вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

«Дітей не змусити читати. Діти вільні, як коти», – рекордсмен Книги Рекордів України Володимир Каліш

«Дітей не змусити читати. Діти вільні, як коти», – рекордсмен Книги Рекордів України Володимир Каліш
Зустрітися з родиною, яку добре знають луцькі книголюби, домовилался під обід, аби розмова відбулася за кавою-какао й у невимушеній формі. Наталка та Володя Каліш уже чекали за столиком й гаяли час з користю, адже грали у «Назви п’ять».

«Будете з нами грати?», - одразу запитав хлопець та розповів, що тут треба обрати тему і назвати п’ять предметів чи людей. Його мама дала завдання назвати п’ять українських дитячих письменників. Він легко впорався та першими випалив: «Іван Адрусяк та Галина Вдовиченко». Саме їх презентації він модерував у Луцьку, а за одну з них отримав відзнаку та потрапив до «Книги рекордів України» як «Наймолодший в Україні модератор зустрічей з дитячими письменниками і дитячий волонтер у літературній діяльності з популяризації прочитаних книг». До речі, волонтерив він змалечку на фестивалі «Фронтера». Окрім того, Володя веде свій Ютуб-канал, де ділиться враженнями від прочитаного.

Поспілкуватися вирішила не лише з ним, а й з мамою. Бо ж певне, що треба мати неабиякий талант, аби підібрати ключика, щоб відкрити для дитини світ книг.

Ідея цієї розмови виникла в рамках проекту «Фронтера: Нові світи», який реалізовують команда Міжнародного літературного фестивалю «Фронтера», Український інститут книги та театр «ГаРмИдЕр». Цей проект – це цикл з 10 відео, в яких пояснюється, як говорити із дітьми про складні теми та явища світу довкола, використовуючи тематичні книги. Переглянути відео можна на каналі «Фронтера» у Ютуб.

Дитина буде читати, якщо читають батьки

«Коли ти вперше почав читати і тобі сподобалися книжки? З чого почалася твоя любов до книг?», - питаю у третьокласника.

«По-перше, це те, що мама читала біля мене весь час свої дорослі книжки, і я лежав біля неї. Друге – це моя книга-фаворит «36 і 6 котів» Галини Вдовиченко, з неї потім почалося масштабне купування книжок», - повними реченнями відповідає хлопець. (Взагалі, спілкуючись з ним одразу відчуваєш, що дитина абсолютно на рівних говорить з дорослим і дуже грамотно будує відповіді. Навіть, якщо десь вживає «не те» слово, то швидко виправляється і продовжує думку).

«Він, напевно, не пам’ятає, як ми почали читати, тому що це було явно до свідомості будь-якої. Коли різалися зубчики, коли були коліки в животі, я перечитала йому все на світі, серед ночі, коли його заколисувала, навіть вголос читала будову Сонячної системи», - жартує мама Наталія Каліш. Далі почалися сімейні читання, а пані Наталія вчилася краще володіти голосом, аби книги «звучали у ролях».



«Жодного разу не було такого, щоб Володя підійшов і закрив книжку, не бажаючи читати. Я знаю, що інші діти так роблять, коли не хочуть, щоб батьки їм читали. Можливо, варто використовувати мовленнєві прийоми, зміни голосу, щоб дитина розуміла, що ти читаєш і від чийого імені. У нас є герой – собачка Соня , у якого дуже особлива мова. Ходила минулого року на години читання до школи, там читала «Розумну собачку Соню», то захопився весь клас, бо в неї дуже цікава і смішна мова і голос. Я навчилася імітувати різні голоси, щоб було цікавіше. Все приходить з досвідом», - вважає жінка.

Повертаюся до Володі, аби поцікавитися про улюблену книгу, адже «36 і 6 котів» неодноразово звучала у його розповідях. Виявляється, що хлопець дуже любить цих тварин, а відповідно й книга припала до душі.

«Я дуже їх люблю, у мене вдома теж є два коти. Також історія була дуже смішною. Є три частини, а зараз очікується четверта», - впевнено пояснює школяр.

«Ми зараз читаємо «Пригоди детектива Нишпорки», сподіваюся, скоро буде огляд», - ділиться враженнями про прочитане і анонсує ролик.



Як обрати книгу для дитини?

«А ти як ідеш до книгарні, то з мамою?», - питаю в Володі. «Так, там я вибираю собі книжки. За умов карантину ми поки що купуємо книги онлайн», - додає хлопець і детально розповідає, як вони відкривають сторінки з книгами, читають анотації та приймають рішення, яку ж купити. Зазвичай посилки з пошти виходять доволі об’ємні.

