вхід реєстрація

Як голосували «за совєтів»

Як голосували «за совєтів»
В Україні вже так повелося, що після кожних виборів лунають голоси експертів, громадськості, опозиціонерів про те, що результати голосування сфальсифікували, що відбулося вкидання бюлетенів, що скуповують голоси, що в людей низька свідомість…

Погляньмо хоча б на останні довибори до Луцької міськради. І тут, за словами Михайла Шелепа, не обійшлося без махінацій.

Звичайно, нам потрібно прагнути до вільних і прозорих виборів і не допускати будь-яких посягань на право людини обирати і бути обраною. Українці заслуговують на це.

Але всі вкидання бюлетенів, фальсифікації, підтасовки результатів, адмінресурс, скуповування і т.д. з погляду історії Волині виглядають, наче дитяча іграшки. Бо 74 роки тому, восени 1939 року тут відбувалося голосування, що за своєю суттю стало суцільною фальсифікацією.

«ОБІЦЯЛОСЯ ДЛЯ ВСІХ ЗОЛОТІ ГОРИ...»

17 вересня 1939 року Друга світова була вже у розпалі. Пройшло лише 17 днів, а поляки з останніх сил стримували наступ німецьких сил вже у самій Варшаві. Саме цього дня «радянський уряд дав розпорядження Головному командуванню Червоної армії дати наказ військам перейти кордон і взяти під свій захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусі».

Звичайно, такі дії СРСР польський уряд сприйняв як зраду, але, зрештою, тоді вже думка поляків мало кого цікавила. А на Волині із вступом перших частин «червоних» почалося будівництво «нового світлого майбутнього».

Ось як описує зустріч радянських частин на Ківерцівщині волинська письменниця Надія Корнійчук у книзі «Сонячна борозна»:

«Запам’яталась всезагальна ейфорія. Радість, стриманість пульсувала від кожного червоноармійця. Широкорозкриті роти в «щирому» сміхові, в шапках з пупами – будьонівках з червоними зірками на козирках… Відбувалися по селах мітинги, сходи селян. Обіцяли золоті гори. Дехто інстинктивно відчував, що все те брехня…»

У Луцьк радянські частини вступили 19 вересня 1939 року по Дубенській дорозі (зараз вулиця Дубнівська). Цікаво, що при вході в місто вони зустріли польський гарнізон, однак сутички між військами не сталося. Ще 17 вересня президент Польщі Ігнацій Мосцицький видав указ «радянській військам спротиву не чинити». Тому польській та радянські військові просто розминулися. Луцьк «здали» Червоній Армії без жодного пострілу.
Радянські солдати оглядають трофейну польську зброю. Фото з сайту history-ua.livejournal.com
Радянські солдати оглядають трофейну польську зброю. Фото з сайту history-ua.livejournal.com

Щоб «зберегти обличчя» і легалізувати новостворені органи влади, радянська адміністрація почала організацію виборів до Народних Зборів Західної України. За колонами «визволителів» йшли частини НКВД, що формували органи влади з місцевого населення та активістів зі Сходу.

Ще до входу радянських військ у міста і села Волині там за підтримки НКВД почали формувати ревкоми (революційні комітети) з колишніх членів Комуністичної партії Західної України. Адже західноукраїнських комуністів розпустили у 1938 році, а тепер частину з них використовували як новоспечену «еліту». Вже 18 вересня ревкоми були у Луцьку, Ковелі, Любомлі.

Волинський історик Микола Кучерепа у книзі «Волинь 1939-1941рр.» пише, що для поповнення місцевого партактиву із радянської України прислали біля 2000 працівників. У населених пункту почали формувати тимчасові управління з політпрацівників, військових, НКВД, робітників та окремих інтелігентів.

Радянська адміністрація поспішала провести голосування за входження Західної України до УРСР поки «ейфорія» від нового порядку не спала. Тому вже у перших числах жовтня почали формувати списки виборців. Микола Кучерепа пише, що у Луцьку 62 реєстратори 4 дні обходили будинки і вносили людей до нового реєстру.

Багато лучан уникали такої реєстрації. Біженці уникали внесення у списки тому, що не довіряли новій владі, польське населення міста ігнорувало реєстраторів через антирадянські настрої. Тому списки, звичайно, вийшли далеко не повними, у них не було «неправильних» прізвищ.

