вхід реєстрація

Цитатник. Режисер фільму «Поводир» Олесь Санін

Цитатник. Режисер фільму «Поводир» Олесь Санін
Уродженець Волині Олесь Санін – відомий український кінорежисер, актор, оператор, продюсер, музикант і скульптор. Заслужений артист України, лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка.

Без перебільшення, його фільм «Поводир» сколихнув українське суспільство. Люди займають черги до кас, аби купити квиток на показ фільму в кінотеатрах.

7 листопада 2014 року у Луцьку Олесь Санін презентував свою нову роботу – історичний драматичний фільм «Поводир», який розповідає про події 1930-х років в Україні у часи індустріалізації, напередодні Голодомору й репресій української інтелігенції.

Кобзаря Івана Кочергу у фільмі «Поводир, або Квіти мають очі» зіграв український актор Станіслав Боклан, а його поводиря Пітера ШемрокаАнтон Грін, американець українського походження.

«Поводир» номінований від України на здобуття премії «Оскар» 2015 року у номінації «Найкращий фільм іноземною мовою».

Картина за допомогою тифлокоментаря адаптована для перегляду незрячими глядачами.

ТРЕБА ЗНАТИ, ЧОГО ТИ ХОЧЕШ

Назва фільму «Поводир». «Заплющ очі, дивись серцем» – це слоган, який ми виставили на самі плакати, як заклик до глядача. Ми хотіли закликати людей дослухатись до самого себе, спробувати відсторонитись від пропаганди, спробувати відсторонитись від всього того намулу, який ллється на нас сьогодні. А можемо ми це зробити тільки зупинившись, тобто заплющити очі й почути цей світ. Спробувати його на дотик, на запах. І тут більше правди, ніж як ми його зараз бачимо.

***

Дуже багато мудреців були людьми незрячими, тому що вони бачили світ серцем, вони не бачили очима, хто перед ними: багатий чи бідний, журналіст чи олігарх. Вони бачили світ і людину серцем. Для них було важливо, йде до них людина з добром чи злом, для них був важливий вчинок, який людина робить, як вона спілкується з ними. І тільки віра твоя і в себе і в власні сили, те, що навколо тебе, дозволяє тобі жити словом правди.

***

Цей фільм художній. Придумана у ньому історія власне хлопчика-іноземця, який став поводирем одного з незрячих бандуристів. Все інше – реальні факти, це правда про те, що з нами сталося і в 30-х роках, і про те, що з нами відбувається зараз. Це реальні історії, реальні факти знищення української інтелігенції, української культури, українців під час Голодомору, знищення музики, знищення носіїв духовності та культури, носії правди, якими були кобзарі в усі часи.

***

Велика частина роботи актора – це довіра самій інтуїції, це віра в саму історію. Всі думають, що Станіслав Боклан грав у лінзах і зразу став таким хорошим артистом. Абсолютно ні. Це дуже складна робота, фантастична робота самого актора. Це, от, якраз те, в чому криється таїна акторської роботи, чому ми в це віримо, чому ми це пізнаємо.

***

Не забувайте, що для актора очі – це дзеркало душі, це інструмент, яким він працює. Йому потрібні очі для контакту зі своїм партнером. Йому потрібні очі для контакту з глядачем. І актор, який позбавлений цього контакту, не може оцінити свою роботу. Це надзвичайно складна робота. Це просто страшні моральні та професійні випробування. Ти ніколи не можеш зрозуміти, як на тебе реагує партнер, режисер.

***

Актора часто надихає те, що він бачить, реакція на свою роботу. Станіслав Боклан був позбавлений цього. Йому прийшлося дослухатися до світла. Стати справді людиною із зовсім іншими видами чуттів у світі навколо себе. Це найскладніше, що довелося йому зробити.

***

У 2007 році я підписав угоду. В мене фактично був готовий сценарій, готовий до виробництва. У нас були державні кошти. Але їх почали затримувати, мінялися уряди, змінювалися вже потім президенти. Ми не мали можливості знімати. Змінювалося все навколо. І потім, коли у 2012 році в мене постало питання: «Або закрити проект, або зняти за ці гроші, яких явно не вистачало на фільм», – я вирішив, що піду з таким бюджетом в кіно (16 мільйонів гривень, – ред.).

Я переписував сценарій, переписував обставини, тому що я втратив багатьох акторів, тому що хтось помер, хтось просто не міг зніматися в фільмі, хтось вже просто для мене виглядав абсолютно інакше. Фактично, цей фільм я починав наново і все робив для того, щоб розповідати історію зараз і сьогодні, а не свою згадку про те, коли я його придумав.

