Той хороший день

Я запитав у своєї колеги, що робить душа на сороковий день після смерті. «Якщо коротко, то на сороковий день вона залишає Землю і потрапляє на суд до Бога. А до сорокового дня душа ще на землі, ще між нами є», – відповіла вона.

На суд до Господа…

Сергійку, а, виявляється, саме дев`ятнадцятого лютого – той хороший день для тебе, щоб душа твоя до Господа йшла! Такі, як ти, рішенням Господа йдуть тільки у Рай! Твоя душа прописана у Райських Палатах!

Десятого січня помер журналіст і письменник Сергій Коломеєць. Сорок днів минуло дев`ятнадцятого лютого.



* * *

– Одного разу, дуже й дуже давно, Сергіїв батько приніс мені його оповіданнячка: вислови, мовляв, Євгене, свою думку, що мені з цими папірцями робити, - говорить головний редактор всеукраїнського тижневика «Вісник і К» Євген Якович Хотимчук. – Оповідання були наївні, простенькі, але містили вони дуже й дуже цікаві фрази: напівдитячі, напівдорослі. «Якщо хочеш стати письменником, розвивайся до письменницького рівня, - кажу Сергієві. – Але думаю, що тобі потрібно спочатку стати газетярем. Писати про речі приземленіші, інформаційного характеру. Письменником станеш пізніше!»

– Його батько знову знайшов мене у 1996-му – ми уже видавали газету «Вісник», - продовжує Євген Хотимчук. – «Хочу побачити, що він може», - відповідаю татові. Сергій почав давати замітки під псевдонімом. Отакою у нас була тоді співпраця. Зрештою влітку 1996-го він підійшов до мене: «Хочу у вас працювати!» За великим рахунком такі переходи з редакції у редакцію я не схвалюю… Але тут!.. Він виявився репортером від Бога! За сімнадцять років я, можливо, кращого репортера й не бачив!

Тоді, у 1996-му, журналістів було – троє на увесь «Вісник»: Ніна Романюк (нині – заступник головного редактора газети «Віче-інформ», власний кореспондент всеукраїнського видання «Україна молода»), Галина Федоренко (зараз – головний редактор газети «Відомості U.A».) і… Сергій Коломеєць, про якого ми завжди з любов`ю говоримо. «Боже ж ти мій, як же було важко видавати газету, коли Сергій опинився у лікарні! Я зараз дивуюся, як я виліз!» - говорить Євген Хотимчук.

* * *

Я познайомився з Сергієм у 1995-му. Хто-хто, а я вважав себе шикарним репортером, трудився редактором відділу права в обласному виданні. Сергій, хоч і був на кілька літ старший, інколи радився. «Йти у «Вісник» чи ні?» - запитав мене влітку дев`яносто шостого. «Не йди, Сергію. «Волинь-експрес», в якій ти нині, друкується уже досить давно, а «Вісник» тільки-тільки піднімається. Не йди, залишайся»

Виявляється Сергій Коломеєць значно ліпше орієнтується у виробництві, наповненні газети, ніж я. Тобто орієнтувався. «Ні, я працюватиму у «Віснику», - відповів Коломеєць. «Волинь-експрес» припинила своє існування практично з початком офіційної роботи Сергійка у виданні пана Хотимчука.

– Двотисячний рік ми зустріли із сорокатисячним тиражем, – продовжує Євген Хотимчук. – А Сергій каже на «лєтучці»: «Ви хіба не відчуваєте, що у нас застій? Що пишемо одне й те ж?» Зустрів я Геннадія Місана, колишнього керівника обласної філармонії, Царство йому небесне. Кажу Коломейцю: «А давай-но матеріал із кимось із зірок в номер, пан Місан допоможе!» Зробив. Я продовжую: «Чудовий матеріал для газети «Факти»! Хай знають про нашу Волинь!» А за якийсь час Сергій говорить: «Євгене Яковичу, мене запрошують у «Факти» власним кореспондентом…» Минули роки. Він потоваришував із моїм сином Тарасом і плідно працював у газеті «Твій вибір»...

– А дружина у Сергійка – від Бога. М`яка, щира… Бог йому віддав… - завершує старший колега.

* * *

«Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я!» (Євангелія від Матвія 21: 9).

Сергій Коломеєць таки став письменником. І теперішнього Сергійка неможливо не читати. Теперішнього, душа котрого – уже в Раю. «Перебуваючи сьогодні в стані Переходу, ми бачимо, скільки людей званих, та не вибраних. Звані – всі, хто слухав, що Бог є, хто тримав у руках Євангеліє, знає, що любов – це і є Господь. Та вибрані – ті, хто використав ці знання, хто взяв свій хрест. А хрест – це любов без умов».

«Той, хто впав – впав для себе і для Господа. Той, хто піднявся – піднявся для себе і для Господа».

Боже, виявляється, якою величною я, людина, є, бо падаю не для себе, а для Тебе! Якою величною я, проста людина, є, якщо піднімаюся для Тебе!

«Якщо ми не зможемо прийняти всіх і все таким, яким воно є, якщо будемо мати претензії до оточуючих – не пройдемо. Звершимо Перехід, тільки якщо звільнимося від гніву, образ, осуду, ворожнечі та іншої скверни».

Сергійко всіх нас учив, як звільнятися від гніву, образ, осуду, ворожнечі та скверни.

* * *

Дев`ятнадцятого лютого, у той сороковий день, коли душа Сергійкова прилетіла до Раю, я вітав з днем народження Володимира Камінського – одного із Сергійкових друзів. Їм випало щастя працювати в одній газеті – у «Віснику».

Ви можете уявити таке: щоб чиясь душа вітала людину з днем народження і одночасно летіла в Рай? Вітала, летіла, посміхалася...

Я ще мало прожив. Мені уявити важко.

…А правда ж, тоді був хороший день, 19 лютого?