вхід реєстрація

Звіть мене інакше: чому лучани вигадують собі імена?

Звіть мене інакше: чому лучани вигадують собі імена?
Подекуди у молодіжних колах стало геть звичним користуватися псевдонімом замість справжнього прізвища, або ж імені. Важливу роль у тому відіграли соціальні мережі, де оригінальне псевдо завжди вирізняє тебе серед маси ань, юль, іванів і степанів.

Часто псевдо не згідне просто жити в інтернеті, а приклеюється до людини і в реальному житті.

Нижче – розповідь про деяких носіїв оригінальних псевдонімів. Ми спробували зрозуміти: чому молодим людям більше подобається власне псевдо, аніж родове прізвище та ім'я.

Сергій Нескажу, журналіст, 19 років

Виявляється, у Луцьку немає жодної людини з прізвищем Нескажу. І хоч у моєму випадку Нескажу - не прізвище, а псевдонім, я все ж надіявся на те, що принаймні одна з двохсот тисяч осіб володіє таким прізвищем.

Сергій Нескажу
Сергій Нескажу


Псевдонім у мене з'явився, відколи вперше довелось реєструватись у соціальній мережі. Пам'ятаю, це було у жовтні 2009-го року. Я тоді страшенно соромився свого прізвища і не хотів його розголошувати. Але від мене вперто вимагали написати щось у стрічці "Фамилия". Я й подумав: не казатиму справжнього прізвища. Врешті, так і залишив - Нескажу.

У мене було безліч кумедних ситуацій через псевдонім. Добре пам'ятаю останню, яка трапилась у Львові. Це був концерт американського гурту.

Стою на вході. У мене безплатний вхід, тому квитка не маю. Щоб потрапити всередину, треба всього лише назвати своє ім'я та прізвище.

Краєм ока помічаю, що в охоронця на папері записаний як Сергій Нескажу. Так і називаюся.

Охоронець відразу не зрозумів і подумав, що це я так із ним жартую. Намагаюсь переконати, що у мене дійсно таке прізвище. І тут раптом інший охоронець кидає геніальну репліку: "У нього, мабуть, не вперше проблеми через таке прізвище. Пропускай".

Зю Побережнюк, фрілансер, 23 роки

Взагалі, псевдо з'явилось у мене ще в старших класах, але активно почала ним користуватися з другого курсу університету, з 2008-го року.

Воно мені наснилося, тільки в оригіналі мене звали Зюзя. Згодом скоротила його до більш солідного, як на мене, варіанту - Зю.

Зю Побережнюк
Зю Побережнюк


Власне прізвище мені дуже подобається. Іноді незнайомці при зустрічі у мене запитують: "Це Ви Зю Побережнюк?"

До речі, щодо прізвища, то його я точно ніколи не зміню. Навіть, якщо коли-небудь вийду заміж.

Через псевдо при знайомстві обов'язково перепитують: "Як-як? Ю? Дзю?" Інколи доводиться пояснювати по буквах, хоча, скільки там тих букв...

А ще в 19 років я хотіла змінити ім'я в паспорті. І коли прийшла в районний РАЦС, то працівниця була в шоці. Спочатку всіляко мене від цього відмовляла, а потім заявила, що не може змінити ім'я на "Зю". Мовляв, такого імені не існує в якійсь міфічній книзі імен, це - просто склад і він нічого не означає.

Але я все ж хочу змінити ім'я в паспорті, тільки тепер зміню на подвійне.

Небо Міріам, художниця, 20 років

Псевдонім я взяла десь 3 роки тому. Ідея з'явилась у мене випадково, коли я мила посуд. Кажуть, що всі геніальні ідеї приходять, коли мозок відпочиває. Раніше у мене була маса псевдо-імен. Кожен називав мене так, як йому заманеться. Одного разу на фестивалі назвали небом. Мені це чомусь добре запам'яталось. Так Небо стало частиною псевдоніму.

Небо Міріам
Небо Міріам


Ніколи не зустрічала ідентичного словосполучення чи псевдоніму. Наш мозок запам'ятовує все абсурдне. Думаю, моє псевдо достатньо абсурдне. З прізвищем я змирилась і сприймаю його як належне. Як зовнішність і все те, що можна підправити, але не зовсім змінити.

На роботі директори називають мене Міріам. А родичі не розуміють, чому я себе так називаю. Час від часу я можу продавати свої картини зі словами: "Це намалювала відома художниця - Небо Міріам (в ситуації, коли ті люди мене не знають і ніколи не бачили)". Виступаючи, ніби власним менеджером.

Лєна Буш, студентка, 17 років

Псевдо з'явилось у мене три роки тому. За цей час воно вже встигло до мене "прирости". Якщо чесно, то я вже й не пам'ятаю, як саме з'явилась така ідея. Було бажання змінити прізвище, і я взялася підбирати всілякі різні. Метою було знайти щось таке, що б непогано звучало. Зупинилась на цьому.

Лєна Буш
Лєна Буш


Не люблю свого прізвища. При звучанні цього слова (прізвища) мене ніби струмом вдаряє. З кумедного було, що люди перепитували, чи то моє справжнє прізвище. А чогось цікавішого не було.

Лєна Космос, дизайнер, 20 років

Псевдо у мене завелось в 16 років, як це зазвичай буває. Це сталось у ті роки, коли вираз "детка, ты просто космос" ще не був мейстрімом. І ця фраза приклеїлась, як гумка до кросівок.

Лєна Космос
Лєна Космос


Справа у тому, що не я себе нагородила таким псевдонімом, це все витівки моїх друзів. Бо я у них асоціювалась з чимось загадковим, незвичайним і безмежно захоплюючим.

