вхід реєстрація

Герой АТО Рустам Хамраєв: узбек з українською душею

Герой АТО Рустам Хамраєв: узбек з українською душею
Ім’я луцького «айдарівця» Рустама Хамраєва, без сумніву, увійде в історію України. Узбек за національністю був громадянином України. Родом з цієї сонячної країни його батько, мати – українка. Сім’я проживає у Луцьку.

Життя Рустама, його жертовність вражає і надихає молоде покоління бути патріотами і вірними захисниками своєї Батьківщини, - пише Володимир Приходько на сторінках Волинської газети.

Його героїчна смерть у нерівному бою з озброєними бойовиками сколихнула тисячі людей не лише з України, а й США, Канади («Голос Америки», «Радіо Чікаго» та друковані ЗМІ), Узбекистану, Росії, Польщі («Радіо Свобода», «BBC» та друковані видання). Ось лише кілька характерних висловлювань з названих і неназваних видань:

«Щоб виграти війну з Росією, треба мати 100% України в голові, як він».
«Рустам – зразок мужності і патріотизму. Він загинув за нас, щоб ми не бачили війни».
«Рустам вів себе в бою як справжній герой і загинув як герой».
«Щоб після грудневих подій знову стояти перед загонами «Беркута», треба мати неабияку мужність. І після всього ще відважитись їхати на Схід, то дійсно треба безмежно любити Україну».

Він був активним учасником Євромайдану, членом Самооборони Майдану, бійцем 14-ої сотні «Вільні люди», згодом перейшов у 38-у сотню. В лютому 2014 року під час вуличних боїв у Києві стояв на барикадах, ризикуючи життям, з-під куль снайперів діставав поранених та вбитих своїх побратимів, врятував двох медсестер, сам був поранений і отруєний газами. Отримав контузію. Незважаючи на поранення, не залишив ні барикад, ні своїх побратимів. Першу медичну допомогу отримав у Києві, згодом у Луцьку.

Не пролікувавшись до кінця, в березні 2014 р. знову повернувся на Майдан. Був волонтером в «МедАвтоМайдані Об’єднаному».

«Лев» – побратим Рустама: «Якби не його мужність вранці 20 лютого, кількість загиблих на Майдані була б набагато більшою. Тоді один зі снайперів лежав під КамАЗом біля барикади з бетонних блоків на Інститутській і розстрілював людей. Рустам фактично вступив у двобій з «беркутами» «чорної роти». Надзвичайно смілива людина! Не один раз дивився смерті в лице! У той ранок чотири рази куля пробивала стару армійську каску на його голові.

Те, що тоді залишився живий – просто пощастило, кулі застрягли між каскою і підшлемником. Рустам дістав тоді з-під обстрілу медичку, врятував її від вірної смерті. Вона поповзла до тіла його друга і під кулями отримала інфаркт. Потім він витягнув тіло свого друга, який лежав буквально в метрах 30 від тієї самої «чорної роти». Медсестру Таню теж він дістав майже з-під ніг «беркутівців».

Наведемо ще одне свідчення Рустамового побратима Олексія: «Рустам був нашим ідейним натхненником. До нього тягнулися хлопці. У травні 2014 р. я і частина майданівців жили в Будинку профспілок, а Рустам залишався в наметі на Майдані, він не полишив його доти, доки не закінчився Майдан.

Після президентських виборів він заходить до нас і каже: «Хлопці, є пропозиція їхати в Луганськ. Тепер наші барикади там, там – наш Майдан! Я їду, хто зі мною?» Так він заагітував більше 20 хлопців. І 28 травня усі ми вирушили на Схід. Рустам був дуже великим патріотом України, фанатом (у хорошому значенні цього слова), а ще надзвичайно доброю людиною і сміливим, хоробрим воїном».

Прямо з Майдану Рустам відправився добровольцем на Схід, не сказавши родині. Служив у 24-ому окремому штурмовому батальйоні «Айдар» Збройних Сил України. Героїчно загинув 17 червня 2014 р. під час бою в селищі Металіст під Луганськом.

Передовий загін батальйону, де служив Рустам, отримав наказ висуватися у район селища Металіст і визволити його від терористів (Металіст – це, фактично, Луганськ, околиця його). Дорогою бійці потрапили у засідку та вступили у бій проти терористів, які мали у своєму розпорядженні важке стрілецьке озброєння та бронемашини. Рустам залишився прикривати бійців свого підрозділу. Він самовіддано стримував наступ терористів, але сили були занадто нерівні. Під шаленим ворожим вогнем солдат Рустам Хамраєв до останнього прикривав бійців, давши їм можливість перегрупуватися і відійти у безпечне місце. Він врятував їх ціною власного життя. Смерть свою зустрів у тому бою достойно, як Герой, прийнявши основний удар на себе.

