Спомин про Героя. Полеглого волинянина поховали в один день із батьком

Майже три роки тому, 7 липня 2022-го, через чотири місяці після загибелі провели в останню дорогу маневичанина Ростислава Прокопчука, якого з березня вважали зниклим безвісти. Як з’ясувалось, обороняючи нашу державу від російських окупантів, воїн загинув на Київщині.

Того ж дня поховали і його батька Костянтина Олєнченка, чиє серце зупинилось в скорботі за сином, пише Олена Бичкова на шпальтах видання Нова доба.

Траурний кортеж зупинився біля батьківської домівки Ростислава надвечір 6 липня. Вбиту горем дружину із усіх сил підтримував чоловік, слова розради відшукували рідні та знайомі.

– Я до останнього сподівалась, що Ростик живий, десь у полоні, – його матері Валентині Чеславівні важко даються спомини. – Він воював у піхоті із березня 2020 року, саме тоді пішов на контрактну службу. У перший же день війни я зрозуміла, що син буде на передовій. На початку березня ми із чоловіком виїхали до Німеччини, Костя потребував серйозного лікування. Так само щодня спілкувалась із сином, знала, що потрапив в оточення, але згодом вони воз’єднались із своїми побратимами. Сьомого березня він не відповів на дзвінок, як і восьмого, дев’ятого, десятого… У пошуках я об’єдналась із матерями, дружинами хлопців, з якими він воював. Один із них сказав, що Ростик у полоні. Сподівалась, вірила – живий… У травні, після лікування чоловіка, повернулась в Україну, здала тест на ДНК. Так і визначили, що син серед загиблих. На початку березня тоді на Київщині йшли важкі бої…

Як міг, підтримував та розраджував дружину Костянтин Миколайович. Втішаючи, глибоко ховав горе на дно зболеного серця, яке все більше наповнювалось тугою та скорботою. Зустрівши востаннє сина у рідній домівці, тієї ж ночі, воно не витримало, зупинилось…

Дві труни заносили по уквітчаній дорозі до храму святих мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. Звучали молитви за упокій двох душ – воїна-Героя та його батька. «Кожному Господь дає випробування по їхніх силах, – звернувся до мами захисника настоятель храму о. Михайло, – отже ви сильна жінка, ви зможете витримати…».

У заупокійній відправі взяв участь митрополит Луцький і Волинський Михаїл. «Той справжній християнин, хто душу й тіло поклав за друзів своїх, – звернувся до присутніх владика. – Адже рядки нашого гімну «Душу й тіло ми положим за нашу свободу…» – це не просто слова, а прояв великої любові до Батьківщини, яку необхідно захищати до останньої краплі крові, готовність пожертвувати своїм життям заради неї». Він закликав пам’ятати усіх, хто поліг у боротьбі за свою країну, називати своїх новонароджених синів їхніми іменами.

Висловив щирі співчуття родині Маневицький селищний голова Олександр Гаврилюк, який звернувся до сина Валентини Чеславівни Костянтина, його сім’ї із проханням огорнути любов’ю та теплом неньку, аби хоч трішки зменшити біль материнського серця, зазначивши: «Я схиляю голову перед рідними Героя, рідними всіх наших захисників, хто поліг на полі бою чи захищає Україну».

– Важко знайти слова, аби висловити співчуття рідним. Подвійна втрата, неймовірно велике горе. Честь і хвала, вічна пам’ять нашим полеглим захисникам, які ціною свого життя зупиняють російського агресора, – линуло від начальника Першого відділу Камінь-Каширського РТЦК та СП Олександра Плужніка. – Завдячуючи їм не лунають в нашому краї вибухи, не приходить сюди війна.

Ростислава Прокопчука поховали поруч із загиблим Героєм Андрієм Дудіком. Вони жили на одній вулиці, були сусідами… Вічна пам’ять і слава Героям!

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter та Instagram.