Додати запис

Як я шукала роботу

Бізнес-вумен з мене не вийшло… Не сильно і здивувалася. Поки ще чоловік мав можливість (і бажання) допомагати мені в «моїй» власній справі, це ще мало сякий-такий результат.

Але нагодилася економічна криза. Зовсім трохи залишалося до обіцянок «спрощення і покращення». Отут і прийшло розуміння, що ми «что-то делаем…что-то важное…наверно». Сенсу надалі провадити таку діяльність ми обоє не бачили, тому свій бізнес я згорнула. Всю процедуру припинення діяльності як фізичної особи-підприємця успішно пройшла, не надто навіть при цьому попавши на гроші.

Рік досить плідно пропрацювала на сім’ю. Така робота, правда, досить неохоче (принаймні, в моїй родині) оплачується, зате тут насправді маєш повну свободу: прокидаєшся,коли хочеш (або коли пора дітей до школи будити),готуєш, що хочеш (або що хочуть домашні), грошей маєш,скільки хочеш (або скільки чоловікові не шкода). Маса переваг перед жінкою працюючою.

Щоправда, виявилося, що якісь гроші мені все ж потрібні, а значить – пора шукати роботу!

Не думала, що це буде так…не доберу слова…Отже, по порядку. В наявності: вища освіта (на жаль, жодного разу сповна не задіяна) і не що-небудь, а Університет ім.Шевченка, спеціальність – прикладна математика. Який-не який рівень англійської (свіжо-поновлений на університетських курсах), польської (після індивідуальних занять з викладачем), залишкові явища шкільної німецької.

Абсолютна грамотність, включаючи письмове мовлення українською та російською, частково реалізована у співпраці з мотожурналом у сфері редагування текстів. Досвід роботи продавцем-консультантом у магазині-салоні: спершу побутової техніки, далі – мобільного зв’язку, до речі, одного з перших у місті по приходу до нас GSMу. Майже постійно – на громадській роботі (без мене, певно, не обійшовся жоден батьківський комітет за всі роки садочка і школи обох дітей).

Не бозна-що, але я ж і не претендуватиму на топ-посади. Поїхали!

Перше, що приходить на розум – повідомити знайомих, що шукаю роботу. На жаль, нікому наразі «умный, талантливый…в расцвете сил» не потрібен. З цього першого кола контактів отримую телефон агенції, що займається підбором домашнього персоналу , і передбачення, що я могла б бути непоганою гувернанткою-репетиторкою для старшечких діток.

Так, дійсно, дітей я люблю, легко знаходжу з більшістю спільну мову, навчити можу багато чого, на голову вилізти не дозволю. Тому для початку обдзвонюю всіх подавачів оголошень розділу «потрібна няня». Так, потрібна, АЛЕ!.. Яка у Вас освіта? Який досвід роботи з хлопчиком 6 років? (З цього запитання потім довго сміялися : мовляв, син 16-річний колись–таки був і шестирічним хлопчиком також, чи можна вважати це моїм досвідом?) Чи є у Вас якісь рекомендації? Може, через агенцію дійсно більше шансів на успіх? Наступний крок – туди.

Зустріли привітно, познайомилися, запропонували заповнити анкету. За кілька днів – дзвінок: відразу розумію, що мова про того самого 6-річного хлопчика. Пояснюю, що вже спілкувалася телефоном і з мамою, і з татом, не підійшла. Пропонують як варіант спробувати домовитись про зустріч – мовляв, буває, що після особистого знайомства думка потенційних наймачів змінюється, але відразу й попереджають: зайнятість часткова, тож і оплата відповідна.

Обдумую, обговорюю з домашніми і …відмовляюся: розумію, що не готова взяти на себе таку відповідальність за 1000 грн. До того ж це робота специфічна, а раптом мені за тиждень запропонують постійну роботу за пристойнішу суму? Як я зможу відмовитися від дитини, яка, можливо, вже звикла до чужої тьоті? Муситиме через мене звикати до іншої. Ні, я так не можу. Отже, гувернанткою мені не бути. Цей вибір я роблю для себе цілком свідомо. В агенції приймають мою відмову і повідомляють: можна подати резюме в бізнес-відділ, там займаються підбором персоналу взагалі. Бо ці – суто домашнього.

Купую газету, телефоную по оголошенням. То не підходить вік, то стать, то освіта, то досвід роботи. Нарешті диво стається: мене запрошують на співбесіду. Потрібна людина в торгівельну сферу. Уточнюю адресу, на ранок, рівно о 9.00, я там. На офісі вивіска «Меблі». Двері відкриваються, виходить охоронець і керує: «Хто на роботу – ліворуч, хто кудись-там іще (не розібрала) – праворуч!»

