вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

Цікаві історії про луцьких жінок ХVI – ХVII століть

Цікаві історії про луцьких жінок ХVI – ХVII століть
Двадцятихвилинна прогулянка вулицями сучасного Луцька, за умови уважності й спостережливості, вповні здатна окреслити силует міста.

Давній Лучеськ, безперечно, має свій шарм. Як, зрештою, і кожне інше місто, містечко, село. Відчути це, одначе, можна лишень тоді, коли любиш місцину, де народився чи живеш, захоплюєшся її минувшиною, дізнаєшся факти, що вражають, пояснюють, надихають, - пишуть Хроніки Любарта.

Велич міської архітектури, прадавні святині-храми й сучасні багатоповерхівки, освітні й культурні заклади etc., підсилені розповіддю про старі-добрі чи не вельми часи у «тому Луцьку, де все не по-людськи», формують в уяві спостережливого мандрівника чи тутешнього обивателя образ міста.

У часі, про який нині ітиметься, їх називали «славетними міщанами луцькими».
Міські мешканці Луцька на картині Казимира Войняковського, кінець ХVIII століття
Міські мешканці Луцька на картині Казимира Войняковського, кінець ХVIII століття


Повсякденну історію Луцька творило поспільство – міська громада таких самих як ми нинішні звичайних людей. Вони ж бо народжувалися, закохувалися, одружувалися, працювали, раділи і плакали, переймалися клопотами, ходили на Ринок купити «речей стравних» чи яку одежину.

За правдою, коли хто скривдив, ішли до судів: ґродського, як належали до старостинської юрисдикції чи міського – коли підпорядковувалися самоврядній владі міста. Завдяки означеним візитам і маємо свідчення про луцьке повсякдення чотирьохсотлітньої давності.

Відтак нині пропонуємо вам, ласкаві читальники, п’ять історій про луцьких жіночок-міщанок ХVI – ХVII століть.

Історія перша. Бідолашна Милуха

1 листопада 1566 р. перед урядниками ґродського суду з’явився луцький писар Боґуш Ванкевич. Збентежений міський канцелярист декларував скаргу проти двох євреїв – Іллі та Шмойла. 6 жовтня 1566 року двійко друзяк завдали неабияких клопотів лучанам.

Слід зазначити, що в тому часі у Луцьку вирувала епідемія чуми. Одним із порятунків, що його бачили й застосовували люди, був алкоголь. Відтак євреї-товариші на підпитку, попри засилля людей на площі Ринок, наїхали на багатьох міщан, що просто прийшли придбати собі риби у місцевих рибалок.
Частина Ринкової площі Луцька
Частина Ринкової площі Луцька


Чи не найбільше тоді постраждала писарева сестра – Милуха Ванківна. Тому то братчик і навідався до влади – за відновленням справедливості й покаранням винуватців численних ран та забоїв лучанки. Бо, як свідчив чоловік, «не знає, чи з тих ран вона живою лишиться».

Історія друга. Як міщанка двох чоловіків відлупцювала

Були в Луцьку й жіночки, які могли собі раду дати та ще й чоловікам бойові елементи продемонструвати.

24 грудня 1566 року, якраз перед святом римо-католицького Різдва, посеред однієї міської вулички Войтех Красовський, воротний Луцького замку, став жертвою розбійницького нападу жінки. Ганна Ксалковичова, озброївшись «невідомим гнівом», добряче відлупцювала чоловіка.

Ба більше, як дізналася, що його дружина Тетяна (Татяна) способилася йти скаржитись до маґістрату – перепинила по дорозі ще й її. Навіть локацію цікаву безбоязно обрала – домівку пріора (настоятеля чоловічого монастиря). Красовський свідчив: «Жона Ксалковичова Ганна, мало на тім, що мене зранила, але ще й дружину мою Тетяну рожном збила і за груди вхопивши, заколоти хотіла».
Пітер Брейгель Молодший. Бійка картярів, 1620 рік
Пітер Брейгель Молодший. Бійка картярів, 1620 рік


Тим процесом злісна розбійниця захопилася настільки, що двоє чоловіків – луцький ювелір Ян Золотар і одружений за неї Федір Ксалкович раду дати не могли. Врешті, як бідолашну Тетяну вдалося порятувати, жінка виявила втрату-«потерю» тридцяти талярів.