«Наприклад, серію «Агата Містері» отримали саме з посилки. Там зараз 14 частин, а ми маємо 12», - каже Володя. Наталія Каліш розповідає, що одну частину купила на дитячому благодійному ярмарку, вона виявилась цікавою, а потім замовили решту з серії однією посилкою.

Про купівлю книг уточнюю й у неї. «Якщо чесно, то дуже часто я орієнтуюся на свій смак. Іноді Володя вибирає книгу «дитячішу», ніж би мені хотілося: казки, дуже короткі історії. Я більше хочу йти на випередження, щоб книжка, в першу чергу, розвивала, відкривала світ, інформувала про щось. Не бувало ще, щоб обрана книга не зайшла чи була занадто складною. Одна з частин «Джорджа» Люсі та Стівена Гокінга насправді була трохи важкою навіть для мене, але ми не залишаємо книгу на пів дорозі», - каже вона та додає, що у книгарні варто дозволяти дитині дивитися книги. Нехай він візьме навіть двадцять томиків, погортає, але лише так зрозуміє, що хоче, і тоді з задоволенням читатиме.
Також варіант пошуку хорошої книги - піти з дитиною в бібліотеку чи книгарню.

Щодо того, чи варто змушувати читати, тут родина має єдину думку. «Дітей не змусити читати. Діти вільні, як коти», - жартує Володя, а ми з мамою вирішуємо, що цю фразу можна зробити гаслом сьогоднішньої розмови.



Зауважую фразу «не залишаємо книгу на пів дорозі» та цікавлюся, чи дійсно усе-усе дочитують у цій родині, чи все ж, якщо не сподобалося, то шукають іншу книгу.

«Насправді були тільки дві книжки, які ми не дочитали, - «Препогані діти» Девіда Вільямса і «Урфін Джюс» Олександра Волкова», - розповідає мама маленького книжкового фаната.

Та додає: «Але все одно ми написали на них огляд і пояснили, чому вони нам не сподобалися. Вони виявились деструктивними та досить жорстокими. Іншим книгам ми завжди даємо шанс, сподіваємося, що просто ще не зрозуміли сюжету і наприкінці все стане на свої місця».

На зустріч Володя прийшов «підготовлений» (з кількома книгами). Одну з них помічаю, бо бачила у книгарні і точно знаю, що там катма ілюстрацій та й ті «чорно-білі», а й книга доволі велика. «Тобі цікаво читати книги, де багато тексту і мало картинок?», - провокативно запитую. «Картинки мають бути, це я зразу враховую», - каже хлопець.

«Але була третя частина «Чудове чудовисько», де картинок нуль, але завдяки попереднім частинам, в яких були ілюстрації, читати було цікаво. Ілюстрації насправді дуже прикрашають, і бажано, щоб вони були», - додає мама.

«А «Втеча дикого робота» Пітер Брауна (власне книга, яка лежить між нами на столі, - авт.) тут ілюстрацій не дуже багато, а книжка велика, як тобі було читати?» - далі допитуюся. «Ілюстрацій не багато, але вони дуже гарні та інформативні. Такі книжки я теж читаю, якщо вони цікаві. Дуже важко, якщо це якась перша частина книги без ілюстрацій, тоді важко уявляти героїв», - каже читач.



Зрозуміло, що логічне питання й про домашню бібліотеку, адже десь книги потрібно зберігати. Виявилося, що у Володі в кімнаті є окрема кутова шафа «від підлоги до стелі». Внизу тоненькі дитячі книги, а потім по форматах посортовані. Ще в одній шафі, де мав би бути одяг, в нього теж книжки, на столі є стосик книжок, які ще не прочитані, окремий стосик з позичених книг.

«Тобто можна уявити, що робиться в дитячій кімнаті», - жартує мама. Та на запитання, чи є там іграшки, додає: «Звісно, у нього все добре з дитинством». Володя сміється і підтверджує мамині слова.

У новій український школі немає окремого предмета «українська література»
Володя зараз навчається у третьому класі в гімназії № 14 імені Василя Сухомлинського. Каже, що його друзі теж читають й вони навіть обмінюються книгами.

«У нас взагалі читаючий клас, вчителька до цього заохочує. Під час дистанційного навчання вона створила рубрику у блозі, де діти можуть залишати відгуки на прочитане, ділитися враженнями», - розповідає Наталія Каліш.

Звісно, я не можу оминути теми шкільної програми. Адже власне з неї у багатьох людей починався «травматичний» досвід знайомства з книгою. І не багато людей вже у дорослому віці хотіли повертатися до читання, бо не вірили, що література може бути цікавою.

