Дихаєш і не знаєш, що тебе «їсть» із середини, - лучанин поділився спогадами про Чорнобиль

Сьогодні минає 32 річниця від дня аварії на Чорнобильській атомній електростанції – трагедії, яка сколихнула весь світ. І хоч минуло понад три десятки років, відгомін Чорнобиля почує ще не одне покоління. Тисячі людей залучили для того, аби пом'якшити наслідки аварії та сховати радіаційну загрозу якнайглибше в землю. Був серед них і лучанин Ярослав Плита.

Ярослав Сергійович вирушив у зону аварії у 1987 році, аби долучитися до ліквідації наслідків. Чоловік поділися спогадами про те, як їздив у Чорнобиль та розповів, як у радянських лікарів не існувало променевої хвороби.

«Я працював у силових структурах, у міліції, нас повезли на Київ, а потім - на Чорнобиль. Я трохи знав, куди їдемо, але що там і як – не знав. Наша робота була убезпечити громадян, котрі знаходилися там, аби не вивозили радіаційних речей», - пригадав чоловік. Він жив у Чорнобилі та брав участь у ліквідації забрудненої техніки – машин, які вивозили на могильники.

«Там не було такого секрету, що ми робили. Ми по черзі їздили всі, виганяли ті машини та вивозили їх на могильник, де трамбували, заливали бетоном і захоронювали. То не було секретно в нас, а тут я не знаю, що вони їм казали… Ми слідкували, аби ніхто не вивозив запчастин, бо ж воно все забруднене. Я пробув там три місяці. Там я почув, що таке радіація – коли ми робили в Прип’яті, то я почув гіркоту, ніби наївся полину. Ну, давали нам щось рот прикрити, але нас то не рятувало – той пил, те все залишалося в роті», - пригадав чоловік.



«Ще коли їхали на Прип’ять, недалеко від самої станції, її вже було видно, стояв рижий ліс, знімали там землю, вивозили. Що мені запам’яталося там - то сосна. Вона мала форму тризуба і розказували, що там німці колись вішали українців. Там тоді та сосна й стояла - я після того бував там ще раз чи два. А лісу того вже немає, він був повністю попалений, рудий», - розповів ліквідатор.

Ярослав Сергійович розповідає, що не відчував впливу радіації на здоров’я, результати її дії відчув вже згодом.

«На війні так – тебе поранили, є біль. А там ідеш, дихаєш і не знаєш, що тебе їсть із середини… Горло пошкоджене, тиск, та багато іншого... Якщо перерахувати, то в організмі вся таблиця Менделєєва, а на старості – то всі болячки. Ну, держимося вже 32 роки мужньо. Думаю, Бог дасть і ще трохи здоров’я продовжить… А от хвороба.. .потім я лежав в Академії наук у Пущі-Водиці і нам кажуть: «Ми вам нічого не розповімо, бо не маємо права говорити про променеву хворобу - в нас такої хвороби немає», - каже ліквідатор.

«Болячки» потихеньку почали збиратися згодом. Чоловік зітхає, що влада забула про ліквідаторів, та з кожним роком ситуація все гіршає і гіршає.

«Я от добився пенсії через суд. Два місяці отримував – забрали. От і все... Якщо ліки купиш, то за хату нема заплатити, а ще сім’я є, її треба годувати, от і все. Раніше якось трошки краще було», - зітхає Ярослав Сергійович. А в кінці додає – треба жити далі.



Текст - Василина БОРУЦЬКА

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.