Чому в Луцьку перестали слухати місцеве радіо

Як би я не любила радіо як явище і як засіб масової комунікації, все ж варто інколи глянути на нього з дещо критичної сторони. Попри те, що я можу знайти мільйон аргументів, які захищають радіо, які доведуть, що воно житиме вічно і все ж люди його слухають, сумні реалії говорять інакше. Нині рейтинги радіостанцій поступово спадають.

Епоха радіо відходить у минуле

З появою нового виду засобу масової комунікації – радіо – воно набуло нечуваної популярності у тогочасному суспільстві. А точніше попиту. Попиту на оперативну, легкодоступну інформацію. Пам’ятаєте, як у фільмах про події хоча б століття тому? Усі уважно слухають радіо, аби довідатися про події в країні, отримати оперативну інформацію від Партії, чи то навіть почути про оголошення війни.

Тому якщо людям, які жили у тому суспільстві, сказати, що на радіо можна дзвонити і замовляти пісні – вони б покивали вказівним пальцем біля скроні і не зрозуміли б жарту. Радіо еволюціонувало з часу своєї появи.

Безумовно, радіо має ряд беззаперечних переваг. Це, приміром, фоновість. Увімкнути радіо можна будь-де, слухати – також. До того ж, можна поєднувати приємне із корисним – займатися своїми справами і паралельно стежити за ефіром. Радіо розвиває уяву і змушує думати. Останнє для мене найважливіше.

Чому радіо почало ставати менш рейтинговим? По-перше, тому, що стало більше можливостей отримувати інформацію. Газети, телебачення, Інтернет. Це, безумовно, прямі вороги радіостанцій.

Був в історії радіо і такий період, коли основною в його ефірі стала не інформація, а музика. Не можна стверджувати, добре це чи погано. На моє переконання, це пов’язано із розвитком суспільства. Або навіть навпаки – деградацією.
Винні люди. Їм стало цікавіше дивитися, а не бачити, слухати, а не чути.

Відтак на радіо почали «крутити» більше музики. Тієї музики, яка модна і прийнятна для слуху більшості населення. Більшості. Якщо це правда, то мені соромно за нинішнє українське суспільство.

Хоча все закономірно і логічно. Радіо фінансово залежить від реклами. Реклама з’вляється тоді, коли ефір популярний серед слухачів. Судячи з усього, популярністю у нас користується неякісна музика із не вельми філософськими текстами і попсовим почуттям рими. Хоча, можливо, це моє суб’єктивне ставлення і сприйняття.

Оскільки музика почала не влаштовувати багатьох слухачів, ворогами радіо стали MP3-преєрами та інші подібні пристрої. Але ж хіба музика без інформації змушує мислити?

Словом, люди самі винайшли геніальну річ – радіо. А згодом самі ж її занедбали, загнали в глухий кут і тепер лише нарікають, мовляв, там немає що слухати. Слухати завжди є що. Головне вміти правильно це почути. І правильно обрати свою хвилю.

Радіо у Луцьку

Мало хто знає, але саме у Луцьку з’явилась перша в Україні державна FM-радіостанція. Радіо «Луцьк» вперше можна було почути 1 лютого 1995 року на хвилі 107,3, де його, власне, транслюють й зараз. Тоді станцію слухало чимало людей. Ведучий радіостанції із багаторічним досвідом Сергій Ткачук навіть жартував: «Уявіть два мільйони вух наших слухачів. Оце так видовище».

За весь час функціонування радіостанція змінювала формат, редакцію і навіть студію. Але попри все передусім радіостанція позиціонує себе як така, що служить Українському у всіх його виявах.

Інша луцька FM-ка – радіо Сім’я і Дім (СіД FM) почала працювати дещо пізніше. Перше комерційне волинське радіо в ефірі транслюється з 18 листопада 2003 року.

Формат радіо «СіД FM» — сучасна популярна та рок-музика наших днів та найкращі хіти 80-90-х років XX століття. Радіо працює на хвилі 102,4 і веде мовлення щопівгодини. Решту – 50% ефіру – заповнює всеукраїнська мережа «Перець FM».