Через війну та великий попит на товари першої необхідності в магазинах волинських міст і сіл виник дефіцит. Щоб його подолати із держрезервів СРСР виділили спеціальні партії товарів першої необхідності. Газета «Вільна праця» 10 жовтня 1939 року писала: «для кращого постачання населення… відправили такі речі: солі 10800 тонн, сірників - 17 вагонів / 1400 тисяч коробок/, гасу – 1500 тонн, махорки – 36 вагонів». З них у Луцьк потрапили 1200 тонн солі, 300 тонн гасу і 4 вагони махорки.
Любов, до смерті… З сайту istpravda.com.ua
Любов, до смерті… З сайту istpravda.com.ua


«ВИБОРИ,ВИБОРИ! КАНДИДАТИ - …»
Вже 7 жовтня офіційно опублікували положення «Про вибори до Українських народних зборів Західної України». Цей документ за своїм змістом справді сповнений «духом демократії». Так, у статті №1 положення йдеться:

«Вибори депутатів до Українських народних зборів Західної України проводяться на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні».

Стаття №5 спеціально закріплювала права жінок: «Жінки користуються правом обирати і бути обраними на рівні з чоловіками».

Згідно положення право висувати кандидатів забезпечувалося за сільськими комітетами, тимчасовими управліннями, зборами робітників на підприємствах, зборами робітничої гвардії та інтелігенції.

Вибори були призначені на 22 жовтня. Всіх кандидатів мали зареєструвати не пізніше, ніж за 5 днів до їх початку, тобто до 17 жовтня. Їх висували по кожному з 1495 округ, на які поділили всю Західну Україну.

Оскільки радянська влада ще не встигла запровадити в Західній Україні новий територіальний поділ, округи ділили на основі старих польських кордонів між воєводствами, повітами та гмінами.
 Волинь у складі Польщі. Такі ж кордони між повітами збереглися до грудня 1939 року. З вересня до грудня 1939-ого територія Луцького, Ковельського, Володимирського, Горохівського та Любомльського повітів офіційно називалася Луцька область
Волинь у складі Польщі. Такі ж кордони між повітами збереглися до грудня 1939 року. З вересня до грудня 1939-ого територія Луцького, Ковельського, Володимирського, Горохівського та Любомльського повітів офіційно називалася Луцька область

Територію Луцького повіту згідно положення «Про вибори Українських народних зборів Західної України» поділили на 62 округи. Десять з них знаходилися в Луцьку. Кожна округа в обласному центрі мала свою власну назву, відповідно до традиційного найменування території.

Так, у Луцьку були Островська, Центральна, Вулно-Бивацька, Військова, Шопенівська, Яровицька, Садова, Шевченківська, Краснянська та Гнідавська округи. Зазначимо, що округи поділили саме так, бо згідно постанови про вибори, кожна повинна була містити приблизно 5 тисяч виборців. На практиці це правило часто порушувалося.
Орієнтовні межі Центральної виборчої округи у місті Луцьку під час виборів до Народних зборів Західної України. Карта з сайту lvivcenter.org
Орієнтовні межі Центральної виборчої округи у місті Луцьку під час виборів до Народних зборів Західної України. Карта з сайту lvivcenter.org

Повний список округ та населених пунктів, що до них відносилися, був опублікований в офіційних виданнях, зокрема у газеті Луцького тимчасового управління «Вільна праця». Для цього 10 жовтня 1939 року випустили спецвипуск. Цікаво, що поряд із списками виборчих округ у цьому ж номері газети опублікували текст промови Гітлера в Рейхстагу із схвальними коментарями.

Щоб висувати кандидатів у Народні збори жителі місті і сіл Волині, робітники підприємств, кооперативів сходилися на «урочисті збори». Одне з таких дійств описав у газеті «Молода гвардія» від 19 жовтня 1939 року луцький журналіст Ліберман:

«В цей день приміщення шостої школи Луцька було переповнене. Тут зібралися виборці 18 виборчої дільниці Садового виборчого округу міста… першим виступив молодий робітник товариш Гельдман… народи Західної України переповнює радість, незабутні дні… ми почали будувати нове щасливе життя… тому я пропоную першим кандидатом у депутати Народних Зборів обрати вождя і вчителя, друга трудящих всього світу товариша Сталіна!».