Люди з лівої черги по одному заходять до офісу, звідти за хвилину-другу виходять з направленням до когось з правої черги, про щось домовляються, чогось чекають. Ага, пора заходити мені. В «меблевому» офісі – три письмових столи, на одному з них – комп’ютер.

Підходжу до вказаного охоронцем столу, перехоплюю погляд рекрутера, що ковзає по моєму пальті і спиняється на вишуканій брошці. Розпитує про вік, досвід роботи, бажану вакансію і розводить руками: розумієте, нам потрібні молодші, є ще, правда, вакансії в постачанні, але це така робота, весь час на вулиці, базар…Одним словом, робить так, щоб я сама зрозуміла, що не туди втрапила. Для годиться обіцяю подумати і йду. За мною заходить наступний.

Вже потім знайома пояснила мені, що це було. Бачили людей, що пристають до перехожих у людних місцях: «Броньовані двері, продаж, доставка, встановлення!»? Оце якраз таким чином їх і набирають. Обіцяють подобову оплату, премію. Потім виявляється, що заплатять наприкінці тижня, і то лише за умови виконання плану. А премія – то для керівників груп, при виконанні плану усіма підлеглими. Не робота – щастя! Добре, що все ж не моє.

Вирішую звернутися до авторитетної державної установи – Центру зайнятості, або, як його зазвичай називають, біржі праці. Особливих сподівань не покладаю, але спробувати варто. А раптом? Зранку отримую талончик з літерою «К» - себто, на консультацію. Приходжу на призначений час. Дивуюся цивілізованості процесу: мінімум черг, на талончику – номер кабінету і номер столу, селектором викликають кожного за прізвищем, озвучують обидві цифри.

Хотів би – не промахнешся. Пояснюю інспекторові-консультанту суть своєї проблеми. Вона у відповідь пропонує два варіанти. Перший – зібрати необхідні папери і зареєструватися, як безробітній. Другий – спробувати передивитися вакансії. Щодо першого – не впевнена, чи мені це потрібно: ніякі виплати мені не світять, перспектива збирати папірці теж не радує. Власне, я й прийшла, щоб роботу знайти.

Переглядаємо наявні вакансії. М-да, не густо. Спеціаліст-кадровик на руберойдовий завод – не буду навіть телефонувати. Знань трудового законодавства - жодних, на роботу їздити якраз по діагоналі через усе місто. А от адміністратором у готель спробую залюбки.

Спробувала б, якби взяли. Не підійшла – не той рівень англійської. Шкода! Добре було героїні Сесілії Ахерн – крім англійської, до неї жодних вимог у подібній ситуації не висували. Оце пощастило: жодної іноземної можна не знати, якщо рідна – англійська. Словом, це була не моя робота. Та й зарплатню обіцяли аж півтори тисячі (не фунтів, звісно)!.. Нема за чим і шкодувати.

Здивовано відмітила для себе, що на біржі не запропонували жодної педагогічної вакансії. Ну звичайно, це ж парафія міського відділу освіти! Прямую туди. Мій ентузіазм швидко згасає, варто взяти до рук анкету кандидата: ВИШ, рік закінчення, спеціальність, стаж. УСЕ! Нікого не цікавить моя або будь-чия готовність і спроможність вести групу продовженого дня, уроки праці для дівчаток або відповідні гуртки з рукоділля практично будь-якого напрямку.

Тобто я (теоретично) можу викладати тільки математику. І ту не можу. Тому що університет щороку випускає певну немалу кількість бакалаврів-спеціалістів-магістрів даного профілю зі свіжими дипломами. Байдуже, що переважна їх більшість невпевнено знають табличку множення, я вже мовчу про теорію ймовірності чи, приміром, інтегральне числення. І це не моя стороння думка: про це говорять самі викладачі, які по п’ять років б’ються над такими студентами. Вони в школі потрібні, а я – ні. Парадокс?

За півтора роки, які я не знімаю з інтернет-порталів своє резюме, що потрохи обростає новими деталями (як от: пишу публіцистику, дещо навіть друкують), нічого нормального запропоновано мені не було. Ось короткий перелік того, що було. Адміністратор оздоровчого комплексу з чотириденним робочим циклом: два дні по 12 годин, день – 8, день вихідний; зарплатня – 1500 грн. Контент-менеджер – не підходжу: вік – до 37, освіта – філологія або журналістика.