«У початковій школі у них зараз навіть немає окремого уроку літератури чи читання. Минулого року він був, а в третьому класі його не стало. Є українська мова, як один урок, який об’єднує в собі і мову, і літературу. Вони читають підручник, роблять вправи, там є витяги з різних оповідань. Щоб в повному обсязі вони читали якусь книгу, то поки що такого не було. На літо їм задали список літератури, але він був рекомендований. Також з того списку важко знайти книги, бо тираж закінчився, в бібліотеках не все є», - ділиться враженнями Наталія Каліш.



За її словами, деякі книги з того списку хороші, деякі - примітивні. «Була одна книга про щеплення, я обов'язково зроблю огляд, тема актуальна, але насправді сюжет давно втратив свою актуальність, ілюстрації навіюють негатив. Тема взагалі потрібна, але потрібно її вже висвітлювати відповідно до дійсності», - переконана жінка.

«Тобто список дають, але нічого з ним в школі не роблять?» - перепитую.

«Ну поки так», - підтверджує мама Володі. У середній і старшій школі це вже відстежуюють. Наталія - керівник цьогоріч випускного класу і стежить за тим, що читають її школярі. «Бачу, що з'явилися нові твори, мені самій цікаво їх прочитати і потім обговорити, хоч я і вчителька інформатики. Цього літа я прочитала «Колгосп тварин» Джорджа Орвелла, тому що в них був у програмі, мені було цікаво. Українську літературу зараз теж бажано трохи змінити, бо цю трагічність українського народу, вже всі обговорюють, варто, трохи внести героїзму. Багато що залежить від вчителя. Мені з ними в школі дуже повезло, я читала абсолютно все. Це був кінець 90-х, вводилися інші твори, не радянські. Тепер я читаю багато завдяки Вові, бо деколи були періоди, що я читала мало, а тепер мені це дивно», - додає пані Наталія.

Чи говорити з дітьми про складне

Зрозуміло, що здебільшого в книги, особливо в дитячі, автори закладають щось більше, аніж просто цікава історія. Власне, це і тема смерті, війни, втрати, інакшості й багато іншого. Часом у дітей може виникнути чимало питань після прочитання.

Володя каже, що коли дочитує книгу, завжди обговорює її з мамою. «Все ще деякі книжки ми читаємо вголос один одному, відповідно відразу проговорюємо, що відбувається. Читаємо кожного вечора перед сном – це наш ритуал. Намагаюся також в пояснення вплести життєвий досвід, щоб було максимально зрозуміло. В дитячій літературі є теми і про смерть близьких, проблеми вибору, конфлікти з друзями. Дуже цікаво спостерігати, які він висновки робить та міркує про це», - додає Наталія Каліш.

Вона вважає, що це важливо для дитячої літератури. «Це життя, воно різне і складне, краще, коли ти змалку вчишся до ймовірності стикнутися з тою чи іншою проблемою. Ми ще не геть все обговорювали, тому що Вові тільки 9, нам є ще про що говорити», - впевнена вона.



Відео як елемент гри та зацікавлення до читання

Зрозуміло, що сучасні діти – інші. Вони не звикають до гаджетів, адже ті є з народження. Тому варто часом інтегрувати різні активності. Так сталося й у родині Калішів, адже з п’ятирічного віку Володя розповідає про прочитане на Ютубі.

«Перше моє відео вийшло на Новий рік, 4 роки тому, воно було про книжку «Пригоди Кицика і Мицика», там були навіть маленькі завдання - зробити бутерброд у вигляді героїв», - каже він.



«Можливо, саме це завдання нас надихнуло, бо воно дійсно цікаве. Це ще один гачечок, як заохотити дитину до читання. Якраз під новорічну ялинку ми записали на неї огляд. Володі виповнилося п’ять років 20 грудня, я вже чула, що його мовлення зрозуміле сторонній людині, і так ми вирішили зробити огляд», - розповідає пані Наталія. Були доволі позитивні відгуки, тож продовжили знімати.

«Дитячих блогерів-ютуберів до того я не бачила, щоб мені хотілося зробити за чиїмось зразком, це вийшло саме по собі. Ця книга виявилась настільки цікавою, що прийшла така ідея, і ми спробували її втілити», - додає вона.



***
На завершення розмови прошу підсумувати, то як же зробити так, аби дитина полюбила книги.

По-перше, дитина повинна бачити маму чи тата з книжкою. По-друге, мама має починати читати дитині з найменшого віку вголос. По-третє, дитину потрібно водити до книгарні, щоб вона обирала, що їй подобається.

Проте розмова таки завершилася читанням. Адже я попрохала Володю, аби він взяв книгу, «ніби читає» для світлини. А він спитав: «Чого ніби, я можу і насправді почитати»! Та з задоволенням вголос почав розповідати історію.



Спілкувалася Анна ЄКИМЕНКО-ПОЛІЩУК.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.