Дорога в пекло. Перукарка, родом з Донбасу, возить автомобілі на фронт. ФОТО

Волонтерці Анастасії Бурмістровій – 33 роки. Раніше жінка працювала перукаркою, а від початку повномасштабної війни доставляє воїнам автівки у саме пекло – на Донбас. Вона переконана: кожен повинен боротися на своєму фронті і всіляко допомагати, бо тільки спільними зусиллями можна здолати ворога. Жінка не проти захищати рідну країну і зі зброєю у руках, варто лише військовій справі навчитися, а це, підкреслює, вже є у планах.

Ранок 24 лютого Анастасію дещо здивував, але, запевняє, зовсім не злякав, бо що таке війна – знає не з чуток.

«Раніше моє життя нічим особливим не вирізнялося, проста людина (усміхається – ред.). Працювала перукаркою, виховувала двох діток. Школа, домівка, побут… Я народилася в Донецькій області, тому «смак» війни ми відчули ще 2014-го. Але продовжували жити в Українську (містечко в Покровському районі – ред.). Нам пощастило, що ця територія не була окупована. Звісно, людей поменшало, стало важче з роботою. Шахти, які надавали багато робочих місць, закрили, зарплати врізали. Однак ми все розуміли і жили за принципом «аби не гірше», допоки не почалася повномасштабна… Не скажу, що стало страшно, хвилювалась лише за дітей. А тікати за кордон не хотіла та й зараз не хочу, тому ми вирішили їхати в Київ. Додам, що й тут знайти роботу дуже важко, але як-не-як – безпечніше», – розповідає Анастасія.

А ось про проєкт «Авто для Української Армії» дізналася випадково і подалася у волонтери не розмірковуючи:

«Моя мама з новин дізналася про благодійний фонд «Лазар», який допомагає українській армії і займається доставкою авто в гарячі точки. Вони якраз шукали волонтерів. У голові промайнуло щось на кшталт: я зараз без роботи і знаю Донбас як свої п’ять пальців. Зрозуміла, що саме таким чином буду корисною нашим захисникам. Тим паче добре вмію і просто обожнюю їздити! Зареєструвалася на сайті і вже через тиждень (перед Великоднем якраз) відвезла першу автівку в Харків у центр крові.

Принцип роботи такий: у чаті публікують заявку, де вказують назву машини та напрямок. Я обираю маршрут «Калуш – Мар’їнка», наприклад, телефоную до майбутнього господаря авто і з’ясовую всі деталі уже з ним. Зараз я беру замовлення тільки на Донбас. По-перше, я добре орієнтуюсь у цій місцевості (а це значно швидше, ніж у невідомому напрямку рухатись), а, по-друге, я дуже хочу, аби наші хлопці якомога швидше перемогли і ми повернулися додому».

Координатор роботи волонтерів у проєкті Сергій Холодовський був дещо шокований, бо, каже, на такі пропозиції жінки відгукуються рідко, а Бурмістрова, до того ж, чи не найактивніша серед усіх.

«Про допомогу до нас звертаються різні люди: і волонтери, і тероборонівці, і ті, кому днями треба їхати служити. Але ми встановили таке правило: першочергово доставляємо авто тим, хто на «передку». І коли Анастасія відгукнулася на заявку, я відразу перетелефонував і запитав, чи вона все правильно зрозуміла, адже це дорога в пекло. На що вона відповіла досить лаконічно: «Я з тих країв, мені туди потрібно», тому додати тут нічого», – пригадує Сергій.

(Публікація створена в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України)


Анастасія стверджує: той, хто справді чогось прагне, втілить бажане, попри все. І навіть тоді, коли залишити молодшого сина було ні з ким – поїхала разом із ним.

«З молодшим сином Богданом їхали в Мар’їнку. Поруч їхала колона військових, і він усім махав рукою, а ті йому сигналили (усміхається – ред.). А потім каже: «Я хоч і маленький, але допоміг: підняв їм настрій», – ділиться Анастасія Бурмістрова.

На щастя, все минуло добре, щоправда, не без пригод:

«У нас зламалася машина на перехресті. Але уявіть, багато хто зупинився! Докотили якось, а згодом прибігли хлопці місцеві, відкрили капот і побігли за інструментами. Так і «проколупалися» з нею цілий вечір, а мені знайшли житло на ніч. І куди ж без проблеми через дефіцит пального? Я пояснювала, що везу авто на фронт, то на АЗС військовослужбовці давали свої посвідчення (усміхається – ред.).

Не зважаючи на небезпечні кілометри, кожна автівка дісталася до місця, де її чекали.

Настя розповідає: «Під обстріли в дорозі не потрапляла. Хоча днями був випадок: я встигла виїхати якраз, а в те місце «прилетіло». Проте в мене відсутній страх, повірте. Жодного разу не виникало цього почуття у дорозі. Я їду до себе додому! За мене лише мама хвилюється. Інші вже звикли до мого запалу і бойової готовності (усміхається – ред.). Вони впевнені, що я з усім впораюсь і повернуся жива-здорова. А материнське серденько щоразу крається…

Коли віддаю авто – дуже щаслива стаю. Розумію, що цей транспорт може їх захистити певною мірою, а то й і життя врятувати. Ви навіть не уявляєте, на чому під’їхали до мене військові, щоб забрати нову машину… Це було у Слов’янську. Вся обстріляна, купа дірок, переду немає фактично. Мотор і колеса! Не дай Бог, ще щось прилетить – авто просто не буде. А робити добро – це неймовірні відчуття. Їхні очі, сповнені вдячності, оці взаємні побажання і прохання берегти себе – дуже розчулюють!»

Дуже тішить волонтерку і згуртованість, бо у 2014-му, переконує, було зовсім не так.

«Насправді дуже радує той факт, що всі розуміють один одного, намагаються всіляко підтримувати. Народ став згуртований, а це дуже надихає творити добро! Мені є з чим порівнювати. У 2014-му ми були не такі єдині, а це помилка. Але ж виправили!» – стверджує вона.

Якщо війна триватиме довго, жінка готова захищати країну зі зброєю в руках, а в мирному майбутньому – не проти спробувати себе у ролі поліцейської.

«Не зважаючи на те, що зараз я перукарка – бачу себе і поліцейською, наприклад. Моєму старшому сину Дмитру – 15. Він якраз думає про військову справу і буде вступати вчитися, а згодом і воюватиме, якщо доведеться. І я теж хочу, хоча б у резерв. А поки треба допомагати тут. Треба докласти максимум зусиль усім! І, звісно, вірити в наших воїнів», – каже Анастасія.

Щойно Україна переможе, Анастасія Бурмістрова відразу зустрінеться із тими, кому завезла авто на фронт, у вже вільній від загарбників державі!

Ольга ВОЗНЯК

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!