Волиняни цього року інвестували на 12% менше

ти диви, яка несподiванка...

Бог наділив Рівненську, Волинську і Житомирську області надзвичайним природним даром. Бурштин — красиве каміння, яке цінується у всьому світі. З правильним підходом українське Полісся могло б розбагатіти, створити таке собі українське бурштинове диво і вигідно відрізнятися від інших регіонів, яким із таким природнім багатством не пощастило.
Сміливо можна стверджувати, що масштаб і комплексність проблеми — це рівень президента. Саме він зобов'язаний ініціювати створення спеціальної групи для її вирішення. Не нацьковувати на бурштинокопачів Нацгвардію чи армію, а запропонувати людям нові правила гри.
Основою для цього має стати старательський метод добування бурштину. Це, на мою думку, єдиний варіант, який вигідний усім — людині-добувачу, місцевій громаді і державі.
Тепер по порядку. Для бурштинокопача старательський метод вигідний тим, що весь бурштин, який він добуває, є його власністю, а гроші від продажу — офіційним доходом.
Він працює легально і не залежний ні від кого, крім того, хто продав йому старательський квиток. Бандити і корупціонери — давайте до побачення!
Продавати старательський квиток має право лише місцева громада. У вартість старательського квитка мають бути закладені дві суми.
Перша сума — це внесок в бюджет розвитку місцевої громади. Вона має бути прив'язана до вартості майбутньої рекультивації земельної ділянки. Але при цьому це не просто розрахункова вартість рекультивації, а розрахункова вартість, помножена на високий коефіцієнт (наприклад, 10).
Саме у цьому закладений зиск для місцевої громади — вона отримує ці кошти для свого розвитку.
Це ті гроші, які мають іти на будівництво доріг, ремонт шкіл, медзакладів і так далі, в тому числі на власне рекультивацію земельної ділянки.
Друга складова вартості старательського квитка — сума, яку бурштинокопач сплачує до державного бюджету України. Вона може обраховуватися як частина розрахункової «бурштинової вартості» земельної ділянки.
Приблизно можна оцінити, скільки на цій ділянці може міститися бурштину. І тоді, скажімо, одну п'яту суми бурштинокопач повинен віддати до держбюджету.
Таким чином утворюється ланцюжок «людина — місцева громада — держава». Людина отримує можливість легально працювати, сплачуючи при цьому місцевій громаді і державі. Ланцюжок «людина — бандит — влада» має відійти у небуття.
Ось ці речі і є засадничими. Далі можливі різні варіації. Наприклад, моя позиція полягає в тому, що добувач повинен продавати бурштин через біржу. Це страхує покупця від того, що йому буде запропоновано неякісний товар. А продавця — від того, що його товар куплять по заниженій ціні.
Біржа — це місце, де стікається весь бурштин, там є конкуренція, десятки тисяч продавців і тисячі покупців. Зговір там неможливий.
Крім того, держава отримує свій, нехай і невеликий, але зиск у формі біржового збору від купівлі-продажу бурштину. Біржа як прозорий механізм також дасть можливість суспільству чітко розуміти, скільки і якого бурштину добувається, продається, йде на переробку і експорт.
До речі, про експорт. Ви будете вражені, але сьогодні експорт офіційно добутого бурштину-сирцю взагалі не обкладається митом. Хіба це нормально?
Таку ситуацію терміново треба міняти. Як мінімум тому, що експортне мито є джерелом для поповнення державного бюджету. Крім того, це стимулюватиме більш вигідну для України переробку, а не експорт сирцю.
Схожі пропозиції ми вперше подавали ще у 2009 році. Тоді Рівненська ОДА підготувала законопроект і попросила місцевих нардепів подати його до Верховної Ради. Законопроект пройшов перше читання, до другого читання уже за часів Януковича його перелопатили і перетворили у мотлох, а потім Янукович і зовсім ветував його.
Зараз у Раді перебувають декілька інших законопроектів по бурштину. Але там закладена страшна бомба. У трьох бурштиноносних областях — Рівненській, Житомирській і Волинській — пропонується створити комунальні підприємства, яким місцева рада надає дозвіл на видобуток бурштину. При цьому копачі повинні іти на ці підприємства як наймані працівники.