вхід реєстрація

Навіть не дали попрощатися з кораблем, - капітан останнього Луцького судна

Навіть не дали попрощатися з кораблем, - капітан останнього Луцького судна
Судноплавство у Луцьку було з давніх часів. Ще у 70-ті тут було 9 кораблів. Тоді функціонували дві господарські структури: Головне управління річкового флоту (ГУРФ), до якого належало Стир-Горинське управління, яке спеціалізувалося на перевезеннях; і Дніпровське управління водних шляхів. У 1987 їх об’єднали і зробили Волинський річковий порт. Думали, що буде добре: і держава виділятиме з бюджету фінансування і ще самі зароблятимуть з перевезень. Проте після об’єднання держава грошей не дала!

Як працювали луцькі річковики та як усе розвалювалося розповів капітан останнього луцького судна Володимир Будчик.

- Я прийшов у річковий порт «Луцьк» у 1977 році простим матросом на «Перепел». Тоді отримував 95 рублів ставки. В капітана було 135. А ще ж платили за рейси. Набігало десь до 190 рублів. Бувало, що капітани мали більшу зарплату, ніж директор пристані. То були хороші гроші на той час. В мене мама була ланковою, то мала усього 20 рублів. А працювали вахтеним методом: два тижні робили, два – вдома.

Через рік роботи пішов в армію, потім вчився в Київському річному училищі, випускало воно: стюардес, судноводіїв, механіків, командирів.

Навігація по Стиру була з березня по грудень. Інші три місяці – ремонтували. Але, якщо корабель цілу зиму стоїть на рейді, то потрібно було бути на роботі. Тоді працювало 16 зварювальників. Тут (у порту. – авт.) колись у літню пору було людей, як на Хрещатику. І кожен хотів влаштуватися матросом, бо добрі гроші платили.

Пристані були: Дубровиця (найбільша - 17 кораблів), Зарічне (13) і в Луцьку було 9 кораблів.

Було дві фірми: «експлуатаційники», які перевозили вантажі, й «шляховики», які обслуговували земснаряди, землесоси, корчувальні крани, рефульори (труби, які із земснаряда викидали землю, мул, пісок на берег). Там, де зараз супермаркет «Наш край» був затон, стояло три кораблі: «Перепел», «Яструб» і «Сокол». Саме вони ставили річні берегові знаки, а їх до речі, вдвічі більше, ніж простих дорожніх. Там правила дуже важкі. Ти повинен знати яке перед тобою йде судно. Це визначали візуально по сигнальних вогнях. Якщо один світиться - то корабель один, якщо два – то буксирувальник і тягне за собою баржі. Якщо червоний вогонь – то перевозить нафту. Дуже багато!

Пасажирські перевезення були до 1986 року. Тоді кораблі ходили від Зарічного до Пінська. Це була «Зарніца» на повітряній подушці, вміщала 80 людей. Потім її забрали на Світязь, ще вона там трішки плавала.

Ще був «пасажир» «Радянська Волинь». Ходив «Луцьк-Рожище», «Луцьк-Незвір», також возив екскурсії, але це ще в сімдесятих роках.

Тоді був такий дибілізм, який називався тонно-кілометри. Ми возили пісок з урочища Чебені, потім з Кульчина, Крижівки. За чотири доби робили шість рейсів. Один караван привозив 300 тонн. Був час, коли тут – у луцькому порту було майже 400 тисяч тонн піску.

Так як кілометраж був незначним, а вантажі дуже великими, то для звітності пускали порожні каравани, щоб «накатати» кілометри. І вони плавали аж до Колок, Копилля, Маюнич.

Ще одне. При Радянському Союзі заставляли усіх вступати до «Товариства тверезості». А я принципово відмовлявся. Бо в мене з цим проблем не було. Були матроси, яких ловили, особливо під час «сухого закону» у 1984. Одного разу приходжу я отримувати тільняшки. А мені видають лише 4. Я кажу: «А як їх маю ділити на шість чоловік? Одному рукава, іншому – решту?» А мене і кажуть: «Поки не вступиш – не дамо». Отаке було. Але якось домовився, так і не вступив до товариства.

Але робота була цікавою. Памʼятаю 1983 рік. Тільки відгуляв весілля, на другий день викликає мене начальник і каже: «Діло добровільне. Треба затягнути пором до Торговиці (там де Іква впадає в Стир)». То я його тиждень тягнув. Ще мені бобер попав у гвинт.

- Таке часто траплялося?

- Так. Мені біля мосту в Луцьку сом розміром у два метри попав у гвинт. Тільки заходив – хлоп і заглох. Я дав задній хід і його викинуло. То стандартна практика. Витягнули, порубали.

А скільки разів було, що пливеш в тумані – нічого не видно. Аж тут пташечка сіла на флагшток – аж на душі легше. І ти розумієш, що робиш добро – везеш пісок, з нього зроблять цемент, будинок… що ти потрібний людям.

