідше виходять на зв’язок зі своїми батьками. А потім їм і зовсім не мають часу для спілкування з найріднішими, лише періодично присилають дорогі подарунки чи фінанси.

Так, сказати віддячують за подароване життя. А як же сімейні відносини, як же щирі вечірні розмови, обійми, теплі слова?.. Зворушливою є пісня «Мати Емігрантка», де автор пише: «…А діти сумують, їм мамина ласка потрібна. З вікна виглядають, в зажурі старенькі батьки…»

…Звичайно кожна людина робить свій вибір у житті. Та все-таки завжди треба цінувати місце, де ви народилися, зростали та формувалися як особистість. І варто намагатися робити добре тут, в рідній країні, де до болі знайоме усе: кожна билина в полі, кожна стежина, що веде до батьківського дому. І як писав Дмитро Павличко: «Виростай, дитино, й пам’ятай: Батьківщина – то найкращий край»!

ТЕКСТ - Мирослава СТРУК
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 2
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
А що держава робить, щоб люди працювали в Україні? Що робить для того, щоб люди платили податки тут? Знищила корупцію? Зробила умови для тих хто наповнює бюджет? Чи роблять показуху по боротьбі з корупцією? Беруть далі хабарі на митниці, ще більше, ніж за часів Януковича (там хоч в касу трохи платили). Відкати як працювали так і працюють. Так що не осуджуйте тих хто іде на заробітки за кордон. Вони також вносять частку в поповнення бюджету України.
Відповісти
Я Вас особисто не знаю, але я осуджую Вас, так як Ви осуджуєте людей, які їдуть закордон. Ви не знаєте істинних причин, проте заявляєте що ці люди "не правильні". "Правильно" для кожного своє. І не варто виплескувати свою заздрість, прикриваючись "патріотизмом".
Відповісти