Варто зауважити, що насправді Сталіна ніхто в депутати не висував. Це був пропагандистський фокус, коли на кожній дільниці перед тим, як підтримати реального висуванця від більшовиків, пропонували підтримати Сталіна, щоб був ще один привід почути «радісні і довго не стихаючі оплески» диктатору.

Радянські пропагандисти придумували також оригінальні способи агітації. Так, 14 жовтня з Києва у Західну Україну вирушив агітпоїзд, сформований політвідділом Південно-Західної залізниці СРСР. Ось як його описували журналісти «Молодої гвардії»:

«Агітпоїзд складається з 10 вагонів, туди входять: вагон-музей Т. Г. Шевченка, вагон-клуб, вагон-редакція, вагон-електростанція. В складі агітпоїзду ще є звукова кінопересувка з запасом картин, радіовузол, патифони і радіоли».
Радянський агітаційний плакат. Червоноармієць вбиває орла, що «символізує панську Польщу». Жовтень 1939 року
Радянський агітаційний плакат. Червоноармієць вбиває орла, що «символізує панську Польщу». Жовтень 1939 року

Також видавали брошури для «трудящих Західної України і Західної Білорусі з оповіданнями і нарисами про вільне життя трудящих країни Рад». На Волині ці брошури мали досить специфічні назви: «Нові професії для трудящих євреїв», «Відродження жінки», «Євреї-залізничники».

Газети рясніли заголовками про висунення нових кандидатів «з народу»: «колишня батрачка – кандидат у депутати», «колишній пастух – директор заводу». Звичайно, у кожній окрузі під пильним оком НКВД на постановочних зборах висували одного кандидата від комуністів.

Крім того, їм практично не було кому скласти конкуренції. Адже, як пише волинський історик Микола Кучерепа у книзі «Волинь 1939-1941рр.», ще у вересні від 20 до 30 тисяч керівників політичних партій, діячів громадських організацій, відомих представників кооперації, науковців, журналістів, творчої інтелігенції, які діяли в Західній Україні, «проголосували ногами», тобто виїхали на окуповані німцями території Польщі.

Щоправда спротив був. Підрозділи ОУН, які продовжували діяти у підпіллі, розгорнули контрагітацію та робили спроби зірвати виборчу кампанію.
Антирадянський плакат ОУН. Напис: : «В СССР всі живуть з праці рук. Партія - з двох пальців, робітники - з трьох, інтелігенти - з чотирьох, селяни - з п'яти».  З сайту istpravda.com.ua
Антирадянський плакат ОУН. Напис: : «В СССР всі живуть з праці рук. Партія - з двох пальців, робітники - з трьох, інтелігенти - з чотирьох, селяни - з п'яти». З сайту istpravda.com.ua

Для агітації за радянську владу залучали навіть школярів і гімназистів. Так, з двохсот учнів Луцької української гімназії до агітації залучили більше ста. Агітаторів також присилали із східних регіонів України щоб вони розповідали «западенцям» як «добре живеться в країні Рад».

Цікаво, що волиняни часто скаржилися на безграмотність і безкультурність засланих агітаторів. Так, священик села Романів Луцької області Максим Федорчук писав:

«Що стосується вільної пропозиції, то коли селяни з приходом совітів дещо навіть і говорили, але виявилося, що краще мовчати, якщо хочеш жити…
Коли слова агітатора мало діяли на вуха, то роздавали газети. Інколи їх сам читав представник з району. Виявилося, що до нас агітатори приїжджали в основному малописьменні! Як соромно слухати таке каліцтво української мови! Не дивно – жиди…»

Ну і фінальним акордом перед виборами стала «масова демонстрація визволеного народу» у Луцьку 21 жовтня. За повідомленнями радянської преси, на неї прийшли 40000 людей з усієї області. Ось як описує демонстрацію газета «Молода гвардія»:

«Рушили перші колони демонстрантів. З радісними посмішками на обличчі йдуть чоловіки, жінки, старики і діти… В колонах демонстрантів пліч-о-пліч з визволеним народом ідуть бійці і командири славної, непереможної Червоної Армії. Дружба народу з Червоною Армією – міцна і непорушна! (насправді війська в колонах йшли не для дружби, а щоб хтось із «щасливих лучан» не додумався кричати не ті лозунги – авт.).

