У луцькому коледжі кажуть, що директор не вимагав грошей з педагогів

Так Гузь тільки просив прокуратуру перевірити директора, а ці вже сполошилимь. Значить справа нечиста.

Да-да-да., сполохались

Совдепія в реальності! 1. Чому депутати облради не підтримали запит? 2. Чому зібрали збори викладачів? 3. Чи не знайдеться бажаючих журналістів провести скрите опитування серед батьків і студентів?

А це правда. Знаю з особистого досвіду.

це дійсно.тут було дуже багато метушні

Підписував увесь колектив під страхом "смертної кари" - звільнення з роботи! Мудрий і виважений, тільки бухає!Певно для того, щоб погляд був ще більш авторитетнішим і мудрішим!;)

За цей час директора ніхто не змінив. Тобто пояснити поведінку педагогічного колективу дуже просто – СТРАХ втратити роботу. Куди вже тут говорити про совість!!!......
У минулій публікації згадувалось про кошти у складній павутині фінансових махінацій згаданого вище коледжу, які ґрунтуються та підтримуються на беззаперечному одноосібному автократизмі Щеблюка, але якось ця тема «заглохла». Чи її як це водиться у подібних випадках «зам`яли”? А було б цікаво, чим усе це скінчилося і куди прилипли усі ці кошти. Та хіба скінчилось взагалі і до подібних речей більше там не повертаються? Чи таки усім відома мета оправдовує подібні засоби?
І все ж таки Скринька Пандори існує. ЇЇ не може просто не бути. Гроші люблять рахунок. І не лише люблять, але й потребують його. Фінансова книга, яких як правило у подібних махінаціях може бути декілька. Важливо знайти їх усі та порівнявши, визначити, яка з них істинна. Все просто. І навіть не потрібно бути Шерлоком Холмсом чи доктором Уотсоном. Хоча сюжет і справді достойний гостроти хорошого детективного роману.

Керівникам-інтриганам, які принижуючи честь та гідність людей з достойною діловою репутацією, ламають тим самим людські долі:
«Коли кидаєш лайно у когось то воно до адресата може і не долетіти, а ось на руках кидаючого воно обов`язково залишиться. Ніколи не можна обливати брудом когось, бо перш ніж облити, необхідно самому цей бруд у руки взяти. Так і життя – це наче вітер, слова - пісок, а вчинки - дощ, кинеш, буває слова на вітер - дощ піде і хтось виправдає своїми вчинками сказані на нього слова, а болото, що утворилося з піску і дощу впаде на голову тому хто його випустив... І начебто має бути соромно. Перед дітьми в першу чергу, батьками.. І що саме дивно, що такі «освітянські» чвари – далеко не поодинокий випадок. А вина усьому, як і завжди - сріблолюбство та власний низький моральний рівень.
Ви навмисно свідомо звинувачуєте своїх підлеглих колег безпідставно і сорому від таких справ у Вас немає! До тих пір, поки коледжем керували мудрі люди.і коледж був на гарному рахунку, а тепер існує думка, що «недолугий пастух все стадо пасе одним батогом, та ще й вірить, що йому за це все стадо вдячне»!

