Каламутна, жовта і заразна. Яку воду п’ють на Волині?

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я причиною хвороб 25% населення планети є споживання недоброякісної питної води. При тому ризикнемо припустити, багато хто й далі не задумується про те, чи безпечною є вода, яку він вживає.

В Україні є міста, де пити неочищену воду просто небезпечно. Волинянам же пощастило більше – у нас з якістю питної води все не так погано. Проте спеціалісти все ж закликають бути вкрай обережними.

Де яка вода - незрозуміло

Доктор технічних наук, професор кафедри комп’ютерного проектування верстатів та технологій машинобудування Віктор Рудь, який тривалий час вивчає проблему якості питної води, стверджує: питна вода на Волині далеко не відповідає вимогам державних стандартів України.

«Вода, яку ми отримуємо з систем централізованого водопостачання, як правило не відповідає кільком важливим показникам: вміст заліза, каламутність, загальне число мікроорганізмів та наявність лактозопозитивної кишкової палички», - каже науковець.

Втім в Україні, зокрема і на Волині, немає так званої карти якості води – лабораторні аналізи питної води проводяться вибірково, лише у великих населених пунктах, та й то за замовленням.

Віктор Рудь переконує: скільки б не було запалу в науковців це дослідити, втім на голому ентузіазмі далеко не заїдеш, потрібне постійне державне фінансування.

«Не пей - козленочком станешь!»

Все ж науковці, яким цікава тема якості води, власними силами проводять лабораторні аналізи, аби дослідити воду, яка тече з кранів у квартирах і яку дістають з криниць у селах.

Науковці з ЛНТУ протягом останнього часу зробили аналізи якості питної води у 11 населених пунктах Волині, у Луцьку зокрема. Проаналізувавши отримані дані, виявили, що у всіх зразках питної води надмірний вміст заліза.

Найбільше заліза – 4,78 мг/л – виявився у селі Горки Любешівського району. Це перевищує норму майже у 16 разів. А у селі Мукошин цього ж району вміст заліза перевищує норму більше, ніж у чотири рази. І цю воду таки п’ють - іншої немає.

«У всіх випадках питна вода не відповідає нормам ДержСанПіну 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимови до води питної, призначеної для споживання людиною». На відстані 3,5-4 км каламутність перевищує норму майже у три рази, загальне залізо – у 4,5 рази, загальна твердість – у 1,5 рази, а мікробне число більше вдвічі», – розповіла науковий асистент кафедри комп’ютерного проектування верстатів та технологій машинобудування Наталія Гулієва.

«Звісно, «Луцькводоканал» обробляє воду, очищає її, як годиться. До речі, вода, яку подає «Луцькводоканал», – одна з найкращих в Україні за якістю. Але поки вона доходить до споживача, то її якість все одно істотно гіршає. Головні проблеми – застаріле водопровідне устаткування та циклічність вживання води», – вважає Наталія Гулієва.

До всього, розповідає вона, українські державні нормативи поступаються вимогливістю західним.

«От, наприклад, в нас норма по залізу 0,3 мг/л, а у Європі 0,2 мг/л. Натомість по Луцьку вміст заліза в середньому сягає 0,9 мг/дм³», – зауважила вона.

Забагато заліза – проблеми зі здоров’ям

За словами Наталії Гулієвої, при вмісті у воді заліза в концентраціях вище 0,3 мг/л вода після нетривалого контакту з повітрям окислюється і стає жовтувато-бурого кольору. Така вода викликає появу іржавих патьоків на сантехніці, відкладення у котельному і бойлерному устаткуванні. При концентраціях вище 1 мг/л каламутна вода забарвлюється у жовто-бурий колір при нетривалому контакті з повітрям. Таку воду не можна використовувати ні в питних, ні в технічних цілях.

Міністерство охорони здоров’я не дає рекомендованої величини споживання заліза. Але, безумовно, у великих кількостях залізо, як і будь-яка інша хімічна речовина, здатне викликати в організмі людини порушення і навіть патології.

Залізо людському організмові необхідне, але коли вміст заліза в організмі надмірний, то це школить підшлунковій залозі, ниркам, печінці, серцю, щитовидній залозі тощо.

Вихід єдиний – воду треба очищувати

Основний шлях пити чисту воду, незалежно від того чи ви живете в селі, чи в місті, – це використання індивідуальних засобів водопідготовки.

«Але не дешевих фільтрів, які сьогодні використовує більшість. Відпрацювавши деякий час, вони стають джерелом вторинного забрудення. А це ще небезпечніше», – розповідає Віктор Рудь.

«Найбільш перспективний шлях, на наш погляд, – це розробка і встановлення індивідуальних засобів водопідготовки. Це такі мініатюрні агрегати, які монтуються під мийкою. Схем очищення води, які можна запропонувати, є дуже багато. Це і озонування, і аерація, і ультрафіолетова обробка, і зворотній осмос тощо. Все залежить від того, наскільки і чим забрудена первинна вода», – пояснює він.

Щоправда така установка недешева – її ціна коливається від 2 до 2,5 тисяч гривень.

«Здається, що це ніби дорого, але насправді за рік таке устаткування окупиться. Бо у звичайному фільтрі за 200-300 гривень картриджі треба дуже часто змінювати – ледве не щотижня. А вони вартують від 15 до 50 гривень. І проблема більшості у тому, що картриджі змінюють не так часто, як того вимагає дешевий фільтр. А через це – вторинне забруднення води. Людина думає, що очищає воду, а насправді отримує ще гіршу», – каже професор.

* * *

Нещодавно у Луцьку нарешті відмовились від хлорування води, чого вже давно не роблять у розвинених країнах. Не так давно прийняли державну цільову програму «Питна вода України на 2011-2020 роки».

Це все дуже добре, кажуть фахівці. Але місцева влада чомусь не надто охоче йде на контакт із науковцями-ентузіастами.

Зрештою і головна причина поганої якості води лишається непідйомною – застарілі водогони та вічна нестача грошей на вирішення життєво важливих проблем.

Ірина КАЧАН (ВолиньPost)
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.