«На українській, польській, єврейській мовах написані лозунги… зміст лозунгів – це любов до вождя трудящих всього світу товариша Сталіна, до Червоної армії, що принесла народам Західної України щастя і радість… могутнє «ура» перекочується з колони в колону, українці, поляки, євреї – весь народ вітає визволительницю…»
Класична радянська демонстрація. Цікаво, що вже тоді існувала практика підсилати в колони демонстрантів таких собі «тітушків», тобто працівників НКВД чи просто найманців, що швидко усували «небажаних» людей з натовп.
Класична радянська демонстрація. Цікаво, що вже тоді існувала практика підсилати в колони демонстрантів таких собі «тітушків», тобто працівників НКВД чи просто найманців, що швидко усували «небажаних» людей з натовп.


ДЕНЬ ВИБОРІВ
Ще звечора 21 жовтня виборчі дільниці почали готувати до голосування. «Багато квітів, лозунгів, плакатів, портретів товариша Сталіна, керівників партії та уряду було розвішано жінками і молоддю» - так описує газета «Вільна праця» дільницю №58 Олицької округи.

Згідно положення «Про вибори Українських народних зборів Західної України», голосування мало тривати з 6 ранку до 12 вечора. В з самого початку голосування о 6:00 біля дільниць було багато людей. «Вільна праця» так писала про початок голосування в Олиці:

«До будинку, де міститься третя дільниця, прямує організована колона виборців. Червоний прапор гордо майорить над їх головами. Привітавши виборців, голова дільничної комісії оголосив про початок голосування… першою голосує старенька бабуся Юсим. Їй 103 роки. Але сьогодні, коли святкує увесь визволений народ… бабуся Юсим прийшла на дільницю щоб віддати голос… за радянську владу».

«В ніч на 22 жовтня в чотирьох жінок виборчої дільниці №3 народилися діти. Матері переживають велику радість, що їх діти народилися в такий щасливий час… члени виборчої комісії прийшли до кожної з них додому, поздравили і тут же на місці допомогли опустити бюлетень в урну».

А тим часом на дільниці в Рожищі «85-річна бабуся Кобзар з любов’ю дивлячись… на портрет великого Сталіна, сказала: - Батьку ти наш рідний! (Сталіну тобі було тільки 60 років, - авт.) Спасибі тобі за те, що ти повернув нам життя, що ти назавжди визволив нас з неволі тяжкої!».


Ролик про вибори до Народних зборів Західної України. Режисер: Олександр Довженко.

Голосування у Луцьку за радянським сценарієм мало проходити «з піснями і танцями». Тому «готуючись до виборів, молоді виборці Краснянського виборчого округу №9 вивчали радянські пісні «Пісня про Сталіна», «Якщо завтра війна».

Радянська пропаганда підкреслювала, що їх кандидати походять «з простого народу». Особливо цінувалася «мученицька» біографія, коли та чи інша особа постраждала від польської влади. У таких шанси стати кандидатом у Народні збори дуже зростали.

Ось як описує заслуги кандидата від 224 округу(один з округів Володимира-Волинського) газета «Молода гвардія»:

«…За столом сиділа молода дівчина т. Ресельс Рухля. Їй лише 20 років. Вона дочка бідного маляра, який ледве заробляв на шматок хліба. Польська шляхта тримала т. Ресельс 17 місяців у тюрмі за те, що вона підняла голос гніву проти рабства і неволі. Робітники млина висунули тов. Ресельс кандидатом у депутати Народних зборів. Всі виборці міського виборчого округу №224 підтримали її кандидатуру (за офіційними даними підтримали 97,5% виборців – авт.)».
Виборчий бюлетень для голосування у селі Лаврів Луцького повіту Луцької області. Лише один кандидат. Фото з книги Миколи Кучерепи «Волинь 1939-1941рр.»
Виборчий бюлетень для голосування у селі Лаврів Луцького повіту Луцької області. Лише один кандидат. Фото з книги Миколи Кучерепи «Волинь 1939-1941рр.»

