вхід реєстрація

Церкву просять накласти анафему на українського журналіста

Церкву просять накласти анафему на українського журналіста
Голова Союзу православних братств УПЦ МП Валентин Лукиянник звернувся до Московського патріарха Кирила з проханням відлучити від церкви і накласти анафему на журналіста Юрія Дорошенка.

Про це у своєму блозі на Українській правді повідомив Олег Медведєв, пише видання.

У вину журналістові ставлять його книгу "Без догмату. Релігійні магістралі" (Видавництво "Ярославів Вал", 2012 р.), де подано зріз релігійного життя за останні майже 20 років.

Лист активістом МП написаний не на ім'я предстоятеля УПЦ МП, а на Московського патріарха Кирила та "первєнстувующого" члена синоду УПЦ МП митрополита Агатангела.

За словами Медведєва, під час приїзду Кирила до Києва на свято святого князя Володимира, планується проведення синоду РПЦ.

"На синоді Кирил Гундяєв може протягнути цілий ряд антиукраїнських рішень, які позбавлять УПЦ МП автономії", - написав він.

Як відомо, РПЦ практикує накладання анафем на журналістів.

Свого часу в Псковській єпархії МП прокляли журналіста Олега Дементьєва за критичні матеріали про здирництво у церкві.
Теги: церква, ЗМІ
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 6
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
А журналісти просять накласти анафему на руського попа...
Відповісти
мдааа... церква така церква.
Відповісти
Анафеми заслуговує руський піп гундяєв в якості головного тютюнового спекулянта Росії.
Відповісти
Я думаю, що для здорових людей не потрібно коментувати дурь Лукяненка. Синод УПЦ заборонив згаданому пану вмішувати церкву у політику. Просто сприймайте його статтю як ще один епатижний випад.
Відповісти
На засіданні Священного Синоду УПЦ 28 червня 2011 року було прийнято рішення визнати діяльність громадянина Лукіяника Валентина Борисовича антицерковною, деструктивною і такою, що вносить смуту в церковне і суспільне життя. Синод відлучив В.Б. Лукіяника від церковного спілкування до принесення щирого публічного покаяння (журнал №56).

Православна громадськість неоднозначно сприйняла таке рішення Синоду — від повної підтримки до обурення. На основні запитання щодо необхідності здійснення такого рішучого кроку відповідає постійний член Священного Синоду Української Православної Церкви, керуючий справами Української Православної Церкви архієпископ Білоцерківський і Богуславський МИТРОФАН.

Для того, щоб правильно зрозуміти рішення Священного Синоду, потрібно здійснити невеликий екскурс у минуле. Дійсно, православні братства ще в XVII столітті після заключення Брестської унії організовувалися для того, щоб захищати права православних, берегти православ’я на західних територіях України. Тоді братства справді виконували функції захисту чистоти віри, тому що окремі члени єпіскопату схилялися до прийняття унії.

Реалії не такого далекого минулого знову поставили питання про необхідність захищати православ’я. У 1990-х роках виникла потреба відстоювати інтереси і права Православної Церкви, віруючих, і в цьому Церква покладалася і на допомогу мирян. Люди об’єднувалися в організації, групи, які також почали називатися братствами. Братства як могли захищали Церкву від спроб греко-католиків і прихильників автокефалії захоплювати православні храми, тому священноначалля дало своє благословення на їхню діяльність.

Поки точилася боротьба за православні храми, братства, в тому числі й ті, що пізніше ввійшли до організації «Союз православних братств України», очолюваної В.Лукіяником, виконували важливу для Церкви місію. Вони чимало зробили для захисту і Церкви, і прав віруючих, особливо в західних регіонах України.

Та згодом Союз православних братств України почав працювати зовсім в іншому напрямку. У той час, коли спроби захоплень православних храмів припинилися, основну свою діяльність СПБУ зосередив на тому, щоб захищати віруючих від персональної ідентифікації, від впровадження електронних документів тощо.

Зрозуміло, що ці всі нововведення — ІПН, електронний облік — сприймаються віруючими з тривогою. І не секрет, що дійсно, йде підготовка до тих часів, коли, як говориться в Апокаліпсисі, будуть ставити печатки на руку і на чоло, і без цих печаток не можна буде нічого купити чи продати. Тож братства «взяли на озброєння» це побоювання віруючих і з цього приводу починають розповсюджувати свої думки.

Офіційна церковна позиція і офіційна позиція священоначалля не оминає увагою ці процеси. Церква давала і продовжує формулювати відповіді на ті питання, які ставлять перед нею віруючі: щодо цифрової ідентифікації, впровадження нових документів тощо. Неодноразово і Священним Синодом, і Архієрейським Собором давалися офіційні відповіді на ті питання, що їх ставили люди.