І нехай цей філолог-журналіст двох слів без трьох помилок не зв’яже, але він буде молодий і відповідно дипломований. Адміністратор спорткомплексу: робота з 8.00 до останнього клієнта, таких змін – 10-11 на місяць, оплата- 90 грн/зміна. Та-ак, це якраз вистачить, щоб додому на таксі добиратися: клієнти полюбляють теніс-фітнес-сауну до годинки приблизно 10-ої – 11-ої. Вечора. Заклад не проти. Ще одне чудове місце: приймальниця в хімчистці (я вже розглядала навіть такі варіанти).

Знову мимо: шуби й светри воліють, аби їх приймали руки, не старші за 35 літ. Менеджер із залучення клієнтів до маленької школи; пройшла дві співбесіди, психологічний тест, за три дні зателефонували (за що окрема подяка – з досвіду знаю, що часто навіть не заморочуються): «Дякуємо, але ми взяли на стажування молоду дівчину, яка має досвід роботи…нянею». Бажаю успіху!

А ще ж був офіс-менеджер, якого вже вчора підшукали, рекрутер у кадрову агенцію, де директор розглядає кандидаток лише до 30, продавець харчових добавок, який теж чомусь, ніяк не збагну, називався офіс-менеджером. Можна було б попрацювати мерчендайзером, якби, прийнявши цю пропозицію на мобільний телефон у п’ятницю приблизно о 15.00, я би встигла: добратися до комп’ютера, отримати електронкою матеріали, роздрукувати інструкції та бейджик, поїхати до вказаного супермаркету (щоб ніхто не сумнівався – на інший кінець міста), опрацювати певну товарну групу, повернутися додому,підготувати і відправити звіт з прикріпленими фотоматеріалами.

Це навіяло аналогію з якимось квестом – хто встиг, той і виграв. Почесний трофей – ті самі півтори тисячі на місяць. А приз глядацьких симпатій у цьому конкурсі абсурду, напевно, виборює робота в салоні «Вінки-квіти». Полягає в тому, щоб з 8.00 до 20.00 відпарювати гарячою парою над чайником штучні квіти для надання їм товарного вигляду після транспортування. Оплата - 50 грн./день і (увага!) якщо(!) потрібен вихідний, про це слід попередити заздалегідь.

Як там наша всезнаюча офіційна статистика? Бадьоро рапортує: 3500 – середня зарплатня в країні? В Києві – можливо, не знаю. Але ж Київ – далеко не вся Україна. А що вона говорить про тривалість робочого часу на день? Тиждень? Місяць? А про офіційне працевлаштування, лікарняний, декрет, відпустку? Пенсію, нарешті? Може, вона існує в іншій країні? Чи просто в іншій реальності, принаймні, не в тій, де шукала роботу я, і де роблять це щодня тисячі інших?