Якщо ефір радіо СіД забезпечують лише ведучі, то на радіо Луцьк до гвардії «глухарів» радіоефіру приєднуються і звукооператори. Усе, що лунає з приймача, зокрема, заставки, анонси, реклама, музика, а також своєчасність і оперативність подачі до ефіру – саме на їх відповідальності.

Чому ж лучани не слухають своє?

Неповноцінний ефір. Коли я вперше почула ефір на хвилі 102,4 у Луцьку – я була шокована. Ну як можна щопівгодини змінювати радіостації на одній і тій же хвилі? Виявляється, можна. Причина проста. Радіо СіД отримало ліцензію від Нацради із питань телебачення та радіомовлення лише на 12 годин в добу.

Як розповів у одному із інтерв’ю директор радіо СіД FM Андрій Зубенко, такі експерименти небезпечні, особливо для місцевого радіо. «Це, звичайно, неправильно, адже користі воно нікому не дає – ані місцевому радіо, яке хоче розвиватись, ані столичним гігантам, чий ефір обривається. Інша справа, якщо локальному мовнику немає чим завантажити ефір, тоді він ретранслює програми», - сказав Зубенко.

Щодо перспектив радіостанції отримати повноцінне мовлення керівник радіо висловився трохи скептично: «З нашою Національною радою з питань телебачення та радіомовлення не вгадаєш. Спостерігаючи за іншими радіостанціями, бачу що солідні мережеві мовники подають заявки на безліч частот – жодного результату не отримують. А з приводу місцевого мовлення позиція Нацради взагалі незрозуміла та неоднозначна. Маю надію, що ситуація виправиться».

Тож таке «розполовинення» ефіру часто не влаштовує слухачів, інколи навіть дратує. Тому рейтинги радіо СіД, очевидно, втрачаються завдяки неповноцінному ефіру.

На радіо Луцьк ситуація із цим в рази краща. З 2007-го року станція працює цілодобово.

Однаковість. Найкраще про однаковість радіохвиль, як на мене, сказав дослідник радіо Борис Скуратівський. Він взагалі виносить проблему наявності в українському ефірі схожих радіостанцій як головну на сучасному ринку радіо.
«Чи не здається вам, що радіоефір нашої країни сповнений близнюками? Чому ж так трапляється? Невже варто мати в ефірі десяток станцій, що пропонують слухачам один і той самий стандартний набір музичних композицій, однотипних конкурсів та подібних, як дві краплини води, програм? Та й музики хіба в світі мало – чому ж ми чуємо якісь 40-50 гарячих хітів від зірок (а частіше «зірочок») новомодної поп-культури?».

Скуратівський називає таку ситуацію «синдромом мавпи», який став характерним для пострадянського простору принципом і мало не нормою життя загалом і принципом ведення бізнесу зокрема, в тому числі і радіобізнесу.

Музика. Тільки у нас можна почути невідомих виконавців, пісні яких ще далеко не на слуху у більшості населення. Це, як не дивно, відштовхує слухача. Чомусь, більшість людей, обираючи хвилю, шукають знайомі мелодії: нове дізнаватися вони беруться не охоче.

Ведучі. Українська місцева ментальність не дозволяє любити своє. Люди думають, що раз ведучі в Луцьку – значить із ними щось не так. «А от там, у Кииииєві – кльові ведучі». Ні, нічим не кращі. Вони просто інакші.

До речі, програмний директор колишнього «РадіоМан» Роман Заяць в інтерв’ю ТелеКритиці розповів про свої плани створити школу радіоведучих. Мовляв, майбутнім радійникам немає на кому вчитися. «Теперішні радійники наслідують весільних тамад і переконані, що бути таким – це «зашибісь прикольно». Або друга крайність – «зашибісь умно».


***

Місцеве радіо у нас на грані занепаду. Якість передачі сигналу, ведучі, музика – усе це лучани сприймають стереотипно негативно. Принаймні, в основній масі.