Першопочаткова місія таки була виконана. Скаргу на агресивну жінку подружжя Красовських подало до судових інстанцій міста. Чи судили її за те – невідомо. Одначе бачимо, що жінок сердити віддавна не вартувало:) У гніві вони, як свідчить описаний випадок, здатні змагатися навіть з двійком чоловіків.

Історія третя. Фатальні любощі міщанки Ганни

У листопаді 1596 року посеред Ринкового майдану в ратуші на виконання смертельного вироку чекали Ганна Войтехова і Станіслав Хрустель. Вона – дружина луцького ремісника-столяра. Він – королівський підданий, лікар-балвер, виходець із соляного міста Велички неподалік Кракова.
Пітер Брейгель Старший. Селянський танець (фрагмент), 1568 рік
Пітер Брейгель Старший. Селянський танець (фрагмент), 1568 рік


У часі судового процесу прояснилися обставини піймання горе-коханців на перелюбі. Знаючи напевне про дружинині походеньки, столяр Войтех спочатку заручився допомогою міських слуг-сторожі та луцького бурмистра. Потім о третій годині вночі подався до власної домівки. Тихесенько проникнув до господи, запалив вогонь і... побачив Станіслава у світлиці під лавою. Під ліжком в кімнаті знайшли черевики балверчика. А в постелі виявили його пояс і шапку.
Лукас Кранах Старший. Христос і жінка, звинувачена у перелюбі, 1540-і роки
Лукас Кранах Старший. Христос і жінка, звинувачена у перелюбі, 1540-і роки


Очевидці розповідали про відчайдушні вчинки, на які Станіслава штовхало гріховне кохання до чужої дружини. Одного разу втяв собі середній палець на лівій руці «за здоров’я» коханої. А через певний час взагалі до Стиру топитися ходив.
Побачення луцьких міщан ХVI століття. Аматорський малюнок із актової книги
Побачення луцьких міщан ХVI століття. Аматорський малюнок із актової книги


Войтех декілька разів просив суперника облишити жінку в спокої. Спроби припинити зустрічі коханців, одначе, не увінчалися успіхом. Свою вину жінка спочатку вперто заперечувала. Лише складаючи присягу, Ганна, все ж, визнала розпусний інтимний зв’язок із Станіславом. Тож обох, за нормами міської маґдебургії, належало стратити мечем. Цікаво й не зовсім зрозуміло розвивалися події далі. Жінку скарали, а от Станіславу вдалося лишитися живим.

Історія четверта. Житейська мудрість і «скарби небесні»

Острах перед Всемогутнім Творцем, усвідомлення швидкоплинності людського життя, невідворотності закінчення земного шляху, а відтак –знецінення усіх матеріальних благ й розуміння необхідності спасіння власної душі добре ілюструють тексти записів майнових пожертв луцьких міщан на церкви й монастирі, внесені до актів Луцького ґроду впродовж ХVІ – першої половини ХVІІ століття.

 Так виглядали заповіти мешканців Волині ХVІ століття, записані до актової документації. Фото з archives. gov. ua
Так виглядали заповіти мешканців Волині ХVІ століття, записані до актової документації. Фото з archives. gov. ua


Одне із таких дарувань було зафіксоване писарем на аркушах луцької замкової книги 7 грудня 1609 року. Того дня до підстарости Матея Стемпковського й судді Войтеха Станішевського прийшла славетна луцька міщанка Раїна Марцинівна.
Судові урядники ХVI століття. Фрагмент з книги Statuta y metrika przywileiow koronnych Станіслава Сарніцького
Судові урядники ХVI століття. Фрагмент з книги Statuta y metrika przywileiow koronnych Станіслава Сарніцького


Маючи дозвіл свого опікуна – чоловіка Миколая, жінка покладала перед замковими урядниками лист на запис земельної ділянки («пляцу») на луцькому передмісті Окопищах (район сучасної вулиці Богдана Хмельницького біля школи № 1) на Пречистенський монастир.