Важко сказати, скільки саме «хороших людей» обслуговують наші навчальні заклади в системі вищої освіти. Цілком ймовірно, що їхня кількість вимірюється тисячами.«Хороші люди» утворюють окрему категорію зі своїми специфічними функціями. У найпростішому випадку «хороші люди» забезпечують закладу освіти додатковий притік грошей у вигляді «конвертів вдячності».. Проте через них можуть надходити й інші ресурси, таких як «спонсорська допомога», «благодійні внески», «безповоротні пожертвування», та ін.
Не секрет, що наша країна здебільшого націлена не на виробництво благ, а на їхній розподіл та перерозподіл. Ця засаднича обставина нашого життя створює стійку потребу в «хороших людях» як «своїх» у різних сегментах суспільного організму. Діти впливових посадовців, політиків чи бізнесменів стають своєрідними «агентами» корпоративної підтримки і залежність навчального закладу від таких «хороших людей» дуже велика.
З феноменом «хороших людей» великою мірою пов’язаний кадровий непотизм і фаворитизм у вищій освіті, а також надмірна тривалість перебування одних і тих же людей на керівних посадах. Задля стабільності доступу до благ необхідно гарантувати стабільність позицій «хороших людей», а це досягається через стабільні контакти, традицію, спадковість.
Зрештою, коледж міг би просто надавати «хорошим людям» хорошу освіту, але справа в тім, що в суспільстві розподілу цінність вищої освіти невисока. «Хорошим людям» не критично потрібні хороші знання, але їм виявляється необхідний диплом про вищу освіту державного зразка, без якого практично неможливе працевлаштування на державній посаді. Інституційна безальтернативність диплому державного зразка створює стабільний попит на цей документ. По суті між закладом вищої освіти і «хорошими людьми» відбувається обмін: диплом державного зразка обмінюється на доступ до благ, що існують в грошовому еквіваленті. Все це можна розглядати як ринок, на якому є товар і є покупець. Тільки зміст товару під назвою «вища освіта» поступово трансформується в контексті існуючої кон’юнктури.
Побутовість, звичність, з якою говорять про подібні корупційні практики, свідчить про те, що вони стали елементом повсякдення. В середовищі освітян корупція майже не викликає обурення. Якщо на неї і звертають увагу, то не для того, щоб викорінювати чи засуджувати як аморальне явище. Коли аморальність є масовою, вона стає частиною моралі. Корупція у вищій освіті сьогодні перетворилась на систему звичаїв, потреба в якій викликана радше способом життя, ніж чиїмись лихими намірами.
Можна привернути увагу громадськості до проблеми корупції, можна викрити когось і покарати, встановити жорсткіші правила. Напевне, це дасть якісь результати. Але чомусь думається, що вони будуть мати тимчасовий характер. Рано чи пізно репресії послабнуть, і тоді все повернеться на свої місця. Корупційні практики будуть відтворюватися, оскільки для них є якісь глибші, фундаментальні причини….

ГРОМАДЯНИН ЩЕБЛЮК С.Г., ЯКИЙ ПРАЦЮЄ НА ПОСАДІ ДИРЕКТОРА КТБП СНУ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ, БЕЗПІДСТАВНО, ПРОТИЗАКОННО, ПРИНИЗЛИВО, ПІДЛО ТА ПІДСТУПНО ЗВІЛЬНИВ З РОБОТИ ВИКЛАДАЧА ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ВИЩОЇ КАТЕГОРІЇ, ЗАСЛУЖЕНОГО ТРЕНЕРА УКРАЇНИ, АСПІРАНТА СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ, ЯКИЙ ЗАЙМАЄТЬСЯ НАУКОВИМИ ДОСЛІДЖЕННЯМИ В ГАЛУЗІ ВІЙСЬКОВОЇ ПЕДАГОГІКИ. ЗВІЛЬНИВ З РОБОТИ У ТОЙ ЧАС, КОЛИ НА НАШУ КРАЇНУ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ЗОВНІШНЯ ВІЙСЬКОВА АГРЕСІЯ!!!...... ПОДІБНІ БЕЗКАРНІ САМОУПРАВСТВА, ПОРОДЖУЮТЬ "БЕЗПРЄДЄЛ" ЧИНОВНИКІВ ТАКИХ ЯК ГР. ЩЕБЛЮК.
Наразі незаконно звільнений викладач бореться з грубим порушенням його прав, намагається захистити власну честь, гідність та ділову репутацію. Станом на 23.09.2017 – безробітний!!!
Виховує двох неповнолітніх доньок, одна з яких – інвалід дитинства із складним діагнозом!!!!!!!
ОСЬ ДЕ ВСЯ "ЧЕСТЬ" ЦЬОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ РАЗОМ З "ВИВАЖЕНІСТЮ" ТА "МУДРІСТЮ" ЙОГО КЕРМАНИЧА!!!

Щеблюк,перестань вести лицемірні та ганебні підкилимні ігри!!! Оцінюй своїх колег за професійними якостями, а не особистими стосунками!!!! Як ти людям взагалі в очі дивишся???? Взагалі вже совість втратив!!!