Усі рішення — і Синодів, і Архієрейських Соборів — надсилалися до відповідних державних інстанцій. Та Церква відокремлена від держави і не може впливати на законотворчий процес. У міру сил ми розмовляємо і з народними депутатами, і з представниками Кабінету Міністрів, з Прем’єр-Міністром, і навіть з самим Президентом. Блаженнійший Митрополит Володимир під час зустрічей з Главою держави інформує Президента про всі побоювання, які надходять у листах від віруючих. Але те, що нашу думку враховують не повністю — не наша провина.

І замість того, щоб іти й протестувати до Верховної Ради, вимагати від законотворців звернути увагу на потреби віруючих, Лукіяник і його послідовники йдуть до Лаври.

Жодне засідання Священного Синоду чи Архієрейського Собору не обходиться без того, щоб поруч, за стіною, не блукала велика кількість людей на чолі з Лукіяником. Озброєний гучномовцем, він викрикує свої думки, які, до речі, категорично суперечать висловленим в офіційних рішеннях Священного Синоду чи Архієрейського Собору.

У цієї людини є своє бачення вирішення проблеми, і він не хоче слухати нікого: ані священоначалля, ані Архієрейського Собору, ані Священного Синоду.

Будь-яке рішення, яке приймає Синод або Архієрейський Собор, завжди ґрунтується на глибокому вивченні проблеми. Дослідженням питання займається і Богословсько-канонічна комісія, й інші синодальні установи. Залучаються до вивчення проблеми й фахівці. Та Лукіяник пропагує свої погляди і дає свої рецепти, які неможливо реалізувати в принципі, та це й не входить в компетенцію Церкви.

Неодноразово ми проводили бесіди з Валентином Лукіяником відносно його діяльності. Ми намагалися донести до нього думку, що не наша компетенція — міняти закони. Ми можемо тільки просити і звертатися, що ми й робимо. Але для нього це не аргумент. Він вимагає, щоб була прийнята цілковито лише його точка зору, а це не дає можливості вести з ним будь-яку конструктивну розмову.

І окрім усього іншого, всі протестні акції під його приводом останнім часом набули відверто хуліганського характеру. Це не що інше, як порушення громадського спокою, зневага до святості нашої Києво-Печерської Лаври.

Я сам неодноразово спілкувався з В.Лукіяником. Остання наша зустріч відбулася буквально минулої п’ятниці, коли він з послідовниками зібралися біля Київської Митрополії. Люди були настільки агресивно налаштовані… Лукіяник зайшов до приміщення Митрополії й запитує: де Митрофан, давайте сюди Митрофана! Я вийшов до них і кажу: якщо ви людина віруюча, то повинні знати, як звертатися до архієрея чи до священика. На що він мені говорить: це зараз ви у підряснику, а на тому світі будемо всі однакові.

Про що це говорить? Ця людина взагалі відходить від принципів православної традиції, це вже практично сектантство. Він собі дозволяє брутальне поводження з кожним — хто б це не був, чи то єпископ, чи священнослужитель — якщо людина не поділяє його поглядів.

Крім того, діяльність Лукіяника і його послідовників має яскраво виражений характер політичного православ’я, яке було засуджене на Архієрейському Соборі в 2007 році. Прикриваючись Церквою, деякі громадські організації мирян виступали з політичними гаслами, і нам, ієрархам, Блаженнішому Митрополиту Володимиру, доводилося пояснювати, що ми не маємо відношення до цих політичних ідей, що Церква поза політикою, не бере участі в жодній політичній акції. Це ще одна проблема, яку створив Лукяник і його послідовники.

А останні події, що розгорнулися в Кирилівській церкві, ще раз підтвердили, що ця людина некерована. Незважаючи на те, що було благословіння Блаженнішого здати документацію і печатку парафії новому настоятелеві, він цього не зробив. І аж тільки після того, як було прийнято рішення Синоду про створення на базі Кирилівської церкви монастиря, з горем пополам передав документацію, та однак не залишає Кирилівської церкви. До цього часу там продовжуються негаразди у зв’язку з його втручанням у справи монастиря.

Тому всі ці події, акції, які проводив Валентин Лукіяник, переповнили чашу терпіння священоначалля. У Священного Синоду не було жодного іншого виходу, як прийняти таке досить жорстке рішення, бо інакше, як ми вже мали можливість переконатися, людина не розуміє. Я не впевнений, що і в цьому разі він зробить правильні висновки. Поки що ніякої інформації про реакцію з його боку я не чув.