За даними комітету з організації виборів(аналог нинішнього окружкому), до 6 години вечора у Луцькій області проголосували 78,5% виборців. Голосування ж тривало до 12 вечора. Однак така явка була далеко не всюди. В одній з дільниць Турійська «до 6 год. всі виборці до одного опустили свої бюлетені в урни».

На момент закінчення голосування у Луцькій області проголосували 1 313 953 людини(95,44% виборців). Може здатися, що всі вони проголосували за радянських кандидатів, однак це не так. Недійсним визнали більше 21 тисячі бюлетенів. Крім того більше 100 тисяч жителів Волині викреслили у бюлетені ім’я радянського кандидата.

Протест проти радянської влади виражався не тільки у голосуванні. Так, у секретній доповіді про висловлювання та антирадянські настрої біженців із Західної України можна прочитати:

«…поляк, в минулому член КПЗУ (Комуністичної партії Західної України, розпущена у 1938 році, - авт.) Михайло Андрющенко вів антирадянську агітацію:
Я в Польщі працював по 8 годин, заробляв більше і міг прожити пів року, пропрацювавши 1 місяць. В Радянському Союзі жити гірше, ніж в Польщі. В Польщі були одні попи, тільки вони проповідували відкрито, а в Радянському Союзі – інші попи, тільки вони працюють у прихованій формі.

Прибувши з Західної України громадянка Мінебург заявила:
Радянська влада – це гірше зарази. Вона знущається над робітничим класом більше, ніж капіталістичні держави. Радянська влада давно була б повалена самими робітниками, але вона тримається тільки на сильній діяльності НКВД… при капіталізмі легше живеться, ніж тут тому, що там можна вести боротьбу з хазяїном, судитися, а тут немає на кого подавати в суд… в газетах пишуть неправду, що в СРСР живуть добре, а насправді нічого немає, не купиш нічого…»

Але все ж радянська пропаганда значно переважала, а всі протести як правило закінчувалися «кухонними» розмовами. Нижче наведені «антирадянські» висловлювання ми можемо прочитати лише завдяки доносам «свідомих громадян».

За кілька днів після виборів новоспечені депутати провели зустрічі з виборцями щоб «подякувати за довіру». Ось як зустрічалася з виборцями депутат від Краснянського округу Луцька Ірина Березіна:

«Сім годин вечора. Четверта українська школа міста переповнена… З особливою увагою слухали доповідь тов. Березіної. Вона розповіла, як народні обранці одностайно виконають наказ виборців – всі, як один, віддадуть свої голоси за встановлення радянської влади в Західній Україні, за приєднання Західної України до Української Радянської Соціалістичної республіки. Банки, велика промисловість, транспорт належатимуть народу. Поміщицькі, монастирській землі передані трудовому народу…»

На 26 жовтня радянська адміністрація прийнялася звозити 1484 новоспечених депутатів(в 11 округах обрати депутатів не вдалося) у Львів на перше засідання Народних зборів Західної України. Засідали 26-29 жовтня у Львові в приміщенні оперного театру.

Перед тим, як проголосувати за входження нових земель до УРСР, учасники Народних зборів вислухали багато виступів різних депутатів. Відзначилися тут і волиняни. Ось фрагменти із виступу депутата від Луцької області Максимова на Народних зборах:

«Товариші! Ми 20 років були в ярмі польських панів та капіталістів. Вони нас пригнічували, мучили… Тепер ми вільні! Наша героїчна Робітничо-Селянська Червона Армія звільнила нас… Тепер у нас назавжди буде майоріти червоний прапор… я як депутат, обраний робітниками, висловлюю волю робітничого народу й голосую за те, щоб приєднати Західну Україну до квітучої Радянської України!».