Пане Щеблюк! Ти приніс в жертву своїм ненаситним бажанням дуже багато людей. Будь проклятий ти і вся твоя холуйська кліка!!!!!!!!!!
«То рай! Гніздо утраченого щастя,
Що, наче сон, майнуло і пропало,
То джерело безбережного горя,
Що так пристало до людського роду,
Мов власна шкура пристає до тіла,
Що поки жив, не вирвешся із неї.
Проклятий будь ти, привиде зрадливий...

Проклятий будь і ти, і хвиля та,
Коли тебе насаджено, коли
Мій батько перший раз тебе побачив!
В ім’я всіх мук людських, всієї туги,
Усіх змагань безцільних будь проклятий!»
І. Франко

Ой, у коледжі Волинськім «козацького права»
По звільняти вчителів є така забава…
Як приїде на роботу той «Високоважний»,
Позбира наглядачів: «Будьте ви уважні!
Слідкуйте, щоб холопи не стали відважні.
Нехай встають із зорею та йдуть до роботи,
Та підписи ставлять без зайвої турботи.
Не дай, Боже, щоб дітей мудрому учили,
А пололи щоб бруківку під мою автівку!
Щоб самі ремонт робили і гроші діставали,
Замітали і білили та лишнього не питали!
А паперів з отих смердів вимагайте більше,
Щоб писали аж упріли, щоб макітри подуріли.
А коли ярмо для всіх постійне і важке,
Чи стане хто жалітись, що, мовляв, десь краще?
А як трапиться такий, хто страхи ці змиє,
Ані трохи не міркуйте! Женіть у три шиї!
Не дивіться ні на стаж і навіть на досвід,
Видайте йому чи їй відро прибирати послід.
Що, не може той хробак гривнів накосити?
Та вони повинні всі мені «конверти» носити!
А хто носить у «конвертах» вдячність відповідну –
Має гарну вишиванку і зарплату гідну!..
Що, усім все зрозуміло? Ви ж розумні люди…
Всі заслужені в освіті, а хтось скоро буде…
Допоможу я усім, вам прийду на поміч,
Ви не будете батрачить холопами поміж.
Всі роботу нашу бачать – заклад процвітає!...»
Аж тут раптом біля входу жіночка ридає:»
Сину, голубе рідненький, за що ти загинув?»
І кладе червоні квіти під холодну брилу…
«Хто стару мене пригорне, де ж мої онуки?»
І безсило опускає натружені руки…
Керманич вийшов з кабінету, зробивши перерву,
Подивився на ту жінку і сказав усердно: «
Ревно син Ваш Україну захищав,
Справжнім був соколом. Проведемо якось мітинг ми
І ось там поговорим.»
Так поправив вишиванку, сито потягнувся,
Та й учить своїх підлеглих знову повернувся.
Говорив годин зо п`ять, навчав педагогів,
Кому скільки назбирать та для чиїх порогів.
Дав детального всім звіта куди тратить гроші:
То - на вікна, то - на плити, носа не підточиш.
Відповідні є накази і круглі печатки
Для холопів і для К.Р.У. все в окремих папках.
Говорив він ствердно, вільно, навіть не запнувся,
Тільки дещо розказати мабуть призабувся:
1. Скільки треба заплатить, щоб у коледж поступить?
2. Скільки треба «відкотить», щоб на посаді усидіть?
3. Скільки треба «забашлять» за стипендію і «п`ять»?
4. Кого треба по звільнять, щоб все було й..п т...ю м..ть!
Нема сили, нема слів, щоб все описати!
Схаменіться, вражі діти! Чи була в вас мати?
В тебе кум в суді працює, думаєш поможе,
Як Господь тебе призве, чорте ти безрогий?
Буде проклятий твій рід і роди від нього!
Щоб Господь вас всіх спалив під своїм порогом!
Скільки ж можна Україну із середини жерти?
Скільки можна тих долярів в одну пельку вперти?
Подавіться ж, вражі діти, ситістю й достатком!
Хай ніхто вас не назве ні мамою ні татком!

Єдине, що потрібно для тріумфу зла, це щоб хороші люди нічого не робили.

