Мій радикальний рік Волині

Наприкінці року прийнято підбивати підсумки – що встиглося, чим цей рік був принципово інакшим, ніж усі роки до нього. Для мене в усіх сенсах найрадикальніша зміна – мої перші кроки у політиці. Вони були не такими пафосними, як нам часто розповідають по телевізору, але я вдячний цим змінам за те, що вони спонукали мене повернутися на рідну Волинь. Тож хай розумні дядьки в телевізорах розповідають про пафосну політику, а я розповім конкретно, яка вона ця політика на місцях.

Перші виклики
Все почалось 1 червня, коли мій університетський товариш, а тепер народний депутат України та заступник лідера Радикальної партії Андрій Лозовий разом із заступником голови виконкому Антоном Даниленком представили мене нашій команді. Звісно, що було певне нерозуміння, що відбувається, адже ніби людина з Києва, хоча сам волинянин, до цього ніколи не був у жодних партіях і тут мене запрошують керувати однією з найактивніших політичних сил Волині. Я розумів такий подив, адже в організації є чимало більш достойних. Але запропонували мені. І я погодився.

Ми спокійно і гарно поспілкувались-познайомились, і одразу я попросив провести зустріч з найпроблемнішою – луцькою міською організацією. Як це часто буває, коли тобі кажуть, що щось не працює, а ти віриш, що зараз прийдеш і все вирішиш.

Першою справді великою ціллю для мене стало те, що ми всі назвали аудитом – до кінця місяця об’їхати всю Волинь і зустрітися з усіма лідерами районних та міських партійних організацій та їхнім активом.

Я побув на посаді неповний тиждень, і тут дізнався, що лідер планує приїхати на Волинь. Емоції важко передати - я лише почав роботу, а вже треба приймати першу особу. Однак все пройшло чудово і по-бойовому, найбільше запам’яталося, як ми стоїмо з Олегом Валерійовичом і роздаємо квіти медпрацівницям обласної лікарні, куди лідер вибив 3 мільйони гривень на обладнання. Наш парторг показує мені, що квіти закінчуються - я на секунду відлучаюсь і тут же чую: «Володя!!! Ти де?! Коли поруч з Ляшком - пахати треба, а не гуляти!!!». Думаю все, пропав мій авторитет :) В РПЛ високі вимоги до розторопності і не так просто організувати захід, щоб лідер сказав, що все добре зроблено. «Чудово», «прекрасно» чи подібні слова почути можна хіба коли якусь реально серйозну проблему на місцях вирішиш. Наступного дня приїхав проводжати лідера, підходжу, трушусь - начальство як-не-як :) Кажу: «Ну як Вам?», а він так глянув, кивнув і каже «Добре».

Наступні два місяці стали одними з найцікавіших – поїздки по рідній Волині дали сили та натхнення. Безліч зустрічей, дискусій, перепалок та навіть сварки. Одне радувало – людям небайдуже, що відбувається в країні і в їхній області, а значить усе в нас вийде.

Вибори до ОТГ
Як колись написав Лозовий, «там де гори полонини там теж є вибори в ОТГ». І це правда. Вибори до об’єднаних територіальних громад з’їли увесь вересень і жовтень. З міст і районів ми переключились на села. З однієї сторони, жителі сіл дуже до нас прихильні, але з іншого боку структур нашої та (і взагалі більшості партій) до цього часу там ніколи не було. Прийшлось усе будувати з нуля.

Вибори в 19 районах одночасно – це справжнє божевілля! Ми напружено працювали, дуже оперативно змобілізували команду, їздили з агітацією і проводили зустрічі по всіх районах. Одні опоненти сипали грішми, а інші – адмінресурсом, але попри це наші кандидати виграли в Любомлі, один з них став секретарем ради, а інший – головою бюджетної комісії! Обидва – молоді хлопці, а для мене це завжди є показником того, що партія має підтримку в народі – молодь частіше тримається осторонь політики і її зацікавити не так просто. Окрім того, ми сформували фракцію в Жидичинській громаді, де вже працюємо над проектом нової дороги.

Здавалося, найбільше випробування року позаду. Листопад і грудень я мав повністю посвятити партійному будівництву, та не так сталося, як гадалося: ЦВК призначило одні вибори та двоє довиборів по Волині і ми знову включились в активну роботу! Якщо коротко, ми спрацювали злагодженіше, ніж першого разу, і я сподіваюся, динаміка наша буде такою ж і надалі.

З якогось моменту ми почали називати бюро нашої організації «колом відповідальних», щоб підкреслити, що ми всі несемо відповідальність за нашу роботу перед виборцями, перед соратниками і перед самими собою.

Усе, що най-най-най
Найнапруженішим завданням була робота з депутатами нашої фракції в облраді. В різних куточках України цього року партійні осередки РПЛ чистили від людей «случайних», які прийшли не політикою займатися, а своїми справами. Така проблема була і на Волині. І за те, що ми з цими людьми попрощалися я дуже вдячний голові фракції Юрію Ройко.

Найважливіше економічне досягнення – це вибите фінансування для геріаметричного пансіонату, де проживає багато наших активістів.
Найбільш емоційний момент – це відвідування з Лозовим школи, в якій ми вручили діткам набори іграшок. Також ми робили багато гарних та цінних подарунків, а плануємо зробити ще більше.

Найбільшим організаційним досягненням вважаю нашу команду виконкому - фактично з ролі статистів виконком став потужним інструментом політичної конкурентної боротьби. Особлива подяка за роботу керівнику виконкому Юрі Семчуку, юристу Ірині Трикош та прессекретарю Жанні Миколаївні Воробйовій.

Дякую нашому «колу відповідальних», без них робота осередку була б узагалі неможливою. Дякую Свириді Олександру Миколайовичу, Прокопчуку Віктору Миколайовичу, вже згадуваному Ройко Юрію Петровичу, Грицюку Анатолію Петровичу, Федіну В’ячеславу, Клембі Віталію та всім, хто долучався.

Окреме спасибі Котюку Сергію Сергійовичу, Грицюку Анатолію Петровичу, Булізі Миколі Миколайовичу та Богдану Вячеславу Петровичу за їхню наполегливу роботу в раді.

Дякую також моїм друзям Надії Єршовій та Дмитру Прокопчуку за їхні поради на нашому шляху!

Але це все лише початок. Попереду новий рік і я хочу, щоб він став роком добрих справ. «Змагайтесь в добрих ділах» - сказано в одній мудрій книзі і саме поклик серця творити добрі справи надихає мене та нашу команду на кожен новий день і на кожен новий рік. Давайте гуртуватися робити добро разом!