Не можу пригадати якийсь конкретний кумедний випадок, який трапився через мій псевдонім. Але те, що я завжди в центрі уваги - це факт, можливо, справа не тільки в псевдонімі. А щодо справжнього прізвища, то воно у мене рідкісне. Я ним пишаюся, як і своїм родовим корінням.

Роман Машрум, художник, 22 роки

Зазвичай псевдоніми використовують, щоб автор міг приховати своє справжнє ім’я чи прізвище, коли йому це з тих чи інших причин ставало необхідно. Проте я нічого не приховую. Я взяв псевдо для того, щоб підписуватись на портретах. Щоб прізвище звучало краще, я переклав його на англійську. Так постав псевдонім - Машрум. Це було п'ять років тому. Тоді я не задумувався над тим, щоб це лунало модно чи якось незвичайно.

Роман Машрум
Роман Машрум


Справжнього прізвища не варто соромитись. Мені, наприклад, воно подобається, але у моєму випадку є кілька художників з таким самим прізвищем.

Курйози через псевдонім траплялись зі мною багато разів. Наприклад, кілька днів тому Сергій Радкевич передав мені зі Львова посилку, вказавши на ній "Роман Машрум". Коли я пішов її забирати і показав паспорт, у якому написано "Роман Гриб", провідник відмовився віддавати пакунок. Довелося довго пояснювати, в чому справа.

Іра Сумірка, перекладач, 26 років

Суміркою мене називають десь з 2006 року. Слово "сумірка" я знайшла в одній книзі, яку колись прочитала. Та це було давно і зараз я не зовсім розумію, чому його взяла. А взагалі, то в перекладі з японської слово "сумірка" означає фіалка. Тільки спочатку було Суміре.

Ірка Сумірка
Ірка Сумірка


А потім один друг якось назвав мене Ірка Сумірка, так воно приклеїлось і понеслось. Досі переважно так мене називають знайомі і друзі. Сама я не дуже популяризую свій псевдонім і рідко його використовую при знайомстві з новими людьми.

Власне прізвище ще донедавна мені зовсім не подобалось. Хоча, зараз я вже краще ставлюсь до нього, ніж раніше. Жодних курйозів пов'язаних з моїм псевдонімом, на жаль, не було.

Записав Сергій НЕСКАЖУ
Фото Олександра КОТИСА
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 25
  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Дибіли, що тут скажеш, цураються свого прізвища, таких треба на суху грушу вішати!!!
Відповісти
Правильно!
Свего не цурайтеся.
А то:
"Сегодня парень слушает джаз,
а завтра Партию Регионов продаст!"
Відповісти
"чому лучани вигадують собі імена?" хіба тільки Лучани?
"молоді дюди" хіба тільки молоді?
скажу що завжди (з покон віків) так було. коли людям давали, або ж вони самі придумували собі "імена" і нічого дивного тут немає
Відповісти
абітурієнтки в цей час (кінець жовтня) не може бути, вона або студентка, або працює, або безробітна. Абітурієнт - це той, хто вступає до вишу, або є випускником школи на даний момент
Відповісти
Матеріал, мабуть, літній - всі у майках і шортах... Ось вам і "абітурієнтка")))
Відповісти
на мінус натиснув випадково. Хотів ваш коментар "лайкнути"
Відповісти
Приймається!)
Відповісти
не знаю як зараз, але колись при нашій східноєвропейскій бурсі були курси підготовки до вступу на певний факультет і навчатись там можна було після 9-го класу,поки не закінчиш 11-й. заняття були в другій половині дня два рази на тиждень і називали їх абітурієнтами.
Відповісти
Друге ім"я як оберіг, як початок нового життя, як частина минулого... чому б і ні)
Відповісти
То ті самі люди з "стильного Луцька"?
Відповісти
перегляньте усіх героїв рубрики. не знайдете жодного з тих, що є у цьому матеріалі)
Відповісти
А де ваша рубрика про Стильний Луцьк?
Відповісти
одні ті самі люди у всіх рубриках)
Відповісти
Це представники "богеми" (на їх власну думку).
Відповісти
Епатаж не більше. Надто бояться бути такими як всі, тому доводять це до абсурду.
Відповісти
А шо жалко?
То СТАТЕВИЙ Луцьк гарує!
Відповісти
Не рухайте креативну молодь, то є така найвища місія оригінально вNї6нутиsь серед сірої маси безпроствітних лучан.
Відповісти
що реально це все є:
Смежное с псевдонимией явление — обязательное или полуобязательное использование в некоторых социокультурных группах (уголовный мир, молодёжные субкультуры) особых имён или прозвищ (на своём жаргоне эти прозвища также называют «клички», «кликухи» или «погоняла»), не совпадающих с официальными. К этому явлению ближе всего использование никнеймов вместо имён при коммуникации в Интернете.
Відповісти
Типові гуманітарії, творчі люди...
А шахтарям та слюсарям нема часу вигадувати собі якісь псевдоніми
Відповісти
Я нерозумію нащо взагалі про це писати це нецікаво
Відповісти
А Колоса чого не взяли?
Відповісти
Звичайний підлітковий ”випендрьож”. Не ім’я красить людину, а людина - ім’я.
Відповісти
а окремі яничари ще й прізвища родини цураються
Відповісти
добре хоть не ЧЛЄНІН...
Відповісти
чудова і цікава оригінальна ідея. можна було і історію зачепити та літературу, де псевдо основа творчості.
люди якого цього не приймають мають просто обмежене світосприйняття.
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні статті
Звіть мене інакше: чому лучани вигадують собі імена?
30 жовтня, 2013, 08:42