Сліди минулого: «польський» Луцьк сьогодні

Луцьк – одне з найстаріших міст України. Його вік налічує приблизно 1200-1300 років. За цей час його вулицями топталися представники багатьох народів.

Є мінімум десяток національностей, які історично проживали в Луцьку – українці, євреї, поляки, татари, караїми, вірмени, росіяни, німці, чехи.

Час стирає видимі сліди: кожна епоха змінює вулиці, будинки, загальний вигляд міста. Але придивімося уважніше: чи так уже зникають у місті безслідно ознаки минулого?...

Сьогодні – мова про польський Луцьк. Ми шукали сліди тих, хто тільки у ХХ столітті панував у місті протягом двох десятиліть.

ОРГАНІЧНИЙ ЕЛЕМЕНТ КУЛЬТУРНОЇ МОЗАЇКИ

Треба розуміти, що історія та культура Луцька – органічно єдина. Вона не поділяється на польську, єврейську, російську, німецьку. Адже дуже часто те, що належить до якоїсь однієї національності, творили представники іншої. Наприклад, католиками були далеко не тільки поляки.

Проте розгляд історії у контексті якогось виділеного національного аспекту дає кращу можливість її зрозуміти.

Якщо не вдаватися у деталі першої появи поляків на Волині та в Луцьку зокрема, то можна стверджувати: суттєве політичне, економічне та культурне спілкування волинян та поляків почалося з XIV століття. Тоді Волинь була у складі Великого князівства Литовського, яке тісно жило з Королівством Польським.

У 1569 році унія утвердилася офіційно: утворилося нове королівство – Річ Посполита. Через два з гаком століття її роздерли на шматки сусідні імперії.

Але вже на початку ХХ століття Річ Посполита відродилася. Луцьк знову став адміністративним центром Волині – Волинського воєводства.

Що ж залишилося в місті до сьогодні від часів другої польської держави?

У цьому огляді не будемо брати до уваги першу Річ Посполиту: зважаючи на органічний розвиток волинської історії у складі Речі Посполитої, «польське» від «непольського» у ті часи відділити важко.

Легше – з ХХ століттям. Коли з 1920-го року Луцьк став воєводським центром, тут почали складати генеральні плани розвитку. Архітектори мали своє бачення того, як мав виглядати Луцьк як центр давнього історичного регіону. Забудова того часу, нові вулиці та цілі квартали відображають це бачення. Багато з того, правда, потім знищила війна, ще щось не встигли реалізувати.

До сьогодні зберігся цілий мініквартальчик, який спорудили спеціально для урядовців у двадцятих роках. Як пише краєзнавець Вальдемар Пясецький, у ХІХ столітті це урочище називалося Таборова гірка. Тут розбивалися військові табори, а на полігоні поруч проводилися маневри та навчання солдатів. Але в 1920-х роках тут почали створювати район для урядовців за проектом архітектора Теодора Бурше.



Ще одна окрема містобудівна особливість польського періоду історії – забудова цілих вулиць у стилі функціоналізму. Наприклад, вулиці Потапова, Ярощука, частково Кривий Вал, частково Червоної Калини та деякі інші – це суто ідея будівництва 1930-х років.

Будинки, збудовані у стилі конструктивізму: прості у плануванні, без декору, з вираженими формами геометричних фігур. Деякі з них стали пам’ятками архітектури. Вони «вписують» будівельну історію міста в контекст розвитку європейського мистецтва початку ХХ століття, сягаючи корінням в явище Bauhaus.



Архітектори високо оцінювали будівлю головної пошти на вулиці Кривий Вал. Зокрема архітектори Богдан Колосок та Ростислав Метельницький назвали її «вершиною раціоналістичного напрямку в передвоєнній архітектурі Луцька, …де вдало враховувалися рельєф, конфігурація та інші особливості ділянки, навколишня забудова». Споруду запроектували у проектному бюро Міністерства пошт і телеграфів у Варшаві.



На вулиці Потебні у дворах будинків є, на перший погляд, незрозумілі бетонні брили, з яких стирчать шматки арматури. Це – залишки опор першої радіостанції Луцька. Її збудували у 1939 році, але не встигли запустити через початок війни.

Будинок радіостанції у конструктивістському стилі зберігся. За ним у дворах і на стадіончику – залишки опор високої вежі з написами.



Одна з найцікавіших будівель, які збереглися – банк на Градному Узвозі. Його збудували у 1926 році. Цікаво, що на в’їзних воротах у внутрішній двір зберігся напис – дата будівництва.