Рано чи пізно усе таємне стає явним. Що насіяв, те й пожне! Наш Творець хоча і строгий, однак не сліпий! Писано є:"Мені належить помста і Я віддам, сказав Господь". Вітхий Завіт (П`ята книга Мойсея)і Новий Завіт (Послання до Римлян апостола Павла, гл.12, вірш 19)

Адже ви не боїтеся, ви соромитесь.
Адже вам не страшно, вам - соромно.
Соромно захистити слабкого,
Думку власну мати совісно.
Соромно не хвалити пихатого,
Незручно з негідником лаятись,
Совісно сказати безглуздому,
Що він безглуздий і варто покаятись!..
Соромно у бійку лізти велику,
А в дрібну - зовсім незручно...
Бідні, як ви тільки терпите?!
Скільки у вас святої терплячості!!!...
Від сором'язливості поганого ви не робите.
І хорошого теж – від сором'язливості...
Ви живете, ви вибачаєтесь,
Сумно і порожньо посміхаєтесь...
Ні, ви не боїтесь! Ви – соромитесь!
Адже не страшно вам, а соромно!...
Добрі і не докоряють інших,
Милі, сором'язливі, вічно зручні…
Ті, що згорають від сорому –
Люди-людишки,
Невиразні пусті чоловічки.

Щеблюк завжди вимагав і буде вимагати гроші з педагогів і не тільки... і вимагатиме до тих пір, доки займатиме посаду директора. Вимагає примітивно, шляхом погроз і шантажу!

А. Ліщук у присущій йому брехливій манері завжди свідомо спотворює два поняття: перше – це небажання працювати самому і друге – небажання колег виконувати замість нього роботу. Давно відомо, що А. Ліщук у продовж усієї власної професійної діяльності, звик «працювати» і жити за рахунок інших. Усе життя він займається інтригами, зламавши таким чином професійні кар`єри і долі багатьох своїх колег без будь-яких вагань та докорів сумління, а тому вже ніяк йому не обійтись без брехні та наклепів. Усе інше А. Ліщуку здається наївним, дурним та нудним. Брехня викриває нікчемну душу негідника і служить притулком для мерзотників. Очевидно, що подібні люди здатні на будь-які гидоти, які тільки можуть собі вигадати. Ця історія далеко не нова і багаторазово повторювальна. Грубе хамство і брехня А. Ліщука, погрози і шантаж, які є визначними рисами його характеру і професійної діяльності, особливо яскраво проявляються у бажаннях досягнути власної мети за будь-яку ціну. Брехливими інтригами він завжди намагається піднятися над іншими і позбавитись від тих, хто йому не вигідний, хто не дає йому можливості паразитувати на собі. В основі цього лежить неабияка заздрість і неймовірна жадібність. Прояви безмежного хамства А. Ліщука по відношенню до інших людей, візуалізуються серед тих якостей, яких у нього немає. Він омовляє своїх колег, вдаючись до принизливої брехні тому, що сам не зумів за усе своє життя досягти того, чого хотів би і міг досягти, але цього не зробив. І з цих причин у ньому горить невгамовна злоблива заздрість, яку в собі він ніколи не визнає. Очевидно, що взяти на себе відповідальність за те, що чогось не зробив сам, не досяг - дуже важко, тому він завжди намагатиметься знаходити собі винних, перекладаючи власні проблеми на інших.

Адже ви не боїтеся, ви соромитесь.
Адже вам не страшно, вам - соромно.
Соромно захистити слабкого,
Думку власну мати совісно.
Соромно не хвалити пихатого,
Незручно з негідником лаятись,
Совісно сказати безглуздому,
Що він безглуздий і варто покаятись!..
Соромно у бійку лізти велику,
А в дрібну - зовсім незручно...
Бідні, як ви тільки терпите?!
Скільки у вас святої терплячості!!!...
Від сором'язливості поганого ви не робите.
І хорошого теж – від сором'язливості...
Ви живете, ви вибачаєтесь,
Сумно і порожньо посміхаєтесь...
Ні, ви не боїтесь! Ви – соромитесь!
Адже не страшно вам, а соромно!...
Добрі і не докоряють інших,
Милі, сором'язливі, вічно зручні…
Ті, що згорають від сорому –
Люди-людишки,
Невиразні пусті чоловічки.