***

Це був складний час, але мене мої вчителі вчили чекати, вчили терпіти, вчили не зраджувати власним переконанням і власному задуму та йти до кінця.

***

Для того, щоб не перегоріти, треба знати, чого ти хочеш, ставити для себе якісь маркери. Власне, працювати з цим матеріалом. Він мусить бути для тебе важливим і актуальним як для автора зараз і сьогодні. Тому я змінював повністю і сценарій, і виконавців головних ролей. Але історія сама не змінилась.

КІНО В КІНОТЕАТРАХ ПЕРЕТВОРИЛОСЯ НА АТРАКЦІОН

Я можу зробити кіно як продукт, а глядач оцінює, може він конкурувати чи ні. Правду вирішує тільки глядач. Я в цьому глибоко переконаний. Для нього знімаю кіно і тому мені дуже важливо це. І я готовий для того, що це може бути й успіхом, і провалом. Це твоя доля. Якщо ти цього боїшся, не йди в цю професію, бо кіно – твій вчинок, і в тебе не буде можливості відійти назад, сказавши: «Sorry. Я хотів…». Ні, як зробив, так зробив. Свій продукт виставляєш на публіку і ти або станеш героєм, або отримаєш гнилим помідором в обличчя, що б ти про це не думав.

***

За останні 10 років кількість фільмів виросла у десятки разів. Змінилась не тільки технологія виробництва фільмів, не тільки можливості, скажемо, намалювати все що завгодно й інтегрувати його в реальність. Глядач змінився, змінився тим, що він уже знає, що його можна обдурити. Він вже не вірить у зображення. Він знає, що герой може бути взагалі несправжній.

***

Головне, що у кожного глядача тепер у кишені з собою кіностудія. Він може зняти фільм телефоном, фотоапаратом. І просто знання цього вже вимагає від професіоналів надзвичайних вмінь. Вимагає відсіювання вже дуже багатьох ідей та історій для того, щоб його історія була оригінальною, для того, щоб вона достукалась до глядача.

***

Звичайно є проблеми, серйозна тенденція того, що зараз в широкий прокат потрапляють тільки дуже дорогі картини. А фільми середнього бюджету взагалі пропадають, їх ніхто не бачить. Це проблеми не виробничі, а уваги до публіки. Вже не тільки важливо зняти кіно. Важливо, щоб його побачили, оцінили і зрозуміли.

***

Кіно у кінотеатрах перетворилося на атракціон. Для авторських фільмів майже немає місця на екранах. Багато дуже прекрасних фільмів ніхто фактично просто не бачить. Люди часто приходять у кінотеатри, не знаючи навіть, на який фільм вони йдуть. Вони просто хочуть якось провести час. Вони купують собі відро попкорну і приходять на найближчий сеанс на фільм. Це теперішній час, це теперішня медійна історія самих фільмів. І від неправильно поставленого часу, від просто того, що ви не тоді і не так прийшли на фільм, багато фільмів мають безнадійну прокатну історію. Усім починає керувати випадок.

***

На наших очах кіно ще декілька разів змінить своє обличчя. В найближчі роки ми побачимо розшарування аудіо- візуального твору на фільми, які будуть дуже схожі на комп’ютерні ігри, на фільми, в яких ти сам можеш вибрати головного героя і йти разом з ним. Мабуть, з’являться нові технології, які будуть давати можливість вам, власне, стати частиною цього фільму. Вибирати героя, або навіть сюжет, куди він буде рухатись. Це частини індустрії розваг і вона буде рухатись у цьому напрямку.

БОРИС РЕВЕНКО ДЛЯ НАС БУВ МАГОМ

Років з дванадцяти ми з Сергієм Михальчуком хотіли знімати, щоб подорожувати світом. Нам подобались далекі краї і ми хотіли спочатку стати моряками, щоб подорожувати світом. Але в нас немає моря поруч. Треба було їхати до Одеси, чи може до Ленінграду, чи ще кудись. А це можна було тільки військовим. І невідомо: може ти будеш на підводному човні і весь світ буде в тебе закритий. Такі дитячі ще думки, але нам подобався цей світ подорожей. Та для нас здавалось це абсолютно нездійсненною мрією.