Відому у місті будівлю «Будинку офіцерів» збудували у 1928 році як Земельний банк. Її запроектував архітектор Мар’ян Лялевич у стилі академічного класицизму. На ньому збереглися автентичні двері, а до початку «ремонту» ще й були цікаві вікна третього поверху.



НАЗВУ МІСТА КАРБУВАЛИ НА СТІНАХ

Окрім споруд і вулиць, із тих часів у місті залишилися невеликі артефакти, які прямо вказують на дух того часу: бордюри з написами польською мовою, різні таблички, люки тощо.

В Луцьку була невеличка фабрика із виробництва з каменю. Її власником був єврей на прізвище Шеплер (польською – Szepler). Він виготовляв як пам’ятники на цвинтарі, так і бордюри.

В Луцьку ще й сьогодні можна знайти бордюри і тротуарні плитки зі штампами фабрики чи прізвищем власника.


А це бордюри, зроблені на замовлення Луцького магістрату. Відтак на них є штамп: «міський уряд міста Луцька». Такі бордюри можна знайти на багатьох вулицях.



Кам’яні шашки Терлінського – своєрідна шестигранна бруківка, якою у 1930-х роках вимощували вулиці міста - сьогодні можна побачити, до прикладу, на вулиці Братковського, Пушкіна, у деяких інших місцях.



Майже уся вулиця Богдана Хмельницького і частково Кривий Вал теж вкриті бруківкою міжвоєнного періоду. Ця ж бруківка є і на інших вулицях, щоправда – під шаром асфальту…


У довоєнному Луцьку було багато майстерень, фабрик, маленьких виробництв. Через «будівельний бум» діяли і місцеві цегельні. Одна із них належала представнику місцевої заможної єврейської родини Абраму Глікліху. Цегельня Глікліха знаходилася на Гнідаві і називалася «Лучанин».

В міжвоєнний час назва цегельні писалася польською мовою – Łuczanin. Сьогодні в місті можна знайти будинки, зведені із цегли з таким написом. Один із них – на вулиці Кривий Вал.



Оригінальні цеглини з цікавими написами в історичній частині Луцька не тільки «вмонтовані» у будівлі. Сьогодні частина з них розкидана просто неба. Уважний спостерігач може знайти чимало такої цегли. Багато із них – вогнетривкі цеглини, із яких робили печі та димарі.

Щоб привабити покупця, фабриканти іноді вдавалися до хитрощів – штампували цеглу популярними назвами. Тому London і Paris на цеглі – не дивина. Але зазвичай на штампах – назви фабрик.

У не зовсім помітному місці на вулиці Лесі Українки, біля приміщення військового госпіталю (колишній монастир Тринітаріїв) тихо і мирно лежить плита, яка вказує на столітню історію авіації в Луцьку.

Це своєрідна плита, яка схиляла думати людей про членство в авіаційній організації Речі Посполитої. Щось на зразок відомого радянського плакату – «Ты записался добровольцем?». Але на відміну від агресивного чоловіка на радянському плакаті, напис на плиті не нав’язливо запитує – «Чи є членом LOPP».

LOPP (Liga Obrony Powietrznej i Przeciwgazowej) – Ліга протиповітряної та протигазової оборони, напіввійськова організація, яка займалася спортивною та військовою авіацією. Осередки організації діяли в різних державних та підприємницьких структурах і агітували молодь займатися авіацією. У Луцьку базою LOPP було військове летовище, яке знаходилося на місці нинішньої вулиці Арцеулова.

МЕТАЛЕВИЙ ДУХ ЕПОХИ

Польському періоду історії Луцьк завдячує появою першої водоканалізаційної мережі. Хоча обдумували міську водогінну мережу ще в 1907 році, але реально її почали створювати тільки у двадцятих роках. До цього часу, окрім люків тих часів, у деяких давніх будинках збереглися труби. Деякі очевидці кажуть, що зовсім недавно по них текла вода. Звідки – ніхто не знає. Труби мідні. На вулиці ж збереглися люки із написами польською мовою.

В Луцьку є люки фірми Herzfeld & Victorius S.A. Grudziądz. Її заснували у місті Грудзьондз на півночі Польщі ще в середині ХІХ століття два євреї – Юзеф Герцфельд та Кароль Вікторіус. Спочатку це була кузня, яка згодом перетворилася на ливарню.