У 1983 році саме я притягнув до парку Лесі Українки «Бригантину» аж з Рафалівки. Вона вже була не находу (крила були, але підкрилки були відрізані). Це був подарунок запорізьких річників Луцьку. Щоправда, сам не був там ні разу.

Був ще один схожий подарунок, але вже для Нововолинська. То ту «Ракету» тягнув із Пінська до Маяків. Звідти її повантажили і вже повезли шахтарям. Вона називалася «Якоб Колос».

То важка була робота, бо ці кораблі рівно не йшли – постійно кидало з одного корча в інший.

Одним кораблем йти відносно легко. А коли ведеш караван, який розтягується на 400 метрів – ото треба практику.

Завжди на борту мав мопеда. Десь пристали, сів, крутнув в село за провізією, вернувся – зручно.

- А коли останній раз чистили Стир?

- У 1987. Колись річка була набагато ширшою. Та всі річки. Прип’ять в ширину сягала 300 метрів. Стир, як розливався, то теж досить широкий був. Не лише розчищали, а й заглиблювали. Там, де Стир був 80 метрів шириною, але дуже мілкий (по коліно) робили 40 метрів ширини, але глибоким – вже для судноплавства.

Річку не лише чистили, заглиблювали, а робили рівнішою. Коли був крутий поворот, то копали напряму, щоб скоротити русло. Таких прорізей було багато. У 1977 році, коли я тільки прийшов на флот, рівняли русло біля Білих берегів. Тоді ще врятував дівчинку, яка тонула.

- Коли усе почало розвалюватися?

- Занепад почався у 1996 році, коли кінчилися перевезення. Ще в 95-му була низька вода і усі плавзасоби поставили «на прикол». А в 96-му ходило вже всього два кораблі. Почалися проблеми із соляркою. Київ виділив усього дві цистерни. Одну ми «виходили» в Крижівку. Ще одна осталася. То міняли на бензин у співвідношенні один до трьох.

Останній вихід був у 1997. Тоді прийшли інспекції з міської ради, з охоронприроди, рибінспеції. Хотіли вони до Кузнєцовська проїхати. А в Боровичах пором потонув. Можна було і далі пройти, але їм вистачило цього побачити, щоб зробити «правильний висновок». Вони оглянули стан річки, позаписували...
А потім приїхав такий-собі Даниленко із Держмайна, позгрібали все, що можна було. А було багато техніки: крани були «Івановці», три екскаватори, трактори, автобуси... і передали на міську раду. Дещо з цього «перепало» Луцькавтодору.

Потім з’явився новий господар, який купив те, що лишилося. Все повністю припинилося десь у 2002. Я ще рік ходив, охороняв. А звільнили мене у 2004 у зв’язку із ліквідацією фірми. То маю загального стажу 27 з половиною років, а ще вважається 17 років плавстажу.

Проте і далі дивився (вже не офіційно) за тим, що лишилося. А через два роки почали різати кораблі.

Ще залишалося дві баржі і мій «Яструб». Я його беріг до 2011. Ще п’ять років тому ходив до Кульчина. Все обіцяли мені, що будуть щось відновлювати, навіть диплома мені в Одесі зробили.

А однієї ночі порізали і мій «Яструб», навіть не покликали мене попрощатися. Є така традиція: капітан має попрощатися зі своїм кораблем. Він має право забрати штурвал, якір і корабельний журнал. Прийшов до мене один жевжик і каже: «Дай ключі, щось там зварювальники будуть варити». Я дурний дав. Приходять і кажуть, що вже ніс відрізали. Усі капітани попрощалися, а я навіть не підійшов.

Зараз каже: «Міхалич, чого я тебе не послухав, зараз можна було б…» Шкода.

Корабель зараз мінімум два мільйони гривень. А порізали за 10 тисяч.

Зараз бувший у вжитку човник 1985 року випуску можна знайти в Голландії десь за 50 тисяч євро, але його ж треба ще привезти, розмитнити.

Добре, що знайшлися молоді люди, які хочуть відновити судноплавство.

Зазначу, що ідея відродити судноплавство у Луцьку не нова. Лучанин Анатолій Матяшов робив спробу - поставив «на ноги» «Перепел».

- За кораблем потрібно дивитися, - розповідає Володимир Михайлович. - Він поїхав відпочивати за станом здоров’я, а його «помічники» думали, що поставлять його до берега, вода у річці впаде, він буде стояти на мілі, тоді його можна буде підварити. Вода впала. Вони почали витягувати, не знаючи, що в кормі набралася вода. А потрібно було спочатку пробити дно, щоб вона стекла. Почали тягнути з водою, корма переважила, і він просто деформувався. А це вже ремонту не підлягає.