Текст пожертви, який міщанка просила леґітимізувати, шляхом запису в офіційну документацію, промовисто демонструє розуміння й сприйняття тогочасними міщанами земної гріховної буденності й того, що чекало на людину по смерті. Окреслює наслідувані лучанами норми Святого Писання, характеризує богобоязливість і бажання чинити добро ще при житті, аби на суді Всевишнього отримати прощення й заслужити «життя вічне».
Євангеліє з Луцька, ХVІІ століття
Євангеліє з Луцька, ХVІІ століття


У листі-пожертві зазначалось:

«Я, Раїна Марцинівна, з дозволу чоловіка свого, тримаючи перед очима Святе Письмо, де сказано: «не збирайте скарби свої на землі, а на небесах», маю намір душу свою й родичів порятувати. Замислила <тому> з доброї волі ґрунт власний на Окопищі на віки вічні дарувати монастиреві луцькому Пречистої Божої Матері, що на Святій горі знаходиться».

Відписавши маєтності на храм, Раїна Марцинівна урочисто присягала, що вона та її нащадки назавжди відреклися від означеної нерухомості. Натомість міщанський ґрунт та пляц разом з усіма тамтешніми прибутками відтоді належали старшому ігумену монастиря.

Міська печатка із Святим Миколаєм, якою засвідчували тестаменти луцьких міщан
Міська печатка із Святим Миколаєм, якою засвідчували тестаменти луцьких міщан


Цікаво, що жінка, усвідомлюючи людську гріховність, притаманну й представникам чернецтва, застерігала настоятеля монастиря, аби подароване нею використовувалось лиш на користь храму.

Історія п’ята. Вірменка-арештантка

17 серпня 1616 року до суду навідалася представниця вірменської громади Луцька Васюта Михитарова. Жінка просила вписати до актових книг свою протестацію супроти Луцького маґістрату в особах лентвійта Олександра Бендермана, бурмистра Яна Матвієвича, райців Труша Матюшича і Семена (Симона) Золотаревича та лавників Романа Трушевича й Івана Стецькевича.
Судові урядники ХVI століття. Фрагмент з книги Statuta y metrika przywileiow koronnych Станіслава Сарніцького
Судові урядники ХVI століття. Фрагмент з книги Statuta y metrika przywileiow koronnych Станіслава Сарніцького


Причиною звернення міщанки до владців був нічим не обґрунтований її арешт за наказом урядників. Жінка жалісливо свідчила:

«вони, в часі відсутності чоловіка мого вдома, не дбаючи про право посполите й вини в нім описані, спокій сусідський, наслали ґвалтом слуг своїх міських на дім мій вільний в пору обідню. Ті слуги мене, білоглову спокійну, нікому нічого не винну, не даючи мені позову, але як яку вшетечницю і лотриню, ґвалтом з дому вирвавши, до ратуші забрали й до в’язниці посадили».

У ратушній в’язниці жінка змушена була просидіти цілий день, а визволитись з полону пані Васюті вдалось лише пізнього вечора. Прагнучи дізнатись причину свого безправного ув’язнення й покарати кривдників, луцька вірменка просила замкових канцеляристів вписати її протестацію до актів ґроду.

***
То лиш маленька частина замальовок із життєписів луцького жіноцтва. Вона, одначе, показує на буденні речі, що вони супроводжували вразливих і сильних, філософсько-мудрих і закоханих лучанок в ретроспективі чотирьох сотень літ.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію

Коментарі 1
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Тоді були ж такі самі бляді, як і зараз. Тільки тоді трохи менше.
Відповісти