Ті, хто забирав його тіло з поля бою, розповіли, що він був розстріляний впритул із великокаліберного кулемета. Розривні кулі поцілили і розтрощили бійцю голову, хребет та ногу. Рани виявилися несумісними з життям.

Він до останнього подиху залишився вірним військовій присязі, даній Україні і українському народові 26 грудня 1993 р. (про це він завжди пам’ятав і дуже гордився тим, що присягав на вірність Україні). У своєму записнику боєць перед героїчною загибеллю написав: «Отримав автомат АКС-74 і 4 магазини». І трохи нижче: «Стояти на смерть! Україна понад усе!!!». Він дотримав слова...

Подвиг нашого земляка, не лишився непоміченим. В офіційному повідомленні зазначалося, що вороги понесли великі втрати. На жаль, не уникнули їх і наші Збройні сили. «У бою за Україну віддав своє життя за Україну солдат легендарного батальйону «Айдар» Збройних сил України, боєць Самооборони Майдану Рустам Хамраєв, проявивши зразок мужності, героїзму та самопожертви. Він був одним із найкращих синів України. Герої не вмирають!» Виявляється у цього героя була ще й щира лірично-філософська душа, про що свідчать ось ці рядки з його блокнота:

Один не разберет, чем пахнут розы,
Другой из горьких трав добудет мед.
Кому-то мелочь дашь, навек запомнит,
Кому-то жизнь отдашь,а он и не поймет.

Смерть не викреслила образ сина з пам’яті батьків. Тато, Шонійоз Хамраєв згадує: «Через кілька днів після останнього від’їзду сина на Майдан, я зайшов у його кімнату. Відкривши шафу, на видному місці побачив залишену ним його армійську фотографію, зроблену під час прийняття військової присяги. Під нею був підпис: «Я давав клятву на вірність України 26.12. 1993 р.» Раніше цієї фотографії там не було, вона знаходилися в альбомі. І тоді моє серце відчуло щось недобре, на душі стало дуже тривожно».

Мама, Антоніна Хамраєва, зауважує, що син до самозабуття любив Україну. «Усе, що стосувалося Майдану, України, її єдності і свободи, хлопців, котрі були з ним разом – мало велике значення. Усе інше – другорядне, лірика, як він висловлювався. Він ніколи не мав закордонного паспорта і постійно твердив, що з України ніколи не збирається виїжджати, навіть на відпочинок.

Ще казав: «Мамо, ти знаєш мене. Якщо потрібно буде, то я і голову покладу за Україну» і обіймав мене. Згодом так і трапилося, як казав син, у прямому розумінні цього слова. Завжди, коли йому було важко, він підходив і говорив нам: «Дякую Богу, що ви у мене є». Кожного дня заходжу у його кімнату, аби … побажати доброго ранку та спокійної ночі».



Батьки важко переживають втрату сина. Загострилися хвороби, особливо в матері Рустама Антоніни Хамраєвої, яка є інвалідом другої групи. Утім, пам’ять про сина підтримує їх. В його кімнаті залишилося все так, як було. Тут висить портрет сина. Лежать нагороди: орден «За мужність» III ступеня, медаль Української православної церкви Київського патріархату «За жертовність і любов до України». Підростає 13-річний син Рустама Алішер, який хоче вступити до Волинського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою і бути, як батько, захисником України.

Сьогодні громадські організації Волині клопочуться, аби Рустам отримав почесне звання Героя Україн. І в цьому є сенс: адже, де ще шукати більшого українця, ніж Рустам. Узбек за національністю з українською душею став сином двох великих народів.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 2
  • Статус коментування: постмодерація для зареєстрованих користувачів, премодерація для незареєстрованих
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.
Слава героям!
Відповісти
Дійсно чудова людина у всіх розуміннях, знаючи його особисто та перечитуючи різні публікації про Рустама не можу не плакати. Шкода, що вони помируюь, а у нас залишається усе ще гірше ніж було...Я вірю, що такі хлопці уже у Царстві небесному і досі допомагають нам на цій грішній землі! Всі святі моліть Бога за нас!
Відповісти
Розсилка новин
Підписатись
* Ви зможете відписатись в будь-який час
Останні новини
Герой АТО Рустам Хамраєв: узбек з українською душею
13 листопада, 22:46