Вже 27 жовтня Народні збори прийняли декларацію про офіційне встановлення радянської влади в Західній Україні, монополію компартії, входження Західної України до УРСР, націоналізацію банків і великої промисловості. 28 жовтня «відібрали» землю в монастирів та вищих польських урядовців.
Петиція про входження Західної України до УРСР. Навіть тут проявляється тяга до максималізму. Фото з сайту borodulincollection.com
Петиція про входження Західної України до УРСР. Навіть тут проявляється тяга до максималізму. Фото з сайту borodulincollection.com

Через 19 днів, 15 листопада 1939 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР «погодилась прийняти» західні землі. Так Волинь, як і Львівщина, Тернопільщина та Станіславівщина(тепер Івано-Франківщина), увійшла до СРСР. Комусь це приєднання принесло користь, хтось поплатився життям в таборах ГУЛАГу.

Але якими були б результати, якби волинян та й жителів Західної України загалом тоді реально запитали, чи хочуть вони насправді до «країни Рад»?

Антон БУГАЙЧУК (ВолиньPost)

Теги: історія
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 6
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Як би не це, то ти тут базлати не змiг би.
Відповісти
Ось що писав Богдан Ярош у своїй монографії «Сторінки політичної історії західноукраїнських земель 30-50-х років ХХ століття».

В нижчевказаному уривку він описує другу половину 40-х років.

====

Відомий письменник Анатолій Дімаров, який в той час був кореспондентом газети «Радянська Волинь», так описує проведення виборів в одному із сіл: «Рано о восьмій у супроводі яструбків почали приходити люди… Лейтенант не дарма лазив на горище. Він просвердлив над обома кабінами по дірці, посадив над кожною по енкаведистові з добре потовченою крейдою в бляшанках. Зайде дядько до кабіни, стане щось писати в бюлетені, а із стелі йому на шапку чи голову сиплеться крейда. Вийде, проголосувавши, на двір, а тут енкаведешники: – Ану, наклонись! Чиста шапка чи голова – чеши, чоловіче, додому, а якщо посипана крейдою – паняй до машини!»

«А перед вечерою, – продовжує А.Дімаров, – замкнувшись, висипали бюлетені з урни, стали підраховувати голоси. В тому відрахуванні брали участь ц члени комісій, і представники району, і навіть лейтенант, що походжав, заглядаючи їм за плечі. Він же й забрав усі бюлетені з написами, сховав до планшета. Серед тих бюлетенів лише один був із вдячністю товаришеві Сталіну (голова мене не підвів), на решті ж написали таке, що страшно було читати. Суцільні прокльони. Порахували зіпсовані бюлетені, дістали натомість нові, привезені про всяк випадок з району, стали писати на них патріотичні гасла.

– Дев’яносто дев’ять відсотків, – підсумував голова. І до секретаря, що писав протокол:

– За кандидата блоку комуністів і безпартійних проголосували дев’яносто дев’ять відсотків.

Цим і закінчилося голосування у тому глухому селі.

====

Оригінальне посилання в книзі Яроша:

Волинь. – 1998. – 10 берез.
Відповісти
Цікаво пише Ярош, але він викормлений в радянському кориті. Зав. відділом освіти обкому партії, а потім з наукового комунізму переформатувався в політологи. А за совєтів як би не голосували, а таке лайно, яке сьогодні сидить в деп. кріслах міськради, не вибирали.
Відповісти
Одни выборы (тем более выборы 1939 г. в Западной Украине) - это не показатель. Советские выборы далеки от современных канонов. Но говорить, что выбирали только ставленников партии было бы преувеличением. Партийное руководство задавало общие параметры (проценты рабочих, служащих, мужчин, женщин, ...) и спускало их вниз. Далее на предприятиях и в организациях выдвигали кандидатов. Как правило, стремились выдвигать тех, кто имел свою точку зрения (в рамках общего курса) и умел ее отстаивать. Затем партийные органы оценивали и отбирали лучших (с их точки зрения) среди выдвинутых кандидатов. А уж после этого согласованные кандидаты получали 99% поддержку. Как правило, это были вполне достойные и уважаемые люди. И дискуссий при принятии решений в Советах хватало. Просто эти споры не выносили на публику.
Відповісти
Треба проводити референдум на від'єднання Західної України від нинішніх совєтів. А Схід хай собі човпеться з паном Януковичом,Кернесом, Добкіним та іншими "ДЄМОКРАТАМИ"
Відповісти
Треба проводити референдум на від'єднання Західної України
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час