Роботу, зрештою, я таки знайшла. Власне, пішла туди, куди взяли. Тож тепер я – менеджер з реклами . За 500 грн. + 20% від оплачених замовлень. Обіцяли з часом влаштувати офіційно. Час іде…
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 41
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Саме так як Ви написали - такі реальні справи із пошуком роботи. Нажаль. Хороша освіта, знання і особистісні якості людини тепер ніщо, у порівнянні з кумівством, "блатом". Шкода, що ми живемо у такому суспільстві.
Відповісти
Так і є
Відповісти
Цікава стаття...головне - наповнена реальним змістом і жахливими умовами сьогодення...
Відповісти
все вірно. мене обурює як ці губошльопи типу Клімчука та Романюка говорять що у нас середня зп по області 2500 грн. офіційна!
Відповісти
Припустимо, звичайний робітник отримує 1000 грн, а якийсь начальник 8000 грн. Шляхом нескладних підрахунків (8000+1000)/2 у нас середня з/п виходить 4500 грн.
Відповісти
Це як в анекдоті: одні їдять м'ясо, інші – капусту, а в середньому всі їдять голубці з м’ясом.
Відповісти
Дякую за статтю! Все-все правда. Коли вже припиниться явна і в жахливих масштабах дискріманація за віком? Чому ні наші владці,які бадьоро рапортують про досягнення, ні законодавці, ні громадаські організації зрештою нічого не роблять,а спокійнісенько спостерігають за тим, як жінкам 35-40 років, я вже мовчу про більше, тичуть їх віком, як якимсь ганебним тавром. Що жінці у 35-40років жити не потрібно і дітей годувати, чи у такому віці жінка руїна з віковим маразмом, не здатна нормально працювати? Роботодавцям не завадило б робити різницю між найманими працівниками та власним гаремом, а то жлоби все прагнуть "два в одном, за те же деньги и не отходя от касы".
Відповісти
Розумієте, молодим і зеленим дівчиськом легше маніпулювати, аніж досвіченою жінкою за 35 років. Погодьтеся. Тому, думаю, керівники роблять це не з тих міркувань, що жінка після 35 років стара чи негарна. Ні! Вони це роблять, бо нею вже не будеш так керувати, "потикати" як молодим дівчиськом. Нажаль. Хоча це дуже ганебна практика. Я теж лдного разу наткнулася на оголошення, у якому вік був лімітований до 22 років!!! Подібні оголошення свідчать про сумнівну репутацію фірм і керівників загалом.
Відповісти
так, а ще крім маніпуляції заробітна плата - їм платять копійки, адже прийшла робити без досвіду роботи, значить погоджуйся на ті умови, які пропонує керівник))) чого не зробить жінка після 35 років, адже цієї зп вистачить тільки на проїзд і обід)
Відповісти
дело не в том. специалист после 35 - это уже по-настоящему толковый работник. ему не тыцнешь 500 грн к стипендии. поэтом набирают детвору, которой все равно, куда идти, лишь бы зацепиться, и заявляют, что тут вообще надо за вход деньги брать. экономы, бля. потом жалуются, что это покращення из-за власти.
Відповісти
Сучасні молоді дівчиська дадуть собою "потикати", особливо коли з освітою і симпатичні?! Ви дуже помиляєтесь. Якраз ці знають собі ціну, знають, що їм роботу знайти хоча б, щоб "зачепитись" не так і складно, тому не дуже то їми і "поткнуть". Знаю це з досвіду, працюю на підприємстві сім років, так от при перших труднощах, збільшенні навантаження, чи чергового терору з боку керівництва, яке за цей час помінялось тричі, плюють на все, позаочі посилають все і всіх "на ф.г" та пишуть заяви, якраз молоді кадри.
Відповісти
Не аргумент
Відповісти
Задай питання, чому при перших же труднощах молоді працівники пишуть заяви? Бо старші робітники уже пристосувались і начальник їх цінує. А молоді бачать, що їх ні за що не мають, от і роботи особливо не тримаються. Що і треба було довести...
Відповісти
виключення з правил))))
Відповісти
Ні, старші тримаються, якраз виключно через те, що їм роботу знайти складно.
Відповісти
да, по тексту видно, что писал человек с образованием и толковый.
раз.
все так и есть.
два.
работодатели, которые берут исключительно людей до 30-35 - клинические дебилы. или уроды, которым нужны студенты, чтобы выжать из них все соки и ни хрена не заплатить.
Відповісти
Дякую за оцінку. Візьміть на роботу!
Відповісти
Та тепер одне кумівство
Відповісти
Ви молодець, що підняли таку проблему. Треба про це говорити, які реальні справи з пошуком рототи у пересічної людини.
Відповісти
я думаю, що кожен 3 написав би подібну статтю з власного досвіду, як я шукав роботу і всі в кінці мали б такий самий результат! молодець, що дійсно підняли таку проблему, саме з таким пошуком стикалася сама, якщо згадати все, то можна велику статтю написати))))
Відповісти
Вас зрозуміє лише той, хто сам стикався з пошуком роботи. Кому батьки нагріли місце - не зрозуміє, бо не пережив того розчарування.
Відповісти
Часом не на "Укрбізнесі" працюєте? То тікайте звідти, бо за 2-3 місяці зможете ще одну статтю написати про брехливого шахрая Валентина Цейка.
Відповісти
У Цейка я працював колись. типовий приклад самодура-підприємця української сучасності, жлобного, а найгірше - схильного до принижень людей. у нас не так багато підприємців, які є порядними людьми. так, бізнесюки ниють про те які податки і як їх утискають. але з іншого боку, розуміючи ці моменти, також обурює те, що частина з них мають величезні надприбутки, а працівникам кидають кістки.
Відповісти
Якщо керівник людей ні у що не ставить. Це початок кінця, успіху не буде.
Відповісти
а взагалі треба цю статтю повісити на дверях центра зайнятості. хай нароз знає про ефективність роботи ЦЗ.
Відповісти
Ну шо: квалiфiкацiя педагога-гуманiтарiя, наче зi знанням iнозеиноi мови.
По спецiяльности не працювали.

Хтiв зпершу легенько пожартувати на сумну тему, але пiсля "За півтора роки, які я не знімаю з інтернет-порталів своє резюме" додам власний досвiд пошуку роботи з допомогою резюме:

Шукаю роботу через iнтернет з 2000 р. Суворо за фахом.
Тривалiсть роботи на знайдених i вiдпрацьованих робочих мiсцях: 2,5 роки + 2 мiсяцi + 4,5 роки + 1 рiк (тривае).
Географiя - СНД.