Фірма з такою назвою досі існує в Польщі. У міжвоєнний період вони виготовляли різні люки, ґратки та інші вироби із цієї сфери.

А ґратки з написами Białogon зроблені ще старішою фірмою, яку на початку ХІХ століття заснував священик Станіслав Сташіц у містечку Бялогон, яке нині є частиною міста Кельце на півдні Польщі.

У міжвоєнний період виготовляли різні металеві вироби, в тому числі для водних мереж, а під час війни на фабриці підпільно робили металеві оболонки для гранат. Цікаво, що підприємство і досі працює під назвою Kielecka Fabryka Pomp "Białogon" S.A.

Свою особливу атмосферу старим вулицям додають металеві елементи, покриті фарбою чи іржею. Це – різні ковані ґратки на вікнах, огорожі на балконах, дашки, поручні тощо. Вони бувають різних типів, форм, конфігурацій, але усім притаманна особлива риса, яка відрізняє їх від подібних елементів пізніших часів: вони зроблені без зварювання.

Аби створити виріб, майстри скріплювали елементи старовинним способом – заклепками. Зварювання у 20-30-х роках було ще малопоширеним високотехнологічним процесом, який не могли собі дозволити невеликі майстерні, які робили на замовлення металеве оформлення фасадів.


МАРМУРОВІ ПІД’ЇЗДИ ЗА РІЗЬБЛЕНИМИ ДВЕРИМА

Старі споруди і пам’ятки цікаві не тільки тим, як виглядають зовні, а й тим, які вони всередині. Якщо про інтер’єри квартир чи кімнат зазвичай говорити не доводиться, бо вони не зберігаються, то до під’їздів «рука зміни» доходить в останню чергу. Тому багато під’їздів у «польських» будинках Луцька виглядають великою мірою автентично, якщо не враховувати радянського способу фарбування стін. Зазвичай збереглися дерев’яні поручні, металеві основи для поручнів уздовж сходів, сама підлога, іноді – вхідні квартирні двері.

Один із найцікавіших під’їздів – у так званому «будинку з Меркурієм» на вулиці Лесі Українки. Оригінальне планування коридору, верхній світловий ліхтар, білі мармурові сходи, ковані металеві тримачі перил, автентичні ручки дверей, а також дверцята вентиляційного каналу із зображенням сажотруса з драбиною. Все це можна знайти у під’їзді, вхід у який – з боку вулиці Лесі Українки.

Цей будинок збудували в середині 1920-х років за кошти акціонерного товариства «Гранберг і Грінберг Стокгольм-Петербург». Це один із найкращих прикладів модерну в Луцьку.

Ще один цікавий під’їзд – у приміщенні «Укртелекому» на вулиці Кривий Вал. Орнамент сходів із чорного і білого мармуру, цікаві закручені дерев’яні поручні, конструктивістські металеві «прольоти».

А в під’їзді будівлі на Пушкіна, який збудували для працівників пошти у тридцятих, збереглися навіть двері з отворами для листів та газет. Отвори, правда, уже не функціонують, але крізь фарбу можна ще прочитати «Listy. Gazety».

Не менш цікавими бувають і вхідні двері, які залишилися з тих часів. Колись було прийнято і модно влаштовувати двері з дерев’яною різьбою або, принаймні, якимось орнаментом. В Луцьку трапляються старовинні двері з різьбленими вазами, квітами, рослинним орнаментом. Бувають і просто геометризовані форми.

У наш час це цікаво і дивно, бо з певних причин сьогодні ніхто не хоче ставити двері з живих матеріалів авторської роботи. Різьблені елементи на фасадах міських будинків давно відійшли в минуле. І тим ціннішим це минуле є сьогодні.

* * *

У дні відзначення річниці Волинської трагедії легко сприйняти викладену вище «польську» тему спотворено, знайшовши у ній щось вороже, «окупаційне», чуже.

Не шукайте цього тут. Ми хотіли всього лиш показати ще одну грань цікавої, глибокої і складної історії Луцька.

Але якщо мова вже зайшла про українсько-польські конфлікти, то маємо сміливість стверджувати, що вони – всього лиш окремі, ба навіть виняткові моменти на широкому тлі співжиття багатьох національностей на Волині. Не варто «звужувати» історію: насправді вона більш цікава і мирна. «Польський» Луцьк сьогодні - один з доказів цього.

Олександр КОТИС (ВолиньPost)

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.