***

Коли ми були самі ще дітьми, пізніше студентами, кіностудія «Волинь», Борис Павлович Ревенко і багато людей були для нас справжніми велетами в кіно, магами, які знають, як воно народжуються. Це ж велика магія: ти береш плівку, фотографуєш, потім якась хімія, з нею щось відбувається, і ти бачиш світлину. Це неймовірна історія… Люди, які можуть показати публічно свій фільм, були для нас якісь небожителі.
Олесь Санін та Борис Ревенко
Олесь Санін та Борис Ревенко

***

І Сергій (Михальчук, – ред.) дуже багато знімав фото і хотів стати міжнародним кореспондентом в якійсь газеті. А я хотів бути режисером, але знав, що таких маленьких, як я, в режисери не беруть. Пішов вчитись спочатку на акторський факультет. Для мене дуже важливо було пізнати цю професію, пізнати, як вона живе, працює, тому що я знав, що актор – найголовніший і найважливіший. Без того, як ти не знаєш, як він живе, працює, як він грає, ти не зможеш зробити режисуру.

***

Так сталося, що ми незчулися, як самі стали для них такою ж частиною цього світу. Надіюсь, ми не засмутили своїх вчителів, своїх друзів та знайомих, не знаю…

ПРО РОБОТУ ОПЕРАТОРА НА МАЙДАНІ

На Майдані у кожного була власна історія, тому що це історія гідності кожного з нас, а не чиєїсь, свідками якої ми були.

***

Абсолютно випадково до мене звернулися мої давні знайомі, які працювали на міжнародних телевізійний каналах, які не змогли знайти оператора, який би там знімав, які відверто боялися за своє здоров’я та життя. І ми сказали: «Так, ми згодні», – і разом з товаришем одним, другим, третім ми взяли камери і пішли у саму густину подій, тому що ми знали, що це зараз і сьогодні побачить світ.

***

Це ж фактично знімалося цілодобово. Майдан не мав вихідних. Він не мав часу на сон. Там само не мали часу на сон і хлопці в чорних касках зі щитами та палками, а пізніше – зі зброєю. Тому підміняли один одного, виживали, як могли.

***

Коли революція мала своє логічне продовження, я збирався на зйомку, яка ніяк не була пов’язана з Майданом. До мене підходить мій п’ятирічний син Гордій і каже:

-Тату, ти на роботу?
-Так, – я кажу.
-Ти забув! – він побіг у шафу, вийняв мою каску, приніс і дав мені в руку. Він звик, що тато йде на роботу і бере з собою каску, жилет і так далі. Оце на мене тоді справило враження абсолютно непереборне. Я навіть не знаю, як і тепер до цього ставитись.

***

Ми зараз свідомі того, що, аби зняти кіно, коштів треба дуже багато. Це мільйони-мільйони гривень. Фільмовиробництво дуже дороге, як би ти не знімав. Для того, щоб фільм потрапив на екрани, так само треба витратити величезні гроші. І ми свідомі того, що цих же грошей вистачило б купити танк чи вилікувати сотні поранених людей. Але нам потрібні такі ідеї, нам потрібні такі фільми і така професія, щоб самим для себе розуміти, що цей фільм стане не скажу важливішим, але, принаймні, користі від нього буде так само, як від танку або від ліків, які можуть вилікувати людей і дати їм надію, дати їм силу, опору, дати їм надію на щастя, дати їм надію на майбутнє…

Довідка

Олесь Санін народився 30 липня 1972 року в місті Камінь-Каширський. У шкільні роки навчався у Луцькій гімназії № 4 та відвідував кіностудію «Волинь».

Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, 1993 року — акторське відділення, 1998 — курс режисури ігрового фільму. Стажувався у США та Голандії. З 1994 до 2000 — режисер, оператор, керівник департаменту фільмів і телепроектів в українському представництві міжнародної корпорації Internews Network.

Продюсер кількох десятків документальних фільмів (виробництво Internews Network, Canal +, Канал 1+1, НТВ, ТНТ, POLSAT, DALAS studio, IKON, PRO Helvecia тощо). Оператор кількох документальних стрічок. Режисер низки документальних й ігрових короткометражних фільмів.

Лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка за фільм «Мамай» (2003), «Срібної медалі» Академії мистецтв України та «Срібної медалі» імені Братів Люм’єр.

Розмовляла Олена ЛАНОВЕНКО (ВолиньPost)
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 6
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Ой, людоньки! І Боб примазався до Саніна! небійсь видає себе за його вчителя... а насправді Санін ходив у студію "Боривітер".
Відповісти
Крутий мужик. Знає що робить. Побільше б таких.
Відповісти
Немає такої країни - Голландія, є Королівство Нідерланди
Відповісти
писака писала
Відповісти
Без перебільшення, його фільм «Поводир» сколихнув українське суспільство. Люди займають черги до кас, аби купити квиток на показ фільму в кінотеатрах-блін думайте що писати...які черги.....
Відповісти
Людей було набагато більше, ніж на попередніх фільмах: Люсі, Дракула, Праведник, Геркулес.
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні статті
Цитатник. Режисер фільму «Поводир» Олесь Санін
17 листопада, 2014, 15:20