вхід реєстрація
Правила   Реклама   Контакти  

«Ми його навіть жувати вчили»: подружжя волинян виховує підкинутого хлопчика

«Ми його навіть жувати вчили»: подружжя волинян виховує підкинутого хлопчика
Десять років тому в Цалаїв з Люблинця Ковельського району несподівано з’явилося річне хлопча. Мати його принесла на день поглядіти, а виявилося – на все життя.

Сім’я настільки прикипіла до чужого малюка, що всупереч докорам родини та знайомих дала хлопчику домашнє тепло і любов. І стали чоловік та дружина Цалаї йому справжніми мамою і татом, а їхні дорослі діти – братом та сестрою.


Про це пише Вісник.

Голодне дитя зачиняли саме у хаті

Стояв сніжний грудень 2010 року. Дочка сказала Оксані, що знайома просить один день поглядіти дитину, бо сама їде у справах до Києва. Жінка ще й здивувалася, як то можна за день вернутися зі столиці, але погодилася виручити. Та коли дочка принесла додому малого хлопчика і ще й спортивну сумку зі старими речами, серце в Оксани стиснулося, бо відчуло щось неладне.

– Як глянула на ту дитину, мало не плакала. Голівка розбита, виріс трупок, як гриб. Легенька курточка пропалена цигарками, – згадує наша героїня, непомітно витираючи сльози від пережитого. – Уже потім мені розказували, що хлопчик жив по людях, бувало, його самого на кілька днів закривали у хаті, голодував. Що дитя натерпілося! Коли та мати не вернулася і через два дні, я зрозуміла, що дитину нам підкинула.

А як вона не з’явилася і через місяць, сім’я забила на сполох – не дай, Боже, кримінал! Це ж у них живе чужа дитина без документів! Рідні Цалаїв сварили, відмовляли, просили одуматися: мовляв, нащо вам те дитя – або знайдіть матір, або віддайте в інтернат.

Вперше за місяць хлопчик засміявся, коли побачив маму

– Але і ми, і наші діти полюбили дитя – так його шкода… Чоловік у ті дні був у селі і не знав нічого. Приїхав додому – а в нас малюк бігає, – усміхається Оксана. – Я у Ковелі на базарі показувала продавцям фотографію малого, може, хто впізнає, чий він. Люди мені сказали, хто мати. То все була лапша про Київ. Вона жила по притонах, старшого сина покинула на хорошого чоловіка. І не збиралася забирати від нас дитину.

Якимось дивом виловили у місті горе-матір. Лише через місяць вона прийшла до синочка. Принесла його свідоцтво про народження, пом’яте, знищене, брудне, певно, десь по кишенях валялося. Хлопчик, побачивши рідну матір, хай навіть таку, при якій мучився і голодував, аж… засміявся! Оксана не стримувала гірких сліз, бо тоді вперше за цілий місяць побачила його усмішку! Він радісно протягував до мами рученята, а вона, коли Оксана вийшла з кімнати, знову… втекла. А потім без проблем написала відмову і зникла назавжди. І нові батьки почали процес усиновлення. Поки оформляли документи, поки проходили спеціальні курси, минув цілий рік. Нарешті хлопчик став їхнім.

Таємницю розказали «добрі люди»

Як зізнається пані Оксана, важко їм давалося це дитя, навіть не уявляла, що переживе стільки клопотів. Адже свої син та дочка зростали без проблем. А цей хлопчик вночі плакав, кричав, його крихітне тільце трясло, викручувало в судомах. Люди підказали, що його треба охрестити – може, і біди минуть. А ще порадили звернутися до свекрухи тої матері-зозулі – пані Наталія теж, як і Оксана, торгувала у Ковелі на базарі. Жіночки ближче познайомилися, і з часом у клопотах за малюком здружилися. Проте дитина не була внуком Наталії – невістка його нагуляла ще у шлюбі.

– Хлопчика похрестили. Ніби йому стало легше. Але чи це помогло, чи догляд – не знаю. За той час він у нас… від’ївся. Його навіть вчили жувати! Як розказували люди, він бачив тільки картоплю в мундирах, хліб і оселедець, пив заброджений компот, ну, як дитя вулиці. Ми йому купляли йогурти, фрукти, соки. І він став кріпнути. Наші з чоловіком мами відтанули, з радістю гляділи малого.

Рідна мати ще кілька разів навідувала дитину. А через рік померла, навіть не доживши до тридцяти. І ховала її колишня свекруха – ні мати, ні рідня на похорон навіть не прийшли!

Оксана приводила сина до неї в лікарню, де та лікувалася від цирозу печінки. Хоча тоді хлопчику не зізналася, хто ця жінка. Він ще був занадто маленьким, аби щось зрозуміти, і називав мамою і татом Оксану та її чоловіка. З відкриттям таємниці не хотіли затягувати, бо так радили на курсах батьківства – дитина у ранньому віці легше сприймає важку новину. Просто Цалаї чекали, коли хоч трішки підросте, ну, приміром, у п’ять рочків.

– Уже збиралися розказати, бо якраз йому було п’ять, але за нас це зробили «добрі люди», – гірко посміхається пані Оксана. – Тоді весілля в моєї дочки гуляли. Прибігає наш хлопчик: «Дурний дядько казав, що моя мама не ти, вона в землі». Відповіла, що я є. Але на другий день все розповіла, правда, погане не говорила про його матір. Він тільки сказав: «А, понятно», – і побіг.

Дні народження у мами і сина поряд

І хоч уже знав, що це не рідні батьки, все ж називав їх мамою і татом. Ніколи за усі роки не дорікнув їм за це, як нерідко трапляється в інших прийомних родинах. Буває, важко Оксані з хлопчиком. Бо підводить здоров’я, спереживалася, коли старший син служив в АТО, та й сили вже геть не ті, як тоді, коли маленького прихистили. І непростий підлітковий вік сина дається взнаки – не завжди послухає, не має бажання до навчання, буває, натворить щось з друзями. Тому інколи спересердя й інтернатом лякали.

– Але він наш, – усміхається крізь сльози Оксана. – Ось який красунчик, – показує фото сина, – на вулиці на нього маленького всі заглядалися... Він мені життя врятував…

Тремтячим голосом пані Оксана розповідає, що минулого року на Трійцю мало не пішла на той світ. Раптово скочив високий тиск, до 42 градусів піднялася температура тіла. Жінка дякує Богові, що у ту мить додому прийшов син. Видно, добряче злякався маминого вигляду, що бігав по сусідах, кликав на поміч, дзвонив на швидку.

– Хто зна, чи була б я жива, якби не він… – втирає сльози Оксана. – То доля, що він у нас. Навіть дні народження наші поряд. Цього року мені 25 червня буде 50, а йому 27 червня – 13…

Олена ПАВЛЮК


Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Twitter, Google+ та Instagram.
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
Коментарі 0
Коментарі, у яких порушуватимуться Правила, модератор видалятиме без попереджень.