Повертався до постiйного роботодавця в Луцьк - 3 рази (без проблем). Зараз луцький роботодавець не мае роботи.

Окрiм вищеперерахованого працював 1 рiк 2 мiсяцi чорноробочим в далекому зарубiжжi.

Власний висновок: потрiбно багато часу на пошук роботи, впертiсть. Розумiння, що головне - ПРАЦЮВАТИ. Будь де. Будь ким (без аморалки).
Відповісти
Резюме потрiбно розсилати. Он-лайн резюме - дуже низька ефективнмсть.

Рекомендую сайт hh.ua
Відповісти
Власне мiсце в життi - це не фiлософiя. Це реальнiсть.

Може людина була б щасливою на мiсцi вчителя початкових класiв. Чи кравця. Чи фермера.

А вона мучиться в держустановi, тощо.
Відповісти
Василь прикро те, що у нас людина може бути хорошим спеціалістом і без роботи. Ось, що прикро. А може 22 річний синок якогось великого чиновника без знань і людських якостей - і одразу в начальники.
Відповісти
Кожен повинен вiдповiдати за себе, вже потiм думати за синкiв-мажорiв i вiдприскiв схiдних падишахiв та захiдних принцiв.
Думай i вiдповiдай за себе. Тодi ти будеш щасливим.
Відповісти
Аби тільки так не "працевлаштувалися" до Уринюка чи Цейка.
Уринюк нібито бере на роботу. Коли менеджер заробляє перші серйозні гроші "давай до свіданья", щоб не ділитися. Двоє знайомих з цим Дмитриком так на гроші погоріли... Шкода, що не послухали і не подали заявку в прокуратуру чи інспекцію з охорони праці.
Цейко теж багато років хімічив, поки міліція не взялася...
Відповісти
Та до одного місця, що ти там думаєш і рівень твоєї сумлінності та відповідальності, коли приїхало керувати 25-річне тупе, амбітне, мажорне бидло, яке на "папині" гроші поїздило по закордонах і вирішило, що воно велике цабе, а насправді, як спеціаліст нуль, практичного досвіду нуль, організаційних здібностей нуль з мінусом, навіть писати грамотно не вміє, ще й як людина гі..но гі..ном. Перерпіли, це "щастя", бо знали, що його на кілька місяців прислали спеціально для запису в трудовій книжці про керівну роботу. А потім папа пропхне далі і буде таке керувати вже на іншому рівні. От через це ми так і живемо прекрасно.
Відповісти
Всі все знають, але що далі???
Відповісти
Ну що, що? Вила в руки (метафора) і з кличем "бей мажоров, грабь награбленое" змолоти на борошно всіх мажорів і мажоренят.
Відповісти
Як я Вас розумію, бо в самої те ж...

Але я прочитала Вашу статтю. Хорошу, до речі. Йдіть у журналісти. У Вас все вийде.

І ще. Ось прочитайте: http://www.rb.ru/blog/microft/showentry=2252224
Там Росія, а тут Україна. Але проблеми та вихід з них - один...
Відповісти
А може в польщу на збір малини?.. Кажуть, люди потрібні.
Відповісти
Стаття, дійсно, зачепила. Актуальна дуже. Дякую, мені стало трохи легше від того, що не лише я у такій ситуації...)))
Доречі, щоб працювати журналістом, нажаль, теж не просто знайти вакансію.
Відповісти
Гарна стаття. Думаю вам можна працювати копірайтером на ті теми, у яких розбираєтеся.
Відповісти
Як про мене!!!! Все крапка в крапку. Стаття викликала водночас і якусь не зрозумілу радість за те, що ти не один такий, і страх...невже так і далі буде продовжуватись?! І що робити в такому випадку? Як на мене, то чоловікам в такому випадку простіше- вони можуть й різноробами йти, а жінка??? Хочу кричати від тої несправедливості.
Відповісти
Мені напевно трохи більше пощастило, відразу після закінчення ВНЗ, написала резюме без досвіду роботи на http://rabotaplus.ua/, і через 3 співбесіди, я знайшла роботу по моїй спеціальності Бухгалтерський облік, досі там працюю, тільки вже я головний бухгалтер))) зато з усіх інших порталів пошуку роботи не було ні однієї відповіді на мої резюме
Відповісти
Оля,все написане- чистої води правда! Браво! Наші реалії щодо роботи просто справжнє жахіття!
Відповісти