Таким чином, відзначаючи важливість усього, що братства під головуванням Лукіяника зробили доброго для Церкви в 1990-х, коли виступали на підтримку канонічної УПЦ, мусимо констатувати, що через 20 років, у наші дні, їхня діяльність для Церкви є абсолютно неприйнятною. Можна сказати, створює додаткові проблеми, а не захищає інтереси віруючих.

У будь-якому разі, між захистом Православ’я і переходом до деструктивної діяльності, що лише шкодить Церкві, є межа. На мій погляд, у випадку з В.Лукіяником, особисті амбіції лише прикриваються турботою про права віруючих і долю Церкви. Бо якби людина дійсно дбала про інтереси Церкви, то принаймні прислухалася б до того, що говорить священоначалля.

Якщо Лукіяник дійсно хоче захищати Церкву, то потрібно діяти в руслі послуху священоначаллю, а тут ні про який послух говорити не можна, це ігнорування всіх і всього. У Церкві існує вертикаль влади, це ієрархічна структура. Не може бути, щоб не слухати єпископа, не слухати священика.

Свій непослух до настанов священоначалля Лукіяник і його однодумці мотивують тим, що, мовляв, ми, єпископи, вже втратили істинну віру, що нам вже не можна вірити, ми йдемо на поводу якихось інших сил і не розуміємо потреб віруючого народу. Тобто, тут криється небезпечна тенденція протиставлення віруючих ієрархії. Раз ієрархія «вже не така», отже, її можна не слухати, її можна ігнорувати.

Таким чином Церкву штовхають до розколу, і тоді питається, чого варті були ті намагання зберегти і захистити канонічну Православну Церкву в 90-х роках минулого століття, коли вони своїми ж руками нині порушують єдність цієї Церкви?

Священоначалля і Священний Синод в одній із своїх заяв з приводу введення ідентифікаційних номерів відзначають, що коли настане така пора — дійсно будуть вимагати відмовлятися від віри в Бога — Церква стане на захист віруючих і скаже своє вагоме слово. І тут нам непотрібні ніякі Лукіяники, народні депутати і будь-хто інший. Якщо дійсно порушуватимуться права віруючих, якщо всі події матимуть яскраво виражений есхатологічний характер, якщо змушуватимуть відрікатися від імені Христового, від віри, Церква не буде стояти осторонь. Церква скаже своє слово, чого б їй це не коштувало. А зараз нагнітати ситуацію серед віруючого народу — це протирічить самому духу християнської віри і вченню Христовому.

Своїми зусиллями вони сьогодні сподіваються виправити те, на що людина в принципі не може впливати, бо написано у Святому Письмі, що настане такий час, що будуть ставити печатки на руку і на лоб і без них не можна буде людині ані купити нічого, ані продати. Тобто, людина буде позбавлена можливості думати і жити своїми переконаннями. Так буде, і як би вони не старалися, цього відвернути не можна.

Користуючись нагодою, хотів би звернутися до віруючих з проханням і закликом берегти єдність нашої Святої Церкви, слухати ієрархію, єпископат, бути послушними священоначаллю. Як би там Лукіяник і його послідовники не прагнули б дискредитувати священоначалля в очах віруючих, ієрархія відповідає за свої дії та рішення, турбується про свою паству.

Якщо виникатимуть якісь питання, а вони будуть виникати обов’язково, тому що життя є життя і весь час ставить свої проблеми, то можна і потрібно звертатися до священоначалля, але не такими засобами і не в таких формах, як це роблять Лукіяник і його послідовники. Ми, єпископи, поставлені Богом для того, щоб турбуватися про свою паству — це основна мета нашого життя і нашої діяльності.
Відповісти
Ви,єпископи, ніким не поставлені і добре про це знаєте. Та й турбота ваша про паству, як про отару -- пасете, щоб стригти і доїти. Священнослужитель коментар дав більший ніж сама стаття -- і що сказав по суті? Ну, став зайвим для церкви отой Лукіяник і що тут нового? Церква завжди продає тих, хто їй більше непотрібен. А з приводу згаданої книжки Дорошенка яка позиція -- хоча б його особиста? А то нарзказував купу байок про печатки. Цитував би писання й далі. Там написано, що й біблійний бог також буде на чоло своїм людям печатки ставити. Розберись візьми хто тобі тавро поставив (в яку отару потрапив). Суть знову ж таки не в тому. Яка позиція щодо Дорошенка в церковників -- ось що хотілося б почути.
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час