Відновлювати судноплавство у луцьку взявся місцевий підприємець Олег Кербалай. І сам хоче здешевити перевозку будматеріалів і людей возити.

- Тут (відразу за колишнім річковим портом. – авт.), - розповідає підприємець, - пам’ятаєте, що було: кучі сміття, шприци наркоманів. Ми все позгрібали, розчистили, повивозили і робимо пристань. Земснарядом зробимо фарватер річки. Усі забули про те, що Луцьк був портовим містом. На в’їзних вказівниках в місто колись був якір, що означало, що має статус портового.

Є проблема шляхів. Я маю бізнес в Польщі. І маю стосунок до флоту. Оцей земснаряд є інвестицією польської фірми «Нью-крафтс». Маємо кар’єр в Крижівці, до речі, скоро його закриємо. Добуваємо там пісок. Нормальним намивним шляхом, як це роблять у Європі, не копаючи. Бо, якщо копати, то якість піску – набагато нижча. Стала проблема із вивозом. Люди почали обурюватися, що ми їм ламаємо дороги. Та й КамАЗами возити не вигідно. Я запропонував своїм компаньйонам, що ми візьмемо буксир, або баржі. Але наші судноплавні заводи не працюють. Було вирішено відреставрувати буксирний катер. Але спочатку потрібно розчистити річку. Почнемо з міста, попіднімаємо затоплені дерева, почистимо заплаву та для початку пустимо прогулянковий катер. Він матиме назву «Характерник».

Також плануємо буксирами возити пісок. Два таких повністю може закрити проблему міста в піску. Саме тому і маємо проблеми від великих будівельних компаній, інших власників кар’єрів, яким така конкуренція невигідна.

- До прикладу, - розповідає Володимир Будчик, - дві тисячі літрів заправляли і цього вистачало на 4 рейси до Чебень і назад. За один рейс я притягував 30 КамАЗів піску! Витрачаючи 500 літрів пального і 5 літрів масла максимум. Зрозуміло, що це в певний період стало не вигідно автомобільним перевізникам – навіщо їм конкуренція.
А про прогулянковий катер - то він розрахований на 8 пасажирських місць.

- А куди зараз можна Стиром дійти, до якого населеного пункту?


- Є таке село Млинок, Рівненської області. Бо там міст такий збудували, що вже його пройти не вийде. Але річка вважається судоходною аж до Прип’яті. Можливо, це не узгоджено з судоходною інспекцією, але можна.

- А завали?

- Завали прибираються.

- А без розчистки куди зараз можна допливти?

- Ну, ось земснаряд прийшов із Крижівки. Без теплохода, з підвісними моторами «припхали» до Луцька без проблем. Це десь 60 кілометрів. Саме ним будуть розчищати затоку на Ковельській, русло в межах міста і аж до пляжу в парку.

- А є подальша перспектива?


- Стиром 20 років ніхто не займався і він обмілів, - продовжує Олег Кербалай. - Коли ми тут почистили дно до 8 метрів, виявили джерела. Це означає, що річку можна відновити. На рівні Міністерства було вирішено зробити дамбу в селі Маюничі, Маневицького району. І, відповідно там буде водосховище. Це підніме рівень Стиру. Ось тоді зможемо говорити про туристичні поїздки аж до Маюнич. Також є перспектива виходу і в Прип’ять. Зараз втілюються міжнародний проект, згідно з яким можна буде плавати з польського Гданська через Білорусь до аж до Херсону. І коли Луцьк буде мати нормальну пристань – зможемо реалізовувати різні туристичні маршрути.

Костянтин Яворський (ВолиньPost)



























Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 10
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Маразм крепчаєт.
На пляжі Стир можна перейти по дні це просто рів а не річка. Які Кораблі? Що ви там курите? Беломор-Канал будете рити?
Відповісти
Попахує дурдомом
Відповісти
дааа ото курнув видать олежка з колегами - шкода тільки його батю - опять прийдеться дермо вигрібати йому під час "інвестпроектів" синочка. мало його в дєтстві лупили, а може і впустили з рук коли колихали.....
Відповісти
А хто з вас хоч намагався щось зробити для Луцька. Цинізм крєпчає.
Відповісти
Згоден,треба робити,е бажання і можливість треба відновлювати ,а не займатись кухонною політикою
Відповісти
Ви що там бамбук чи кізяк любомильський курите в трюмах? Довідки маєте?
Відповісти
Скиньте фото де на заліві колись півметрові труби були і насосами пісок вимивали на берег.
Відповісти
Молодці хлопці !!! Не словом, а ділом. Бажаю розвитку та процвітання! З задоволенням із друзями будемо відвідувати екскурсіі' !
Відповісти
Шановний капітан Володимир , Вам моє шанування і низький уклін за Ваше щире життя та цікаву і добру справу.Гарна стаття.
Відповісти
Капітану - почесне звання громадянина Луцька
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час